ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Лазірко
2025.07.19 19:28
от і все
набігались думки за правдами
та кляп у роті замість лірики
утрати стали непоправними
і слів нема на панегірики
зі сходу дме есересер

приспів:

Юхим Семеняко
2025.07.19 18:35
Під мостами клошарами Франції
Розглядались державні вакансії.
А не в офісах десь.
Ви чогось боїтесь
Під мостами пожити у Франції.

Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.

Світлана Пирогова
2025.07.19 11:15
Зранку до вечора сонячні мандри
ллються промінням, лоскочуть теплом,
створюють літній на згадку альбом.
Хмари біліють - розв'язані банти.
Сукня небесна в палітрі відтінків,
ніби прасована ніжна блакить.
Персик пахучий медами п'янить,
а від крисан

Ірина Вовк
2025.07.19 10:32
Літо – по літі… По лІтах – літа…
Човник пливе. Зелен-хвилечка грає!
Хай не минає година свята,
Хай не минає…

Стежечка в житі – тужніють жита…
Зірка твоя мерехтить – не згорає…
Хай не минає лиш бутність ота,

Віктор Кучерук
2025.07.19 08:13
Яри прохолодні
У нас, де завгодно,
Злякають імлою
Когось вслід за мною.
В яру, як годиться,
Завжди багновиця
Та ще таємниця,
Мов мрія, ясниться...

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олег Герман
2025.07.18 02:18
Психологія – не математика. Вона не оперує догмами чи аксіомами, а радше є широким полем для досліджень, гіпотез та інтерпретацій людської поведінки. Саме ця гнучкість, на жаль, створює благодатний ґрунт для маніпуляцій та спекуляцій, особливо в просторі

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.

Борис Костиря
2025.07.16 22:04
Це вже ніколи не повернеться,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.

Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,

Устимко Яна
2025.07.16 20:28
з горішка човник хлюпає веслом
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло

з горішка човник брижі на воді

Ігор Терен
2025.07.16 20:21
А деякі сліпі поводирі,
не маючи душі, явили тіло
і... пазурі
на тому вівтарі,
куди нечистій силі закортіло.

***
А шулеру політики не треба

Ольга Олеандра
2025.07.16 09:43
Ти програєш, я виграю.
Що з цим підходом нездорове?
Чи ми з тобою у бою
списи схрестили гарячково
і має хтось перемогти,
а інший, здоланий, програти?
А переможець святкувати
«поБеду» бажану свою,

С М
2025.07.16 09:00
Коли матуся відмовить усім на запрошення
І сестрі вашій батько розжує
Що ви втомились від себе і власних утотожнень
Запрошую, королево, міс Джейн
Чи зайдете, королево, міс Джейн

І коли квіткарки зажадають виплати за кредитом
А троянди їхні відпахт

Віктор Кучерук
2025.07.16 08:51
Непереливки без жінки
Стало жити козаку, -
Сивиною павутинки
Засріблилися в кутку.
Вкрилась плямами підлога,
Як і скатерть на столі
І, неначе чорний погар,
Пил з'явився скрізь на склі.

Борис Костиря
2025.07.15 22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,

Артур Курдіновський
2025.07.15 17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.

Іван Потьомкін
2025.07.15 11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...

Тетяна Левицька
2025.07.15 07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.

Віктор Кучерук
2025.07.15 05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.

Борис Костиря
2025.07.14 22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Владислав Лоза - [ 2014.08.03 00:04 ]
    Один мій знайомий
    він спитав мене чим я сприймаю книги

    я відповів – очима

    він сказав що тоді слова зостаються на оболонці очного кришталика та не йдуть далі

    і зробив заяву що ніхто ще не вкурив Шевченка так як він

    я відвідав його брудне забите лігво біля шиномонтажу
    у тьмяному світлі що йшло через хвіртку він вирвав сторінку зі старого томика Кобзаря від якого пахло загадково-запиленою чорнильністю радянських бібліотек та похилим брунатним деревом книжкової полиці

    він порізав пошерхлу жовту сторінку на дрібні шматочки
    зсипав їх на чистого тонкого папірця
    скрутив з нього щось на кшталт косяку
    підпалив і затягнувся

    так слова осідають на стінках легень, сказав задоволено він і почав робити затяжку за затяжкою
    поки я дивився на підлогу засипану недопалками з Хемінгуея Кафки й Жадана
    і думав:
    слова на оболонці кришталика
    слова на стінках легень

    а глибше?
    як погнати їх ще далі, ці слова?

    я спитав його про це

    ну це взагалі для обдовбишів, одповів мені він і розповів
    як один чувак намутив десь підходящого шприца
    заправив його випареними чорнилами чи то з Теліги чи то з Костенко
    і пустив їх по вені

    воно вдарило йому в дитяче серце
    серце облилося кров’ю і зупинилося

    інший після нього теж спробував
    не вмер, але закам’янів
    загубився десь у холодних загрубілих пустелях
    і лишився таким назавжди
    але він був останнім хто захищав бункер Фульхенсіо Батісти
    потім він крутився серед палестинських повстанців
    долав манівці Тибету, які оминав Реріх
    і сім разів обійшов Кос-арал по периметру
    маючи за товаришів лише ящірок та флягу

    а той, перший, жив з батьками
    писав пафосну громадянську лірику
    і вчився на відмінно в агрономічному коледжі
    зарозумілий ідіот

    не можна, коротше, катати у ширку такі слова
    звичайним смертним стачить очних кришталиків та стінок легень

    він закінчив говорити і фігурно випустив дим до стелі

    01.08.2014







    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  2. Шон Маклех - [ 2014.07.30 15:52 ]
    Діти Дубліна. Гра.
    В дитинстві ми бавились в хованки.
    Ми – діти старого Дубліна.
    Ми ховались від самих себе
    У закоулках минулого
    Потім виросли і ховали Дублін
    У закутках свого химерного Я.
    Ми бавились у буття –
    Не знаючи, що воно насправді.
    Ми думали, що гра це гра –
    А воно насправді. Підросли і виявили:
    Життя – це лише пуста гра.
    А тоді ж – у дні радісні
    Гра була змістовною.
    Бо сповнена безпосередністю.
    Нині ж ховатись нікуди –
    Бо ми на острові:
    Хіба сховаємось разом з ним –
    Від очей заздрісних.
    Але ж той бородатий –
    Не Бернард Шоу, ні –
    Отой, старіший, серйозніший
    (Хоча він теж жартівник,
    А може він теж ірландець?
    Бо хто ж такий світ придумати
    Пришелепкуватий та безглуздий
    Міг ще?)
    А поки що ми – діти:
    Бавимось собі і не здогадуємось,
    Що життя сумне то насправді
    І забагато в ньому сірості…


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  3. Шон Маклех - [ 2014.07.29 22:38 ]
    Гумовий пес мiста
    Сіре місто кульгавим сухотником
    Шкандибає на цвинтар вигадок.
    У цьому місті живуть художники –
    Але вони малюють картини Танатосу
    Тільки відтінками сірого фарбами сажі
    На полотні асфальту.
    У цьому місті іржі та заліза
    Таксисти дивляться
    Порожніми зіницями черепа
    На світлофори немигаючі
    В яких всі три кольори сірі.
    У місті гудків паротягів
    Всі дороги ведуть на кладовище
    Де ховають думки та мрії
    У мідних саркофагах прокламацій.
    Дощі тут падали в часи Езопа –
    Краплі кольору фінікійського пурпуру
    Зі смаком пасльону марення,
    Тому втомившись чекати дощику
    Місцеві колаборанти шаманів
    Виготовляють хмари з нафти
    Спаюючи її у гумових чоботях.
    Тут кожного пса звуть Рокфелером
    Чіпляють на нього ошийник ностальгії
    За старим божевільним безхатьком,
    Що подарував аборигенам ілюзію:
    Нібито вони ейфорію
    Відчувають від кожної оди
    Своєму меру-параноїку.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  4. Шон Маклех - [ 2014.07.29 22:10 ]
    Діти Дубліна. Вулиці.
    Діти старого Дубліна:
    Я теж колись з вами босоногими
    Жив у країнах ліхтарних
    Жовтого світла містовечора,
    У часи не дуже електричні,
    Бавився в буття казкове,
    Світ міряв провулками і під’їздами,
    Двір між кам’яницями вікторіанськми
    Бачив Галактикою поснулою,
    Гадав, що завтра буде через тисячоліття,
    Рік уявляв вічністю,
    Цукерку мрією,
    А дерев’яного паровозика
    Таємницею таємниць і сенсом буття.
    Всі люди здавались добрими,
    Всі казки правдою,
    Всі годинники таємничими,
    А батьки вічними:
    Бо думалось,
    Що дитинство не закінчиться,
    Бо до юності ще безодня часу,
    А місто це просто колодязь,
    Де люди звикли діставати відрами
    Свої маленькі й великі радості.
    Вулиці були затишними,
    А коти мурчиками.
    Де ж той клубок закотився,
    З якого бабуся в’язала мені
    Не светр – долю –
    Ірландця дивакуватого…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  5. Марина Кордонець - [ 2014.07.29 16:54 ]
    ...Залишилось тільки мовчати...
    Залишилось тільки мовчати
    Словами ти не доб’єшся нічого
    Ми тут зостаємось знову, як давній Атлант –
    На плечах ми тримаємо небо –
    Й птахи звідусіль стоголосять

    Але я знаю, ти не залишишся осторонь
    Пліч-о-пліч завжди, скільки світу цього
    Тому що ми бачили безліч облич
    Тому що торкались стількох долонь
    Безмежно довіряли свої надії й страхи
    Адже вірили, що нас порятує Любов

    Це стало враз вогнем, що все знищив
    Заплющено очі, але не втрачено зір
    Крізь те попелище ми знову зросли, вітаючи зорі -
    Небесних сторожів

    Довіритись вкотре комусь було страшніше цілунку вогню
    Вогонь по собі не залишає нічого, на відміну від зрад
    А ми? Що залишається нам?
    Небо тримати на тендітних плечах
    Стояти на своєму, що затвердилось у віках
    Але на Сонце поглядом не переможців ми дивимось

    Заглиблюючись у власні страхи, головне не забути повернутись назад
    Ось тобі воля, зрости її у собі, немов у землі – злак

    24(07)2014


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Михайло Десна - [ 2014.07.20 08:35 ]
    Перехоплена розмова
    Звернувся Путін до ...
    лукавого.
    Жалівся, щось бубнів.
    Шукав собі розради.
    Лукавий знавіснів:
    - Не кайся!
    Звертайся...


    20.07.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (11)


  7. Роман Коляда - [ 2014.07.19 21:46 ]
    ***
    наче вже у плащі подорожнього
    тільки ще у домашніх капцях
    наче з друзями йдеш у кіно
    хтось вже в залі а хтось забарився
    причісується перед дзеркалом
    чи годує кота
    наче у страшному сні
    коли біжиш а не рухаєшся з місця
    і ось він - поріг
    а не тямиш коли ж його переступиш
    висиш тупиш
    і навіть не знаєш де краще
    тут наче тепло і навіть буває радісно
    попри жах що забиває пори душі ненавистю
    а там - найкращі вже сидять у залі
    навряд чи з попкорном
    вони й за життя його навряд чи любили
    як і будь-яку пластмасу
    і чекають останнього кіно
    яке триватиме вічно
    коли мій сеанс, Господи?
    тільки не кажи мені,
    бо як тоді жити....


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  8. Шон Маклех - [ 2014.07.19 02:27 ]
    Тим, хто лишився в небі
    Там – за хмарами – тиша.
    Там – над хмарами – тільки небо.
    Високе і синє.
    Може тому воно так нагадує
    Вічну дорогу у нескінченність.
    Ви назавжди полетіли в небо –
    Чисті й прекрасні люди.
    Ви залишили нас тут –
    На цій Землі божевільній
    Серед істот,
    Що ходять між нами, людьми,
    Що так нас – людей нагадують,
    Але, які не мають душі.
    Які одним натисканням
    Кнопки на залізній почварі
    Знищують мрію
    Радіти сонцю і людям.
    Ви лишили нас тут –
    На цій хворій Землі,
    Заповідали сказати
    Негідникам, що вони негідники.
    Сказати вовкулакам,
    Що вони вовкулаки.
    Сказати, що не можна
    Землю перетворювати в пекло.
    Але не тільки…
    Ви нас лишили домріяти
    І дорадіти.
    І сказати правду.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  9. Зоря Дністрова - [ 2014.07.18 16:03 ]
    Ангели, на порозі раю
    Коли гинуть діти, такі
    безборонні
    і рученятами навхрест
    обнімають землю. Землю, яка
    була чужою, а стала
    рідною. Навіки, місцем
    вічного прихистку
    місцем, де душа здивовано-болісно
    відірвалася
    від зболеного і змасакрованого
    тільця

    У мить цю світопростір
    розривається наполовину
    омивається кров’ю
    замість сліз
    аби грішні покаялись
    і зупинились
    аби не повторити гулаги і бухенвальди
    аби діти, що хрестами,
    обіймаючи землю руську
    землю, щедро окроплену кров’ю
    антів, сарматів, древлян

    достукалися, докричалися
    до кожного
    ЖИВОГО

    Не убий!

    Заради тих, хто топче ряст
    Заради тих, хто має надію
    Заради сущих


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  10. Михайло Десна - [ 2014.07.16 12:02 ]
    Між іншим
    "Кравчучка" наша!
    Турбо"кучмовоз"!
    А зараз - БТР
    (в Донецьку кажуть "рейсовий")!
    А що ще нас напитує,
    щоб знову - у занос?
    Хай геть ідуть агресори!
    А не ідуть агресори...
    Агресори - лжерашен "новорос".

    Тече "під дахом" -
    весла трощать тин.
    І хочеться, і колеться...
    і Путін - фантомас.
    До Меркель залицяється
    (бо є холестерин)!
    Ах, Карабас ти Барабас!
    Не всі ляльки (в Європі) - газ.
    Із вибухових газ
    є речовин.

    16.07.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (8)


  11. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.07.15 23:02 ]
    ***
    Рай_дугою літо впало
    і заснуло тАк невдало.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (16)


  12. Віталій Ткачук - [ 2014.07.13 23:32 ]
    ***
    криків футбольних фанів
    клацання клавіатур
    голосіння матерів
    нічого
    не чують хлопці без бронежилетів
    тільки
    як сивіє волосся від металу касок
    як липнуть пальці під ранами незнайомих побратимів
    як світ навколо застигає
    як желе
    і як желе
    хитається під тобою

    їм сняться
    матері молодими
    крики на футбольних матчах
    майбутні дні народжень
    і вітер що куйовдить волосся без каски

    поки навколо
    кружляють вовкулаки у бронежилетах
    що чекають на десерт
    із желейної крові
    що тримають цілі футбольні клуби
    що вміють робити воєнний бізнес
    вміють робити війни
    і видавати розриви куль
    за клацання клавіатури


    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  13. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.07.10 23:15 ]
    ...
    Полгода нежизни -
    полгода войны,
    на улице лета
    немые следы.

    Морщины на лицах -
    нам всем лет по сто,
    нам это не мнится -
    нам так "повезло"...

    10.07.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (7)


  14. Шон Маклех - [ 2014.07.09 01:59 ]
    Вітрило храмовиків
    Я теж язики полум’я
    Здіймав, як вітрила
    Над кораблем своєї душі
    (З тобою, старий магістре!).
    Я теж знемагав від спраги
    В камінній землі прочан,
    Серед піску, що тікає з рук
    (Як час). Я теж
    Був серед монахів, що замість хреста
    Прикладали до вуст руків’я меча
    І слухали шум хвиль Кіприди,
    Зрікаючись радощів буденності,
    Шукаючі обрій і слід корабля на воді.
    Я теж снив Безансоном –
    Уривками спогадів, перерваних
    Дзвоном щитів залізних блукальців.
    І на площі в Парижі
    Посилав крізь дим прокляття
    Сребролюбим матійоносцям
    І здіймався з гарячим повітрям
    У височінь Ніщо.
    Я теж вогняне вітрило
    Порівнював з тим –
    Конопляним, шматованим вітром,
    Що несло нас – позначених знаками
    До Землі Святої.
    Але розчинившись в небі,
    Ставши жменею попелу,
    Збирав потім мозолястими руками
    З вільними каменярами
    Важкі сірі брили
    Для злету у височінь
    Ґотичної вежі…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  15. Шон Маклех - [ 2014.07.09 01:00 ]
    Маєток Пауерскорт
    Якби я жив в маєтку Пауерскорт ,
    Я був би тоді джентльменом,
    Я дивився б на пагорби Віклоу* –
    Такі романтичні і так всім нагадують
    Про щось і про святого Патріка,
    Злегка примруживши очі –
    І то зранку, коли туман
    Ще солодкавий, ще нагадує молоко,
    Кликав би слугу Джеймса
    Та лисого каштеляна Брауна**,
    Питав би чому в них імена
    Такі як в сасенех – англо-саксів клятих,
    Нагадував би їм про обов’язки
    Та велів би приготувати чаю***.
    А потім дивився би на дерева,
    І думав: «О, які ж вони старі!
    Старіші, певно, клану О’Ґара!»
    Але я ніколи не буду жити
    В маєтку розкішному Пауерскорт****
    І гуляти господарем
    Помпезними його алеями,
    Може тому, що я не джентльмен*****,
    Не маю чорного циліндру******,
    Не вмію дивитися снобом в далечінь,
    І взагалі мені не подобається
    Жити в маєтку Пауерскорт,
    Бо не та епоха і мені хочеться
    Грати на скрипці і вештатись волоцюгою
    Пагорбами Віклоу,
    І слухати як море зле
    Б’ється хвилями в чоло скель*******
    Майзен Хед або знаходити в літописах
    Ім’я короля Коннахта
    Домналла мак Гарда,
    А це не сумісно з титулом
    «Володар маєтку Пауерскорт».

    Примітки:

    * - а там не тільки пагорби – там ще водоспади гарні є...

    ** - такі прізвища давали ірландцям в часи англійського короля Генріха VIII – замість ірландських, заборонених.

    *** - Шеймус О'Калаган мій старий знайомий, був великим поціновувачем чаю. Він жив в графстві Віклоу, хоч родом був зовсім не звідти. Він знав купу цікавих історій про озеро Глендалох – більшість з них він сам і придумав. Наприклад, про барона О’Данні, що в тому озері потонув, а потім щороку кожної Скорботної П’ятниці приходив у паб «Волоцюга Роні» і сидів між п’яних відвідувачів.

    **** - якщо чесно я ніколи і не збирався в тих краях жити. Навіть якби мені сказали: «Шон, поживи трохи в маєтку Пауерскорт, ми тобі за це заплатимо!» Я би все одно відмовився!

    ***** - а кого нині в графстві Віклоу можна назвати джентльменом?

    ****** - насправді чорний циліндр у мене є. Але я його ніколи не одягав. Ні, брешу! Одягав один раз – у 1954 році на весіллі в кузени мого доброго приятеля Сема О’Махоні. Але вигляд тоді в мене був дуже старомодний і придуркуватий.

    ****** - а воно таки там гуркоче! Це в Манстері, біля Бантрі, в графстві Корк. З там бував три рази з Джонатаном мак Кленсі.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  16. Тимофій Західняк - [ 2014.07.08 23:15 ]
    Ще раз про любов
    ***
    Від сурогатних матерів
    Найчастіше вимагається:
    Бути практично здоровими,
    (підтвердити це аналізами),
    Не мати шкідливих звичок,
    Дотримуватись
    Правильного харчування
    (звісно, за кошти замовника),
    І режиму дня,
    Стресів – якнайменше.
    А ще –
    Не нервувати,
    Не перевтомлюватись,
    Якнайчастіше
    бувати на свіжому повітрі,
    Вчасно відвідувати лікаря
    І повідомляти про перебіг вагітності,
    Список можна продовжити
    (відповідно до статей угоди).
    Однак мене завжди непокоїло інше –
    Яким народиться і виросте
    Дитя, котре вже в лоні
    Нерідної матері,
    Позбавлене правдивої
    Материнської любові,
    Коли все жіноче єство
    Переповнене щастям і радістю
    Теплом і ніжністю
    До того невимовного
    Божого дарунка,
    Зачатого від великого кохання,
    Приголубленого думками і словами
    Задовго до його появи на світ?
    Якою нещасною є дитина,
    Виношена без любові!
    Як багато потрібно
    Дати їй любові,
    Щоб вона, коли виросте,
    Могла сама любити
    Нелукаво та щиро,
    Бути ніжною, милосердною,
    Доброю і незлобливою.
    Новітні технології
    Дедалі більше
    Втручаються
    В Божий промисел,
    І ставлять перед людством
    Чимало складних питань,
    Від котрих, загалом,
    Залежить його існування…

    8 липня 2014р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (5)


  17. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.07.07 09:16 ]
    Пагони стиглої плоті (Трасологія)
    Доки пагони стиглої плоті
    Мовчки плетуть втіху
    Довкола,
    Доки жінки відчувають
    Перепади температури
    І річкову течію,
    Доки туман, який стелиться,
    Осідає не вище щиколоток,
    Доки синусоїди внутрішніх
    Вибухів залишаються
    Пунктирами й точками,
    Доки любов осідає у глотці
    Льодом і джином,
    І тане на твоїх піднебінних
    Мигдаликах,
    Доти триватиме січнева
    Порожнеча,
    І соціальна сегрегація,
    Площинний кубізм
    Як елемент синерезису
    Твого серця,
    Перельоти маленьких
    Птахів із одного човна
    На інший.
    Повертаються лише ті,
    Кого очікуєш,
    Бо минуле – це постійна
    Трасологія карданових
    Осердь на ґрунтовому
    Манжеті твого
    Теперішнього життя,
    На простріляних жилетах
    Твоїх спогадів,
    На внутрішній стороні швів
    Твоїх пульсуючих ран.
    Життя вимірюється
    Глибиною вдиху.
    Смерть – кількістю
    Потопельників.

    2014.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Роман Коляда - [ 2014.07.07 00:06 ]
    Форма любові
    Красу форм кришталевого келиха
    Невагомо-напівпрозорого,
    Майже незримого, допоки він порожній,
    Найкраще видно тоді,
    Коли його заповнює червоне вино.  

    Краса і свіжість твого обличчя,
    Наче висіченого генієм з мармуру,
    Особливо зачаровують,
    Коли ти трохи хвилюєшся
    І кров, гарячим припливом
    Додає до цих снігів
    Трохи вечірнього сонця.  

    А красу цього нестерпно безглуздого життя,
    Цього шаленого, нестримного лету
    З народження і у смерть
    Починаєш розуміти і відчувати лише тоді,
    Коли здається, що все летить шкереберть.
    Коли здається, що божеволієш,
    Бо порожнечу і холод серця
    Заповнює і запалює своїми хвилями
    Всемогутня любов.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  19. Роман Коляда - [ 2014.07.06 01:16 ]
    Only lovers left alive...
    Коли хочеш написати справжню музику,
    Чи коли хочеш сказати справжні слова -
    Ти мусиш пірнути у море вогню,
    Що зветься сонцем любові.
    Only lovers left alive...
    Якщо ти хочеш музики чи поезії,
    Якщо ти хочеш бути з ними єдиним цілим -
    Ти мусиш розплавитися у вогні любові,
    Не маючи за душею лукавства,
    Бо сонце любові - це ще і сонце правди.
    C'mon baby, light my fire...
    Пірнаючи у цей вогонь,
    Мусиш знайти саме ту глибину,
    (Чи, може, висоту?)
    Яка є межею між тягучим буттям скам'янілої криги
    І миттєвою смертю у вогняному вихорі.
    Триматися цієї межі - найскладніша задача на світі.
    Це важче ніж наосліп виборсуватися з лабіринту Мінотавра.
    Mission imposible,
    Якщо не тримати тебе за руку,
    Йдучи мостом через Вічність.
    Якщо не бачити тебе,
    Прикрашену солодкою знемогою весняного ранку.
    Якщо не кохати тебе всім серцем,
    Навіть якщо ти нестерпно далеко.
    Жити на цій межі, раз у раз зазираючи за неї...
    Too much love will kill you...
    Ось чому багато хто йде так рано...
    Тримай мене за руку, кохана,
    Нам є що сказати світові
    Стоячи на межі...
    I still love you...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  20. Шон Маклех - [ 2014.07.04 22:05 ]
    An Ioslainn
    Коли ірландці у дірявому човні надії
    Вирушали скорботної п’ятниці
    У нескінченність океану порожнечі,
    Між ними і холодною водою днів
    Була тільки шкіра бика – чорного,
    Як наші ірландські ночі
    (Бо не завжди у нас були дні –
    Не все ж коту масляна,
    Як говорять веселі анти),
    І все ж ми пливли (не знаючи для чого),
    Замість вітрил здіймаючи віру,
    Але зустріли за морем тільки
    Негостинний острів Оєр Талун,
    Що годився хіба для відлюдників,
    Що не родив навіть трави вівцям,
    Що гірчив як ненависть.
    Там ми знайшли свій олтар
    Для молитов відчаю,
    Там ми тікали від суєтності
    Світу цього грішного,
    Там замість хліба ми дякували за камін,
    Там замість радості ми вітали буття,
    Там ми вчилися цінувати тепло,
    Будувати не хижки – келії з каменю,
    І ловити рибу слизьких років…
    Аж доки не прийшли вікінги.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  21. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.07.04 00:09 ]
    Обережно
    Заснуло місто,тістом спить,
    тихенько,- знаєш, ще бабуся,
    казала, - тісто геть не в дусі,
    коли постукують дверима...

    Та є одна межа незрима.




    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (5)


  22. Ярослава Героямслава - [ 2014.07.03 02:24 ]
    Український дух
    Не зломити справжній український дух
    Ми – народ, що виграє повстання!
    Ми вище всіх парламентських недуг,
    Ми переможемо, нас чекає процвітання!
    Проженемо російських ми папуг
    Ми не знаємо, що таке розчарування
    Після чорних димних смуг
    Нас, панове, ждуть вітання!


    Не зломити справжній український дух
    Люди, ми йдемо до перемоги!
    Доки вогник надії в нашім серці не потух
    Ми, народе, не помремо від знемоги.
    І я вірю, що з сьогоднішніх розрух
    Ми в майбутнє збудуємо дороги
    Дороги, де не буде грошевих показух
    Дороги, де до уваги будуть прийняті наші вимоги
    Наш український дух не вщух
    І ми, звісно, здобудем перемогу!

    2014р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  23. Роман Коляда - [ 2014.07.02 19:44 ]
    Дорога на захід
    Коротка червнева ніч,
    Що ніяк не настане,
    Бо машина,
    Що намагається наздогнати захід сонця
    Мчить надто швидко.

    Ми їдемо на захід.
    Ця дорога -
    Це наче нескінченна стріла,
    Що шукає серця вічності
    А влучає тільки у сонце,
    Яке щоразу стікає кров'ю,
    Щоб вогняний птах нового світанку
    Міг заспівати свою пісню.

    Обрій, окроплений червоним сяйвом,
    Нагадує мені про рану у моєму серці.
    Болючу, але... прекрасну,
    Бо вона - обіцянка нового світанку
    Для нових мелодій і нових слів ніжності.

    Коли хочеш співати про любов,
    Коли взагалі хочеш мати право співати,
    Ти мусиш бути готовий.
    Готовий як сонце на сконі довгого червневого дня
    Бути ураженим стрілою
    Чиєїсь краси,
    Чиєїсь музики,
    Чиєїсь дороги, яка проляже просто через твоє серце.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  24. Роман Коляда - [ 2014.07.02 19:35 ]
    Я можу мовчати
    Я можу мовчати.
    Дивитися і мовчати.
    Бачити, як життя несе твій човен до щастя
    (не мого, але яка, врешті, різниця)
    І мовчати.
    Бачити, як сонце наливає тебе силою і красою
    Наче пелюстку червоного маку
    (зранку - це особлива краса)
    І мовчати.
    Бачити, як ніжно море приймає тебе в обійми,
    (я теж знаю напам'ять твоє тіло, віриш?)
    І мовчати.
    Бачити кожну твою посмішку
    І кожний з відтінків смутку на твоєму обличчі
    (вмирати щоразу та воскресати разом з ними)
    І мовчати.
    Ця мовчанка триватиме довго,
    Але перше ж моє слово...
    Спитай у Геркуланума та Помпеї,
    Що буває, коли вулкан довго мовчить.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  25. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.07.01 06:15 ]
    Надія
    Яблука таки доспіли,
    Може, скажуть, ще не осінь,
    Та душа тепла так просить...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (9)


  26. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.06.30 09:00 ]
    Її особисті депо
    Вона перчила мені піднебіння,
    Доки я звикав до її язика,
    Вологого і теплого,
    Який віддавав кавою, потім
    М’ятою чи іншими синтетичними
    Пахощами,
    Зважаючи від смаку її жувальної
    Гумки.
    А потім нашіптувала мені своїми
    Губами, що я вловлював її
    Присмеркове дихання, а після
    Нього слова, які заповнювали цю
    Порожнечу:
    «Дивись, говорила вона,
    Кожен мій чоловік – це моє особисте
    Депо на літньо-зимовий період,
    Мені з ними або надто тепло,
    Або надто холодно,
    Але завжди затишно, бо ці
    Чоловіки мої.
    А ти – це лише проміжна станція,
    Через тебе проходять чергою
    Жіночі голосні ваговози,
    А ти мовчиш, бо серце
    Твоє м’яке, напевно, уже переспіле,
    Бо в грудях у тебе ніжність,
    Бо в пальцях у тебе втіха.
    І ти, ніби, нормальний чувак,
    Але добрий надміру.
    Через те з тобою хочеться бути,
    Причому бути назавжди.
    І цим ти мене лякаєш».
    Вона забирала свої обручки,
    І розкидані пасма волосся,
    Маленькі стікери шоколаду,
    Половину гранату,
    І мою юнацьку незайманість,
    Таку ж неправдиву, як її
    Передчасну вагітність.
    Тільки потім вона пересилала
    Листівки із своїм сином
    І теперішнім чоловіком.
    Тільки перший був дуже схожий
    На мене,
    А другий – ні.


    2014.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Анонім Я Саландяк - [ 2014.06.29 15:48 ]
    Майкл Щур – Єноти (полеміка). Дурдом 5
    (шматок неримованого-неправленого тексту)

    майклУсю ти якось на громадському сказов жи то не наші єноти жи то путін нам їх наслов до хати – то не так – то не єноти… ну може ті перші де янукович з компанійов то на єнотів було схоже – такі собі милі пухнасті створіннє… в вочі нам сі миленько дивили і брехали жи вони за європейські цінности в таможенном союзє… але ті жи в крим донецьк та луганьськ налізли – то не єноти… то вже скунси - тобто по нашому тхори… що нє що нє – ти послухай як вони по великорОсійськи смердєт… ну точно ніби сам господін путін особисто напшотів… але мені сі здає жи не тілько тхори… але вже й бегемоти в наші хаті є… що нє що нє - а шо то таке по луганську на гусеницях перло люфу в перед…

    треба хлопці щось з тим робити… ще бракує би нам в хаті путінові воші та блощиці сі завели…
    а-а-а! я нарешті допетров - то така хитра укрАїнська політика є – як приїде до нас пані меркель а ті рОсійські блощиці її покусают… та вона путіна на клапті пірве… ла-ла ла-ла ла…ло

    Хлопці! тре щось з тим робити


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  28. Шон Маклех - [ 2014.06.27 17:51 ]
    Слухаю дощ
    Якби хто знав
    Як я люблю в суботу
    Перетинати вулиці:
    Оці – з бруківкою,
    Коли дощ – піснею,
    А я з парасолькою
    До землі паралельною
    До Космосу перпендикулярною.
    Люблю блукати з томиком Евкліда,
    Лишивши вдома свого кота Томика
    Порожніми вулицями
    (Бо дощ і всі сховалися)
    Подумки чергову теорему розв’язуючи
    (Бо я в Ірландії).*
    Парасолька стає барабаном
    Чи то литаврами
    На яких дощ грає мелодію Всесвіту
    (Бо він теж музИка,
    Бо тут на острові всі скрипалі,
    Навіть домиська і віхоли).
    А я такий чорно-білий**
    У плащі-сутані з бородою білою
    Йду вже століття
    З вулиці «сьогодні» на вулицю «завтра»,
    А люди помирають і народжуються,
    Хворіють і видужують,
    Плачуть і сміються,
    А за склом вікон жінки,
    Що колись були молодими і красивими,
    Чоловіки, що колись вміли мріяти,
    А я все йду і на це місто
    Дивлюся. Навіщо?
    Може для того щоб
    Сказати людям:
    «Вбийте війну у своїй душі!
    Просто живіть!»

    Примітки:

    * - в Ірландії кожне життя людське – теорема. Її треба ще довести…

    ** - і не тільки зовні. Принаймні тоді.

    Авторський переклад з ірландської (гельської).

    Ще примітка: ах, люблю я старі пожовклі фотографії ХІХ століття, не тільки дощ…

    Белфаст, 1973


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  29. Шон Маклех - [ 2014.06.27 17:18 ]
    Кожне місто синє
    У цій країні всі міста сині:
    Чи то у серпанку, чи то нині смог.
    Були колись в імлі, бо замріяні,
    Нині зітхає дощ. Нині війна.
    Люди розучились плАкати
    Нині плакАти: якщо не на стінах,
    То в душах. І кожне серце мішень.
    І скляноокі зайди по закону інстинкту
    Бачать людей як здобич.
    Якийсь юнак
    У якого замість думок
    Завчені фрази,
    Замість почуттів кокаїн,
    Приїхав на війну про яку мріяв
    Ще з пелюшок, бо країна
    У якій його ростили
    Хвора на обидві півкулі
    Свого черепа гідроцефального.
    Він так любив убивати,
    А нині їде додому
    У тісному ящику
    Наковтавшись свинцевих слив.
    Якби хто спитав: «Навіщо?»
    Він би не пояснив,
    Бо думати його ніколи не вчили,
    А лише вірити вождю-ерзацу
    Та пожованому цитатнику.
    Позавчора він був шмаркачем,
    Вчора легіонером
    Потворної імперії казарм,
    А сьогодні просто тіло
    Заколочене в ящик,
    Яке везуть через кордон,
    Завтра його зариють
    Глибоко в глину
    Таємно, без слави почестей.
    А місто так і лишилося синім…
    І трохи замріяним – як завжди…

    Примітки:
    Це я про Белфаст та Ольстер, про солдат Британської імперії та про події 1969 року. А ви про що подумали?


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  30. Шон Маклех - [ 2014.06.25 22:13 ]
    Запах полину
    Моя земля завжди пахла вересом –
    Невагомим та оксамитовим,
    Квіткою забутого трунку,
    Але вже сто років вона пахне полином.
    Хоч кажуть, що то євшан-зілля,
    Хоч кажуть, що так воно є, бо небо
    Теж синє і сиве як і ці листя абсентні,
    Але запах гіркий – не п’янить, засмучує,
    Бо земля теж сивіє – стає полинною,
    Якщо й поростає бадиллям, то чорним,
    Але все одно лишається сивою,
    Бо руки людей забувають доторки,
    Окрім доторків до холодного заліза,
    А небо стає мовчазним і німим,
    Хоч колись співало і шепотіло
    Свої таємниці кельтам-мрійникам –
    Колись, як вранішнє сонце рудоволосим
    А нині теж сивим. Дочасно.
    Бо навіть дим тільки сивий
    Клубочеться над моєю землею –
    Над Ольстером.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  31. Василина Іванина - [ 2014.06.24 23:54 ]
    Відчай
    спопелілі
    слова
    зламані вихором злим
    дерева
    руїни безкрайні
    обвуглені поцілунки
    розчахнений світ не зростеться

    а де ж пташині гнізда
    і росяні ранки



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (15)


  32. Роман Коляда - [ 2014.06.24 00:30 ]
    Про красу, усмішки і сльози
    Непросто жити серед суцільної краси,
    (А довкола ж її стільки, тільки дивись),
    Відчувати її до болю гостро кожної миті
    І продовжувати чогось шукати…
    Чи чогось чекати…
    Але знаєш як буває?...
    Це наче ти ходиш
    Розкішними анфіладами королівського палацу.
    Довкола тебе метушаться симпатичні фрейліни,
    Одна краща за іншу
    І ти вже наче губишся серед їхніх чар,
    А очі вже сльозяться від блиску золота,
    Аж раптом бачиш її,
    Королеву.
    І все стає на свої місця.

    Так і я.
    Мені здається я краще розумію,
    Що Господь думає про красу,
    Коли дивлюся на море,
    Чи коли бачу море квітів,
    Чи коли в моєму серці
    Розливається море ніжності
    Від одного-єдиного погляду на тебе.

    До того ж, знаєш,
    У світі є не так багато джерел світла.
    Це Божа правда,
    Промені сонця
    І сяйво твоєї усмішки.
    Тому, сонечко,
    Заради Бога
    Усміхайся частіше.
    Усміхайся так,
    Як може усміхатися світові сонце,
    Як може усміхатися небу веселка,
    Якою усміхається життю
    Той, Хто його сотворив,
    Коли відділив води від вод
    І поселив у Едемі Адама.

    До речі, знаєш, що може бути бездоннішим
    І страшнішим всіх вод на світі,
    (Може навіть від вод потопу)?
    Крапля солоної води.
    Такої, в якій, кажуть, колись і зародилося життя.
    Такої, яка знає мене безтурботним дельфіном,
    А не засмученим бороданем на березі океану життя,
    Крапля твоєї сльози.
    Не плач. Ніколи не плач.
    Ну хіба що ти колись зрониш сльозу щастя.

    І якщо у тому щасті буде хоч крапля мене,
    Якщо в книзі твого щастя,
    Як у книзі життя
    Буде місце для мого імені,
    Значить все не дарма…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  33. Тетяна Олещенко - [ 2014.06.22 22:14 ]
    Пігмеєві сни
    Пігмей із руками кривавими,
    з такенною в мІзках вавою
    пірнає у сон мерця
    одраз в сорока двірцях
    на пишно убраних ліжницях
    і видить на кожній із них
    окремішній сон – лиця
    тьми-тьмущої люду, покійних,
    одні – спотворені,
    інАкі – суворо-спокійні.
    Приходять в його палаци
    ночами герої і вбивці,
    мізерну душицю промацують,
    говорять слова убивчі.
    …в холоднім поту прокинеться
    пігмей-душогубець-соціопат
    і, мо’, заплакати схоче – не вийде.
    Не вміє плакати кат.
    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (4)


  34. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.06.22 10:01 ]
    Маленькі записники / Імена
    Твоє кохання – це така своєрідна
    Патока
    Моєї діабетичної самосвідомості,
    Куля пам’яті проходить навиліт
    Через різьблені ребра
    Залишаючи вм’ятини
    На опуклій поверхні серця
    Заповненого електронами.
    І зовсім не в тому річ, що спогади –
    Це тиша навколо кімнати,
    Що оперізує по тобі наче по встановлених
    Спіну-орбіті,
    А в тому, що тиша – насправді голос,
    Який розбирає тебе на гайки,
    Який пульсує у твоїх ранах,
    Періодично неначе жіночі місячні.
    Отак кожен, хто носить наплічник
    Із простроченим латексом,
    І сірою фарбою,
    Із вокзальними попелом,
    Із прибережним пилом,
    Із нічною вологою,
    І постільним нерівним диханням,
    Носить у ньому
    Крішну,
    Носить у ньому Шиву,
    Носить зародки своєї
    Любові,
    І маленькі записники.
    Виписуючи у них одні і ті ж самі
    Імена у хронологічному порядку.
    Виписуючи у них одне і те ж саме ім’я
    Без будь якої впорядкованості.

    2014.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  35. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.06.22 10:55 ]
    Маленькі записники / Імена
    Твоє кохання – це така своєрідна
    Патока
    Моєї діабетичної самосвідомості,
    Куля пам’яті проходить навиліт
    Через різьблені ребра
    Залишаючи вм’ятини
    На опуклій поверхні серця
    Заповненого електронами.
    І зовсім не в тому річ, що спогади –
    Це тиша навколо кімнати,
    Що оперізує по тобі наче по встановлених
    Спіну-орбіті,
    А в тому, що тиша – насправді голос,
    Який розбирає тебе на гайки,
    Який пульсує у твоїх ранах,
    Періодично неначе жіночі місячні.
    Отак кожен, хто носить наплічник
    Із простроченим латексом,
    І сірою фарбою,
    Із вокзальними попелом,
    Із прибережним пилом,
    Із нічною вологою,
    І постільним нерівним диханням,
    Носить у ньому
    Крішну,
    Носить у ньому Шиву,
    Носить зародки своєї
    Любові,
    І маленькі записники.
    Виписуючи у них одні і ті ж самі
    Імена у хронологічному порядку.
    Виписуючи у них одне і те ж саме ім’я
    Без будь якої впорядкованості.

    2014.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Юрій Лазірко - [ 2014.06.18 05:19 ]
    снiдаю
    додивляюся розлогий сон
    як старезного друга
    у домі для немічних

    зголюю обережно час
    що наростав щетиною

    впускаю у домівку
    протяг
    мов пса від морозу
    рятуючи

    вітер сонячний
    сповзає шторами
    наче відталою координатою вітрил
    на шляху бригантини

    слово народилося
    аби колись померти
    у вогні
    у блідій фарбі
    на пожовклій сторінці
    віддаючи останній
    спалах тепла

    тиша
    така ж недопустима
    як і недоступна
    душа миті
    яку проґавила радість

    я виховую у собі
    птаха

    крила мої
    важкі як дійсність
    міцні
    мов ознаки життя

    проби
    розмаху
    і помаху
    одночасні виплески
    сміху з плачем

    смішно оплакувати
    відірваність від світу

    несу зварити те
    що ніколи не стане
    на ноги

    злетить
    шкарлупа
    як штукатурка
    а розріз
    розмалюється
    кольорами
    прапору Ватикану

    заварюю
    пустелю
    яка обезводнила
    листя м’яти

    додаю до горняти
    працю
    померлих бджіл

    чайна ложечка
    вирує у суміші
    пустелі
    з колишньою принадою цвіту

    смакую торішнє літо
    з неопіреною осінню

    вікно
    ненажерливе на образи

    спостерігаю за течією
    одягу і взуття
    у якому пропливає
    золото
    і сміття
    сенс
    і порожнеча
    світло
    і багаж тіней

    мої чорти
    діляться кпинами
    мов останніми крихтами хліба
    мої янголи
    набирають до рота води
    і обливаються нею
    бракує
    і крихт
    і води

    шукаю совісті
    аби мати себе
    не лише для себе

    гойдаюся
    мов цей вірш
    на волосинці
    терпіння
    і розумію
    що пора
    відірватися
    мов атом від атома
    не руйнуючи настрій
    не викорінюючи зиму
    довгу
    як повернення Христа

    15 Січня, 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  37. Артур Сіренко - [ 2014.06.16 02:34 ]
    Десь там
    Десь там далеко в Африці,
    Чи то десь в Трансільванії
    Є дві химерні республіки –
    Луганда й Домбанія.
    Там правлять одні iдiоти,
    Там зачиняють музеї,
    Але всім наркоманам
    Там роздають автомати.
    Там убивають священників
    І просто людей чесних.
    Але в сусідній країні
    Чомусь про них пишуть,
    Що не вбивці вони
    Й не садисти,
    Не зграя тyпих бандитів
    А, виявляється, «ополченці» -
    Полку самого диявола.
    Коли ж ти, нарешті, Боже
    Оцю зграю негiдників
    Забереш якось тихо до пекла.
    Інакше самим доведеться,
    Нам, людям землі нещасної
    Отих туполобих придyркiв
    Назавжди туди відправити…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  38. Артур Сіренко - [ 2014.06.14 17:36 ]
    Луганда
    Чорний народ Луганди
    Вилазить з глибоких нір,
    Чорний від пилу Плутона
    Скам’янілих дерев пекла
    Чорний народ Луганди
    Знову співає осанну
    Бородатому Бармалею,
    Знову вивішує «Веселого Розжера»
    Над кам’яним одоробалом
    З вибитими шибками.
    Чорний народ Луганди
    Кричить цинічним людям
    У дорогих смокінгах:
    «Ми хочемо бути рабами,
    Хочемо у копальнях
    Для вас добувати золото!»
    Чорний народ Луганди
    Будує свої піраміди
    З чорних і рудих каменів
    Во славу своїх олігархів,
    Во славу фараона півночі –
    Лисого й злого карлика.
    Чорний народ Луганди
    Розфарбовує вітер
    Смугами колоради
    І хоче вбивати і грабувати
    Всіх хто інакше думає.
    Пригостіть їх кавою –
    Тою, високого сорту
    Вирощенною в Руанді…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  39. Олександра Камінчанська - [ 2014.06.14 01:56 ]
    ***
    Писалося скромно, як завше,
    Чорним по білому.
    А так вже хотілося нового –
    Білим по чорному…
    Та біль історії овдовілої
    Пече нас у тілі, під серцем,
    Вогнищем дихає.
    Над нивою пустопорожньою
    Круки літають,
    Немов над могилою тихою…
    А так захотілося сонця
    В душу щоб зиркало.
    Щоби заясніли навіки
    У житі волошки
    І небо розшите низинкою…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  40. Тимофій Західняк - [ 2014.06.13 13:00 ]
    Надія є!
    ***
    Хлопець з сусідньої вулиці
    Ніколи не вітається
    Коли проходить
    Або проїздить повз…
    Мене завжди цікавило –
    Невже у школі і вдома
    його не вчили
    Вітатися зі старшими,
    Сусідами?
    Для мого покоління –
    Це звична,
    І навіть дуже приємна річ –
    Сказати людині:
    «Доброго дня чи ранку»,
    Перекинутись кількома
    Словами про те і се…
    Але у сусідського хлопця
    Дуже круте авто,
    І йому не до сентиментів…
    Ніколи не міг второпати
    Де вони беруть
    Гроші на такі речі?
    У чорних окулярах
    Від сонця
    Він сідає за кермо
    З виглядом мачо
    або ковбоя
    Чи якогось
    Голлівудського супергероя…
    Шини його «Мерса»
    Так м’яко стелять,
    Аж заколисують.
    Він повертає голову
    Напівоберту
    І ти очікуєш, що він
    От-от бодай кивне
    У твій бік головою,
    Але ні – це
    не у його стилі…
    Та й навіщо
    Робитися рівним
    З отими невдахами,
    Котрі за все життя
    Не доробилися
    До гідного авто,
    Власного будинку,
    І ще купи іншого
    Добра…?
    У нього свої
    Життєві пріоритети
    Та принципи,
    І поступатися ними
    Він не налаштований.
    Бідна дитина…
    Він ще не знає,
    Як гарно зробити
    Комусь приємне,
    Просто промовивши:
    «Доброго ранку чи дня».
    І тоді ранок і день
    Дійсно стають добрими
    Для людини…
    Може колись
    Ще навчиться?...
    А я втішився,
    Що якихось двоє малих
    Незнайомих дітлахів,
    Котрі бігли до магазину
    За морозивом,
    Радісно привіталися
    Зі мною вчора,
    І ми посміхнулися
    Одне одному…
    Ні, таки не все
    В нас втрачено.
    Надія є…
    А ще є
    Та чудова молодь,
    Котра мерзла
    Під дощем
    Та снігом
    На Майдані
    І жертвувала собою
    Заради того,
    Щоб одного
    теплого літнього ранку
    Коли проміння
    Щойно торкнулося
    Напоєної росою трави,
    Ми могли вийти на ганок
    І промовити:
    Життя – прекрасне!

    13 червня 2014 року


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (10)


  41. Артур Сіренко - [ 2014.06.13 13:19 ]
    Абстракція
    Напишу слово «абстракція»
    На сірому акулячому асфальті
    В Донецьку на Ільмовій вулиці.
    І скажу машиністам тролейбусів:
    «Президент вашої «республіки»
    Нині зветься граф Дракула –
    Приїхав у броньованому саркофазі
    З Мокшанської Трансільванії.»
    Пані Абстракція! Товаришу Арманд!
    Я знаю, Ваше ім’я походить від слова
    Тан чи то «мік ан тойшіх»,
    Бо місто в якому ви поселились –
    Оця чарівна тополина Юзівка
    Заснована скрипалями-ірландцями:
    Х’юзом з веселою компанією.
    Тому читайте Іммануїла Канта
    Його рукописи просякнуті Кенігсбергом
    Під впливом мистецтва барочного
    У вівторок, коли повний місяць,
    Коли абажур з квіточками,
    А стеля біла. Танцюйте свої
    Рожеві танці, таксисти аеропланів,
    Тут – під хмарочосами кукурудзи.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  42. Тимофій Західняк - [ 2014.06.12 21:20 ]
    Сестра милосердя
    * * *
    Йому просто
    треба було
    якусь дещицю
    тепла і ніжності –
    обійняти її
    за плечі,
    пригорнути
    до себе,
    покласти голову
    їй на коліна,
    заплющити очі,
    і бодай на мить
    стишити
    невгамовний біль,
    котрий щоночі
    роз’ятрював рану
    безсонням,
    безжально
    шматуючи серце
    і душу…
    А їй видалось,
    що це надто
    нахабне залицяння
    і все прораховано
    вже наперед…
    Втім, цього разу
    інтуїція її
    підвела –
    не кожна жінка
    може бути
    сестрою милосердя…

    12 червня 2014 року


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (9)


  43. Артур Сіренко - [ 2014.06.12 00:09 ]
    Під копитами орди
    Навіть квіти здійняли бунт
    Супроти хана Батия,
    Навіть троянди шипами
    Проти наруги орди.
    Наша земля світла
    Квітуча земля горицвіту
    Нині іде війною
    На зграю чорних
    Песигологвців.
    Нині земля квітів
    Стогне під їх копитами,
    Нині зайди зі сходу
    Нищать мої храми,
    Нині зграя чужинців
    Нищить мою землю
    Мою шипшинову долю.
    Та нині кожна пелюстка
    Кожна стеблина й квітка
    Чинить запеклий супротив
    Зграї східних вандалів.
    Бо це земля квітів!
    Бо це земля нездоланна!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  44. Катерина Каруник - [ 2014.06.11 10:50 ]
    Ідеальна промова
    а до бога
    якщо промовляти
    чітко й виразно
    він усіх неодмінно почує
    бо звук іде вгору
    завжди

    певно тому
    нас ізмалку привчали
    до виразного читання
    і культури мови
    щоб уміли за потреби
    правильно припасувати
    приголосні й голосні
    за всіма приписами милозвучності
    щоб мова наша
    і в молитвах
    і в голосіннях
    була ідеально зладженою
    для його старечого вуха

    і співи
    мабуть
    теж не даремні
    щоб голоси ми мали
    чисті й виразні
    як наша мова
    що нею зладжено
    досконалі наші пісні
    які мов навмисно
    зростають угору
    щоб сягнути його старечого вуха

    нам також дано
    чимало джерел і струмків
    річок і ставків
    і повні крани води
    щоб ми ретельно
    вмивали очі
    й язикаті свої роти
    щоб були вони чисті й виразні
    як наша мова пісенна
    що нею зладжуємо
    свою ідеальну промову
    що як звук
    іде завжди вгору
    до самого старечого вуха
    щоби бог
    нас урешті почув


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  45. Багу Багу - [ 2014.06.10 20:39 ]
    Мережі
    Коли якось дивно торкаються вії
    Глибин тих душ, що завжди завмерлі,
    Як жуки невеликі повзуть по дереві,

    Коли якесь слово виростає у сварку.
    За тюлем його не сховати - велике
    І люди – пінгвіни чекають на їжу,

    Коли хтось бере і складає речі,
    Виймає шкарпетки з шухляд і їде,
    І вам ніби дзбан паде на голову,

    Тоді ви не йдете до невропатолога
    А маєте власну ілюзію радості
    На голубому небі моніторів.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Шон Маклех - [ 2014.06.10 20:18 ]
    Розірване намисто
    Наш світ зруйновано.
    Намисто днів і слів розірвано.
    У жмені перли істин.
    Міста людської віри
    У руїнах. Тліє прах надій.
    Свою містерію безглузду правлять
    Тиран і лицедій.
    Наш сад порубано.
    Священних манускриптів попелище.
    І дим гірчить
    У стійлах скотарів.
    Світ нетривкий.
    Вервечку часу й молитов
    Розітнуто. Розпалась
    На ноти пісня Всесвіту.
    Молись. Епоха зла
    Прийшла дочасно.
    Над світом душ панує мла.
    І про останні дні святі
    Пророчить сивочолий старець –
    Монах, скрипторій і скрипаль.
    І я цю казку слухаю, нажаль…


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (14)


  47. Владислав Лоза - [ 2014.06.09 22:07 ]
    Рецептура певної дії
    ділюся з вами друзяки декількома рядками геніального рецепту
    як стати вельми шанованим і розтиражованим в укрсучліті стіхаписцем поетом себто
    берете алкогольно-наркотичну тематику з синтетичним емульгатором цинічного занепаду
    кидаєте суміш у жбаник випуклого словесного дна і зверху чогось ще такого мистецьки репнутого
    з розумним виглядом плюєте як от я тута на ритмомелодику пунктуацію і синтаксис тіпа відкриваєте небачену постмодерну скриньку
    насправді ж сидіти над римами банально ліньки
    затим на утворену приємну каламуть сипніть жменьку релігійних та етнорасових провокацій
    пам`ятайте що більше провокацій то більше асиґнацій
    якщо вже зовсім невиліковний гурман підмішайте у страву російської матючні
    може то вам буде і неприємно як інтілігєнту але ж ви хочете накладів як у Любки та Андруховича чи ні

    зуздрівши свої книги в лискучих обкладинках на прилавках столичних книгарень вертайтесь додому
    а далі там київська Дебют чи запрошення до Спілки прийде зненацька і ошелешить як звістка з воєнкому
    інтер’єр помешкання також зазнає змін
    хай це звучить наче кпин
    та скиньте вже зі стіни отого Шевченка і було щоб сучасно актуально й хвацько
    повісьте Леся Подерв`янського
    у інтерв`ю літвиданням раз на рік говоріть лаконічно-гострі завчені фразочки замовлені політикою видавничого дому
    і заради бога для вашого ж блага будь ласка не зізнавайтесь ні анікому
    про ваші у прагненні загоїти душу й хист нічні посиденьки
    над Єсеніним і Симоненком

    07.06.14


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  48. Шон Маклех - [ 2014.06.09 15:08 ]
    Острів сокола
    Цей острів ми хотіли назвати Едохас,
    Хоча слід було б назвати Ар Аш,
    Але назвали його островом Сокола,
    Чи то самотнім островом Горм,
    Бо бачили ми там ірландського птаха,
    Що летів до берегів милої серцю Ерінн,
    До якої ми марно шукали шлях,
    І вже не вірили, що повернутись можливо,
    І вже не вірили, що вона десь є в Океані –
    Цьому темному Океані Неповернення
    Є наша зелена Вітчизна, наша земля трави,
    Зілля ніжного спокою і тихої радості,
    Не вірили, що в цьому Океані Зневіри,
    У Морі Вічних Блукань є наша земля радості,
    Земля пісень вогненних свят і сумного вересу,
    Земля мовчазних монахів і гомінких скрипалів,
    Земля дзвону молитов і безглуздих жартів,
    Земля квітки Нонін і дерева Кранн Кулінн –
    Наша Ірландія…

    Примітки:

    Якщо стояти на березі Океану в графстві Клер, точніше в графстві Конте ан Хларь (Contae an Chláir) то хвилі інколи співають: «Ná teacht ar ais!» Не вірете? Тоді постійте і послухайте…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  49. Анна Віталія Палій - [ 2014.06.08 20:13 ]
    * * *
    Коли нереальне одягається
    в одежу реального,
    реальному дуже легко
    стати нереальним.
    Боляче лише
    за нестверджену істину.
    Але на все є
    свої причини. Виправдані
    чи невиправдані.

    До 2005р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (12)


  50. Шон Маклех - [ 2014.06.07 20:14 ]
    Селище гiрких суниць
    Селище гірких суниць
    Справляє свято одновухого вовка.
    Половина дороги до неба
    Сховалась у торбу гори
    Колючих кущів терену –
    Дерев клаповухих зайців.
    Кожний святий мріяв
    (Якщо не човном плисти) –
    Топтати траву байдужості
    Нескінченним кроками неспокою
    Подорожі до неіснуючого –
    Омріяного, як мріють про
    Захмарне і світле – як оці самі
    Квіти суниці, що не стануть
    Гіркими ягодами світу,
    Які мусимо їсти жменями,
    Бо не вистигли інші,
    Які мусимо ковтати
    Примовляючи: «Так треба!»
    Бо в самому селищі все прогіркло
    І молоко корів з сумними очима,
    І недопечений хліб чадної печі,
    І масна юшка сліпих господинь,
    І зелені яблука проклятого саду.
    Я минаю це неохайне селище:
    Босими ногами торую шлях*
    У темний ліс глухоти (не тиші),
    Повз луки де не співають птахи**
    (Бо жайвори без слухача німіють),
    Мимо висохлої криниці***
    З якої вдови вичерпали всю живу воду
    І навіть жаби не заглядають
    У її темне нутро.
    Я мандрівник. Моя доля – минати…

    Примітки:

    А оті суниці (що на світлині) я зірвав саме там.

    * - якщо шлях проклали воли, то не торуйте його – просто йдіть. Особливо якщо цей шлях Чумацький…

    ** - я вже бував неодноразово на луках, де не співають ніякі птахи – тільки метелики шурхотять там своїми крилами. Коли вітер мовчить… Але якщо не мовчить…

    *** - Айвазовський ніколи таких криниць не малював.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   52   53   54   55   56   57   58   59   60   ...   124