Як то кажуть: хвилі від епіцентру сили дії - в часі та просторі слабість та спотворюються, або набувають певних варіятивнстей та нових досвідів. Попри те, завше тягне до первісного, хоч воно і саме може бути відхвиллям від ще чогось грандіознішого. Чи не тут і прослідковується та природа фрактальності світобудови...дуже схоже на те, що ми - людство, тварини, природа усенька- і є носіями біологічних квантових комп'ютерів у своїй голові - персонажі божої гри, новопроходці нових реалій...щось таке. Дякую, СоМі.

Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2026-04-20 21:15:36 ] - відповісти

"Весна - ясна" - до душі мені. Дякую Вам, Володю, бо якось не знайшлося мені оте завершення влучно, а хотілося яскринки в кінці. То ж, ще раз - вдячна.
Щодо " зерно дарує грунту" - ще буду метикувати, бо таки тут є момент, де мені хочеться заакцентувати на трансформації " зерна" в прадавнім просторі поршотворива темноти, котре і дає можливості розвитку в умовах дотягування до світла.
Зміню, на разі, слово " падЕ"
"Крізь омут мук" - на "коло мук" - все ж таки " щасливих" видаєсться мені, надасть інше філософічне забарвлення віршу. Але дякую Вам безмежно, що заакцентували на слабинках - так важливо мати сторонню думку фахівця. Так і відточуємося. Лагоди Вам.