( м. Львів)
Чотири кольори самотності.
Занотовує пам'ять
голос дощу
гуркотіння коліс потягу,
силуети будинків,
твоє "люблю"...
терпкий дотик
нічного протягу...
десь годинник розбив
на уламки час,
вже весна докучає холоду...
До сердець долинає
старенький джаз
крізь тонку павутинку
погляду.
Під ногами у мене Сонце -
Я стою на березі моря...
Мабуть, стану на вуха і буде -
все навпаки... навпаки...
Я чекала тепле літо,
а прийшла зима...
Я писала добру пісню,
але вийшла зла...
Я хотіла малювати -
пензлика нема,
Щось хотіла розказати -
висохли слова...
Там де Сонце цілує квіти
там пахне небо огірками
втікають зорі
спішать горіти
нитки холодні
беруть руками
достиглі вишні
шукають землю
трава сховала
сухе коріння
розріжуть очі
безодню темну
в судинах крові
твого тремтіння
зникають тіні
іржавим пилом
вкривають миті
поверхню світу
Ти любиш небо
що пахне милом
я ж розціловані
Сонцем квіти.