Кожному треба своя мова,
Свої особливі правила.
Для них не має бути умов
Офіційних філологічних правил.

Має бути своя особиста орфографія,
Своя пунктуація,лексикологія.
Правила смерті,правила життя—
Свої особисті правила морфології.

Своя конституція літератури—
Особлива композиція життєвого роману...
Правила чесності, що народжуються в особливих умовах,
Щоб жити без кривд і обману.

Правила написання з не і ні,
Правила людської любові—
Все починається з слова;
А закінчується цілою мовою.

Все починається з життя,
Що закінчується божою митницею.
Зрештою, твоєю мовою буде вирішуватись
ціна проходу
І означиться шлях до раю або в'язниці.

17 березня,2022 р.

Щурі тікають з корабля...
Шкода, що не назавжди, бля...

2022

Будьмо готові, бо не знати,
яким гріхом буде співати
московська гідра в Україні.
Зодягнімося в свою святість,
коли прийде нам захищати
тризуб і прапор жовто-синій...

Будьмо готові москалеві
дарити віночок терновий,
якщо захоче він залізти в Україну.
сказати йому - ти фальшивий!
це наша тобі справедливість.
тобі тікати, бо інакше в нас загинеш.

Я впевнений, москаль рогатий
почує нас. Втече до хати
і кругом Москви буде ставив барикаду.
ми діти козацького роду
всім москалям, як нагороду
заспіваємо «вічну пам'ять», як баладу.
07.02.2022р.

На метро дві-три нейтронні бомби,
і, ось маєш - власні катакомби.

2022

Туман в очах
Майбутнє за горами
Як виживу в руїнах
То побіжу мрійливими стежками

Що вчора цінним було
Сьогодні вже міраж
Я крапля в океані
Кругом цінителі гримас

Я медитую сміливо
На божественну основу
Вже не боюся страхітливо
Створюю персони обнову

Безумець з клітки виліз
Я трікстера природа
Танцюю сміючись
Масок нова колода

Егрегор соціальний
Чи расовий ,культурний
Помер в примордіальній
Енергії бурній

Мене гори чекають
Поля,степи
Все зовнішнє замовкає
Від внутрішньої краси

Смерть шле привіти
Синку,може скоро
А я вже давно заглядаю у засвіти
Для мене це не нове

Полум'ям синім
Зітру всі гріхи
І стану божественним
Навіки

Після кожного вибуху щулиться, меншає хата.
Заховався в куточку невидимий нам домовик.
Лиш герані цвітуть, не зважають на постріл гармати,
Вибігає мій зляканий кіт, до війни ще не звик.

Тут невидимо зв’язане все надміцними нитками:
Кожна книга й дрібничка, стільці і обличчя світлин,
Де мені усміхаються тато, сестричка і мама,
Де онучка і доня спинили миттєвості плин.

Все життя в цьому домі, а нині над хатою «гради»,
На старому даху без тепла замерзає труба.
До війни не звикаєш, неначе до болю і зради…
Та живе в наших душах надія на мир і мольба.
15.03.22
 

Втомлений, несений думками
В землю покійних вже батьків.
В села, що щезли між горами.
В церкву, з якої нісся спів.

В поле, над яким жайворонок
Високо летів, цвіркотів.
В хату, де висіли ікони
Влітаю так, якби там жив...

Виловлюю слова бабусі.
Вони були тверді, бо з гір.
Виджу одягнених в кожусі,
В небо спрямований їх зір...

Вони надбане наше взяли.
Виправдань ніяких нема.
Везли на захід, щоб пропали.
Вони, католики, як я...

Вікно відкрите. Є комп’ютер.
Вже нині правд табу нема.
Вистачить ввійти там і бути
Вшита там правда і брехня...

Весна зайде також до нас
Вона для всіх людей чудова
Вписує себе в кожний час
В вільних державах у їх мовах

Вавилон гордо колись жив
Вірою в мудрість свого слова
Відважний був не зрозумів
В тоді Господь розрізав мову

Всі знаємо від там тих днів
В небо є лиш одна драбина
Віра і молитовний спів
Висловлюймо Божого Сина

Весна і піст вже біля нас
Всі чуємо весняний подих
Він життєвий дороговказ
Відважним і вільним народам

Знов бомблять
суки, блядь.

2022

Із Костянтина Симонова (1915-1979)

Коли ти́ не змиривсь із тим,
щоб схилитися перед Кремлем,
щоб віддати рашисту дім
і усе, що Вітчизною звем, -

знай: Вітчизну ніхто не спасе,
коли ти її не спасеш;
знай: рашиста ніхто не уб’є,
коли ти його не уб’єш.

І допоки його не вбив,
пишні фрази в собі тримай,
і країну, де виріс та жив,
ти Вітчизною не називай.

Раз рашиста убив твій брат,
раз рашиста убив сусід, -
це вони за Вітчизну мстять,
а тобі за безчинність - стид.

Так візьми, нарешті, і вбий
ти - рашиста, а не́ навпаки,
щоби плач був не в хаті твоїй,
а у хаті його́ таки.

Він зі смертю прийшов, пам’ятай,
й хай його́ стріне смерть крива,
й не дружина твоя нехай,
а його - хай буде вдова.

Й рідна матір нехай не твоя,
а його - залиши́ться сама;
не твоя, а його сім’я
хай чекає на батька дарма...

Так убий же хоч одного!
Хай сконає скоріш лиходій!
Скільки раз побачиш його -
стільки раз ти його і вбий!

(Березень 2022)

Попри дощі холодні й дні похмурі
люблять ізраїльтяни наряджатися на Пурим
солдатами,королівнами, матросами...
Немає поміж них, щоправда, великороса,
"Калінку" і "Катюшу" позабуто,
зате на транспарантах:"Хуйло Путін".

1.
Ти Каїн в квадраті,
ти раб "страшен брате"!
Навіщо завзято
нам палиш ти хати?
2.
Де розум твій "брате",
мовчить твоя мати?
Де "гради" й гармати
ким хочеш ти стати?
3.
Про діда і тата
забув мабуть "брате"?
Життя марна трата
йти нас воювати!
4.
Далось тобі НАТО,
ракети крилаті,
хоч вас і багато -
мерці ви прокляті.
5.
Тож перш ніж рушати
життя віддавати
одумайся "брате" -
тут нАм земля-мати!!!

11.03.2022р. Странник4

Я помру від застуди
Місяць: лютий...
І дотліває сніг на землі.
Мій цукор розчиниться,
Як морфій,
В склянці дУмки
І душа злетить
В зачарованім сні.

Я помру від застуди:
Місяць: лютий.
І згаснуть всі ліхтарі.
Більше нас з тобою не буде.
Будем любити на різно,
Я і ти.

Більше не буде
Ні нас, ні муки...
В раю не дають морфін.

Просто тримаючи твою руку
Я йду, пробач, один.

Я помру від застуди,
Пішки зійду на Еверест.
Я не лишу на землі всіх,
Хто мене любить...
На горі стоятиме бетонний хрест.

Вечір дотліє,
В кімнаті морок:
Чорний, як страх
Перед боєм,
Страх в серці
Молодих медсетр...

Вечір дотліє:
Місяць лютий.
Я йду під прощальний
Твого серця, люба,
Оркестр.

1917 р.

Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
Стоїть незмінно на розпутті Путін.
В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
Ладен би невгамовний мачо
Лізти туди хоча б і рачки,
Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
«Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
За тиждень приневолю всю Європу!
Америку умить зітру на порох –
Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
Вороном кряче Муамар Кадаффі:
«Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»

Не всім щастить у збройних силах послужити,
комусь же ж треба ще й приспівуючи жити.

2022

Пальці на струни кидай, кобзарю.
Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
Щоб попід канівським небом безкраїм
Серце розкраяли думи-жалі.
Може, на спів твій кроком розважним
Вийдуть з могили рука при руці,
Вийдуть задумані, вийдуть одважні
Знані й незнані наші співці.
Вийдуть, розглянуться доокола,
Струсять із себе порох століть
Та й запитають нев’янучим словом:
«Як там Вкраїна сьогодні стоїть?»
І порадіють, що волю здобуто,
Що з пут московських звільнилась нарешті.
І засумують, що розбрат-отрута
Все про минуле змовницьки шепче.
«Грай нам, кобзарю, про завтрашню днину!-
Крикне Тарас зі свого піднебесся.-
Грай про Соборну нашу Вкраїну,
Що в мирі й злагоді має воскреснуть!»
...Пальці на струни кидай, кобзарю,
Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
Щоб попід канівським небом безкраїм
Думи Тарасові й наші збулись.

2005

Не одному бравому на вигляд чоловіку
хочеться для виїзду собі додати віку.

2022

Колись давно, ще у часи прадавні,
гострим кутам численних спірних справ
давали раду палиці наявні –
у кого найміцніша, той і прав.

І мірялись кийками і дрючками
у шкури вбрані первісні дядьки,
не мали змоги мірятись мізками –
нестача їх давалася взнаки.

Чи є ломака у руці м’язистій –
вагомий, вирішальний аргумент.
Вгамлесити чимдужче. Урочисто.
Все, згоден, добровільно, опонент.

Віки пройшли, спливли тисячоліття.
Людина вийшла з присмерку печер.
Проте, з можливих рішень розмаїття
дубину обирає і тепер.

Лякає нею, грізну робить пику,
підносить до незгодного чола.
Це горе історичне, справжнє лихо –
осторонь еволюція пройшла.

Що ж тут поробиш? Ясного ясніше –
мізків нема, лиш палка у руці.
Теж взяти ̶ ̶п̶а̶л̶к̶у̶ вила та твердіше.
Від***ть щиросердя. Від душі.

12.03.22

Коли жратва приваблює братву,
тоді братва й приходить по жратву.

2022

Не прощаюсь, не плачу, не йду
Не тікаю
Просто буду там, де є
Просто житиму тим
Що маю
Лишнє і мертве, як шкіра змії
Нехай залишається позаду
Забуте, тому що вже не правдиве
І не своє. Давно

Знову зародитися треба
З неба
Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
Хочу кохати, я так хочу любити
Аж до - за минуле - каяття
Аж до віри

В Бога Єдинoго

Здається, що вибір є.
Тікати подалі, спати в метро, народити в підвалі.
Взяти зброю у руки, мочити русню...
Здається, що вибір є -
Та насправді його немає,
Бо кожен коли робить вибір,
Насправді обирає себе та свою сім'ю.

Здається, що все це сон
І можна якось вимкнути цю реальність
І знову ходити в кіно,
Їсти "мрію" й літати "Мрією"
Ходити на вистави...
Надихатись Примаченко Марією...

Та насправді не сон -
Це похмільне, важке пробудження.
Ким ми стали, як ми жили,
Куди і з ким ішли.
Чи чекає життя попереду
І яким воно буде?
Яким будеш ти та інші люди?
Після хвороби важкої...
Чи чекає на нас одужання?

Вірю я: все мине...
Хоча, на жаль, не для всіх.
Буде небо. Буде Вкраїна.
Землю свою збережемо.
Ми народ. Ми люди!
Ми єдина сьогодні родина
І ми переможемо!

ІПророчі сни ніякі не химери...
стоять за волю укри і бандери,
небесні сили, воїни УПА.

У тартарі щезають людожери
і ненажери орки... мародери,
прип’яті до ганебного стовпа.

ІІТака ціна... і другий бік медалі...
у вибухах, у полум'ї заграв
диявол, що ховався у деталі,
оскал звірячий світу показав.

Випалює міста скажена раса,
насилує, вбиває немовлят...
немає суду... бункерна зараза
вмиває руки кров'ю, мов Пілат.

І потирають їх недо-нерони,
які не досягали висоти –
нувориші із п'ятої колони,
щуряче плем'я і сліпі кроти.

Неначе і поему «Сон» читали,
і цитували Божий заповіт,
і віще слово «Тимчасових літ»,
а на щити ще тявкають шакали...

Ви кликали? Вітайте канібала,
за те, що пожирає білий світ,
за сотні операцій геноциду,
за тисячі убитими щодня...
..............................................
Уже і не дивує маячня
про українські віруси ковіду...
і локшини на вуха цьому світу
навішує брехлива кацапня.

ІІІЩе не упали роси на покоси,
йдемо стернею і ясніє зір
на те, що осліпляє до сих пір.

«Вколола Україна ніжки босі»,
аби запам'ятали малороси,
що їм несе у хату «рускій мір».

03/22

Хоч як нас жах геть не жене, як нас не доніма,
запам'ятаймо: біженцям шляху назад нема.

2022

Бандері Смузі комплимент…
Велика дяка рецептурі!!!
Горить москалик нині вщент
По всій, на біс, клавіатурі…
27.02.2022.

Вкраїнські діти, Ваші смерті
Рвуть душу. Кляті москалі,
Бездушні нелюди, зітерти
Я б Вас хотів з лиця землі.

О наше героїчне військо,
Удар по них вогнем жахним,
Щоб мучився упир кремлівський,
Розверзлось пекло все під ним.

Щоб він волав нелюдським криком,
І смерті вимолить не міг.
А Сатана в шаленстві дикім
Тортур завдав йому страшних.

І щоб здихав отак повільно
Днів стільки, скільки йде війна.
А Україна вільна, сильна
Знов зацвіла, як та весна!!!

11 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

— Куди ж ми тікаємо, мамо?
—Війна!
Ворожа навала ген суне з Росії.
Гостомель в облозі, жорстока чума
Вже заволодіти всім світом воліє.
— І нашим будинком, і сонечком, ма...?
Дитячим садочком і Мурчиком нашим?
— Ти міцно тримай його, любий, тримай.
Ми не віддамо навіть котика раші!
— А, що у Росії немає землі?
Й тому нападає на інших війною?
— Усе в неї є, та немає душі,
Такої, мій синку, як в нас із тобою!

11.09.2022р.

сад у цвітінні і біла хатина
пісня і мова моя солов’їна
славний козак і красуня-дівчѝна
море і степ і квітуча долина –
я – Україна…

ворог нікчемний – підступна вражина
і на прицілі невинна дитина
злої орди кровожерна лавина…
лиш перед Богом стаю на коліна –
я – Україна…

предків моїх нездоланна дружина
сила душі вояка й селянина
сила моя у народі єдина
друзям – серця… ворогам – домовина…
я – Україна!!!

1.
Сирени, тривогу
відчули з порогу
і в сховище всім
годиться.
2.
Живі, слава Богу,
рушаймо в дорогу
кому в час такий
не спиться.
3.
Отець дає змогу
творить перемогу
тож маєм Йому
вклониться.
4.
Згадаємо знову
священную мову,
щоб нею могли
молиться!
5.
Збудуємо нову
країну Христову
і буде вона
як криця!!!

10.03.2022р. Странник4

Кіптява чорна, холодна зима,
Заполонили блакитну безмежність,
Вся Україна хоробро сама
Бореться з ворогом за незалежність.

Харків, Херсон, Маріуполь, Ірпінь,
Суми, Житомир, Чернігів і Буча —
Гідно стоять люди трьох поколінь
За злотоверху столицю на кручах.

Правду болючу і мир на землі,
Гнізда лелечі, надію крилату!
Запам'ятайте, раби-москалі,
Знищити волю не здатні гармати!

Умань і Вінниця, Ужгород, Львів,
Села квітучі від краю до краю
Путінських нелюдів, вбивць, холуїв,
П'яну Росію в церквах проклинають!

Непереможні, святий заповіт
Вражою кулею вам не пробити!
Янголи зможуть, здивується світ,
Над Україною небо закрити!!!

10.03.2022р.

Жены и матери злобных, кровавых орков,
Прячетесь в теплых, уютных, своих норках?
Ваше зверье с роженицами воюет!
Это вранье, этого не существует?!
Вас не волнует, сыты ли наши дети
В бомбой разбитом, украинском Охматдете.
Совесть спокойна, на сердце легко и гладко -
Вы созидатели нового, мирового порядка.
Те, кто на той стороне и на этой в танке -
Русские матери в Пензе, Иркутске, с Таганки,
Помните: семя взращенное ляжет в землицу сырую.
Спите спокойно, пока для вас этого не существует.
10.03.2022

На мольбу "закрити" небо поки що охоче
реагують лише хмари. Більш ніхто не хоче...

2022

Коли закінчиться війна,
Навколо щастя розіллється,
Замучене огорне серце
Любов’ю трепетна весна.

Коли закінчиться війна,
Душі пробудження настане,
І мук тяжких спадуть кайдани,
Зітхне з полегкістю вона.

Коли закінчиться війна,
Воскресне світ весь на руїнах,
Моя прекрасна Україна
Відродиться ясна, красна.

Коли закінчиться війна,
Сконає Путін-упиряка,
Розсіється російська мряка,
Імперія впаде жахна.

Коли закінчиться війна,
То пролунає у етері,
Що ти — розвалювач імперій,
Вкраїно, волі сторона!!!

Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
З матюками полководці
Ханові дістались.
Як в лахмітті зі сльозами
Цар до люду вийшов,
Щоб Москву порятували
Праведні і грішні .
А сам уже намірився
Покинуть столицю
Та в якімсь глухім кутку
Мовчки оселитись.
P.S.
Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
Та охочі булави ішли тоді товпами.
Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
Та завадило б в Європі бути Українi.

А в 33-му панам з Червоного Хреста
було б, либонь, і не до розіп'ятого Христа.

2022

Коли відкраювали Крим
в складну для нації годину,
ти мимрив: нас мине, утім,
цей нелад, що пойняв країну...

Тоді загарбник і алкаш,
той самий «скіф» жадливоокий
оголосив: мовляв, Крим наш...
Зате, сказав ти, маєм спокій.

І ось вже - іменем твоїм
навкруг наносять підлі рани...
Пишайся: у безчесті Крим,
й тепер ви - справжні росіяни.

(2022)

ІУсе – ще, наче летаргійний сон,
і окаянне лихо не заснуло,
і не відповідає камертон
зашкаленого серця на минуле.

ІІМи є уже у пам'яті людській,
але, здається, сильна Україна
нікому особливо не потрібна
на повоєнній мапі світовій.

У ворога в душі нема нічого
святого, та немає і своїх...
виконуємо роль – один за всіх
і мало хто бажає – за одного.

Китай намилив лижі за Амур,
Японія Курили забирає
і поки у Тайвані перекур,
Корея на кощія уповає.

Туреччина дарує байрактар,
Америка оточена щитами,
Європа має загрібати жар,
але найлегше – нашими руками.

Ну, що ж, таке було уже не раз.
Інерція! Але настане час
казати окупанту, – надо, Фєдя,
тобі парашу, а не унітаз...
..............................................
а шкуру неубитого ведмедя
зумієте покроїти без нас?

ІІІА поки-що не радують новини
про перелом у ближньому бою
у боротьбі за націю мою...
минула репутація не чинна...
девіз і кредо знову – дежавю:
всі – як один... і бувші біло-сині...
колаборанти, телепні наївні
рятують шкуру засрану свою.

03.2022

Руйнує Путін «русский мир»,
Але отямитись безсилий.
Осатанілий бузувір
Веде Московію в могилу.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
Впаде імперія проклята –
Не буде й сліду у імлі.

Які у маніяка честь і совість?
Про ці чесноти мова тут не йде!
Для виродків малює власну повість,
уральський збудувавши свій едем.

Кривавий карлик кидає невпинно
загарбників дивізії, полки.
Роздмухує агресії жарину
аби спалити європейський дім.

Та на заваді стали Збройні сили,
грудьми за Україну став народ!
Одна дорога кату – у могилу,
чекає пекло орківських заброд.

Щоб землю щедро здобрити костями,
до Києва вони таки дійшли
від Єнісея, Терека і Ками,
Москви, Обі, Амура, Ангари…

Плюються смертю їх гарматні жерла,
багаті у носатої жнива.
Єхидно долинає: «Ще не вмерла?»
У відповідь упевнено: «Жива!»

Жила, живе і далі буде жити,
а звірам тим дорога в інший світ.
Яснітиме вона вишневим цвітом
десятки, навіть сотні, тисяч літ!

Із Харкова і Сум, із Яготина
лунає – землю рідну не здамо!
І буде Ненька навіки єдина,
і лад удома ми наведемо!

Що ми зробимо коли піде війна?
Відбудуємо дороги і домівки?
Врешті-решт відправимо листівки?
Вип'ємо найкращого вина?

Будем спати у полях в пшениці
Із сузір'ями зоставшись віч-на-віч?
З побратимами приїдем до столиці
Щоб пісні співати цілу ніч?

Що зробити нам коли піде війна?
До батьків стареньких завітати?
Чи нарешті книжку дочитати
Що колись залишив край вікна?

Міцно спати будемо ночами?
Будемо сміятись у юрбі?
Діточок народимо собі?
Будемо кохатись до нестями?

Що ми зробимо коли піде війна?
Що завгодно будемо робити!
Будемо на світі цьому жити!
І радіти, що прийшла весна.

Яка чарівна липнева ніч.
Шкода, що лип немає тут
З їхнім медовим квітом.
Та місяць годен заворожить
Навіть оцю пустелю кам’янисту.
Хвала Всевишньому за гармонію
У Всесвіті безмежному Його.
Такої ж ночі, незадовго до смерті,
Оці рядки благословенні,
З Небес напевне почулися Поетові:
«Выхожу один я на дорогу,
Предо мной кремнистый путь блестит
Ночь тиха, пустыня внемлет богу,
И звезда с звездою говорит".
Спасибі, мій ровеснику,
Що хоч на мить якусь відраду вніс
В невольничу і безпросвітну мою днину.
Тобі, мій Всемогутній Чоловіколюбце,
Що даруєш силу душі і тілу,
Аби пройти зумів я морок цей тернистий,
Ані на йоту не принизив людську гідність.
Щоб міг коронованим тиранам
Від себе й любого Михайла кинути:
«Караюсь, мучуся, але не каюсь».
Р.S.
Наче молитвою, рядками Лермонтова
Душу Тарас угомонив, та як глянув
На скелю, де шкірились гармати,
Піснею порушив чарівну тишу ночі:
«Та нема в світі гірш нікому,
Як сіромі молодому».

Брати, що сповнені до нас недоброти -
НЕДОбрати.

2022

Окупантам - смерть по смерті!!!
Пекло мразям кожним вже!
Українці - Божі тверді!!!
Воїн Правди оживе
У піснях! У книгах наших!
В обелісках! У кіно!
Ну а вам, ублюдкам раши -
Забуття і мох. Й гімно…
27.03.2022.

Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»

Весна якась цьогоріч не така…
Наразі не до свята, не до квітів.
Стискає міцно автомат рука,
а в голові: «А як дружина, діти?»

Та попереду ворога орда,
загарбники в атаку йдуть уперто.
За Україну вмерти – то біда,
та не дамо ми Україні вмерти!

А землю щедро засіває сніг.
Чи в неї упаде насіння інше?
Лиш вибух обриває часу біг
і знову тиша лунко смертю дише…

Упевнений – здолаємо ми зло
і знову мир повернем Україні,
відновимо і місто, і село,
і в душах подолаємо руїну!

08.03.2022

Нахабно так цей березневий сніг
Упав на сонну, не зігріту землю.
Іще пташині не звучать пісні,
То й сніг іще лягає не даремно.

Але уже стримлять із-під землі
Мізинчики малесеньких тюльпанів.
Й кутасиків пухнастих не шаблі,
А котики вербові на поляні.

Не чути ще весняний передзвін,
Та зеленіє з-під снігів барвінок.
Іще не видно тут великих змін,
Хоч виграла весна цей поєдинок.
08.03.21

Кутасики на віточках вербових
Свої пухнасті носики відкрили.
Весна уже показує обнови
І демонструє перемоги крила.

Де всім керує добра чарівниця,
Струмочки направляє в наші ріки.
Вона прийшла ізнову оновиться,
У світ, що завжди жде її опіки.

Кутасики тулю я до обличчя,
Та не зламаю гілочку вербову.
Весну я тільки подумки покличу,
Щоби вона прийшла до мене знову.
08.03.21

Рано-вранці розрізали небо
громовиці московських ракет –
то недопалок ниций ганебно
розпочав свій кривавий бенкет.

Все палає, будівлі і хати,
школи, доки, дитячий садок.
Над убитим схилилася мати,
з нею плаче фабричний гудок.

Сипле смертю зі «смерчів» і «градів»
підлий ворог на місто моє.
Та потугам усупереч гадів
миколаївське сонце встає.

Рідне місто, катів не лякайся,
у окопи вдягайся і дріт.
Миколаєве мій, підіймайся –
вже орда біля самих воріт!

Немає зла.
Немає вдач.
Тут не забуті горе, плач.
Лиш добросовісний палач
Не може більш голів сікти.
Він зморений.
Він безсилий.
Не пройде навіть й милі
За всі гріхи покаяться.
Як Богові вкланяється,
Просить щоб дійшов.
Але немає в нього Бога.
Не вірить він попам, пророкам.
Не зна нічого він святого
І з кожним кроком
Все нижче й нижче падає.
Бажає він
Прощення хоч від когось
За те, що вбиває. Дзвін
Сокири взнає він завжди.
Чи може доброї душі
Людина бути палачем?
Чи може оправдатись?
Стати щитом і мечем
Як хотілось?
Опорою родини
І дідів, дітей
Не буть йому ніколи.
Сам для себе нині
Не є таким.
Більше немає радості.
Немає розчарувань.
Лише напис на могилі:
"Палач. Носитель смерті та страждань".

Avec l'aide d'un seul, mais d'une bonne bombe,
le métro devient le catacombe.

2022

10000 - лиш початок…
20000 - перший крок…
Що, кацапи, на останок
Вам зіграти укра рок?
Нумо личико до стволу…
Ось і вступ з акорду на…
Ху-ху-ху, а тут вже соло
І це тільки ще весна…
А під Осінь сотні тисяч
Повертались із «навчань»
А кричали сила бича…
А лежить в мішках, як срань…
05.03.2022.