Вірші, що стали піснями.

ОСІНЬ

Розтріпані коси сумних оксамитових крон,
Віддалено видно похмурість осіннього неба,
Не треба, чудна жовта осінь, не треба
Так стрімко летіти, немов навіжене метро.

Недбало скидає листки відривний календар,
В активі — пошарпані нерви, розладнані струни,
Відлуння осінній неспокій, відлуння
Старих і нових запитань — мов цілюща вода.

О, щастя величне — у згоді з собою іти
І те не згубити, що зроду душі притаманне,
Туманні шаради, мов Лондон туманний,
Розвішала осінь в серпанку хистких павутин.

Складаються клаптики ковдри в мозаїку літ,
В осінньому світлі стає все видніше чимдалі,
І далі малюк мужньо крутить педалі
Та колами їздить з незмінним синцем на чолі...

Я знаю, що віхола слід мій колись замете,
Я знаю — холодна зима все вбере в свою пащу,
Найкраще не руш моє, осінь, найкраще,
Осіннє, останнє, таємне, щемке і святе...