Ярослав Чорногуз


                  ***
Наснилось, ти - ось-ось моя,
Відчув я плоть твою покірну,
Ще не ввійшов, лиш пригортав,
Як обрій - сонце надвечірнє.
Здалось - зійшлися вже краї
й нема прогалини між ними,
Та рухи впевнені мої
Зробилися чомусь різкими.

Це - од надмірних почувань,
(не вірилось, що володію!),
А ти, немов ляклива лань
Втекла... І не здійснила мрію.
Ні, не справдешні сну жалі,
То зла недоля так жартує,
Нас, мов космічні кораблі,
Любові плавний рух стикує!