Дякую, Ілля. Дійсно страшна трагедія, глибину якої важко уявити людині, яка має набуту ситим життям звичку щоденного триразового харчування. Вона так влаштована - доки сама не потрапить в таку ситуацію, не відчує того болю. Мабуть, так має бути - це як захист від надміру негативних емоцій. Але пам'ятати треба, хоч як: запаленою свічкою, такими наївними віршами чи іншим чином.

Дякую, Інно.

А хіба то вперше, коли нелюдь безкарно творить жах? Дякую.

У того Ліліпуті від всевладдя такі бісові роги повиростали, що йому несила подивитися у небо, щоб зрозуміти: є речі вищі від особистого гонору і зарозумілої дурості. Дякую.

Брате Ліо, я вас ще не розгадав: це у вас така манера коментування чи вияв самозакоханої іронії? Тисячу разів скажи "халва" - в роті солодко не стане. Тисячу разів скажи "біда" - байдужість не опечалиться, якщо це її особисто не стосується. Ви кажете: "архів...". Цей вірш ніде не публікувався, то що хай і далі покривається пилом? Далі: "почитати... повчальне". Тут нема нічого повчального. Зло такими опусами не зупиниш, добро і без того розуміється на цінностях життя. Тут просто пам'ять про те, чого нам не можна забувати. Нехай спрощена у своїй образності і наївна формою подачі, але я так бачу в міру свого вміння. Краще бачити таким чином, чим, відгородившись зарозумілістю(чого -?), бути сліпим. Якщо я помиляюсь, прошу вибачення. Якщо ні, то далі буде.

Ви, Брате Ліо, будете, щонайменше, третім автором і читачем на сайті, якому киватимуть на іронію.

А другий хто, шановний Опанасе? Є такт і є зверхня зарозумілість. Ви що вибрали?

якби йшлось про Вас, шановний Олександре, то мій допис був би змістовнішим :]

Зі своїми періодичними сплесками і затишшям. Дякую.