Ірина Фрис


ЧАРИ МУЗИКИ

Якби ж якась людина була в силі
Жахливі муки пекла, радість неба
В душі відчути, слухаючи пісню...
Тоді нічого вже б не було треба...

У пору ту, вже сонечко сідало,
А ясний місяць готувавсь вставати...
І раптом з неба зіронька зірвалась -
На світ зійшла вечірняя соната.

Усе затихло на малу хвилину...
І бачить сирота, що має тата.
Він тулить латане шмаття до серця,
З голодних уст злітає ніжне: "Мати!"

На жаль, уперше і уже востаннє...
Немає щастя в світі сиротині.
Чиє тепло зігріє бідне серце,
Помітить спрагу не в своїй дитині?..

І бідному здається - він багатий,
Незрячому - що бачить світла блиски,
Голодному - що ситий...

                                   Кожен бачив
Все те, що в мріях прагнув б розказати.

Та музика раптово увірвалась...

Якби ж хвилина ця тривала вічно!
Я півжиття за цей би труд віддала.
Замовкла пісня. Відійшла у вічність.
Простіть мене за те, що не вдержала.