Юрій Тітов
У ПІТЬМІ
Невідомій...
Горить свіча - хвилюється вогонь,
В моїх долонях - стомлена долонь.
В моїх долонях сльози і кришталь,
А на очах така глибока даль...
Пливуть вуста із океану слів...
Я чую в них неопалимий спів.
Я бачу в них блаженну глибину.
І відчуваю в сутінках весну.
О, янголе! Прости мене в цю ніч!
Між нами ллється сутінкова річ.
Не забирай із рук моїх вогонь,
Бо я не можу без твоїх долонь.
Я не один - зі мною поруч ти!
Чи винен я? Прости мене. Прости!
Не залишай від рук своїх мару.
Бо я без тебе квіткою помру.