«Коли ви перетинаєте кордон у Ногалесі, Арізона, дуже суворі американські прикордонники, деякі з них із хворобливим відтінком лиця та зловісними сталевими окулярами, обшукують вашу поклажу на предмет якого-небудь правопорушництва. — Ви просто терпляче чекаєте, як завжди в Америці, серед цих сливе безконечних поліцейських із їхніми безконечними законами, якими заборонено іще-щось (інакших законів не буває) — але в момент, коли перетинаєте маленьку дротяну хвіртку і потрапляєте в Мексику, ви почуваєте себе так, ніби тільки що вийшли зі школи, для того збрехавши вчительці, що вам зле, і вона сказала, що вам дозволяється йти додому, о 2й дня. — Те ж саме відчуваєте, коли оце прийшли додому з недільної церкви, скинули той костюм і влізли у кревні м’які заношені прохолодні шмотки, щоб піти до гри — тож ви озираєтеся, бачите щасливі усміхнені обличчя або зосереджені спохмурнілі обличчя закоханих, батьків і поліцейських, чуєте музику в кантині з іншого боку маленького парку із повітряними кулями та морозивом. — Посеред маленького парку є естрада для концертів, справжніх концертів для народу, безоплатно — сім’я гравців на маримбі, можливо, або джазовий оркестр Ороско, що грає мексиканські гімни для Ель Пресіденте. — Ви йдете зі своєю спрагою через гойдальні двері салуну, берете пиво в барі й обертаєтеся, а там пацани грають у пул, ще хтось готує такос, носить сомбреро, в декого з них пістолети на стегнах, а банди поспівуючих бізнесменів кидають песо музикантам, які бродять із кімнати в кімнату. — О це величне відчуття входження в Чисту Землю, тому що й атож-бо все це настільки близько до посушливих штатів Аризони і Техасу, або й всього Південного Заходу — хоч оце відчуття, оце фелаське відчуття життя, оцю позачасову радість людей, не прив’язаних до серйозних культуральних і цивілізаційних проблем — можна знайти ще багато де, у Марокко, по всій Латинській Америці, у Дакарі, а чи в краю курдів . . . . »

десь оттак писав наприкінці 50х Джек Керуак, голос попереднього, «розбитого» покоління, ну й мені якось подібні фрагменти зразу зринають в подібних випадках
гадаю, багатьох цікавила тоді Мексика, задля трохи життєвіших, але необов’язково примітивніших чуттів, іще-дослідів чуттєвих, та й чого завгодно, непізнаного поки

щодо назви, яка є не тільки гумористичною, мислю, йшлося про спробу відмітити свій шлях через казку, щоби мати змогу віднайти його іще раз, але Хлопчик-Мізинчик припустився фатальної помилки, як це відомо

ну а загалом так, доволі хороша композиція, із колоритом трохи, належно

& атож, світло дякую за всі Ваші спостереження & неодмінну лагідність, о РВС


(на фоні всякого непотребу або й одвертих жахів, еге)