На Україні, біля Львова,
Така навкруги природа чудова.
А особливо в одному селі,
Що називається Мервичі.

В цьому селі, як мені казали,
Пани з Німеччини проживали.
Село це Візінбергом називали
І гарну церкву там збудували.

Була Друга світова війна,
Жорстока була же вона.
І бомби падали сюди,
Що дах із церкви вони знесли.

А потім після війни
Прийшли інші “пани”.
Церкву взяли та й закрили. –
З неї комору зробили.

Ера нова наша прийшла.
Влада дозвіл нам дала,
Що можна церкви будувати,
А також зруйновані відновляти.

Зібрались люди із села
Біля церковці-мати.
Давайте будемо і ми
Цю церкву відновляти.

Знайшли вони людей,
Що колись тут жили.
І дозволу на відбудову
У них попросили.

І день, і ніч тут люди працювали,
Рук не покладали.
Якщо б ми трудились так завжди,
Ми б у світі першими були.

До року часу
Всередині, майже, як нова.
Церква до відкриття
Була готова.

Церкву відкрили
На Зелені свята.
Була Літургія торжественна
І людей багато.

Дні за днями проходили.
В селі сталась новина,
Що Пречиста Діва-Мати
На церкві з’явилась.

З усіх кутків України
Люди туди поспішали,
Щоб Мати Божу
Вони привітали.

Одного недільного дня
У Мервичі завітала і я,
Бо хотіла знати,
Як з’являється Божа Мати.

На дворі темніє,
З неба зірка ясно сіяє –
Це вона дорогу
Для Матері Божої простеляє.

Немов на півдороги
Мати Божа появилась.
Вона склала Руки
І до Бога молилась.

А потім Мати Божа
Таку появу мала:
Маленького Ісуса
За Руку тримала.

Остання поява
Була же така,
Що Мати Божа
Руки до нас простягла.

А з Рук проміння сіяло
У всі кутки,
Немов же закликала:
“Приходьте діточки!”

До церкви зайшла я,
І здивована була,
Що вся вишивка зеленим
Кольором була.

Цілу ніч відправлялась
Літургія свята,
І велика радість
На серці була.

Радість розділити
Мервичі хотять.
Лист писати до Німеччини
Вони спішать.

Ми не знаємо пани
Яка є причина,
Що Пречиста Діва-Мати
У нас з’явилась.

Відповідь прийшла,
Що причина є така:
Ікона Божої Матері
Під стіною церкви є закопана.

Відкопайте же її,
Вона в зеленому вбранні.
Ось чому у церкві уся
Вишивка зеленим кольором була.

Над Вифлеємом-містом
Ясна зоря сіяє,
І своє проміння
На Україну посилає.

У карпатському місті
Сталася новина:
Пречиста Діва Мати
Дітям об’явилась.

В білосніжний одяг вбрана,
На хмаринці плила,
І блакитним поясом
Підперезана була.

З дітьми розмовляла,
І просила Вона,
Щоб на цьому місці
Церква збудована була.

З усіх кутків України
Люди у Джублик ідуть,
І свої молитви щирі
Пресвятій Діві несуть.

Мати всіх християн, –
Так вона себе назвала
І бажає, щоби всі об’єднались,
А ненависть навіки пропала.

Дівчина Оленка
Божою Ласкою обдарована була,
Розмовляла з Пречистою
І бачила чудні Діла.

Цариця Небесна
Так Україну полюбила,
Що на Літургію Божу
Всю Святу Родину запросила.

З неба світло ясно сіяє,
Свята Родина на землю йде,
Ісус Христос Літургію відправляє.
Україно! Це великий Дар для Тебе є.

Мати наша Єдина
Щиро в Бога просила,
Щоби Ласка Божа
Україну оповила.

Наш Український край
Ти процвітатимеш як рай,
Бо на твоїй землі
Літургію служать святі.

Il mio cuore è come fuoco,
vieni amore da me.
Ti abbraccio forte forte
perché amo solo te.

Com’è bello il cielo blu,
felicità nel mio cuore,
ringraziamo Dio, noi,
perché ci ha dato un grande amore.

Dolce mio amore,
rose rosse nel mio cuore,
tanti baci dolcissimi
solo, tesoro, per te.

Io prendo la tua mano
e andiamo insieme
lungo la mia strada,
solo amore con te.

Uccelli cantano canzoni,
alberi vestiti di fiori,
verde la terra è tornata.
Quale stagione è arrivata?

Il mare ha preso il colore blu,
il sole ride come un bambino
e il caldo a noi ha regalato.
Quale tempo è arrivato?

Il sole tanto ha lavorato
e ora si è un po’ stancato,
gli uccelli il viaggio han preparato.
Quale tempo è arrivato?

Un vestito caldo prendiamo,
Babbo Natale aspettiamo,
la montagna è innevata.
Quale stagione è arrivata?

Є у Римі церква,
Називається “Santa Scala”,
Я до неї завітала.

Глянувши вгору, вмить,
Бачу Мати Божа під хрестом стоїть.
Така сумна, що її болям меж нема.

По східцях святих
На колінах я йду,
Прощення за гріхи прошу.

Піднімаюсь по східцях вгору
І на другій сходинці, під склом,
Бачу я Святую Кров.

Мати Божа!
Яка подія в ту мить сталась,
Що Святая Кров пролилась?

Мати Божа відповідає:
“Ой, дитино моя,
Це – Перша світова війна.”

Була війна
І був роздор,
А потім ще й голодомор.

Піднімаюсь по східцях вгору
І на одинадцятій сходинці, під склом,
Бачу я Святую Кров.

Мати Божа!
Яка подія в ту мить сталась,
Що Святая Кров пролилась?

Мати Божа відповідає:
“Ой, дитино моя,
Це – Друга світова війна.”

Лилася кров
Гармати рвали
І вороги у нас стріляли.

Тюрми наші не пустували,
Народ ворогом прозвали,
І на Сибір відправляли.

Піднімаюсь по східцях вгору
І на останній сходинці, під склом,
Бачу я Святую Кров.

Мати Божа плачучи,
Промовила такі слова:
“Дитино – це чорний біль твого життя.”

Є у Римі історичний шедевр –
Собор Святого апостола Петра,
На купол якого
Я з Наталею і Анночкою йшла.

Йшли ми сходами крутими,
Дорога нелегка була,
Але душа бажала,
Щоб добратись до купола.

Коли вийшли на купол,
То зраділа душа,
Бо такої краси
Ще не бачила я.

Ой, який же гарний,
Цей Ватикан.
Я думаю, що шматочок землі
Бог з раю йому дав.

Дерева зелені, красиві такі,
Неначе художник
Вийнятковими фарбами намалював
Їх у картині своїй.

А травичка зелена,
Немов шовкова вона,
І квіточки білі
Вимальовують ключі Святого Петра.

Недалеко фонтан,
З якого тече жива вода,
Щоб ніколи не зазнала спраги
Людська душа.

Стою на куполі
Собору Святого я,
І згадалася мені
Істина така.

Колись Син Божий
Сказав до апостола Петра:
“Ти є скеля,
на якій стоятиме Церква Моя.

А ворота до Церкви
Охоронятимуть ангели святі
І ніколи їх не знищать
Пекельні вороги.”

За заслуги земні,
Які апостол Петро мав,
Ключі від Неба
Син Божий йому дав.

А я стою,
Як те мале дитя,
І до Неба хочу
Також я.

Всемилостивий Вічний Боже,
Думкою лину аж під Небеса,
Прости нас, Господи, грішних,
З яких перша я.

Прости нашу Україну,
Як розбійника колись простив,
Помилуй український народ,
Незалежно, де б він жив.

Андрій, молодий хлопець,
Що на варті стояв,
Він сам з Америки,
Але по-українськи розмовляв.

Ми дякуємо Господу Богу
І Андрію тобі,
Що допоміг сягнути
До омріяної висоти.

Проходять наші дні на чужині
Бувають вони веселі і сумні,
Але радіє моя душа,
Що хороших товаришок маю я.

Сьогодні в цей святковий день
Я хочу вам щось сказати
Про товаришку мою дорогу,
Яка уміє життя цінувати.

Вона бачить красу сонця і зірок
І місяця, що посміхається вечорами,
Чаруючу красу троянд
І всього, що є поруч з нами.

Прекрасна і чарівна душа її,
Вона завжди вірна і чесна з товаришами.
Анночко! Дорога ти моя!
Я щаслива, що ти є з нами.

Нехай Бог вислухає молитви твої,
Поблагословить тебе щедрими дарами,
Подарує здоров’я, многих і благих літ
Твоїй дорогій і любій мамі.

А ми всі любимо тебе,
Від щирого серця вітаємо,
Великих Небесних і земних благ
Ми тобі бажаємо.

Вічнозелений Риме,
Чудова твоя краса
Зустріла я тут горянку,
Що з Закарпаття вона.

Висока, струнка і красива
Завжди з посмішкою вона
Називається Таня
І добра в неї душа.

Тетяна друзям допомагає
Поради мудрі дає
Впевнено йде вперед,
Бо оптимізм в неї великий є.

Але я бажаю, Таня,
Щоб зустрілись ми
В місті омріяному нами,
Де немає болю, ні журби.

Це – місто з чистого золота,
Неначе прозоре скло,
І коштовними каменями
Оздоблене воно.

Ночей в місті не буває
І потреби в сонці нема,
Бо Слава Божа його освітила
І надзвичайна там краса.

Від престолу Бога й Агнця
Тече річка води життя,
А на престолі –
Розкрита Книга життя.

Благаймо щиро Бога ми,
Щоб у Книзі життя записані були,
А одяг душі своєї прали
І на дерево життя право мали.

Щоб брамою у місто увійшли,
Бо назовні – пси, розпусники й чарівники
Просимо Мати Агнця,
Щоб захоронила нас від зла.

В сонце одягнена Вона,
А місяць під Її стопами
На голові в Неї вінець
Прикрашений дванадцятьма зірками.

О, Мати Божа!
Мати Єдина!
Випроси нам Ласку спасіння
У Бога-Сина.

Стоїть високая гора,
По ній біжить бистра вода
І називається ця ріка –
Латориця.

Тече бистра ріка,
Несе запах гірських лісів
Для міста, що називається –
Мукачів.

Тут є прекрасні гори,
Яких нема з чим порівняти,
І називаються вони –
Карпати.

Є в Карпатах дерева,
Що видніються здалека,
І називають ті дерева –
Смереки.

Струнка як смерека,
Бистра як гірська ріка,
Дівчина-горянка, по імені
Анночка.

Типова для неї
Риса характеру така,
Що називається
Доброта.

Колись легенду
Чула я таку
Чому Бог Україні
Подарував таку красоту.

Наші пра… прабатьки
До Бога прийшли
І землі для свого народу
Просили вони.

Де ж до цього часу
Були ви?
Що так пізно за землею
До Мене прийшли.

Господи пробач,
Справимося ми
І хоч будь-який
Шматочок землі знайди.

Бог Милосердя,
Завжди велике мав
І шматочок землі з раю
Для України Він дав.

Наші прабатьки
Землю щиро любили вони
І хороші господарі
З них були.

Сіяти і орати
Вміли вони
І своєчасно зібрати
Пам’ятали завжди.

Своєчасно зібрати,
А також гарно зберегти,
Щоб y світі знали,
Що господарі вони були.

А де ці господарі,
Що колись були?
І господарювати гарно
Уміли вони.

На полі бою
Загинули наші козаки,
Бо Україну рідну
В неволю не віддавали вони.

За свою красоту Україна
Гірко платила вона,
І багато років
Поневолена була.

Пора омріяна прийшла
Україна волю здобула
І в помаранчевий колір
Одягнулася вона.

Перемогу ми здобули
А чи головне не забули,
Що Україні потрібно допомагати
І здобуте – оберігати.

Так будьмо господарі,
Для України-неньки ми,
Все що є здобуто,
Щоб зуміли зберегти.

У морі синім плавають кораблі
І десь далеко в море попливли.

Приспів:
А море синє таке красиве є
І чарує своєю красою мене.

На тому кораблі ходжу я
І шукаю де русалочка моя.

Приспів:

А чайки над морем кружляють,
Русалочку знайти допомагають.

Приспів:

Сказали мені чайки таке:
”Твоя русалочка на березі моря є”.

Приспів:

На березі дівчина сидить,
На море синє глядить.

Приспів:

Дівчина сказала мені такі слова:
“А море синє, то є наше життя”.

Приспів:

Щаслива в житті дівчина та,
Яка знайшла свого моряка.

Україночки мої чарівні,
Україночки мої дорогі
В далекій Австралії
Проживаєте Ви.

До вічнозеленого Риму
Завітали одного разу вони
І співали для нас
Чарівні українські пісні.

Душа у них щира
Жалем переповнена така,
Що вона україночка,
А на Україні ще не була.

І навіть пісню
Співали вони таку:
„Повези мене батько на Україну
І покажи мені її красу.

Повези мене батько в Карпати,
Бо я там ще не була,
Покажи мені дорогенький,
Де є хата моя.

Поїдемо до Чорного моря,
Бо красивішого у світі нема,
І для мене єдина Батьківщина
Тільки Україна моя”.

А потім пролунали слова:
„Чужина – чужина.
Ти для мене ніколи не будеш
Батьківщина моя”.

Яку велику любов
Ці україночки мають,
Що своїм щирим співом
Так душевно Україну прославляють.

Солов’їним голосом співала
Дуже гарно диригувала.
Оксана Рогатин-Василик,
Що душа під Небеса взлітала.

Наші українці
Незалежно де б жили
Завжди Україну-неньку
В серці мають вони.

Всемилостивий Вічний Боже!
Ласки своєї нам подай,
Щоб Україна розквітала
І була, немов Рай.

Зірка з неба ясно сіяє,
Прихід Спасителя сповіщає,
Радіє Небо і Земля,
Бо народилось Боже Дитя.

Бог залишив царські палати,
Людську природу взяв.
В бідності і в переслідуваннях
Божий Син зростав.

Творив добро для людей,
Навіть мертвих до життя повертав,
Так щиро полюбив людей,
Що гірку чашу взяв.

І випив її до дна,
Щоб людей відкупити від гріха,
Муки страшні прийняв,
І Царство Боже людям приготував.

Але люди невдячні
За Божі ласки були,
І готували страшну смерть
Для Божого Сина вони.

Ісус Христос апостолам
Ноги водою і слізьми умивав,
Бо хотів для них Раю,
Але диявол тоді не спав.

Ісус наближається до Юди
Його серце плаче і ридає,
Він вмиває йому ноги,
Цілує і до свого Серця притискає.

Мовою сліз благає:
„ До пекла, мій сину, не йди,
Скажи, чого хочеш?
Дам я все тобі”.

Але закам’яніла душа Юди
Дияволом опанована була
Він поцілунком видав катам Ісуса
І Кров Свята по землі текла.

Як над останнім злочинцем
Знущались над Ісусом вороги
І терновий вінок на Голову
Вони йому одягли.

Мотузками і ланцюгами закували
Його Тіло Пресвяте,
По Голові палицями били,
І рвали волосся золоте.

Незрівнянно красиве Боже Обличчя
В синцях і в ранах все було,
Серце розривалося від болю
І нікого з друзів поруч не було.

Привели Ісуса до Пилата,
А він вмиває руки у воді,
І видає Сина Божого на муки,
Щоб помер Він на хресті.

Тяжкий був хрест Ісуса,
На якому були людські гріхи
Від початку і до кінця світу,
І немилосердно тиснули на хрест вони.

Б’ють кати Ісуса
З сил Він опадає
І на хресній дорозі
Свою мати зустрічає.

Яка болюча сцена,
Мама обнімає Сина:
„Дитино, що поганого Ти зробив?
Яка Твоя провина?”

Розіп’яли Ісуса на хресті,
Святі Руки цвяхами прибили,
Тіло корчиться від ран:
О, люди! Що ви наробили?

Вже зірки ясно не сіяють
Лиш деколи мерехтять,
А ангели над Ісусом кружляють,
Неначе плакати хотять.

А під хрестом Марія-Мати
І улюблений учень Іван,
Той, що ніколи не покидав Ісуса
І в опіку Бог Свою Мати йому дав.

І два розбійники з Ісусом
Розіп’яті також були,
Один кричав і богохулив,
А другий просив: „Господи мене прости”.

Чорна хмара надійшла,
На землю впала Божа Сльоза
Ісус Отцеві Духа свого віддав
І людей страх обійняв.

Земля затремтіла і заридала
В людей гордість відразу пропала
І страх їх огорнув несамовито,
Бо Богочоловіка на Землі було вбито.

Захитались Божі храми
Там, де на Ісуса неправду казали,
І Пилата страх обійняв,
Бо він Бога на муки віддав.

Тіло Ісуса з хреста зняли,
Його Любій Матусі на руки поклали,
А вона гірко плаче і ридає,
Бо її Сина в живих вже немає.

Не плач, Божа Мати!
Прийде така година
І будеш Ти Цариця
В Царстві Бога і Твого Сина.

Твій Син Воскресне на третій день,
Знівечить діло Сатани,
Зрадіють Небесні Сили,
А також люди на Землі.

О, Мати Божа! О, Мати Єдина!
Випроси нам Ласку в Бога – Сина,
Щоб Він нас помилував і простив,
Цвяхами Любові до Себе прибив.

Нехай його гаряча Любов
Нас завжди зігріває
І ланцюгами Любові Своєї
Він нас до Себе поприкуває.

А Стріли Любові Ісуса,
Щоб нам в серце влучали,
Любов Його чисту й гарячу
В нашому серці залишали.

А Твої, Ісусе, чудотворні руки
Нехай нас завжди благословляють,
Провадять світлою дорогою
І темряву від нас відганяють.

А Божественної краси очі,
Щоб на нас завжди споглядали,
Провадили дорогою земного життя
І на Страшному Суді нас впізнали.

Сіяюче Боже Обличчя!
Для нас завжди світи,
Щоб ми мали Світло життя
І до вічності впевнено йшли.

Вічний і милостивий Боже!
Наш Відкупитель і Життя,
Ти переміг смерть,
Зраділо Небо і Земля.

Зірки ясно засіяли,
Ангельські хори заспівали.
І лине радість з Небес:
Христос Воскрес!

Співає мати колискову
Над синочком своїм,
А місяць світить ясно
Своїм світлом прямо в дім.

Ой, синочку, мій маленький
Ти скоріше підростай,
А ти місяце ясний
Йому дорогу освітляй.

Пригортає ніжно мати
До серця своє дитя,
А ти зірко ясна
Шукай де невісточка моя.

Пройшли роки...
Діти наші вже батьки,
А ми онуків до серця пригортаєм
І десь-колись про молодість згадаєм.

Ой, який великий біль,
Діти на серці мають,
Коли при живих батьках,
Сиротами їх називають.

Приспів:

Мене батько залишив,
Не хоче визнавати,
Тому мусить сама
Мене мама годувати.

Приспів:

Захвилювались Небеса
І Світ сколихнув.
Чому такий великий біль
У малої дитини був?

Приспів:

Пам’ятай же, батьку мій,
Прийде така година,
Коли підеш ти на суд
До Божого Сина.

Приспів:

Чи простить тебе Бог,
Я того не знаю,
Але рану на серці
Все ж таки маю.

Приспів:

Колись, в далеку давнину,
Ви залишили Україну,
Щоб заробити на хліб собі
Подались на чужину.

Нелегко було Вам
У чужій країні перебувати,
Ростити дітей своїх
І рідної мови навчати.

На коліна перед Вами я встаю –
Хто проживає за океаном,
Що культуру рідну зберегли
І не забули Україну-маму.

А Ти сину України,
Повідчиняй брами,
Нехай діти з усіх країн
Їдуть до Мами.

Не засинай, народе мій, прокинься.
Не час зневірено ховатись по хатах.
Здолай мару і світові відкрийся,
знайди свій шлях, свій неповторний шлях.

Нехай цей шлях об’єднує простори
степів на сході з величчю Карпат,
несе благословення в Кримські гори,
хай мир несе без перешкод і втрат.

Сама земля шепоче нам: замучили…
скрізь свари, розбрат, скрізь твоє-моє.
Сама земля річками скаламученими
ледь живиться, та жити нам дає.

Для чого труд її? Невже зростила
землиця-мати власних ворогів?
Віками годувала і поїла
ні, не дітей своїх — своїх катів?

Недбалих, жадібних, нестримно-похітливих,
завжди нещасних, невдоволений і злих,
слабких, безжалісних і пусто-гордівливих,
душею черствих, тьмяних і сліпих?…

Сама земля шепоче нам: живіте
і засівайте час своїм трудом,
руками й розумом працюйте, багатійте,
хай край ваш славиться порядком і добром.

Не треба чвар, народе мій, не треба.
Ти вже зустрівся на Майдані сам-на-сам
з самим собою. Під осіннім небом
майдан сердець нескорених палав.

Згадай могутню, теплу й світлу хвилю,
що оповила душі і серця,
згадай, народе... Ще ж не на могилі
стоїш своїй. Борися ж до кінця.

Так, ми пізнали і блакитно-білих,
і помаранчевих… Єдиний шлях
у нас у всіх — ще юних і вже сивих,
єдиний край, єдиний біль в очах.

Можливо — наша єдність, наша воля —
то наш єдиний вихід в майбуття.
Благослови себе і свою долю,
живи, народе мій, Землі дитя.

Не жди царів і не чекай на ласку
тих, хто на владу іспит свій не склав.
Ніхто не подарує тобі казку…
Тож треба, щоб ти сам про все подбав.

Навчайтесь, сильнії, ростіть, талановиті.
Все буде — і достаток, і хвала.
Твори, народе мій, і в кожній миті
нехай твоя величність ожива.

Він був поет, розхристаний душею,
З тривожним серцем і чуттям бездонним.
Він ладен був молитися на Неї -
На жінку із сумним лицем Мадонни.

Він був дивак - як Діоген у бочці,
Лише хотів не сонця, а любові.
Він сяяв в накрохмаленій сорочці.
В Мадонни ж руки зрепались до крові.

Він так писав!!!!!! Слова страшної сили
Злітали з уст у роси світанкові.
Небесний Боже, як вона косила
Траву з росою лагідній корові!!!!!!

Він так жалів цю жінку, аж до болю.
Казав: "Лишай усе. Поїдем в місто!"

Мадонна йшла сапати бараболю.
Бо п"ять дітей. Вони захочуть їсти...

Уже давно високий твій поріг
відвідують знервовані тривоги.
Твої надії валяться із ніг,
Втомившись пішки міряти дороги.
Руйнуються місточки і мости,
що друзі залишали за собою.
Твій світ летить кудись під три чорти!
Ти вдало прикидаєшся сліпою.
В твоїх садах грязюка до колін.
І навіть хижаки втекли далеко.
Вже, мабуть, до страшних оцих руїн
не прилетить ні ангел, ні лелека.
Тобі життя свій крижаний привіт
щоранку регулярно присилає.

...А ти шепочеш мрійно: "Це мій світ.."
Хоч каменя на камені немає.

Мимо волі пані, мимоволі
Може разом, чи окремо краще?
Кожен різний та одної долі
Нам замало, отаке нізащо...
-далі буде-

Мимо волі пані, мимоволі
Може разом, чи окремо краще?
Кожен різний та одної долі
Нам замало, отаке нізащо...
-далі буде-

Місто і Містика -
два нерозлучні світи.
Слова стилістика:
вічність байдужість і Ти.
Крицею спогадів
тіло пронизує час.
Небо розколоте.
Істина десь поміж нас.

Кроками босими
по незабутих стежках-
З ночі й до осені
я загублюсь у піснях.
Темрява кішкою
нишком зігріє сніг.
Книжка за книжкою,
"мишка", мережа, гріх.

У славному місті
Семінаристи жили
Вивчали Богословську науку
І вперед до мрії йшли.

Одного разу трапилась
Історія така,
Що пропав торт з кухні
І сліду нема.

Всі заметушились,
І стурбовані були,
Бо такої ганьби
Не сподівались вони.

Почули ту новину
Маленькі мурашки,
І знайшли в бібліотеці
На кінець його вони.

Чорна хмара мурашок
До торта йшла,
Навіть армія в Наполеона
Така велика не була.

Так святкували мурашки
Свято Андрія,
А в семінаристів залишилась
Лише солодка мрія.

А мурашки семінаристу
Подяку складають
Здоров’я і многих літ
Вони йому бажають.

Тепер науку семінаристи
Добру мають
По декілька разів
Паки з книжками провіряють.

Speranza mia,
dolcissima Vergine Maria,
noi siamo figli tuoi,
prega sempre per noi.

Carissima Madre
Regina del Cielo,
io bacio i piedi tuoi,
prega sempre per noi.

Unica Madre nostra,
Madre di Dio,
io bacio le mani tue,
prega sempre per noi.

Madre santissima,
di sole sei vestita,
la luna sotto i piedi tuoi,
prega sempre per noi.

La tua corona illuminata
con dodici stelle decorata,
abbraccia i figli tuoi,
prega sempre per noi.

Божа Любов, Божа Ласка
Кожному щедро дарована була,
Хто просив Царицю світу
У проханні нікому не відмовляла Вона.

На вежі замку Di leva
Зображення Богородиці є таке,
Що сидить Вона у троні
І тримає на руках Дитя своє.

Над Нею голуб
З небес світлом сяє.
Це – символ Святого Духа,
Що Божу Любов нам посилає.

З подорожуючим,
Що до Риму йшов,
Одного весняного дня
Ледь не сталася біда.

Перестріла його
Зграя диких і голодних псів,
Яка готова була
Відібрати в нього життя.

Він прощався із життям своїм,
І очі підносив догори,
Щоб останній раз Божий світ
Побачили вони.

І раптом погляд його
На замок упав.
Він Пресвяту Діву
Щиро благав.

Пресвята Діво! Допоможи!
Врятуй моє життя
І від мене віджени
Ті злі пси.

І сталось диво...
Зненацька розбіглись пси,
Назавжди позникали,
І людей тут більше не турбували.

Люди це місце
Divino Amore назвали,
І на цьому місці
Церкву збудували.

Під час жорстокої
Другої світової війни
Образ Непорочної Діви
До Риму привезли.

Божа Ласка,
Через Богородицю дарована була,
І столиця Італії
Від знищення врятована була.

Святіший Отець – Іван Павло ІІ
Часто в тій церкві бував.
“Санктуарієм Марії в Римі”
Divino Amore він назвав.

Пречиста Діво Маріє!
Благаємо ми,
Ти нас під свою опіку
Дорогенька візьми.

Віджени від нас
Лютих ворогів,
Як колись ти відігнала
Тих злих псів.

Царице світу,
Рятувальнице моя,
Порятуй нам Україну
Наші села і міста.

Святий Отче Миколаю,
Щиро я тебе благаю
Допоможи нам нині,
Бо нелегко жити в Україні.

Україна волю здобула,
Але вперед помалу йде,
Бо ворог її не пускає,
На перешкоді завжди встає.

Чудотворний Отче Миколаю,
Змилосердися над нами ти
І для нашої України-неньки
В бога Ласки попроси.

Щоб Україна розквітала,
А в Уряді злагода була,
І щоб більше її не ділили,
А завжди єдиною вона була.

Могутньою, щоб стала
І не турбували її більше вороги.
Просимо Тебе, Отче Миколаю,
Ти їх до стіп Ісуса відішли.

Великий день – Великдень є сьогодні,
І ми знаходимось на чужині,
Святкуємо Пасху у Римі
В далекому краї.

У Римі на Бочея
Є наша церковця свята.
До неї поспішає сьогодні
Вся українськая сім’я.

Прийшли до церкви на Бочея
Дорослі і малі,
Щоб пасху посвятити,
Як в рідному краї.

Дзвонять дзвони на церковці
І сповіщають нам,
Що сьогодні святу Літургію служитиме
Духовний батько – Любомир Гузар,
Наш Кардинал.

А був це день теплий і ясний
І на душі було прекрасно,
Що у далекій чужині
Ми є сьогодні не самі.

Приїхали нас привітати
Артисти з України.
Вони гуморески нам казали
І українськії пісні співали.

З'явився на сцені нині
Соловейко з України,
Називається Павло,
І приніс він нам тепло.

Його усмішка чарівна
Полонила нам серця,
А пісні щирі
Додали нам ще більше сили.

Коли співав про смерекову хату,
Ми згадали маму й тата.
Коли співав про черешневий гай,
Душа летіла аж у рай.

Коли співав про Україну,
Тоді аж серце затремтіло,
Що у далекій чужині
Ми чуємо рідні пісні.

Твоїй матусі дякуємо ми
За те, що з материнським молоком
Дала тобі таку любов
До Батьківщини, до рідної України.

Одного вечора
По небу зірка йшла
І до місяця вона
Гарно посміхнулася.

Приспів:

Ой, зіронько моя,
Ти моя єдина,
А здається мені
Будеш моя дружина.

Приспів:

Ой, коханий мій,
Все життя чекала,
Щоб дружиною твоєю
Я все ж таки стала.

Приспів:

А ви дівчата чарівні
Часу не гайте
І хлопцям молодим
Частіше посміхайтесь.

Приспів:

Українські дівчата
Ключ до серця мають
І до хлопців молодих
Частенько моргають.

Приспів:

Соловей співає,
Зозуля кує,
А молодий хлопець
Думає про своє.

День і ніч у лісі
Хлопець цей стояв
І партизаном
Народ його прозвав.

Думкою він линув
Аж під небеса,
Щоб скоріше закінчилась
Та жорстока війна.

Вдома залишилася
Дівчина молода,
А коли вона буде
Дружина моя?

А у партизана
Серце гаряче було,
Що навіть запалити море
Воно могло.

Та тільки злий ворог
Тоді не спав
І життя в партизана
Він забрав.

Молодий партизан
Глянув на Небеса
І сльоза гаряча
З очей потекла.

А з сльози гарячої,
Що на землю впала,
Квітка білим цвітом
Ніжно розцвітала.

Ось чому конвалія
Такий цвіт має,
Це сльози партизана
Вона пам’ятає.

Все навкруги радіє
І соловей співає,
Тільки партизана
В живих немає.

Що у світі наймиліше?
Це – твоє життя.
Хто у світі найдорожчий?
Це – мати твоя.

Все життя іде поруч
Рідна мати твоя.
Щоби не спіткнулося
Її дитя.

Проходять дні, роки минають,
Діти помалу виростають.
І мріють наші батьки,
Щоб ми щасливими були.

Пройшли роки…
Настала та година,
Що мати назавжди
Дитину залишила.

Ой мамо, матінко моя,
Більшого жалю в житті нема,
Ніж жаль, який Ви зробили нині,
Своїй дитині.

Приходжу на могилу мамину я.
Плачуся на своє життя.
Ой мамо, мамочко моя,
Заберіть мене – своє дитя.

І чую десь далеко я
Голос своєї мами:
“Ой, які нечемні ви.
Ще зветеся батьками.

Ти, дитино моя,
Тільки за себе пам’ятаєш,
А чи правильно ти
Своїх дітей навчаєш?

Чи посилаєш ти їх
Науку вивчати.
А може ходять вони
У карти грати?

Готова сьогодні ти
І чи готові твої діти,
Щоб, навіть, на смерть іти,
А Україну захистити?

Пам’ятайте, батьки,
Що будете кару мати,
Якщо своїх дітей
Неправильно будете навчати”.

Піднімаю голову я уверх
А мами немає.
Лиш соловейко на кущику сидить
І пісню співає.

…І тиша буває насправді такою різною:
Чужою, як очі ворожки, лункою, грізною…
А ще – говіркою,
Коли годинчата з цікавістю зиркають в вічі всі
Й годинник старезний їм лічить хвилини для вічності,
Що ллється рікою.

А тиша буває солодкою: з медом, вощиною.
І з курячим дощиком, що стрімголов із дитиною
У вересень бігли.
Й така, що ознобом до самих кісток пробивається.
Що плече і молиться. Молиться, плаче і кається:
«Помилуй же, Біг, ми…»

Коли за стіною вмирає король без відпущення –
Корону – на інше чоло, хоч там кров ще не злущена.
Та слався псалмами!
І, може, у тиші ті ратні, що хрест їм не ставився,
До всіх, хто катівні плодив, а не храмами славився
Озвуться йменами?..

І, може, тоді тиша буде не поприщем Юдиним?
І кожен почує в тій тиші себе й те, що… «люде ми»,
Як кажуть пророки?..
…І знов накрапатиме сміх годинчат між смерканнями,
І в тиші кімнатній, заштореній, світлій чеканнями
Почуються кроки...

Я вже й забув той день,коли циганка,
Наворожила пальчиком мені...
І кирпатенький носик у веснянках
І очі по весняному ясні...
Було б так мабуть вічно,та сьогодні,
Коли в моєму серці тріснув лід,
Я з сірої буденності безодні
Сором"язливо вийшов в білий світ.
І озирнувшись врешті-решт на людях,
Я зрозумів відразу - це Вона...
Бо калатати так душа у грудях
Не вміла в мене навіть від вина.
Бо хоч і пережив я заметілі,
Пізнав вуста і доторки долонь...,
Але ніразу у моєму тілі,
Ще не горів,не жив такий вогонь...
Бо затяглись,загоїлися ранки,
І принцем став казковим хижий звір...
Коли мені,хтось голосом циганки,
Сказав з під хмар:"Отак нам і невір..."

Коли маленьким я був,
На Сибір нас відправляли.
Забрали все, що могли,
Лиш ковдрочку теплу дали.

Несла мати мене на руках
Томськими снігами.
Замучилася вона так,
Що безсили впала.

Залишу я тебе тут,
Синочку мій маленький,
Й буде тобі сибірський ліс
Братиком рідненьким.

Дитина в ту же мить
Оченятка відкрила.
О, Боже мій Святий,
Щоб я наробила!

День за днем роки минали,
На Сибіру діти виростали.
І мріяли вони
Побачити українські сади.

На Україні сади цвітуть,
Солов’ї співають.
Де може бути краще,
Хіба лиш у раю.

Та не довелось мені
Так довго панувати,
Бо через хворобу злу
Мушу помирати.

А в років своїх п’ятдесять
Йду я у могилу.
Залишаю трьох дітей
І молоду дружину.

Роки минали,
Діти мої повиростали.
Син одружився
І онук народився.

Час іде, і все минає
І онук мій підростає.
Вставай, – каже, – годі спати,
Бо я маю щось сказати.

Дідусю, вчора тато мій
Поїхав на Майдан.
Вони нашу владу там не віддали
І я також не віддам.

Sempre verde, Roma,
come sei bella!
Quando io vedo te
penso di veder la stella.

Quanti anni passati
nella tua vita, Roma,
belli come il cielo blu,
allegri come il sole.

Una mamma italiana
ha sempre guardato il cielo,
lei ha chiesto a Dio:
«Dài occhi blu al bambino mio».

«Come sei buono, Dio,
hai dato occhi blu al mio bambino».
Mamma supplica Dio:
«Io desidero sia bravo il bambino mio».

Passano gli anni...
mamma prega Dio:
«Mille grazie!
Com’è bello, buono, intelligente il bambino mio».

Бог ангела
На землю зіслав,
Щоб квіти чарівні
Він порозкидав.

Пролітав ангел над Україною,
Де я живу,
Сказав, що не бачив
Ще таку красу.

Вийшла жіночка
Красива й молода.
Сяючі блакитні очі,
Довга русая коса.

А діточки малі,
Що поруч з нею йшли,
Радісно сміялись,
І збирали квіточки.

Ангел вибирав
Найкращі квіточки
І кидав їх на Україну,
Щоб раділи діточки.

Розквітай же, Україно!
Красива й молода.
Нехай на полях твоїх
Колоситься пшениця золота.

Хай буде над тобою, Україно,
Завжди небо голубе
І ніколи не турбує
Ніяке зло тебе.

Твої діти, Україно,
Щоб щасливі були,
Та красиві такі,
Як цвітучі сади навесні.

Маленький хлопчик,
Кароль називався
Доля його не балувала,
Бо сиротою зостався.

Мати його померла,
Коли мав дев’ять років.
І на серці залишився
В нього сум глибокий.

Нелегко дітям жити,
Коли мами немає.
Хто їх приголубить,
Хто їх приласкає?

Але Мати Божа
Теж сиротою була,
І за цього хлопчика
Вона не забула.

Мати Божа
Йому допомагала
Та історію життя його
На своїй короні написала.

Ой, набідувався він
У своєму життю.
Добре пам’ятав
Другу світову війну.

Був він артистом,
Але іншу мрію мав –
На службу Богові
Присягу він склав.

Прийшов такий час,
Бог покликав його у Ватикан,
Щоб Папою у Римі
Всесвітньої Церкви він став.

А хто мав більшу любов,
Ніж він мав,
Що так щиро до церкви
Молодь закликав.

По всьому світу їздив,
Людські біди вивчав,
І, як батько добрий,
Всім допомагав.

На Україну нашу
Він також завітав,
Бо добре пам’ятав,
Що з України маму мав.

У Києві і Львові
Люди з радістю чекали,
Щоб Папу Івана Павла ІІ
Вони привітали.

У Львові йшов тоді дощ
І не переставав.
Іван Павло ІІ
Пісеньку про дощ співав.

А потім жестом
Своєї святої руки
Наказав дощу:
“Перестань, ти, вже йти!”

І через годину
Сонечко засвітило
І цілий місяць сонячна така
Погода у Львові потім була.

Український народ
Велику радість мав,
Що Іван Павло ІІ
Благословення йому дав.

Він розумів бідних,
Бо й того сам зазнав,
А в роки Другої світової
Важко працював.

Людей він всіх поважав.
Ніколи на колір шкіри
І національність
Уваги не звертав.

Він зі всіма завжди
Щиро говорив,
Бідних і багатих
Одноково любив.

Любов його щира
Великою була
І тому молодь
Завжди за ним йшла.

Ключ любові до сердець
Він постійно шукав,
І серця людські для Бога
Завжди відкривав.

Відкривайте двері осель своїх,
Нехай у них Бог увійде,
Промінь світла і любові,
Нехай з вами поруч йде.

Говорив завжди,
Що потрібно сім’ю зберігати,
Бо дітям потрібні
І батько, і мати.

Пам’ятав він про хворих,
Бо сам від хвороби страждав.
Своїм оптимізмом
Біль подолати іншим допомагав.

Він нас вчив прощати
Тих, хто нам зло зробив,
Бо того, що стріляв у нього
Він також простив.

Не забув він про тих,
Що були у тюрмі
І відбували покарання
За злочини свої.

Був він оптимістом
У своєму житті –
Бачив він світло,
Навіть у темряві.

І в один прекрасний день
Світ наче сколихнув,
Бо недобру новину
Він тоді почув.

Іван Павло ІІ
Погано себе почував.
В дорогу до вічності
Він себе готував.

Біля собору Святого Петра
Зібралась молодь світова.
Та, яку він шукав все життя,
А сьогодні вона прийшла сама.

Цілий світ молився
І Бога просив,
Щоб Іван Павло ІІ
Ще трохи прожив.

Але Воля Божа
Була не така.
Місія земна його
Закінчена була.

З усіх куточків світу
Люди у Ватикан приїжджали,
Щоб поклін і шану
Вони йому віддали.

А особливо молодь,
Яку він так любив,
Все життя шукав за нею,
А сьогодні залишив.

Стоїть молодь на площі
І біль у серці має.
Дивиться у папське вікно
І благословення чекає.

Ти був Великий,
Весь світ підкоряв.
Навіть президент Буш
На коліна встав.

Ти вмів примирити
Народи-вороги.
Вони поруч стояли
І подали руки собі.

Народ, який стояв на площі,
Таке вимагав,
Щоб Святим
Ти відразу став.

Але для мене
Істина є така –
Я вважала Святим
Тебе ще за життя.

А тепер на коліна
Перед тобою, Святий, я стаю.
Помолись до Бога, прошу,
За Україну мою.

Колись, в далеку давнину,
Ви залишили Україну,
Подались в далеку чужину –
В незнайому країну.

Ой, важко було Вам
Чужу мову вивчати,
Бути далеко від рідні,
Без батька і матері.

Все Ви зуміли
В житті подолати,
Тільки більше не побачили
Ні батька, ні матері.

Матеріальні блага
Ви там мали,
Але чужоземцями
Там Вас називали.

Самі ви добре пам’ятали
І дітей своїх навчали,
Щоб про Батьківщину
Вони не забували.

Можна все на світі
Забувати сину,
Тільки не можна забути
Україну-Батьківщину.

Настала така пора,
Що емігранткою стала і я.
До стародавнього Риму
Доля мене занесла.

От тепер я зрозуміла,
Що таке чужина.
Хоч країна ця багата,
Але для нас вона скупа.

Своїм вони платять
Більше в два – три рази,
А нам- що дали,
І тому раді ми.

Але вони кажуть
Істину таку:
“Якщо ти нас залишиш,
Де знайдемо ще таку?”

Тому, що українки
Наші дорогі
До роботи ніколи
Ліниві не були.

Дякуємо Богу
Ми за все.
І що така Італія
На світі є.

Хоч не багато,
А все ж таки платять
І наші сім’ї в Україні
Без хліба не сидять.

І дітям вчитися
Допомагаємо ми,
Бо вже трохи євро
Зароблені є.

Весілля святкуємо
Також гучні,
Коли побачили італійці,
То здивовані були.

А ми народ такий,
Хоч куди.
Танцюємо, веселимося
І сміємося з біди.

По-всякому буває
У нашому життю,
Деколи забуваємо заповідь
“Про шлюб і сім’ю.”

Ой, ностальгія,
Яка велика тут є.
Деколи хмільного
Перебір іде.

Але була подія
В Києві така,
Що Помаранчевою революцією
Називалася вона.

Українці-емігранти
Стурбовані були
І вийшли на мітинги
По всьому світу вони.

У всіх емігрантів
Була одна мета,
Щоб Мати-Україна
Врятована була.

А у Римі є
Священики такі,
Що четвертого чи п’ятого покоління
З України Вони.

Але як щиро,
У Бога просили Вони,
Щоб Україна
Не зазнала біди.

“Боже, допоможи, –
Руки до Бога зносили Вони. –
І мудрості подай,
Щоб був врятований наш край.”

Нехай будуть
Блаженні матері ті,
Які щиро прививають дітям любов
До свого, до рідного, до святого.

Коли маленькою була,
То пам’ятаю, що бабуся моя
Так мене навчала,
Щоб без молитви спати не лягала.

Ти, дитинко, проснись
І відразу помолись,
Щоб не сталась із тобою біда
І день щасливо провела.

А в неділю до церкви йди,
Святу Літургію послухай ти,
Бо там кажуть про заповіді святі,
Як ми маємо жити на землі.

Незабаром до школи пішла,
А там науку іншу я знайшла,
Що людина не від Бога,
А від мавпи прийшла.

Але бабуся на мене
Вплив завжди мала,
І релігійні книжечки,
По можливості, мені читала.

Дитино, істина є така,
Що людина Богом створена
І повинна за Його заповідями жити,
Всім серцем і душею Його любити.

Бог є Велика Любов,
Якої на нас всіх вистачає,
Він є Велика Мудрість,
Яка Всесвітом управляє.

Бог є Велика Сила
В світі більшої нема.
По його Святій Волі
Зупиняються ріки і моря.

Бог є Велика Доброта
Послав свого Єдинородного сина,
Щоб терпінням Його
Відкупити людину від гріха.

Бог є наша Надія
В майбутньому житті,
Бо ми є тільки гості
Тут на землі.

Царству Божому
Не буде кінця.
Хто прожив з Божою Любов’ю,
Душа його піде на Небеса.

Хто не вмів відрізнити
Любові від Зла,
Того душа ніколи
Не піде на Небеса.

Так що добре подумай,
Внучко моя!
Щоб ти вміла відрізнити
Любов від Зла.

Пам’тай заповіді Божі
В неділю до церкви йди,
За піст пам’ятай
І звичок поганих не май.

Одного прекраснрого дня
Запитала бабусю я,
Чого хоче вона у своєму житті,
Що так постить у піст усі дні.

Мета мого життя така,
Щоб дорогу до Неба я знайшла
І щоби ходила ногами своїми
До останньої моєї години земного життя.

Щоби зі мною ніхто ніколи
Клопоту не мав,
Щоби моїх ніг на ліжко
Ніхто не закидав.

Був Великдень в 1972 році
Ми всі веселились,
А в четвер після Великодня
Ми всі засмутились.

Бабуся в четвер зранку
Ще нам допомагала,
Картоплю на посадку
Вона перебирала.

А в обід пішла помилась
Вона сама
І в коси чепець вишитий
Вона заплела.

Потім пішла до комори,
Там скриня з одягом її була,
І одяг, що був приготовлений на смерть,
До хати принесла.

Покликала дітей своїх
І сказала їм новину:
“Діти мої дорогенькі,
Я вже від вас йду.”

Ще годину зі всіма говорила,
Жартувала вона,
Потім повернулась до стіни
Та й померла.

Я не знаю чи моя бабуся
Дорогу до неба знайшла,
Але дещо з того, що просила,
Дістала від Бога вона ще за життя.

Коли розпадається день між уламками часу,
І тіні промерзлі танцюють німу пантоміму,
Ти хочеш віддати життя за одну лиш хвилину,
Зустрітись на мить, а по тому - померти відразу.

І впасти холодним дощем поміж темними мурами,
Чи каменем з даху старої, як світ, кам’яниці,
І плакати разом з розмитими часом скульптурами
Засмучених левів, яким не зліпили левицю.

Коли розпадаються ночі посрібленим порохом,
І тіні, стривожені ранком, сповзають під ноги,
Ламає світанок безжалісним сонячним порухом
Збудовані снами в далеке минуле дороги.

Зимують білі лебеді
В далекій чужині,
Але навесні прилітають
У ріднії краї.

Приспів:

Лебеді-лебеді,
Птиці чарівні.
Розкажіть мені лебеді
Секрети вірності.

Прилітають на ставочок,
Де чиста вода.
Лебідь дивиться на кохану,
Як на Небеса.

Приспів:

А лебідка розпустила
Крилонька свої.
Подивися, мій коханий,
Які гарні ми.

Приспів:

Моя любов гаряча,
Як сонце яснè.
Пам’ятай, моя кохана,
Воно лиш одне.

Приспів:

Я тобі, мій коханий,
Правдоньку скажу,
Що твою любов гарячу
З дітьми розділю.

Приспів:

Після літа настають
Золотії дні.
Білі лебеді відлітають
В теплії краї.

Приспів:

Якщо ви так любили,
Як білі лебеді,
То вам вже відомі
Секрети вірності.

Приспів:

Лебеді-лебеді,
Птиці чарівні.
Розказали мені лебеді
Секрети вірності.

Dove sei, mio amore?
Vieni presto qui da me,
entra nel mio cuore,
c’è posto solo per te.

Cuore mio pieno di fuoco,
vieni amore da me,
ti abbraccio forte forte
perché amo solo te.

I tuoi occhi belli belli
brillano come stelle,
quando guardo il tuo viso
penso di vedere il Paradiso.

Dolce mio amore,
ci sono rose rosse nel mio cuore
e tanti baci dolcissimi,
solo amore per te.

Холодний вітер повиває,
Листя легенько шелестить,
Земля немов би завмирає,
Щось трапилося в ту же мить.

Радіють на Небі Святі
І Ангели весело співають,
Зірки світлом мерехтять
Радість велику сповіщають.

А одна зірка яскраво світила,
Проміння падало аж до землі,
У Вифлеємі Син Божий народився,
Радіймо сьогодні усі.

Небесне сяйво засіяло
І місяць не жалів світла тоді,
Моря тихі-тихі стали
З'явилося Світло світу на Землі.

Бог залишив Небесний Рай,
Як Дитятко на Землю йде,
Простягає Рученятка до Своєї Мами:
Прийми на цьому світі Мене.

А Мати Марія на коліна припала,
Сина Божого витала,
В пелени біленькі повила,
На сіно в яслах Його положила.

Лиш пастухи в цю ніч не спали,
Вони отару пильнували,
І Ангел їм об’явився:
Бог предвічний народився!

Поспішають вони нині,
Щоб віддати поклін Божій Дитині,
І на коліна припадають,
Святу Родину вітають.

І ми прийшли Ісуса привітати
Та що можемо йому дати.
Лиш нашу молитву щиру
І любов серця на офіру.

Нехай, Ісусе, вогонь,
Який у Твоїх грудях горить
Увійде у наші серця
І їх любов’ю запалить.

А Твої чудотворні Руки,
Щоб нас завжди міцно тримали
І ми йшли Твоєю дорогою життя,
А іншої дороги не знали.

І божественної краси Очі
Нехай на нас споглядають,
Мудрість, любов і чесність
В нас завжди залишають.

Ланцюгами Любові Своєї
До невтомних Ніг нас прив’яжи,
Щоб ми йшли, Ісусе, з Тобою
І до призначеного Міста прийшли.

Це – Місто з чистого золота,
Неначе прозоре скло,
І коштовними каменями
Оздоблене воно.

Ночей в Місті не буває
І потреби в сонці нема,
Бо Слава Божа його освітила
І надзвичайна там краса.

Від престолу Бога й Агнця
Тече річка води життя,
А на престолі –
Розкрита Книга життя.

Благаймо щиро Бога ми,
Щоб у книзі життя записані були,
А одяг душі своєї прали
І на дерево життя право мали.

Щоб брамою у Місто увійшли,
Бо назовні – пси, розпусники й чарівники...
Просимо Мати Агнця,
Щоб захоронила нас від зла.

В сонце одягнена Вона,
А місяць над Її стопами,
На голові в Неї вінець
Прикрашений дванадцятьма зірками.

Після Бога в Небі перша Вона –
Цариця над Небесними Святими,
Благає Спасителя завжди Вона,
Щоб з Його Ласки вічно були ми щасливі.

Пресвята Діво Маріє!
Мата наша єдина,
Пригорни нас до Свого Серця,
Як колись пригортала Божого Сина.

Заступнице і Мати наша перед Богом!
Наймилосердніша рятувальнице моя,
Покрий нас Своїм Святим Омофором,
Щоб Україна рідна моя розцвіла.

Веселіться сьогодні всі,
Радість лине з Небес нині.
Христос родився!
І слава Україні!

Сідає до Вечері
Мати з діточками,
І згадали в молитвах про тих,
Що до вечері не сідали.

Не забули про тих,
Які Україну захищали,
І в боротьбі з ворогом
Життя своє віддали.

За вчителя також згадали,
Який грамоти навчав
І в цей Святий Вечір
На Сибірі перебував.

За священником сумували,
Що мудрість проповідував
І в Сибірських тюрмах
За те він страждав.

А маленький хлопчик
Рученьки склав,
Ісуса-Дитятка
Щиро він благав.

Ісусе, Сину Божий!
Я до Тебе рученьки підношу
Для українського народу
Кращої долі прошу.

Допоможи нам Боже,
Щоб ми зростали,
І вільну Україну
Ми все ж таки мали.

Ісусе-Дитятко!
Благаю Тебе нині,
Вислухай і допоможи мені,
Маленькій дитині.

Дякуємо Тобі, Боже,
Щиро за все нині.
Христос родився!
І слава Україні!

Святий Вечір настав,
А ми на чужині,
Згадуємо про Україну-неньку
І традиції її.

Мати смачні страви приготувала
Батько до хати дідуха несе,
А діти сіном стіл вистеляють –
Свято велике у хаті є.

Всі разом до молитви клякають,
Руки до Бога зносять батьки,
Щоб діти в житті були щасливі
І не зазнали ніколи біди.

Пройшли роки...
У вічність пішли мої батьки,
І сталась ще одна біда, –
Залишилась я вдова.

Діти мої вже дорослі
До Святої Вечері сідають самі,
Моляться за батька, якого вже немає,
І за маму, – що на чужині.

Святий Вечір настав,
Радість велика прийшла,
Ісус Христос народився
І радіє людська душа.

Колядки в церкві колядують
На серці радість і смутку вже нема.
При церкві Святу Вечерю нам готують,
Неначе в Україні, а не в Римі я.

В церкві всі разом помолились,
До залу приготовленого прийшли,
Столи для нас вже накрили,
І сердечко з паперу на тарілку поклали.

За столом всі ще раз помолились,
Подякували Богу за прожиті дні,
Священники благословення нам дали,
Як колись благословили нас батьки.

Дякуємо Богу ми за те,
Що наша церква на чужині є,
До якої прийшли ми нині,
І святкували, як на Україні.

За отців Василіан
Молитви наші до Бога приносимо,
Здоров’я, многих літ і Царства Божого
Ми для них просимо.

Дякуємо всім,
Що Святу Вечерю готували,
Бо було смачно так,
Як в нашої мами.

А молодих людей,
Що гарно нас розвеселяли,
Нехай Бог благословить
Щедрими дарами.

На сердечках з паперу
Свої прохання ми написали.
Ісусе! Сину Божий!
Ми їх перед Тобою поклали.

Сніжок легенький притрусив,
Ялиночки в кожушок вбрав.
На Україні велике свято, –
Святий Вечір настав.

Всі поспішають до родин –
До свого рідного гнізда,
Туди, де щиро прославляють
Народження Ісуса Христа.

Ісус Христос народився
Ворота до Раю відчинив
І Новий Єрусалим
Він для нас сотворив.

На небі зірка з'явилась,
Ясно сіяє вона,
Неначе всіх закликає –
Вечеряти вже пора.

Господині стіл накривають,
Страви приготовили смачні,
Всі разом до молитви клякають,
Дякують Богу за прожиті дні.

Стіл сіном притрусили
В скатертину білу одягли,
Щоб на нашій Україні
Люди весело жили.

Свічку на столі запалили,
І яскраво світить вона.
Щоб наша славна Україна
В мирі завжди жила.

Хліб духмяний на столі,
І про часник теж не забули,
Щоб на моїй Україні
Люди здорові завжди були.

Смачні страви споживали,
А особливо вареники з картоплі,
Щоб на Україні зростали
Здорові і гарні хлопці.

А яка смачна кутя!
Меду й маку досить дали,
Щоб українські дівчата
Гарні і здорові зростали.

Ялиночку гарно вбрали,
І сніп до хати принесли,
Щоб в нашій країні
Люди багатими були.

Щоб мудрими були,
І Бога прославляли,
На Святий Вечір завжди
Українські колядки колядували.

У вічнозеленому місті
Блукаю тут я одна
Туга у мене на серці,
Бо коханого мого нема.

Приспів:
Серце моє від любові палає
Душа горить, немов у вогні
Де ж ви мої рідненькі?
Українські королі.

Сонце світить ясно
Надворі весняна пора
Де ж ти, омріяний, мій коханий?
Щоб теплом серця зігріла тебе я.

Приспів:

Душею є ми багаті
Веселі і щирі такі
Хлопці наші найкращі у світі,
Тому що вони королі.

Приспів:

Світить ясне сонечко,
Настала весна.
Красу і радість
Вона принесла.

Приспів:

Ой, весно-весно,
Яка чарівна ти,
Але дуже скоро
Пролітають дні.

Першими у лісі
Фіалочки цвітуть
І своїм ніжним цвітом
Всіх приваблюють.

Приспів:

А ти, козаче, не барись,
Піди та й в ліс подивись.
Може фіалочка твоя
Вже ніжно розцвіла.

Приспів:

А фіалочки сині
Цвітуть лиш на Україні
І потрібно поспішити,
Щоб цвіт той не загубити.

Приспів:

Бог молитви Якима і Анни прийняв,
Донечкою їх обдарував,
Міріам-Марія ім’я їй дали
І ангельські хори свою Царицю вітали.

З царського і архієрейського родів
Походила Вона
І на Матір Спасителя світу
Богом вибрана була.

З перших хвилин свого життя
Повнотою святості обдарована була
Щиро любила Бога
І Господня Рука з Нею завжди була.

Бога-Сина породити
Дала згоду Вона,
Щоб відкупив Він людей
Від первородного гріха.

Боже Дитятко породила
На сіно в яслах положила,
А Він рученятка до Неї простягає,
І Вона на коліна перед Ним припадає.

Одного з Трійці породила,
На руках своїх носила,
Щиро до Серця пригортала,
Грудьми своїми годувала.

Найдорожчою Матір’ю для Сина Вона є,
Для Бога-Отця наймилішою Дочкою стала,
Найсвятіша з усіх людей Вона
І в Небі світлом ясним засіяла.

В сонце одягнена Вона,
А місяць під Її стопами,
На голові в Неї вінець
Прикрашений дванадцятьма зірками.

Після Бога в Небі перша Вона
Цариця над Небесними Святими
Благає Спасителя завжди Вона,
Щоб з Його Ласки вічно були ми щасливі.

Пресвята Діво Маріє!
Мата наша єдина
Пригорни нас до Свого Серця,
Як колись пригортала Божого Сина.

Заступнице і Мати наша перед Богом!
Наймилосердніша рятувальнице моя,
Покрий нас Своїм Святим Омофором,
Щоб Україна рідна моя розцвітала.

Dolce mia mamma

come sei bella.

Tu sei come il sole,

come la primavera.



L'amore di mamma
per me forte è stato

come il bel sole

nei mesi d'estate.



Carissima mamma,

quante cose hai fatto.

Angelo custode

nella mia vita sei stata.


Rose bianche per te,
cara mia mamma,
baci dolci per te

perché tanto ti amo.

Безкрайня бiлiсть,
тiльки снiг та лiд
лежать тепер мiж нашими дворами...
Де взяти фарб,
аби залити свiт,
навколо себе знову кольорами?
Де взяти тих промiнчикiв ясних,
якi бiжать,
        лiтають,
                ходять,
                        блудять,
що вiдшукають шлях до мене в сни,
i лоскотнуть за носик...
I розбудять!