Типу так, будемо)))

Варюнь, ти справді хочеш навічно осінь?

Я люблю осінь, шалено люблю)) Таку, щоб дощ і листя і вітер...

Гадаю, що осінь не варто писати з великої літери, бо решта "персонажів" виступає під малими. Для мільйонів домів треба заїхати у мегаполіс. Ну, хоча б такий, як Київ, де може й 1 мільйон набереться. Але то - гіпербола, а їй усе можна.

Божеволіє Осінь, відчувши зимове свавілля,
Місто спить тисячами, мільйонами сірих домів.
Ці кущі при дорозі (м.,теж тире) лиш свідки німого безсилля.
Я втікаю у ніч – за лаштунки сльозливих дощів.

Небо впало в калюжі і всотує сірі краплини.
Кораблі падолисту мандрують струмками з (?) дощу.
Не жалій,(перенести кому після мене) мене Музо, бо я вже давно не дитина,
Тільки знай, моя мила, тебе я вже не відпущу

Не мовчи, магнітоло, заграй мені щось романтичне –
Про щасливе кохання, дорогу, новеньке авто,
Що ця осінь надовго, а (,) може(,) дай Бог (дай боже чи дасть бог) і навічно,
І ми будемо разом (,) і нам (не) завадить ніхто.

Третя ранку, і втома підступно упала на плечі,
Скроні пОдушок (галицизм) просять, а тіло дивану (а) і сну,
Відкладаю до завтра свою незакінчену втечу
і незнану ніким персональну безжальну війну.

А з ким і за що війна?
Отаке собі придумав, Варочко. Мо, щось і згодиться.

Я вже трохи змінила після першого Вашого коменту, зараз подушку зміню)))

Потім ще подумаю, дякую)))

Нє, Варваро, я так не гра-а-а-аюсь. А де еротика? :) Як же ми без неї? :) Серйозний такий вірш. Отак ніби щільно закуталась плащем, озброїлась парасолькою і навіть ніжку не хочеш показати. :)
Гарно написано. Але рядок "Тільки знай, моя мила, тебе я вже не відпущу" я б все ж радив змінити.

І ми будемо разом (,) і нам не завадить ніхто.
А чому тут не поставили кому? Наїздилися, мабуть, в авто з Музою, натомилися... Нічого, - воно попустить. Весна, Варочко, своє візьме!

Валентине, дякую)) Кому згубила, але вже є.
Іване, хіх, тобі одне в голові, чи одна?)) Парасольок не люблю! А той рядок... Поради будуть?
З любов'ю, Варця;)---

Ні. Зараз порад не буде. Працювати доводиться. :( Може Валентин допоможе.

Ну працюй))) Маю надії на Валентина))

Варочко, сонце, чомусь коли вірш мені подобається, я помилок не бачу. Може, потім.
Дуже гарно:
Не жалій мене, Музо, бо я вже давно не дитина,
Тільки знай, моя мила, тебе я вже не відпущу.
І Осінь з її дощами, опалоим листям - чудова пора.

Лесюню, я просто закохана в осінь, сама дивуюсь, ніби несуміжна з моїм життєвим оптимізмом і безголовістю і тим не менше!
Дякую, люба!

Варю, про твою любо до Осені вже, мабуть, і їй на крилах донесли журавлі;) Тож будь певна, ваша любов взаємна, ото звідти певно і стільки золота у твоєму теплому образі, нє? ;)))

Мабуть, Ніко, мабуть;)

Варю, я замість Жоржа, бо він покинув щойно нашу студію і я зайняв місто за студійним органом.
Варю, - на мою думку - трохи поверхнево ви написали вірша. Ви можете глибше.

Вам так само як і Жоржу надзвичайно рада))) Мабуть можу... А мо Ви просто переоцінили мене:(

Ні, ви напевно просто були на момент написання твору у хорошому настрої.
Бо ж Варю - одна справа "заграй мені мій музико" (цигане старий) і зовсім інше "Не мовчи, магнітоло, заграй мені щось романтичне..." - останнє трохи підозріле, ні?
"Відкладаю до завтра свою незакінчену втечу
і незнану ніким персональну безжальну війну..." -можливо, потрібно було пірнути глибше у це, показати глибини світів ліричної героїні?

Так, мабуть так. Може допрацюю вірш, принаймні спробую, а може напишу нового - кращого з урахуванням порад, дастся знати))) Дякую!
З любов'ю, Варця)))