Гарно! Світлі слова світлої душі. Де ви берете сили?

на цей раз із римами все в порядку, молодець!

Особливо сподобалась за смисловим зарядом остання строфа, хоч можна було, заради справедливості, поставити епіграфом ці слова Ніцше і згадати автора незлим, тихим словом.

Але є одне місце у вірші, яке мене особисто коробить. Поверхневі люди, пересічні читачі можуть не звернути на це увагу, але ж я, перепрошую, не з таких.

"Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя."

Це якийсь каламбур, чи що?
"Ветхий завіт" має лише одне значення, і все. Без усіляких варіантів. І він уже написаний. Далі пояснювати?

З цікавістю прочитав, на коротку мить відірвавшись від доказовості різних фізмат теорій, і ось що дуже важливого помітив у, як завжди, теплих і душевних (не те, що ці фізмат теорії!) рядках Тетяни.
1. "До ветхозавітної книги життя" - це зовсім не про біблію, а про справді ветхозавітні речі, явища, що на відміну від загалом біблії (що звідти теж чимало позичила, щоправда, не заради життя), тісно повязані з "книгою життя". А життя і буття - не одне й те саме. Бо живу, це таки не перебуваю...
2. І ще одне - відомий вислів Ніцше остаточно падає зі своїх надуманих п'єдесталів, коли задумуєшся про адекватне (без строгого повтору) вписування його в чудову Тетянину поетичність (яка, звісно, за своєю м'якістю аж ніяк не збирається сперечатися з нашою авторською чоловічою твердістю, в тому числі й від Ніцше.)
Тож цими думками я поглянув на:
"І спокій такий, хоч з оливою змішуй
згорьовані думи у тиші дзвінкій.
Все, що не вбиває, нас робить сильнішим,
розпуку стирає із кінчиків вій."

Тут саме до "спокою" і прикладається це - "Все, що не вбиває нас - робить сильнішим..."
І я спершу для себе зауважив, що з одного кореню зла оте - "вбиває" - цілком однорідне із "обманює".
Вяжемо до "спокою" і отримуємо помякшене і вже не як жорстке повторення
"І спокій такий, хоч з оливою змішуй
згорьовані думи у тиші дзвінкій.
Бо, що не обманює - робить сильнішим,
розпуку стирає із кінчиків вій."

Отже ми змінюємо заперечення "не вбиває" на "не обманює", знімаючи напруження "Все, що не вбиває".
Залишається тільки отрутна оманливість в робитися
"сильнішим" - та хіба це "сильнішим" не умаляється часом і дуже швидко??). То що тоді не умаляється часом? Напевно таки справжність життя. Тому мені особисто подумалося про "живішим", якщо вже йшлося про книгу життя, або щось близьке до внутрішнього розвою).
Тому, відходячи геть від Ніцше, йдемо до життя, бо саме життя і в кожній вашій поезії, Тетяно!

Тож суто для себе я побачив у кінці таки таке:
"І спокій такий, хоч з оливою змішуй
всамотнені думи у тиші дзвінкій.
Бо, що не обманює - робить живішим,
розпуку стираючи з кінчиків вій."

Фраза із книги Ніцше «Сутінки ідолів» (1888 рік), розділ «Максими та стріли» (афоризм №8). Оригіналом німецькою мовою це звучить так: «Aus der Kriegsschule des Lebens – Was mich nicht umbringt, macht mich stärker» («Із воєнної школи життя: що мене не вбиває, робить мене сильнішим»).
Ідею «випробування болем» Ніцше міг запозичити або переосмислити з кількох раніших джерел:
1. Найближче до цієї думки підійшли давньоримські стоїки, особливо Сенека. У своєму трактаті «Про провидіння» Сенека писав, що труднощі – це можливість проявити мужність. Його відома концепція полягала в тому, що боги посилають випробування лише тим, кого люблять і хочуть загартувати. Стоїки вважали, що без перешкод людина не може пізнати власну силу.
2. Вплив Йоганна Вольфганга фон Гете. Літературознавці часто зазначають, що на стиль та мислення Ніцше колосальний вплив мав Гете. У драмі Гете «Торквато Тассо» є схожа за духом теза: людина в біді дізнається, на що вона здатна. Гете також активно розвивав ідею «метаморфози» та самовдосконалення через подолання криз, що стало базою для теорії Ніцше про «надлюдину»
3. Християнська традиція (яку Ніцше критикував, але знав) Попри те, що Ніцше був затятим критиком християнства, сама концепція «росту через страждання» глибоко вкорінена в Біблії. Наприклад, у Посланні до Римлян (5:3-4): «...утиски приносять терпіння, а терпіння – досвід, а досвід – надію».
Ніцше прибрав із цієї ідеї релігійний та суто моральний підтекст. Стоїки терпіли долю, християни бачили в цьому Божу волю, а Ніцше заявив, що людина сама є творцем своєї сили. Він перетворив довгі філософські трактування на радикальний афоризм («Із воєнної школи життя...»), який став своєрідним маніфестом індивідуалізму.
4. У збірці Е. Т. А. Гофмана «Phantasiestuecke In Callots Manier» є наступний пасаж: «Glaube mir, irgend eine übernatürliche, schreckliche Erscheinung im Leben wirkt wie ein starker elektrischer Schlag, der den Körper, der ihm nicht zu widerstehen vermag, zerstört, den kräftigen aber, der ihn aushält, mit neuer Kraft stählt» («Повір мені, будь-яке надприродне, жахливе явище в житті діє як потужний електричний удар, який руйнує тіло, що не може йому протистояти, але сильне [тіло], яке витримує його, загартовує новою силою»), написано, вірогідно, на початку 1814 року.