Я давно вже мрію про волю,
Про будиночок у селі,
Необуздану дику природу,
І більш нічого не треба мені.
Я такого дикого нраву –
Дух гір бурлить в душі,
Хочу несамовиту забаву,
Адреналіну кортить мені.
Забратися високо в гори
Й вітром злетіти вниз,
Оглянути з неба доли
Й залетіти на чийсь карниз.
І вгору знову мене тягне,
Щоб різко зриватися вниз,
Така доля вже в мене,
Вічно боротись за жизнь.
Я хочу в село на природу,
Віддихнути від цього буття,
Такого священного спокою
Більше ніде нема.
02,2010-03-19

Нема села, нема в силі народу –
Все здохло, вмерло, виїхало
Світ за очі - лиш би далі від городу,
Кому треба – тягти ото ярмо.
Будуємо Чехію, Польщу, Італію,
А дома демократія повний капець,
Поповнюємо всюди нашу діаспору,
А Україну просрали вкінець.
Нікому не потрібні і всіма забуті,
Знайшли свій притулок в світах,
Гастарбайтери – гроші кров’ю і потом добуті,
Щастя і доля на материнських сльозах.
Діти безбатченки, Жінки не жінки
Всіх потягнуло в далекі світи,
Україну віддали – звільнили престол,
Руський наш брат загріб нас в подол.
Українці є всюди, лиш на Вкраїні нема,
Тому "руський язик нам надо",
Так Вам і треба, як мозгів нема-
"Будем кормить соседа".



02,2010

Якби ми опинилися вдвох
У кімнаті з надійним замком,
На шпалерах з квітучим бузком
Наші тіні б до ранку тремтіли.

Ми б пірнули в оранжевий смог
Через сітку двозначних розмов.
Крізь кватирку – у тишу дібров
Разом з леготом ми б полетіли.

Знявши одяг, як вату із хмар,
Ми б кружляли в танку відверто.
І писали дзвінкі лібрето
Наші змучені в сальсі тіла.

Якби ми опинились удвох…
19.05.2010

Ти мене розбуди рано
Ще тремтять ліхтарі сонні
Казка міста мого в каштанах
Гама всіх кольорів весни

Білий цвіт на твоїх скронях
Ніби сніг із долонь травня
Пальці вітру такі солоні
Тембр вулиці – голосний

Ти мене розбуди рано
У містичну росу будня
Місто спалахів ще безлюдне
Гавань спілих надій весни.
19.05.2010

Хочу в яблуневий сад,
Де цвіт буяє й немає зрад,
Там молодість дише в груди
Й радіють щасливі люди,
Увінчані духмяним намистом,
Про вічне собі гомонять.
Там пахне життям і медом,
Й робота за щастя, як треба.!


Хочу в яблуневий сад,
Де рясні плоди висять,
Продовження роду земного,
Частина шляху людського,
Запорука трудів наших вічних,
Мрій і надій барвистих.
І ті плоди, що там висять -
Результат, наших заслуг і втрат.


Хочу в яблуневий сад,
Вдихнути його аромат,
Здійнятися в небо високо
І тільки всевидяще око
Пойме, що мій задум є чистим,
Бажання прості і не лишні.
Дай розуму людям боже,
Бо творять, щось страшне і негоже.


Хочу в яблуневий сад,
Зірвать заборонений плід
І поринути в море стихій,
Що світ розривають навпіл.
Й ані бог, ані чорт не суддя,
Це реалії цього дня,
То є мій особистий політ
І не знати то спад, чи то зліт.


Я посаджу яблуневий сад,
Де царитиме рай, а не ад
І вкінець здійсняться надії,
Втіляться в життя усі мрії.
Лиш вітер дмухне на листочки,
Доброї місячної ночки –
Піду в яблуневий сад
Вдихати Життя аромат!!!
02,02,2010-03-19

Існує тільки істина,
Але те, що злітає з мого язика -
То огидне криваве місиво.

Шкода, що зелене -
То ж колір душевного спокою.
А кров моя шалена.

Літає дощ.
Кидає в чуже серце гострі дротики.
Готує з болю борщ.

Не їж його -
Впадеш, як у склепі бідненький Ромео,
Син світу цього.

Смердить кропом,
Та це тільки дешева есенція,
Зварена Езопом

Для мене, для тебе,
Для дурнів усіх, що кохаються в істині,
Втопленій в небі.

жовтень, 2005

ты видишь ведь, мне многого не надо,
так быстро я теряю высоту.
далась тебя вся эта клоунада..
шагаю за последнюю черту.

прекрасно знаешь, я на этом свете
как маленький хрустальный огонек:
не поджигаю, что б ты не ответил,
и не сгораю на любой упрек.

ты понимаешь, это не случайно,
что я осталась здесь совсем одна.
и как бы это ни было печально,
порвется снова пятая струна...

2009

Планета палаючих скал:
Розпечені плити базальту
І вітру скаженого шал,
І сполохи з-за горизонту.

Розлючені надра ревуть,
Уверх вивергають каміння,
І лава кипляча, як ртуть,
Пливе із жахливим шипінням.

День білий змінився на ніч:
Ні сонця, ні неба, ні барви…
І попіл летить зусібіч -
У сутінках все і у хмарах.

Оце так зустріла весна:
Вогонь - замість маю-розмаю...
Картина прекрасна й жахна -
Мо', й пекло отак виглядає?

Вулкану пекельного піч -
Як грішникам засторога:
Дивіться - і вже не грішіть!..
Ідіть - й пам'ятайте про Бога...


16.05.2010

Київ

Слова: Оксана Голуб Музика: Оксана Голуб
Виконує: Оксана Голуб


Текст Записи, мп3, ноти Відео, кліпи Друк - http://www.pisni.org.ua/songs/5143900.html

Київські брами, настіж відкриті,
В гості Вас зовуть.
Пишні каштани, сонцем умиті,
Скоро розцвітуть.
І знов заграє Київ прекрасний
Тисячами барв.
І зачарує, нас зачарує
Цей небесний дар.

Що приносить світло і тепло,
Щоб на серці радісно було.
Вас вітає сонячна блакить
З глибини віків й тисячоліть.

Щирий і дзвінкий дитячий сміх
Тут лунає, радуючи всіх
І гостей, і мешканців його,
Тут панують щирість і добро.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Київ величний, хай будуть вічно
На твоїй землі
Мир і надія, щастя і мрія,
Лагідні пісні.
Буде Хрещатик нас зустрічати
Пишнотою вбрань,
Будуть каштани квітом вінчати
Верх злотавих бань.

Як же не пишатись можу я,
Києве, свята земля моя,
Вічний, і звеличений в віках,
І тендітний, мов сльоза в руках.

Розквітай, і вічно зеленій,
Залиши в серцях ти образ свій,
Що єдна минуле з майбуттям –
Це і називається життям.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Серед Хвиль опівнічного Неба,
Над Прибоєм солоних Сузір’їв,
Місяць стримує Ночі Приплив
Самотньо-скорботнім Буєм.

Ти не знаєш, чого мені треба?
Чайки в Бійках наклали Пір’ям,
Я сьогодні перегорів…
Може, Танго Циганське станцюєм?

Розіб’ємо в Зброярні Вітрину,
Вкрасти щоб дві цнотливі Навахи,
І, ламаючи Крила об Вітер,
У Дюни втечем від Сирени.

Метеорам підставивши Спини,
Закружляємо в Танці, як Птахи,
Заридаємо так, наче Діти,
Серед темної Світу Арени.

Розтинаючи Лезами Шкіри
Курток латаних, вживаних Тіл,
Східне Небо тонуєм в червоне
Насолодою Кровопускання.

Ребра фосфорно світять крізь Діри.
Звідкіля стільки взялося Сил?
А на Вістрі Ножа холоне
Крапля Крові передостання.

Ти Навахами Нігтів своїх
Мені Спину розтяла до Серця:
Темний струмінь із Рани клекоче,
Цементуючи Пір’я й Пісок.

З Мене ллється скорботний Сміх -
Світ чекає Продовження Герцю!
Прохолода ж Відпливу пророче,
Що Мені до Кінця лиш Крок.


Хочу вірити, що Минуле
Не повернеться Бумерангом…

Місяць пре Плавником Акули –
Я холону, убитий Тангом.

Любов - важка, але не камінь,
Гаряча, але не вогонь.
Присутнє в ній важке зітхання.
То як же визначиш : Любов?

Це - слово чи лише погляд ніжний
Коли не знаєш що й сказати.
У голові думки змішались,
Неначе й не твоїми стали...

Проходиш мовчки.
А серце від щастя
Хоче кричати!
Придумати вВизначень можна багато,
Проте коли любиш... не варто!

2009р.

Я маленька фантазерка,
фантазую щодня.
На фантазію чекають
Друзі, я, моя рідня.
Уявляєм і чекаєм,
Коли прийде фантазія.

2008р.

У дівчинки Тетянки,
Почалась вітрянка.
Прищик там і прищик тут,
Прищик тут і прищик там...

Прищиків щораз то більше,
І Тетянка зеленіша.
Так вже третій день
Свербить тіло дуже,
Лиш Тетяна - мужня.

Цілий день терпить,
Уночі не спить.
Сон за вікнами десь бродить,
А до неї не пиходить...

2010р.

Називає мама мене чорнобривцем.
Просить: - Нехай щастя довго не бариться!
Закликає вітер, аби не бив гостро
Ні біля Дунаю, ні побіля Ворскли.
А іще благає чистенької Уди,
Щоб жили навколо здоровіші люди!
Така мама чемна: всім щастя бажає,
А я їй щоденно в тім ...допомагаю!
2010

*
Щоби кращим було життя, -
Станьмо разом: плече в плече!
Нас єднає звитяжний стяг.
Бережіть українську честь!

Славних пращурів імена,
незабутнього світ рясний
в Україні живуть. Вона -
струмінь наших думок ясних...

В день святковий бажання ми
всі висловлювать будем їй:
аби людство від неї мир
рознесло по планеті всій!

Україна не край землі -
ЇЇ розум, значні скарбИ.
ЇЇ серцю завжди миліш,
Щоб ж и л о с я мені й тобі
щасливіше.
Аби жили
ми згуртовані до кінця.
Станьмо разом у час імли,
Поєднаймо свої серця!
24 серпня 2001 р.

Моя Україно! На крилах лети
Моєї палкої любові
В очах перед світом вогнем мерехти
Даруй посмішки веселкові!

Моя Україно! Оплакуй дощем
Сподвижців своїх і героїв
Прокинеться в серці туга і щем
В потоках багряної крові!

Моя Україно! Нехай твоя пісня
Тече по горах, по діброві
Люба моя, співай немовляті
Сонні свої колискові!

Моя Україно! Нехай твоя слава
Летить між країн і народів!
Моя Україно! Нехай моє слово
Не проллє у душі твоїй подив!

Моя Україно! Не пади ти додолу
Перед поразкою й горем!
Молюся за волю і за твою долю
Слів не океаном, та морем!
2010 р.

Десь там, за небокраєм,
Де починається життя,
Де сонце гріє почуття,
Де неба обрій, світ безкрайній,

Де лиш любов і мир панує,
Де не згадають Бога всує,
Де хмар нема, де неба кручі,
Де чорний кіт – то кіт везучий,

Де казка стане правдою святою,
І де знайде душа покою,
Десь там, десь невідомо де,
Живе хтось там і день у день

Гадає, що є місце на Землі,
Де краще, ніж де зараз він...
Та дам я відповідь просту:
Ось Батьківщина. Краще тут!
2010 р.

Лети, наче птах,
По різних світах
Із вітром лети,
Де ще не був ти.

Біжи уперед
Завжди до мети,
А якщо перешкоди –
На крилах лети!

Ступай ти поволі
За кроком крок,
До щастя, до волі,
До неба й зірок.

А якщо ти побачиш
Такого як ти,
Візьми під крило
І далі лети.

На крилах любові,
Миру й свободи,
Лети над землею,
Лети й понад води!

І поки у тебе
У тілі є дух,
Біжи до мети,
Лети, мій друг!
2009 рік.

Страхосфера… Поле ночі,
Жахів, криків і мерців.
Ікла жовті, злі ссавці
Розривають сни дівочі.

Поглинає мряка дні,
На дорозі поторочі,
Світяться червоним очі,
Тінь повисла на стіні.

Із-за рогу, з-за спини
Вигляне мороз і знову
Ніби пісню колискову
Вам на смерть… Ідуть вони,

Ці струхлявілі отці,
З тліном правди на лиці.


2010

Яхонт калиновый светится солнечно.
Горько – не горько, живи – не горюй.
Вместе мы – кисть, а в отдельности,
точечно,–
Семя куста на опушном яру.

Мы разлетелись, а мама волнуется:
– Что вы, куда? Возвращайтесь в соцвет...
Правит моей непокорною юностью,
Вяжет венок моих будущих лет.

Туго венечным плетением скручена,
Рвется летящей стрелы тетива.
И наизусть, как молитва, заучены,
Мамы моей незабудки-слова.
2003 р.

- Річко Уди, течеш ізвідки?
Де наснагу світу взяла?
Ми – сучасності дійсні свідки,
Два вагомих її крилá.
Перегорнем минулі сайти,
все, що бачили, чим жили,
що уваги людської вартим
і невартим було колись:
Пам’ятаєш себе глибоку,
річко Уди, ще молоду,
коли твій молодий неспокій
гнав замуленість і біду?
...Ми знесилені, але разом
ще відновимо гарт старий.
Тільки витримай, тільки, часом,
у нестямі, річко, не вмри!
Ще поборемось ми із брудом,
тільки сили зміцнить зумій,
Мальовнича, немов причуда,
Донеси віночок надій!
2009 р.

Виглядає сонце лагідно з небес.
Тепло. Світло. Пасха. Христос Воскрес!!!
Освятити кошик Великодній,
Сполоснути душу в доброті Господній...
Радість і любов не покида людей
В серці як свіча - Великодень цей.

2010р.

Ми повинні пам'ятати,
Любі українці,
Наше щастя, наша доля
Не лежать в копілці.

2009р.

Мій тато дбає про сім'ю,
Приносить гарну зарплатню.
Мій тато може розсмішити,
Не треба навіть в цирк ходити.

2006р.

Ти краще світ не зупиняй:
Минуле-це лише "колишнє"...
І на зупинці "Тільки РАЙ"
Мільйони літ квітують вишні.

Вони - наш шанс зійти убік,
Зробити спробу вже удруге.
І незважаючи на вік
Повірить в казку, мрію, друга.

Ступити кроків сто назад
Заради старту ще одного.
Навести в серці свому лад
Не нарікаючи на Бога.

Ти краще світ не зупиняй!
Машина часу? Та навіщо?
Якщо віки квітують вишні,
То й на землі буває рай!
2010

Мрію про щастя,
Мрію про долю.
Можливо, не зустріну
У житті своєму болю...

2008р.

Життя - театр,
А ми - актори.
Комусь доводиться смуток грати,
А в когось роль бадьора.

І ми віримо у свою роль...
Граємо правдиво.
На сцені душу викладаємо щиро.
Без режисера.

2009р.

Земля дає нам урожай,
Щороку нас годує.
А ти, людино, пригадай,
Чим ти її годуєш?


2009р.

Модель яскрава - всюди знана
Красуня - блискавки розряд...
Краса божественна, нірвана
В очах, що пристрастю горять.

О, як лукаво часом гляне
З обкладинки „Elite Model”
Та недосяжна пишна панна,
Що найкрасивіша з людей!

Є біля ніг її і друзі,
І покидьки, і чо́рт зна хто́…
Бува, живеться їй у тузі
Чи як у цирку Шапіто.

Одні їй заздрять, зичать лиха,
А інші - помстою грішать,
Одні пліткують в спину стиха,
А інші - як у ночі тать.

І хоч на ангела ти схожа,
А й в пекло зрідка зазирнеш:
Бува, приходять і погрози,
За що й від кого – не збагнеш...
...
Тобі судити, є тут правда,
У вірші цьому, чи брехня…
Красива ти - сьогодні й завтра -
Живеш, оспівана в піснях.


12.05.2010

Травень всміхнувся посмішкою сонця,
Уквітчаний тюльпанами й бузком
Та, зазираючи крізь жалюзі в віконце,
Пташиним співом перервав солодкий сон.

Теплим цілунком з пахощами квітів
Торкнувсь твоєї ніжної щоки,
- Ти найдорожча й найпрекрасніша у світі, -
Озвучив в голос він свої думки.

Весняним вітром – подихом духмяним,
Зронив на локони твої свій білий цвіт
І вуст торкнувся поцілунком полум’яним
На смак солодким, мов травневий мід.

А потім обійняв тебе за печі
Всією ніжністю і співом солов’я
Промовив, дивлячись тобі у вічі,
- Назавжди твоїм травнем буду я.

Проспав сьому ранку,
Прогуляв першу пару;
Їдеш сонний в маршрутці -
Прийшов на другу пару.

Відсидів ту пару,
Схарило, - лінь перемогла,
Пішов додому вчитись.

Побачив комп'ютер -
Забув про навчання;
Зайшов у сіть -
Забив на освіту й реальність.

Вийшов з сіті -
Пірнув у річку ілюзій;
Попрощався з реальність,
Запросив марні мрії.

Пізно ліг,
І проспав сьому ранку...

7 липня 2009 року Божого

Джерело моє – хлiбнеє поле,
Що не терпить пустої хвали ,
Там, де простiр - коню, вiтру – воля,
Де срiбляться степнi ковили.

Там, де люди засмаглi в роботi,
Адже сонце нестерпно пече,
Де багата земля на щедроти,
І надiйне я знаю плече.

Із життєвих джерел …рум’янiє
Не одна лиш моя сторона.
До святого долинують мрiї
Та спрямована думка одна,

Що залишим своїм спадкоємцям
Ми той край, як i скарби душi,
Де ...збивалося мамине серце,
Виглядаючи нас на межi.
2003 р.

Стояв поперек горла камінь спокути
Греблею гатячи слину скоромну
Збідовану зпінену аж до блювоти
Гріховну пожадливість перетворював в цноту

На хати сіла ніч квітнева,
Замилувалась на зірки:
Незручно розглядати з неба
Яскравих промінців квітки!

Так захопилась краєвидом!
А зорі до світанку тут
На свій лиш розсуд, діловито,
В садах писали красоту!

Мов ноти з сонячних пюпітрів,
Співали квіти вслід зіркам.
Голубив ніжно подих вітру –
Пошану віддавав рукам.

І серце щастям захлиналось
В нечемнім погляді твоїм...
А ранком струни вигравали,
І не змовкали солов'ї...
2005 р.

На світанні вмивалася росами,
Босоніжжю входила в рум’янок.
Степовими верталась покосами
На додому чекаючий ганок.

Привітало міжгір’я відлуннями
Десь в Карпатах тебе, моя доле.
І бриніло цимбальними струнами
У той час незбагненнеє соло.

Обіцяло струмками джерельними
Нам щедрот неземних, незнайомих,
Червоніло чудами червоними
На обличчі твоїм – до нестоми!

Може нам ...неземного судилося,
Та сплела тобі ноги трава...
Я жива іще Божою милістю,
Тільки нею жива.
2005 р.

Задумлива верба квітнева
Мов мати в колискову мить:
Хитає люлечку рожеву,
А серце мрійливо щімить

Про вдачу гілочок пухнастих,
Пахучих, напричуд гнучких.
Неначе закликає щастя,
Малюнкам долі навпаки.

Олені Тер, співачці

Рясніє та всміхається калиново
Життя моє, що ти подарував,
Веде шляхами й теплими стежинами,
Карбує запобіжливо слова:

“Ой, доню, доню, будь завжди щасливою.
Нехай веселим в’ється твій струмок,
Повитий щедро золотими нивами
В мереживі із радісних думок”.

Горнусь до слів твоїх, мій рідний тато
Бо вже тобі завіяла зима.
Її вмовляла: “Відчепись, кудлата!”
Та залишилась в роздумах сама.

До кожного приходить ця розлука,
Рахуються плодючиї літа.
Куди не глянь – твої хороші руки,
Квітуюча батьківська доброта.
2005 р.

А в тому садочку, де журливо
Та самотньо лавочка стоїть,
По деревам осiнь палахливо
Розстеляє павутиння нить.

Дерев’яний журавель з криницi
Вже давно не дiстає води.
Це iснує. Це менi не сниться.
За натхненням завiтай сюди.

Там зітреться думок сивий смуток
В журавля
та сiрiсть - зi скам’ї.
I здiйсниться незбагнене чудо:
В осiнь заспiвають солов’ї!
2005 р.

***


Де не ховається дрохва,
Не знає ляку перепiлка, -
Натхнення степова строфа
Бере до рук свою сопiлку.

Пiвденнi слухають краї
Про незрадливу добру вдачу,
Про чорноморськiї плаї,
Де правив гетьман Сагайдачний.

В пiснях сопiлки – кораблi
Та золотi намети хлiбнi,
Щасливий час, що жде в iмлi,
Та люди краю, щастя гiднi.

…Сльоза в очах, а все спiва
І почуття згортає в звуки…
Й стара бувальщина жива,
Й нова народжується в муках.
2003 р.

Не відповім тобі ніяк:
Нема причин ламати душу.
Ти не збагнеш: писати мушу –
Твій тут не властен зодіак.
Не відповім пліткам, що сіть
Навкруг розкинули перлинно.
У вигадках чужих не винна:
Творю, щоб чорне відмінить.
Але від мене не чекай
За все підступнеє пробачень.
Для тебе вже багато значу,
Коли живу в твоїх плітках.
2000 р.

Бути? Не бути… Набуте в дорозі
Муляє плечі, тягне у розпач…
Плаче печальними мріями розум
Пекло душі поглинає нас.
Повінь
Ні, не весни, а набутих невтілень
Тілу не дасть відпочити допоки
Мучити будуть вчорашні провини,
Винними ріками витече кров з нас.
Пекло душі – найстрашніша покара.
Карієс віри, заворот долі…
Зашморгом волі
Поволі
Знедолені і
Пересичені трутні
Бити, питати, судитимуть строго
За власні гріхи,
За нездійснені мрії.
Сльози Марії впадуть попід ноги,
Покотяться голови:
Викрики, ловИ!

Треба щоб вижив,
Щоб вижав це поле,
Тобою засіяне маком кривавим.
Просто не хочеться жити в безодні.
Пекло душі заповняє весь простір.
Спазми думок переповнюють мозок,
Спокуса молитви вповзає між ребра.
Так треба.

Так треба – хтось каже.
Кому це так треба?
Хтось в’яже,
Хтось ріже…
І свіже повітря уже не рятує,
І кров не нуртує. На кінчику бритви
Лиш сльози молитви.
Зневіра
Молитви...

2010

Ніхто не ввійде у прочинені двері,
Не скаже «як справи» чи просто змовчить,
І сірий піджак в кольоровім етері
Одіти чи зняти в чужу середмить.
Ця пісня чи просто настійливий стукіт
Вливається болем крізь піну повстань
Не буде ніколи пройнята, почута
І тихо відійде у шепіт зітхань.
Нірвана самотності душу волочить
Німу і пустинну немов божевільну,
І було б все просто, та квилить неспокій –
Кидається в погляд роздільний.
У безвісті більше нещастя й розпусти,
Хоч деколи ми і живемо злиденно,
Та є сподівання, гріховність відпустить
Забутий для серця нещасний священик.
І було б все добре, не треба запитань,
Спустошили совість, згубили в пітьмі,
Бо ми ж пов’язались із їхньої ниті –
Здається повірили в казку чи міф.
І скільки ж пройде тих років серед часу,
Залишу надію, хай ще поживе:
Знайти серед пакостей наших-ненаших
Щось дійсно душевне, можливо святе…

04.05.10

Серед протоптаних доріг, стежок вузеньких,
Мов зачарований, поріг моєї неньки.
Не відречуся від плетіння чи кужілля,
Понад яким вона думками ворожила.
Де сподівалася доньці подарувати
Життя яскраву незбагненність...вічна Мати.`
2005 р.

Сполохи життя згасають швидко.
В’ються переплутані стежки –
Не збереш тугим плетінням в нитку:
Не даються, думам навпаки.
Я шукала в безлічі стежинок
І широких у світи шляхів.
А вони сховалися в барвінок
Твого серця
від нещадних злив.
Гострим зором бачиться під осінь:
Щасливіше тих часів нема.
Спогади заплутались в торосах,
А на серці - злив солених смак.
Але знову сонце бовваніє
Передвістям щастя і тепла:
Це онуки – промені надії.
Їм тепер я серце віддала.

Матінка віночок-оберіг звивала,
Калину та вербу у плетіння клала,
Бо від цього зілля – символа Вкраїни,
Рожевіє врода кожної дитини.
Злагодою й миром ластівка багата.
То ж нехай гніздиться на вежі й на хаті.

Дарував лелека щастя й охорону,
Для краю та роду. Для рідного дому.
А зозуля років насипала більше,
Тому й пташеняток ...підкидала іншим.
Зв'язувало поле кохання віночок
З рум’янцю та вишні, калини квіточок.

Вплітало між ними любистку й волошок,
Щоб жили щасливо в подіях хороших.
Віночок надії з маку чарівного
Дарували люди козаку в дорогу ,
Аби був хоробрим, плекав свою силу,
Не був соромливим, кохаючи милу.

Від очей недобрих та від злих навроків –
Клечальная сила з полину над оком.
Чаклунськеє зілля у тому віночку:
Захищає сина, береже і дочку.
А в’ється барвінок – то душі безсмертя.
Деревій смакує нескорену впертість.

Ромашка в плетінні – чистота і цнота.
В яблуні та вишні – мамина турбота.
Береже безсмертник у вінку здоров’я,
А ружа та мальва – надію з любов’ю.
Відданість любистком зміцнюється в домі,
Відганяє злеє та долає втому.

Півонія – віра. Хміль - гнучкість та розум,
Почуття ховають від злив та морозів.
Доброго бажаючи – не вплітай гірчиці,
Дурману, осоту, ягоди-вовчиці.
Папороть нечисту відкидай, бо доля
Близенько чекає, не за дальнім полем.

...Матінка стрічками вінок веселила.
Приплітала синю, жовтесеньку, білу,
Бо кортілось неньці, щоб доньці жилося
Під блакитним небом, з водою, з колоссям.
Жовта стрічка – сонце, рожева – багацтво.
Радість в милих вічках – щасливе юнацтво.
Хто парубка має – червону вплітає.
...В барвистих віночках дівчата гуляють.
2005 р.

І коли це ми - малята -
уступили на поріг
школи... Нині - інше свято:
вибір долі і доріг.

Приспів:
Кличе мрія кришталева.
Ми - Карпатської Землі
королеви з Королева,
з Королева королі!..

І літа і весни мчали.
Праця то була - не гра.
Нас плекали, нас навчали.
А тепер - у світ пора.

Приспів.

Школо, дякуємо, мамо!
Вчителям - низький уклін!
І батькам - уклін! Бог - з нами!
Нас вітає божий дзвін!

Приспів.

Травень 2010

* Тема очікує музичного
вирішення.

Побредеш у світанки серпневі
Пізнавати суміжностей грань
До туману, що спав на ромені,
Та до грому, що з нотами грав –
Блискавкáми заб’ється крислато:
„Збережи дзвони слова про них
Та ще встигни комусь передати
Амбру їх пелюстків запашних.

Новобужжя з Одеським пероном
Золотавим натхненням зів’єш.
Степ і море –споріднені в скронях –
Знов закличеш у долю – без меж!
Там, на схилі ясних землебачень –
(Адже й зорі уверх не летять!), –
Їм
нащадками й словом
віддячиш
За проведене з ними життя.
Віддаляючись, мирно тішся
Випадінням в ліричний стан,
Бо ще гніваєш сонну тишу,
Ще ... іскрить страстей океан!”
.07 р.

Накрутив брунастих кольорів,
Розмішав у зелені осінній
Час, що вже під вересень
знесилив
Л і т о, зацукроване в добрі.
Позбивав горіхи і каштан,
Жолудеві кульки, а калину
Напомадив густо. І за стан
Обійняв червону горобину.
А коли залишилось прикрас, –
На весілля їх приніс, до вас.

Вырвать бы силой стиха
ложью вскормленное жало,
что Украина ...пропала,
с миром погрязнув в грехах.

Выполнить силой молитв
самоотверженно, тихо,
как на охоте волчиха,
то, что природа велит:

В жестком незримом бою
с мир искушающей силой
Выстоим, краю мой милый!
Зори об этом поют!
2010 г.

Юній художниці м. Харкова
Повидиш Олесі

Ну ж бо, мріймо, Олесе,
Про заможність країн,
Про міста, де над плесо
Тьохкотять солов’ї,
Про майбутнє ... під сонцем,
Про щасливішу мить –
Не з малого віконця,
А між світом –людьми...
Відобразь на картині
Всю космічність ... Вона, –
Ми ж у цьому не винні!–
Є найліпша для нас!
2008 р.