Строкатий яструб пролітає мимо і дорікає мені,
що я базікаю і байдикую.

Я також неcкорений, я також незбагненний,
Я вигукую свої варварські заклики над дахами світу.

Останній промінь дня затримується заради мене,
Він кидає мою самість услід за іншими, такими ж реальними, у хащі тіней.

Він намовляє мене розсіятися і розтанути.

Я відлітаю, як вітер, я махаю своїми білими пасмами
зникаючому сонцю,
Я вливаю у круговерті своє тіло і несу його мережаними фестонами.

Я заповідаю себе землі, аби з неї виросла трава, яку люблю,
Якщо я буду тобі потрібен, шукай мене у себе під підошвами,

Навряд чи ти дізнаєшся хто я і про що я думаю,
Але однак я для тебе буду добрим здоров'ям,
Я очищу і оздоровлю твою кров.

Якщо не відразу знайдеш мене, не занепадай духом,
Запізнишся у одне місце, шукай у іншому,
Я зупиняюся де-небудь і чекаю на тебе.

Walt Whitman 52. Song of Myself
The spotted hawk swoops by and accuses me, he complains of my gab
and my loitering.

I too am not a bit tamed, I too am untranslatable,
I sound my barbaric yawp over the roofs of the world.

The last scud of day holds back for me,
It flings my likeness after the rest and true as any on the shadow'd wilds,
It coaxes me to the vapor and the dusk.

I depart as air, I shake my white locks at the runaway sun,
I effuse my flesh in eddies, and drift it in lacy jags.

I bequeath myself to the dirt to grow from the grass I love,
If you want me again look for me under your boot-soles.

You will hardly know who I am or what I mean,
But I shall be good health to you nevertheless,
And filter and fibre your blood.

Failing to fetch me at first keep encouraged,
Missing me one place search another,
I stop somewhere waiting for you