Західноукраїнська мистецька спілка - Львів | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
Бібліотека кращих авторів нашого видання
Тетяна Фролова
( м. Львів)
ВИКЛИК ДОЛІ
В'ється піснею перепелиною
Вузька стежка поміж жита.
Бігло тою стежиною
Босоноге моє життя.
Воно бігло дзвінко співаючи,
Набираючись сил у землі,
Волошкові збираючи радощі
І невиплакані жалі.
Але раптом з пітьми, із мороку,
Із німотної тишини
Вийшла доля й сказала коротко:
"Не співай, зупинись, замри!"
І погасли сонця всіх світів,
І засохли, пов'яли квіти,
Обірвало життя свій спів
І завмерло не сміючи жити.
Але це була тільки мить.
І в пітьмі простягнувши руки,
Я пішла крізь незвідані муки
І сказала: "Я буду жить".
Я пішла крізь колючі терни,
Так, із відчаю, без мети.
Босі ноги кололи стерні...
Та я знала, що мушу йти...
Заціпивши уста до болю,
Так я йшла крізь життєвий вир,
І кляла ту злощасну долю,
Що забрала у мене зір.
Моя пісня жалю не просила,
Вона кликала в бій, до меча!
Вийшла казка, давня аж сива,
І торкнулась мого плеча...
І почула я спів пташок
І незнані ще запахи квітів...
Біля мене хтось тихо пройшов,
(То, можливо, був просто вітер...)
О, тепер я була не сама:
Цілий світ був віднині зо мною
І скорилась мені пітьма,
Переможниця я в двобої.
Різнобарв'я відчула красу,
Тепле сонце всміхнулося ласкою,
Тож віднині я пісню несу
Не просту, а даровану казкою.
А ще часом мені здається
(Може, це оптимізм у біді),
Що я більш відчуваю серцем,
Аніж бачила зором тоді.
...Ще й досі в'ється стежина,
Що вела мене через жита...
Сині очі у мого сина
Як волошки мого життя...
***
Я знаю, ти такий далекий...
Від всього світу і від мене.
Від того мій сумний лелека
Ще більше посмутнів. О нене!
Рятуй мене, моя хороша,
Від запізнілого кохання!
Хай непосильна тая ноша
Мене обійде. Без вагання
Ступлю у затінок два кроки -
І знову роки, роки, роки...
Пригаслий біль, забутий щем...
Одна під проливним дощем...