написати листа


* * *



А ВСЕ Ж БОЮСЬ ТЕБЕ ЗНАЙТИ СЬОГОДНІ
в площинах площ, на дзеркалах калюж!
Твій зір встає.
Замаслені полотна
екстерять місто камінцями душ.

Я рву, сумний, в прозорій плівці одяг,
в під'їзд шмигнувши тихим хором лап.
За мною світ підошвами заходить,
щоб винести в труні на просвіт ламп.

Заглянь туди, - на висхлі руки слова,
рядків німих безмовні тихі брови, -
я квіт блідий між пальцями затис…

Ти вже не взнаєш, як вагався вчора
твій сум розбити на асфальтах чорних!
Ти вже не взнаєш, як не знала ти

всіх почуттів сором'язливу тишу,
всіх слів, думок прогалини німі.
Гадала, вистачить свободи і мені,
гадала, я ніколи не залишу

цей божевільний, галасливий світ, -
та ось лежу з поблідлими руками,
моє чоло порізане роками,
і під повіками - мільйони літ.

Хто вічно жив, того хоч раз померти
уперто змушує обов'язок в житті.
А смерть руда навідується вперто,

і тінню сунеться по темнім покритті
доріг смугастих, мов спітніла зебра
поміж гієн, в тролейбуснім витті…
...................................
1998

Публікація Юрій Завадський, Тернопіль 2003-04-03