ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча

Володимир Каразуб
2024.04.18 19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля

Вікторія Лимар
2024.04.18 15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.

Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.

Козак Дума
2024.04.18 10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –

Микола Дудар
2024.04.18 09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…

Світлана Пирогова
2024.04.18 08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г

Микола Соболь
2024.04.18 08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих

Леся Горова
2024.04.18 08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.

Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-

Віктор Кучерук
2024.04.18 05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.

Іван Потьомкін
2024.04.17 21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам

Ігор Деркач
2024.04.17 14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.

***
А нами управляють не каліки,

Микола Дудар
2024.04.17 09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…

Світлана Пирогова
2024.04.17 08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гренуіль де Маре / Проза

 …Йде поруч і каже: «Убий»

«Параноїк ніколи не буває самотнім і обділеним увагою
На кожному розі на нього люб'язно чекають убивці і скажені пси».
(Назар Назаров «Переваги параної»
http://maysterni.com/publication.php?id=74320)


Образ твору І чого б не посміятися над анекдотами про дурдом і шизіків? Ну, якщо дійсно дотепно придумано? Нікому ж від того ніякої шкоди…
Ото й регочи, поки смішно. Бо де ти, а де та дурка з шизофреніками-параноїками! Тішся. Головне – не оглядатися. Не зважати, що там за спиною якась розмита тінь починає згущуватись і оформлюватись. І вже навіть потягується та пазурі випускає…

Цвіркун і сковорідка без ручки
Та тінь сама нагадає про себе. У літню ніч – таку розкішно теплу і тиху, що тільки сидіти б на лавочці під хатою, на рясні зорі мружитися та цвіркуна слухати. Ти й сидітимеш, але цвіркунове сюрчання тобі буде до лампочки. Бо вискочила ти на вулицю після чергової сварки з благовірним – вилетіла прожогом, щоб спересердя ще одній сковорідці ручку не обламати, жбурнувши на підлогу з усієї, пардон, дурі. Бо сварка ця, як і безліч інших раніше, почалася незрозуміло чого, і ти вже втомилась, втомилась, втомилась!!! – ламати голову, шукаючи причину оцих його раптових вибухів, цього намагання будь-що знайти, до чого вчепитися, а не знайти – то бодай вигадати…
Будеш сидіти, задерши обличчя до неба, і безтямно дивитися на зірки сухими очима. Сльози вже давно скінчилися.

Як відучити жінку нюні розпускати
Востаннє плакала кілька років тому, коли поверталися з особливо «вдалої» недільної прогулянки. Ревіла сама і попутно втирала роз’юшеного носа зарюмсаній дитині…
Гуляли того разу, за іронією долі, у парку місцевої дурки. Гарний парк - тихий, малолюдний, над самою річкою. Тільки от дорога до річки пролягає через невеличке місцеве кладовище. І дитина – три рочки – побігла до могилки: квіточки понюхати. Навіть не зірвати – просто понюхати і пальчиками торкнутися, бо ж такі гарні! І ти навіть оком не встигла моргнути (та й хто б міг таке передбачити?!), як «люблячий» татко кинувся вслід за донею, вхопив, як шкодливе цуценя, за шкірку і викинув з огорожі. Мала пролетіла кілька метрів, та носом – прямісінько в лавку. Кров, вереск… А ти спочатку просто заніміла – бо в жодні мислимі рамки все це не лізло. Єдине «пояснення», на яке муженьок сподобився:
- Бо треба вчити, що не можна по могилах лазити!
На тому променад і скінчився. Пленталися додому: глава сімейства попереду, ти з малою на руках - позаду. Витирала дитині криваві соплі, силкувалася збагнути, чи не зламаний носик, і все ще відхлипувала. Аж поки благовірний не розвернувся та не прошипів люто:
- Та доки ти будеш киснути?! Як мокра курка, тьху!
І такою дикою, несправедливою і незбагненною була ця ненависть колись рідної, а тепер геть чужої людини, що сльози твої висохли – раз і назавжди. Більше при ньому ти ніколи не плакала. А от він…


Двоє на лавочці, не рахуючи параної
Сидітимеш ти ото на лавочці, аж тут грюкнуть двері і вийде він. Сяде мовчки поруч. Ти чмихнеш гидливо – перегар же! – і відсунешся. І не будеш дивитися в той бік, доки не відчуєш, що лавка якось дивно здригається. А тоді ще кілька секунд придивлятимешся до його скуленої постаті (лікті на колінах, голова прикрита руками, плечі тремтять) - сміється чи плаче? Бо й те, й інше в той момент було однаково недоречним. А його раптом прорве. Давлячись риданнями, перебиваючи сам себе, глухо – кудись у складені ківшиком долоні – почне говорити. Він сам не знає, що на нього находить, адже любить і тебе, і дочку, але чомусь щодня скандалить. І не хоче ж – чесно, не хоче! - а все одно шукає, до чого присікатися… І ще багато чого казатиме, тільки ти вже ніколи не згадаєш, що саме, бо все раптом затулить єдина фраза. Вірніше, обривок фрази (її початку ти теж так і не зможеш згадати):
- …А воно йде поруч і каже: «Убий»…
Ти роззявиш рота, щоб перепитати, хто йде – і вклякнеш. Бо все стане ясно. Бо відчуєш, як випростується і виростає ота лиховісна тінь за спиною. Як вона заходиться в безгучному глумливому реготі, як затикає цвіркунові рота (чи чим він там сюрчить), і викачує з повітря кисень, і доростає ген до неба, і обтрушує з нього зорі прямісінько в твою нещасну голову. І це вже не зірки, а пекельні жарини, які складаються в слово, котре пропалює тебе наскрізь: ПАРАНОЯ.

Голосам у голові - право голосу…
І буде тільки страх. Не за себе. Навіть не за дитину. За нього. За оце лисіюче і товстіюче горечко, яке за роки подружнього життя встигло виїсти тобі всі печінки, а зараз корчиться од жаху перед чимось невблаганним і безмилосердним. Перед жахіттям, яке існує лише в його голові. Тобто для нього - у всьому світі…
І ти горнеш до себе оте лисіюче і товстіюче, і гладиш по рештках шевелюри, і колишеш, як маленького. Питаєш, чи часто за ним те «воно» ходить назирці. Дізнаєшся, що тільки після «ста грамів» - і тобі трохи відлягає від серця. І голос уже майже не дрижить, і зуби клацають через раз. Туркотиш йому на вушко, що все буде добре – от кине пити, і все. Він же не алкоголік, правда? Схоче – і кине. А з «попутником» непроханим, що «йде і каже», лікарі миттю розберуться. Зараз усе лікують. Укольчики-таблеточки, процедури там усякі – і ніяких голосів не буде. От прямо завтра у лікарню й сходимо, правда? Він лише киває - горло перехоплене спазмами…
А на ранок – ніби ніякої розмови й не було. Бігає по хаті, як ошпарений. Весь тіпа у клопотах… Мовчить. В очі не дивиться. І ти, вже розуміючи, що ніякого лікування не буде, все-таки безнадійно спитаєш:
- То коли в лікарню підемо?
Відповідь – через плече і крізь зуби:
- Чого я там не бачив?
- Ти ж учора казав…
- Нічого я не казав. Я здоровий.
На тому все й окошиться. Ну, справді - не на налигачі ж його туди волочити?!
Про той погрозливий діагноз ти не те щоб забудеш, а так… просто не згадуватимеш. Бо інакше за ті кілька років, що вам ще судилося прожити під спільним дахом, ти б сама з глузду з’їхала. Від страху за життя – і своє, і дитини.

Амнезія у кінофільмах і в житті
А дещо з пам’яті взагалі стерлося. Останній скандал, якийсь уже зовсім паскудний і відразливий, тобі пригадується фрагментами. Як у тому кіно: «Тут помню, а тут не помню». Той епізод, у якому дочка (вже підліток) хапає до батька ножа – якраз із серії «не помню». І про те, як умить протверезілий татко задкував до дверей, бурмочучи: «Дурна… навіжена…» - ти теж знаєш тільки зі слів дочки. Можна, звичайно, ще раз тупо перепитати з марною надією:
- Може, мене тоді в кімнаті не було?
І доця вкотре, жалісно зітхнувши, скаже:
- Мам, та була ти… І бачила, і чула…
Зручна штука – пам'ять! Допомагає вижити.
Страх підніме голову вже аж після розлучення. Ти наче тільки-но тепер усвідомиш, що оті слова: «…А воно йде… і каже: «Убий!» - стосувалися не когось стороннього. Почнеш прокидатися ночами - від гупання чужих кроків під вікнами. Підхопившись на постелі, будеш триматися за серце, що калатає несамовито десь аж у горлі, і гамуватимеш сама себе – адже це просто сусід-таксист вернувся зі зміни, адже тобі давно нема кого боятися. І, приходячи помалу до тями, будеш зиркати на доччине ліжко і тішитися: живі! І дрібно хреститися, і дякувати небесам, що те примарне «воно» виявилося не надто наполегливим…

…Не те щоб ти перестала тепер сміятися над прикольними історіями про психів. Але щоразу, слухаючи щось подібне, помічаєш, як за оповідачем починає ворушитися до огиди знайома тінь. Вона змовницьки підморгує і киває на жартівника: мовляв, і цей - як ти колись - думає, що його ніщо подібне ніяким боком не торкнеться. Ну-ну…
Втім, поки все добре – чом би й не посміятися?







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-03-03 19:49:46
Переглядів сторінки твору 13994
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.197 / 5.5  (4.891 / 5.59)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.889 / 5.65)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.04.21 22:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 20:23:33 ]
Ого, актуально...
Гарні роздуми, а уявляєш, Гре де Ма, років так за двісті, чи, навіть за сто, традиційно писатимуть про таке, реально поєднуючи і небесне, і земне, і підземне, всі ці енергії проявлятимуться, опановуватимуться, або ж, якщо ні, будуть бігати радіаційні мутанти зі слідами важкого посуду між рогами... (


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 20:39:39 ]
Уявила тих мутантів - нареготалася :))
У поєднання земного, підземного і небесного чогось важко повірити... чи це ви натякаєте на обіцяний у цьому році кінець світу (він же - енергетичний стрибок у нові виміри)? ;)
Втім, перспектива появи таких красунчиків-мутантів тішить ще менше :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 20:54:45 ]
Ну так, кажуть, "що падати в безодню можна безкінечно", ось навіть нині - в часи тотальної комп'ютеризації рівень фахівців упав настільки, що, скажімо, керувати атомними станціями нікому... А на рівні інститутів - абітурієнти все частіше масово таблички множення не знають...
І це чоловічий світ завалюється, - а подивитися на наших недочоловіків у т.з. політиці... (((
А в житті? А їхні істеричні коментарі на ФБ, в інших соціалках...
Єдиний вихід опанування "вищих рівнів", "вищих сутнісних енергетичних балансів" дійсною елітою, аби врівноважити масову ідіотизацію сильної статі...
Меншість буде врівноважувати більшість, напевно, як завше, незримо, просто потуги інші, проблеми глибші...
Тобто надзавдання хорошої прози, поезії все тісніше працювати з речами, на сьогодні слабо охопленими і опанованими - у напрямку Світла... )

Можливо й буде поєднання того всього в одну купу. Недаремно древні єгиптяни писали про епохи царювання Богів, потім Напівбогів, потім Тіней, потім вже сучасних їм вседержителів... )
Коло замкнеться і розімкнеться знову?..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:05:28 ]
Мабуть, у "часи тотальної комп'ютеризації" дедалі важче стає зберегти індивідуальність. І вже тим більше - зрозуміти, як розвиватися і яку дорогу вибрати, бо поки розберешся, куди вона веде... А для того, "аби врівноважити масову ідіотизацію" - причому обох статей - потрібні сильні - СВІТЛІ! - особистості. Тільки як же тяжко до того світла тягнутися...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:12:10 ]
Але можливо, реально можливо, просто частіше, напевно, згадувати слово "надзавдання", і дивитися вгору, крізь прозоре і чарівне жіноче оточення - в керунку Світла? )
Чоловіки не можуть дивитися напряму на Світло ) (Таємниця небезпеки відкритого погляду на Бога) :)
Між чоловіком і Богом обов'язково тому має бути Жінка, що вміє правильно дивитися куди потрібно. )

Принаймні, як на мене, в нормальних творчих ресурсах, інституціях, має бути присутньою ідеологія руху до Світла )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:15:39 ]
Нє, ну вміють же мужчини підвести ідеологічну базу під свою лінь природну! ;))
Добре вже, дивіться крізь нас угору... але часом і нас самих помічайте! :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:20:48 ]
Прозоре і чарівне, без сумніву, вміло цим оперуватиме - а ідеологія дуже давня )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 20:53:31 ]
Ой, Грені, Грені... суперечливі почуття викликала в мене твоя розповідь. З одного боку, безумовно, дуже шкода "її" і дитину. З іншого... йоханий бабай! - "вона" ж сама випестувала, виколисувала собі ту кляту параною. Відтоди, як згодилась "ще кілька років" жити з тим чмо, в якому вже почала свій пекельний танець "бєлочка". Заради чого? кого?
До речі, цей момент мене завжди дивував, м"яко кажучи, у психології сучасної жінки.
Менше з тим, сміх - це непереборна зброя. Це означає кінець страху.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 20:55:56 ]
Любо, а куди діватися сучасній жінці від масової "білочки-стрілочки"?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 21:01:28 ]
Володю, мені здається, сучасній жінці важливо не допустити масову "білочку" в родинне коло. Бо з нього все починається. І те, до чого звикла жінка у власній родині, переноситься потім назовні. Ідіотизм масовості не варто впускати в свій дім. А там, дивишся, і "масова білочка" без таких "горішків" зачахне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:07:06 ]
Ну так, напевно. Але ви говорите з огляду існування живої сімейної традиції так?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 21:08:49 ]
ну, звісно, живої. йдеться ж про живу, сучасну жінку, яка й створює, і підтримує цю традицію :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:17:48 ]
На жаль, з цим жахливі проблеми в багатьох регіонах, приміром, України...
Але без цього дійсно ніяк...
Ось у Гре де Ма тут ліргероїня зовсім без цього живого захисту, здається...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 21:22:23 ]
Все в головах насправді, а не у зовнішніх умовах.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:10:26 ]
Любасю, якби все так просто було...
Але ж те "чмо" було насамперед живою людиною, яка мучилась сама. І отак плюнути і розтерти - коли людина сама за себе не відповідає - хіба не зрадництво? Не просто здуру ж зійшлися - і любов була, і багато хорошого. А як захворів, то, виходить, можна кинути і забути?
І потім - ти ж мою хату бачила. Куди було з неї тікати, якщо розміняти її просто нереально? :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 21:20:29 ]
Ні, не зрадництво. Він же не запаленням легень захворів, у чому ніхто не винен. А на ґрунті алкоголізму. І це саме він зрадив і вашу любов, і все хороше. А ті кілька років, що ти тягнула, як вони відбилися на твоїй психиці і дочки, а? Воно того варто було? Тим більше, що все одно скінчилося тим, чим мало скінчитися. А якби ота "тінь" одного разу його вмовила?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 21:38:21 ]
Ндат... От я і кажу: все з родини.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:41:29 ]
Тіпа того :) На ФБ заглянь, га? Сатрапіха, да ;))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 21:45:12 ]
та я вже там тебе виглядаю, як на побачення :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоряна Ель (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:05:30 ]
страшно.
що тут казати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 21:13:32 ]
Уже ні :)
Все позаду. І якщо це сталося - значить, для чогось було потрібне (ну, так, принаймні, у розумних книжках пишуть) ;))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-03 21:24:29 ]
Ага, потрібно :) щоб ти зараз написала оцю оповідку :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 22:58:39 ]
"Втім, поки все добре – чом би й не посміятися?" - немає над чим тут сміятися. Ніколи не сприймала таких от сумнівних анекдотів... А яка розв'зка історії? Куди подівся той нещасний хворий чоловік? Чому його не лікували? Коли в людини щось болить, ви ж не сидите і не ждете, коли немічна людина попросить: та зробіть же що небудь!..
"Ну, справді - не на налигачі ж його туди волочити?!" - а ви думали як? Від психічно хворих не чекають, коли вони ЗАХОЧУТЬ. Тут або - розлучення, збереження нервів дитини, або - нещадна боротьба.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 23:26:37 ]
Ого, прямо цілий судовий процес: і прокурори, і адвокати :)
Ларисо, нещасний хворий чоловік благополучно одружився вдруге :) Пити, кажуть, кинув - має проблеми з нирками.
А примусово у нас лікують лише буйних. Не беруся судити, наскільки це добре чи погано - про зловживання, пов'язані з т. зв. "вялотекущей шизофренией" чули, мабуть, усі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 23:51:00 ]
Я дуже рада за нього! І одружився, не пропав, і пити кинув. Це любов. Треба було вам звільнити його від своєї присутності давно: він Вас не любив. Про проблему суджу не відсторонено. Я знаю, про що я кажу.І не треба людям приписувати всілякі діагнози: Ви ж його у лікарні тоді не діагностували, так навіщо ж тепер на НОРМАЛЬНУ людину наводити наклепи? Нехай живе і буде щасливий. Просто вам було не по дорозі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 00:37:45 ]
Дякую, Ларисо :)
Дійсно, коли людина каже, що чує у власній голові голоси, котрі наказують їй когось убити - це ознака міцного душевного здоров'я. Таки нічогісінько я не тямлю в тих медичних дебрях... А тому - не судіть мене так уже строго.
Мені ж, навпаки, неабияк імпонує ваша здатність ставити діагнози на відстані (хто нормальний, хто - ні, а також хто кого любить чи любив/не любив) і виносити вироки (кому кого від кого треба звільнити). Це, мабуть, вроджене. Навіть не мрію такому навчитися.
З щирим захопленням і дещицею заздрості (білосніжної!) :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Зотова (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 10:39:30 ]
Ларисо ви не вихована с...
Треба було вам звільнити його від своєї присутності давно: він Вас не любив. Про проблему суджу не відсторонено.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Зотова (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 10:45:50 ]
"с..." прошу читати як "психолог"
А з приводу невихованості, то я у розповіді не бачила позначки автобіографічно, тож аналізуючи поведінку ліргероїні, може не варто вчити життю автора?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 19:11:44 ]
І то правда: я повела себе, як невихована с..., бо не треба мені було лізти в чужий монастир зі своїм уставом. А то я виперлася на весь світ - з критикою, хай навіть у ній і була доля сенсу. Кожен живе, як може, як у нього виходить, або як хоче. Просто не люблю, коли над хворобами, над хворими, ущербними насміхаються. Звичайно, це людина ненормальна, коли отак дитину об лавку кинула.Але його треба було тут же, на місці, прибити. Він би своє получив - від несподіванки! А плакати - то останнє діло... Хоча розуміння всього цього приходить з роками.А щодо автобіографічності, то автор сам це у коментах вказав. А треба було мовчати, мовчати - нехай читачі поведінку ЛГ коментують, а не автора! Тоді і мої слова не були б такими образливими. Ніколи не розраховуйте на 100відсоткове співчуття. Завжди знайдуться такі с.., як оце я. Прошу вибачення - у всіх, хто зі мною не згоден.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 21:54:45 ]
Та ну, Ларисо, не варто вибачатися. Виховані люди саме так і чинять: приходять у чужу хату і вихлюпують невмотивовану агресію, надумані звинувачення і непрохані рецепти. Та й у текстах бачать не те, що написано, а те, що хочеться бачити. Це, знаєте, ознака шляхетності – хто б там що вам не казав! Та й цікавіше так, а то ж розбирати текст з точки зору композиційної структури, використаних художніх прийомів, мовних засобів, співвідношення психологічних, описових, суб'єктивно-оціночних елементів і т. п. дрібниць – нудьга смертна! От тільки давайте попросимо РМ трішечки змінити назву сайту: приміром, з ПМ на ПМК. Ну, тіпа «Плітки місцевих кумась». Щоб, знацця, уже повна гармонія була… ;))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 23:06:59 ]
Знайома ситуація, і про доньку, і все інше.
Напевне у розумних книжках все ж правду кажуть.
Потрібне, щоб було з чим порівнювати.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 23:27:26 ]
Це точно. Яке щастя, коли в хаті просто тихо!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2012-03-03 23:22:15 ]
Сковорідки ручку... А де ж рубель і качалка? Ах! Там немає що ламати.
Ні, Нуілі!
Краще поцілувати полоненого коника (цвіркуна)...
А я намагався, читаючи-перечитуючи, відганяти думку, як надоїдливого комарика, що ЛГ - це...
А Ви у коменті Чорі взяли і вихлюпнули...
Дуже відверто і сміливо з Вашого боку.
Безперечно все це правдиво і печально...
"Вогняна" вода...
Нуілі! Ви ж сестра милосердя - дипломована. А я недавно тримав у руках інструкцію на медичний препарат. Щось від шлуночка. А там написані метаболічні порушення: безсоння, збудження, сплутаність свідомості, агресія і галюцинації! Оце так! Не треба і оковитої, щоб дійти до психічного стану, який Ви майстерно, влучно і з завуальованою іронією описали...
Приголомшує і ошелешує Ваша проза!.. :))
Подивітся бій Кличка сьогодні. Плекаю надію, що він переможе. Може і Вам стане веселіше... Хай Щастить!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-03 23:37:10 ]
Ох, Василю...
Я ото як прочитала Назарового вірша - щось аж тьохнуло всередині. Ну, думаю, щаслива ж він людина, що може з такою іронією про такі речі писати! Бо мені вже якось не до іронії...
А найпечальніше те, що якби зібрати усіх ПМівських жінок, ви ще й не того наслухались би :(
Але ж ми сильні. Переживемо :)
Дякую за підтримку :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2012-03-03 23:54:24 ]
:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 00:02:18 ]
Наче у річку з крижаною водою потрапила.
Сльози - як бунт.
Сміливо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 00:05:51 ]
Дякую. Життя вчить плавати і в крижаній воді. Навіть якщо дуже не хочеться...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 00:37:12 ]
А ще (іноді) дуже хочеться втопити у тій воді привид - фрагмент "до_слізної" пам'яті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 00:41:23 ]
Хочеться. Але не виходить. Кажуть, що легшає, коли приймати все просто як необхідний - і "неизбежный" (не можу знайти точного відповідника в рідній мові) досвід. Будемо старатися?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 13:17:45 ]
"Зручна штука – пам'ять! Допомагає вижити." -
і не наступати на ті самі граблі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 14:02:36 ]
...Чи хоча б не з усього розмаху :)
Біда в тому, що наступаємо ж не ногами, а головою - а поки в тій голові щось зміниш, то ще не одну ґулю набити встигнеш ;))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2012-03-06 08:36:13 ]
о цей прикінцевий оптимізм ~ справді надихає

* роздумуючи про притаманність * концовки-манєчки *
параноя всяка різна здається буває
психічні хвороби начебто теж кожен окремий випадок -
окрема річ

але дурка добре вписалася, якщо абстрагуватися просто на текст
саме в тему, як привид чехівської рушниці
хоча парк у вашій дурці направді розкішний
і Буг за нею дуже мальовничий
і Микола Іванович із його маком & такими
маніячно лискучими хитрими інструментиками
і ще всякі красоти..

& білочки з дерева на дерево з дерева на дерево
стрибають..



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 10:44:32 ]
"Параноя буває різною" - саме таким був перший варіант початку цього опусу ;)
І парк у нашій дурці розкішний, і будівлі - старі, з височенними стелями... Особливо центральний корпус: величезний вестибюль з кам'яною підлогою, з мармуровими сходами, з вічною напівтемрявою (бо такий глибокий, що світла з вікон не вистачає) і з холодом навіть у липневу спеку... Мені завжди чогось здавалося, що якби люди жили в таких тихих і просторих будинках (та ще й посеред парку, поміж соснами, де білочки - з дерева на дерево), їм би і в голову не приходило хворіти :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 10:46:59 ]
шкода, що голова в таких випадках особливо не питає :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 19:06:06 ]
А от якби "квартирне питання" в п'яту точку не припікало, то й голові б легше було! ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-03-06 20:00:10 ]
Я, Грені, кілька днів ходжу і думаю над вашим оповіданням… Воно дуже красиво написане, - все викладене вражає.
Я думаю, що разом з "психами" лукавому досі вдається переконувати людей, що його немає. Можливо, я і не наважувалася б приєднатися до обговорення, якби це мене теж не стосувалося дуже близько - двоє дуже рідних мені людей теж мали з цим проблеми, і з алкоголем вони не були пов'язані. Але я це побачила "у всій красі".
З одного боку - це однозначно треба лікувати. З іншого… все-таки праві молоді люди, які сприймають цю тему з гумором. Якщо людина може посміятися над проблемою - це означає, що вона з нею може справитися :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 10:29:58 ]
За "красиво" - дякую, Олю, хоча моя заслуга (як і завжди в таких речах) мінімальна: клацати по клавішах та записувати те, що приходить :)
Я вже не від однієї людини чула, нібито зла не існує, воно - лише відсутність добра (Бога). Моє особисте враження: для "неіснуючої" ця субстанція занадто активна. Те, чого немає, мало б бути інертним. А тут... Не будеш опиратися - зжере і не подавиться.
Лікувати обов'язково треба, бо людина не зразу усвідомлює, що з нею коїться і що з цим робити. Часом для такого усвідомлення потрібні роки. А на боротьбу з тим лихом - і весь решток життя...
А сміх - дійсно сильна зброя. Дуже сильна. Сміх - відсутність страху :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 22:39:25 ]
Так, сміх - дійсно сильна зброя, якщо сміятися над собою, над СВОЇМИ вадами.Помилуйте, Ви з самого початку дали всіи знати, що це - автобіографічне, а отже, схоже на газетну публікацію. То ж розбирати "текст з точки зору композиційної структури, використаних художніх прийомів, мовних засобів, співвідношення психологічних, описових, суб'єктивно-оціночних елементів і т. п. дрібниць – це не "нудьга смертна", як Ви іронізуєте. Ні, це можна зробити (написано майстерно!), якби не затьмарював усе сюжет.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 23:20:57 ]
Ох, Ларисо, я прямо зашарілася. Утішаюся, що вам так припав до вподоби сюжет. Але наступного разу постараюся написати (спеціально для вас!) щось якомога занудніше. Ну, щоб ви нарешті згадали, що ваш статус R2 таки зобов’язує літературні твори оцінювати ще й за іншими критеріями, а не на рівні лавочки біля під'їзду.
А коли скучу за вашими мудрими і логічними порадами, знову «видам» щось із свого бурхливого минулого. Причому примітку «автобіографічне» капслоком забацаю (щоб ви, не дай Бог, не прогледіли). А то всі поголовно з пальця сюжети висмоктують - а я, дивачка, про себе написала! Це ж, виявляється, все одно що попросити безкоштовних порад із серії «як мені, безтолковій, треба було жити досі та як існувати далі»… :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 23:37:25 ]
Ні, Ви не зрозуміли: мені не сподобався сюжет. А написано майстерно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Зотова (Л.П./М.К.) [ 2012-03-10 11:10:58 ]
Кожна розповідка має право на аналіз, ба навіть не можливо заборонити детального аналізу чи то поведінки героїв чи то літературної цінності...

Діло автора визнавати чи ні цей твір автобіографічним, але то штука ше та.

Коли автобіографічність взята за пріоритет, то критик претендує на серйозний науковий труд.

Потрібно як мінімум:

Вирушити у командировку
Поговорити зі свідками
Встановити існування місць бойової слави
Зібрати речові докази
Захистити дисертацію

Тоді вже прибути на майстерні на коні, а не на ламаному вінику, і сказати авторові все. Тюпнути його носом в сметану неточностей та придумок (бо як би щиро автор не бив себе в груди шо так і було, миж то знаємо вєчно ці писателі приукрашують).

Вочевидь критикеса пішла шляхом найменшого спротиву на поводу своїх емоцій. Таким чином вона стала невиною жертвою свого непрофесійного підходу до справи. А ще, можливо,і звичайних провокативних маніпуляцій автора публікації, який так і не поставив те саме "Автобіографічно" і наче дражниться з бідної загнаної в глухий кут критикеси обіцяючи капслоки та інші пусті підтверження.

Авторе шож ти дєлаєш, авторе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-11 15:53:28 ]
(Розпалюючи ламаним віником дрова в каміні):
- Шо-шо... Збиткуюся над невинними жертвами... ;))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2012-03-22 17:42:52 ]
Обрізати дерева, а вишневі цурпалки скласти у сарайчику для смаження шашлику у прийдешньому...
Навести лад у малині. Загребти огород і садок. Скопати і заволочити. Побілити дерева і призьбу...
Ні! Не коректорська, а літературна(!) правка поетичної збірки - виснажлива, відповідальна і має дорого оплачуватись.
Пам'ять - вибіркова...
Новітній "класик", намагаючись здолати гравітацію, якось обіцяв на ПМ виконати на Вашому обійсті хоча б оті роботи, які я перерахував.
Плекаю надію, що слова він дотримав і не зганьбив чоловіче плем'я...
А навіщо все це мені?.. Не моя ж запарка і тісто - не моє...
Нуілі!
Сприйміть, як жарт, будь ласка. Перепрошую, якщо щось не так. Завжди доброзичливо. :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-23 11:15:03 ]
Хоч хтось на цьому світі за мене переживає :)
"Класик" виявився досить грамотним, так що роботи було небагато. У садово-городньому еквіваленті - якраз хіба що на розчистку малинника... Але не їхати ж людині заради цього зі Львова аж у Вінницю?! ;)) Так що я вже як-небудь сама. Звична. Заодно й зайві кілограми порозтрушую - а то ж знову за зиму налипли :)
Дякую, Василю :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-17 01:15:32 ]
Вже кілка разів читаю, Нуілі, хотілось щось більше виловитися, але в контексті усіх цих розлогих коментарів якось перехотілося. Тому просто - зворушило, дуже!!! А це і є талант слова!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-04-19 20:01:50 ]
Дякую, Оленко. Тут не талант, а просто матеріал, який сам за себе говорить... а сіла писати наступне оповідання (суцільна лірика і романтика) - і не йде... Помучилася та й покинула - хай полежить, поки зрозумію, як його подати, щоб читач до кінця тексту не захропів :)