«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!

Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
«Хто насправді є святим?»

Той, хто тве́рдить, той, хто певнить,
хто попе́ред на коні,
заведе, зведе, зате́мнить!
То є правда? «Так» чи «Ні»?

Хто хоро́ниться, чаїться,
людям шепче переляк,
за великий світ боїться!
То брехня? То «Ні» чи «Так»?

Мабуть «Чи»! Бо Всесвіт – проти.
Швидше вищу мову вчи!
Правда – час, брехня – це «хто́ ти»,
і мовчи, бо в центрі – Чи.

18 серпня 2001 р., Богдани́

Пестливі крапельки краси,
в своїй скороминущості вразливі, –
суті життя беззвучні голоси
до серця промовляючі зичливо.
Не чутно слів тендітних пелюсток,
а втім їх меседж зрозумілий –
цінуйте кожен паросток
І бережіть його. Щосили.
Щосили бережіть життя.
Його красу. Його відкритість.
Від чорних вчинків і думок
свій спільний дім, свою обитель
глядіть, шануйте, бо вона
крихка, коштовна й невідновна,
і щедро в вжиток віддана
без залишку і безумовно.
Чимало знайдеться таких
до різних руйнувань охочих,
тож бережіть й себе від них,
і кожен пагін та листочок.
Усе, що варто захистить,
не ледарюйте захищати
й зростайте, зрійте та цвітіть:
роздольно, пишно і строкато!

06.06.25

Була спочатку думка - потім слово,
найперше - числа, а пізніше світ...
і сила творча - хвиля вибухова,
мов парость, що пробила товщі лід.

Передовсім - канва математична, а потім вже оббіжниці планет...
так любиться мені із ніччю стріча -
який глибокий в неї чару лет.

Де я була, коли мене не бу́ло,
коли ще не родився життєвид?
Александрійське небо перетнула, яскрина таєн, звабна,
мов болід.

В якім горісі визрівали зорі,
в чиїх долонях плелися часи,
коли ще не дзвенів світанком обрій
і пелюстковим дивом не росив.

Іди, питайся - не спиняйсь шукати,
і не лякайся пасток на шляхах,
бо перед тим спадають істин шати,
хто прагне знань, мов голуба коршак.

Серпанок над Сепаріусом висне,
розгойдує світінням хижу тінь.
Ще спить...ще не здогадується місто,
що завтра обернеться все на тлін.

Що завтра - попід мурами науки -
невігластво пожежу розведе...
знання не можна брати грубо в руки!
Знання підносить душу і веде.

А що юрбі? - їй чварів би і гулу-
Їй не болить поламане крило.
Де я була, коли мене не бу́ло -
як світ ділився на добро і зло?

Тьма позаду. Я вже вдома. Ранок.
Вийняв з серця у крові меча.
Пригорнися до крила, кохана,
І любов'ю вицілуй печаль.

Двічі в пеклі наступав на міни,
Тричі кулі зачіпали чуб.
Я без тебе вже б давно загинув,
Ти ж - молилась. Бог тебе й почув.

Вибух. Темінь. Впав у яму вовчу,
З вирви виліз - цілий і живий.
А братів порвало на шматочки
І розкидав полем буревій.

Спогади - як невигойна рана,
Як прокляття і отруйний чад.
Прихилися до крила, кохана,
І любов'ю вицілуй печаль.

Got out of bed on the crazy side,
В незрозумілій люті.
Бачиш життя, як поганий слайд –
Біжи, і тебе попустить!

Звісно, лосіни у плямах ржі –
Це не весільне плаття.
Якщо не в гуморі, то біжи,
Біжи, і тобі відплатять!

По тротуарах і вздовж межі,
По теренàх, де терен,
Як пощастить тобі – пробіжиш
Замість хатинки в терем.

І за взуття своє не журись,
Навіть якщо елітне.
Найчорніша зі смуг колись
Стане як смуга злітна!

02.06.25

Останній день весни.
де ковила та маки.
Тут все не про війну,
розруху та роздрай.

Тут ластівки – посли.
Він липне наче вата,
як тополиний пух:
"Дивись, не відпускай!.."

31.05.25

Так легко прощаєшся, легко знаходиш іншого.
З провінції в центр, від парку в гірський похід,
Від весни до весни, ти вбираєш вологу ніжності,
Мов забуті тобою в провінції білі сади.
Я бачу тебе за вікном. Так минає століттями.
Ти проходиш заквітчана щастям і пружна хода
Вбирає у себе всі погляди теплого міста
В якому минає розхристана юність твоя.
А ти роздивися — коріння будинків у вулицях
Де навстіж прочинені вікна і кожен фасад,
Пустими очницями сумно на тебе дивиться,
А десь у провінції геть пропадає сад.

28.03.2024

Я мав би стати твоїм продовженням
Знаходити відповідь на усі запитання,
Відбиті в долонях твого запрошення
Де стільки надії, любові й прощання
В посічених лініях долі й шрамах.
Я мав би скласти для тебе рамку,
Кадр із пальців, вказавши на межі
Чогось надважливого, стати знаком
Тягнути по сходах міської вежі
Де хмари на небі покриті лаком.
Я мав би, можливо, відкрити більше,
Як те що відкрилось для тебе зрештою,
Та це не можливо. У тих лабіринтах,
Кожен із долею власною вештається
Шукаючи вихід без нитки чи з ниткою.

27.03.2024

Ця війна не скінчиться, допоки у світі існує зло.
А зло, як ти добре знаєш, незнищенне.
Отже, радій проміжкам, коли ясно й спокійно, коли на душі відлягло.
І готуйся до бою, коли підступає темрява.

Але нащо боротися, якщо надії нема?
Якщо, як не борись, його неможливо знищити?
Будеш думати так, все направду буде дарма,
бо не зло, а покора йому є убивчою.

Зло – це місце, в яке ще потрібно прийти
й пропитатися так, щоб воно відчувалося нормою.
І ні в кого спочатку немає такої мети,
бо вона, як дивитись здаля, є занадто потворною.

Але інколи щось затуляє нам зір.
Але інколи ми обираєм свідомо не бачить
і прямуєм туди, де чекає чатуючий звір,
до пащеки його самі просимось й ліземо наче.

Завше можна спинитись і можна піти в інший бік.
Вириватись, якщо уже вгризлося, не підкорятись.
Бо зжере віртуозно, ти не помітиш, як зник.
Стать вмістилищем зла – ось цього дійсно варто боятись.

Тож, як темряву чуєш, готуйся заходити в бій.
Задкувати, вагатись, здаватись й благати негоже.
Ця війна наша спільна. Цей бій суто твій.
Ти не зможеш від нього втекти, а от виграти можеш.

25.05.25

І що людина проти цих небес? –
така маленька і така вразлива…

Можливо, віра, що Христос воскрес
мені поможе спромогтися дива
все ж зазирнути вдаль за виднокрай,
до горизонту дотягнувшись серцем.

Обітований відшукати край,
надій розбитих поєднавши скельця…

28.05.25

Істині холодно зимами,
Думи розпечені - в інії...
Я не полюю за римами,
Може, колись, як здитинію.

Липи торкаються вітами,
Змахують спогади юності.
Довго крещендо німітиме
В чорних обіймах байдужості.

А от у диво я вірую,-
З ляку сховалось під каменем.
Кличе журавлик до ирію
Марно - крило моє зламане.

Вічне - в патьоках і накипі,
Виразки видко під лахами.
Друзі ж нашітпують наклепи,
Лізуть в гніздо вогнептахове.

P.S:

Доста наслухався вереску,
Багнеться танців і музики.
Критика зайва для бевзиків,
Клізму зав'язую вузликом.