Дійові особи:
Г о д и н н и к а р
П а н і
Х в и л и н а
С е к у н д а
Г о д и н а
Ч а с
І л ю з і я
ДІЯ ПЕРША:
Н а сцені декорації будиночку Г о д и н н и к а р я з написом "Ремонт годинників". З'являється схвильована П а н і, яка стукає в двері будиночку. Г о д и н н и к а р виходить із невдоволеним обличчям.
Г о д и н н и к а р: Що це за жарт?
Кого принесло о такій порі?
П а н і : Ой, добродію, у мене скоїлась біда!..
Г о д и н н и к а р: Біда!.. Цей божевільний світ!
Щоночі і щодня у світі стільки бід!..
Але до чого я?
Я що - месія, чи якийсь казкар?
Ні, пані, вибачте, я навіть чар не знаю,
Я - звичайнісінький годинникар!
А взвгалі, вночі відпочивають, пані!
Так що, добраніч!
(Збирається іти)
П а н і : Стривайте, послухайте мене,
Заради Бога!
Я до Вас прийшла!
Мені потрібна Ваша допомога!..
Г о д и н н и к а р:Знущаєтесь?!
По допомогу, кажете?
Вриваєтесь посеред ночі
І хочете. Щоб я вас зрозумів!
Але, скажіть мені на милість,
Ви на годинника дивились,
Що завітали о такій порі?
Па н і : Дайте лишень договорить!
Саме у тім і є моя біда…
Та постривайте, дайте доказать…
Я із годинником до Вас прийшла…
Хвилинна стрілка…
Г о д и н н и к а р: Що?
П а н і : Хвилинна стрілка…
Г о д и н н и к а р:Та кажіть на милість!
П а н і : Хвилинна стрілка, пане, зупинилась!
Тепер не знаю, що мені чинити.
Це так жахливо, пане!
Г о д и н н и к а р:Кінець світу!
П а н і : Послухайте, для мене - це біда,
Коли не знаєш часу…
Г о д и н н и к а р: Нещасна!
П а н і : Тільки не гнівайтесь, будь ласка,
Ви ж розумієте, людина
Не може жити без хвилин,
Бо губиться, коли не знає плину часу.
Г о д и н н и к а р: Так, виходить, час вповні владний
Над людським буттям…
Давайте свій годинник,
Я поверну життя
Вашим хвилинам…
П а н і : Ой, щиро вдячна!
Бог Вам в поміч, пане!
Коли маю прийти?
Г о д и н н и к а р:Уранці можете забрати.
П а н і : Вночі робитимете?
Г о д и н н и к а р:Ви ж поспати мені не даєте…
Але, пусте!
Я, власне, вже і сон прогнав за тим…
Моя робота, пані, - лікувати час, -
Такий незримий насправді…
П а н і : Молитимусь за Вас, добродію! Так рада,
Що згодилися помогти мені.
Бувайте! До ранку!
(Швидко і радісно іде)
Г о д и н н и к а р:До ранку… Бо в мене ще є ніч… (Іде до будиночку)
На сцені під музику з'являється С е к у н д а, потім - Х в и л и н а. Вони кружляють у танці. Кличуть рухами Г о д и н у, яка поважно виходить (найстарша серед них)
Х в и л и н а : Ой, сестрички, С е к у н д о н ь к о, Г о д и н о,
Ви знаєте, так трепетно чомусь мені.
Мов зорі чарівні спадають ніжно в душу…
Г о д и н а : Нумо, ти не дуже…
Не личить тобі, Х в и л и н о, чуттям давати простір,
Ти ж знаєш, батька це дратує просто,
А наша мати не терпить ніжності,
Бо впевнена, що ніжності нема, як і немає нас…
Х в и л и н а : Так, нас нема, і я себе не відчувала,
Допоки…
Г о д и н а : Допоки що?
Х в и л и н а : Сестриці, я закохалась!
Г о д и н а (перелякано):Що?!
С е к у н д а : Ти закохалась?..
Х в и л и н а : Так, і з тим відчула, що живу!
Г о д и н а : Але… ти ж знаєш, що тебе чекає…
Х в и л и н а : Якщо хтось скаже батькові?
Так, він мене зречеться! Знаю,
Та не боюсь ні зречень, ані змов,
Тепер я маю найцінніший скарб -
Я маю душу, у якій живе
Любов!
Г о д и н а : Ти божевільна! Сестрице,
Краще схаменись і мрії заховай,
Бо буде пекло суцільне…
С е к у н д а (до Х в и л и н и):А як воно - любити?
Х в и л и н а (замріяно):Наче рай!
С е к у н д а : Ой, я б теж кохала!
Г о д и н а : Х в и л и н о, ти докличешся біди,
Якщо не спинишся…
А ти, С е к у н д о, не слухай. Іди сюди
(Тягне до себе С е к у н д у, ніби обороняючи її)
(до Х в и л и н и)
Ти ж знаєш, нам, донькам Ч а с у
Кохати заборонено людей… Людина
Не повинна знати про Вічність,
Вона повинна вірити у Ч а с.
Твоє кохання може стать трагічним
Кінцем для щастя нашого… У нас
Не має бути зайвих почуттів,
Не забувай: ми - вигадки, химери,
Але ми є, допоки людина вірить…
Х в и л и н а : …Допоки вірить, що ми є!
Але ж ніхто не бачить нас таких!
Г о д и н а : В людській подобі? Яка ж бо ти дурна!
Якщо дізнаються про нашу суть…
С е к у н д а : Дівочу суть?
Г о д и н а : Так, С е к у н д о н ь ко, дівочу.
Так от, коли дізнаються про суть,
Ми втратимо над ними владу отчу!
Нас уявляють іншими…
Х в и л и н а : Нас взагалі ніяк не уявляють!
Г о д и н а : І тому бояться!
Х в и л и н а : Бояться нас?
Г о д и н а : Ні, бояться втратить нас,
Бо разом з нами гублять все на світі!
Вони прив'язані до кожної із нас.
Х в и л и н а : Вони не знають, що існує Вічність!
С е к у н д а : Нам тато з мамою заборонили промовляти слово "Вічність"!
Х в и л и н а : А я скажу! Я закричу! Я вільна!
Г о д и н а : Ти божевільна! (до С е к у н д и) Ходімо, сестричко…
(Уходить, уводячи з собою С е к у н д у)
ДІЯ ДРУГА
Г о д и н н и к а р походжає з годинником по сцені.
Г о д и н н и к а р : І що за механізм? Як ті хвилини
Знов воскресить від сну, чи пак, - од спину?
І взагалі, чому людину так лякає час,
Коли вона його не бачить?
Чому звичайна стрілка значить
Так багато в житті людськім?..
Виходить Х в и л и н а. Г о д и н н и к а р, не помітивши її появи, продовжує розмовляти сам з собою.
Г о д и н н и к а р : Скільки розпачливих обличь
Доволилося бачити мені,
Коли зверталися до мене люди
З годинниками, що спинили біг.
Скільком поміг! І скільки їх ще буде!
Хвилинна стрілка - невелике діло,
Якби ж хвилину бачив я оту,
А так, бува, що й самому немиле
Базікання впусту…
Х в и л и н а (підходить до нього): А ти повір у існування тиші…
Г о д и н н и к а р (не дивлячись на Х в и л и н у): Повірить в тишу?
Х в и л и н а : Так, вона жива… Ти пишеш вірші?
Г о д и н н и к а р: Серце трохи пише, але чи значать щось прості слова?
Х в и л и н а : Звичайно, значать. В кожнім слові - сила…
Відчуй її, а з нею - і мене…
Г о д и н н и к а р (сполохано оглядається):Ти хто?
Х в и л и н а : Маленьке діло - вгадати, хто я…
Г о д и н н и к а р : Тут щось чарівне!
Х в и л и н а : Я - донька Ч а с у, моє ім'я - Х в и л и н а…
Г о д и н н и к а р : Х в и л и н а? Донька Ч а с у?
Х в и л и н а : Так. У мене й сестри є. Ти знаєш їх -
С е к у н д а і Го д и н а.
Г о д и н н и к а р : І всі у образах привабливих дівчат?
Х в и л и н а : Дівоча врода і дівоча суть, але нема нічого ув очах…
Бо ми ж не люди, ми тільки доньки Ч а с у…
Г о д и н н и к а р: Не розумію, хто ж мати ваша?
Х в и л и н а : І л ю з і я! Вона нам мати. Ми - діти І л ю з і ї і Ч а с у.
Насправді немає нас. Секунди, хвилини і години -
Це фантазія, людська химера. Людина вигадала Час,
Щоб керувати ним. Але нещастя людини в тім,
Що вийшло навпаки: Час став володарем людських віків,
Людина мимоволі підкорилась Часу. І стала
Молитися на Час, боятися його.
Але й того їй виявилося мало.
Тоді людина годинник вигадала -
Фіксатор Часу, щоб вселити іншим
Віру в дітей Ілюзії. Ось так, Г о д и н н и к а р е.
Г о д и н н и к а р:Виходить, ти теж - примара?
Х в и л и н а : Так. На жаль…
Г о д и н н и к а р: Кажеш, ілюзорна ти і сестри?
Але… твоє обличчя…
Х в и л и н а : Не ілюзорна тільки Мить,
Бо Мить - це Вічність!
Г о д и н н и к а р:Але ж…
Х в и л и н а : Так, ти мене бачиш. Це тому,
Що я порушила закони Часу.
Я закохалася… А нам, донькам І л ю з і ї і Ч а с у,
Кохати заборонено людей…
Ми є невидимі для них.
А я… я покохала… тебе, Г о д и н н и к а р е,
І ти мене побачив…
Г о д и н н и к а р: Так значить, це не марно
До мене П а н і серед ночі з годинником прийшла,
В якого стрілка хвилинна зупинилась…
Х в и л и н а : То я від них втекла. Я відщепилась…
Від батька, матері, сестричок…
Втекла у Вічність, бо Любов - це Вічність,
Прийшла до тебе…
Г о д и н н и к а р (підходить до Х в и л и н и, захоплено дивлячись їй у вічі):
Ні, це, напевно, сон. Така ж сама ілюзія…
Х в и л и н а : Як Час? Усе ілюзія! Та тільки не Любов!
Чи ти не віриш у її присутність?
Г о д и н н и к а р : О, Господи! Не вірю!.. Ні, вірю!… Ні, не вірю…
Х в и л и н а : Не муч себе, збагнути Кохання іскру може тільки той,
Хто вже не вірить в Часу існування,
А вірить в Мить, живе у кожній миті.
Г о д и н н и к а р : Мить… Ні, в мене є кохання!
Так-так, люблю! Чи ж можна не любити,
Коли уже нема секунд, нема годин…
Коли хвилини у людській подобі?
Я закохався теж! Це зле чи добре?
Скажи, Х в и л и н к о, що мені чинить?
Х в и л и н а : Просто повір у ілюзорність плину,
Збагни відсутність Часу і лічби,
Просто люби!
Г о д и н н и к а р : Готовий полюбити тебе, Х в и л и н о!
Х в и л и н а : Ти весь світ люби! Я нетривка,
Розтану дуже швидко.
Мій батько Ч а с вже в пошуках мене.
Г о д и н н и к а р : Я все життя тебе буду любити!
Моя любов ніколи не мине!
(Міцно обіймає Х в и л и н у, грає музика, гасне світло на сцені)
ДІЯ ТРЕТЯ
Ч а с поважно воссідає на троні. Поруч з ним стоїть І л ю з і я. З іншого боку - Г о д и н а і С е к у н д а.
Ч а с (встає, розгнівано): Як вона посміла?!
Ні, це безумство! Бач, хистка яка!
Так не годиться. Це ганебне діло!
Вона віднині не моя донька!
І л ю з і я : Ну що ти, любий! Це минеться в неї,
Х в и л и н а - дуже юна ще…
Ч а с : То й що? Я не прощу забавки їй оцеї!
У неї, бачте, в серці виник щем!
Ні, ні, І л ю з і є, дружино моя рідна,
Вона мені за теє відповість!
Вона негідна нас! Вона - негідна!
І л ю з і я : Облиш! Її не змінить твоя злість!
Ч а с : Вона посміла відректися батька?
З людських очей іскинути ману?
С е к у н д а : Татусю, татку! Прости її…
Г о д и н а : Прости її дурну!
З'являється Х в и л и н а. Повільно підходить до батька з сумними і опущеними очима. Падає перед ним на коліна.
Х в и л и н а : Прости мене, дурну…
Ч а с : Ще й проситься прощення?!
Та через тебе ж зупинився біг!
Ти поламала ніч і повнодення,
Ти ледь не вбила, чуєш, нас усіх?!
Х в и л и н а : Я повернулась, щоб вернуть химеру!..
Ч а с : Мовчать, негіднице!
І л ю з і я (підбігаючи до Ч а с у схвильовано, ніби обороняючи доньку):
Тільки не злись!
Ч а с : Відщепниця!
Х в и л и н а (встає, сміливо) : Тепер я,
Татусю, інша. Інша, як колись…
Ч а с (гнівно) : Ні слова більше!
І л ю з і я : Доню, наша хата тобі відкрита,
Ч а с е, хай верта!
Г о д и н а (до Ч а с у) : Прости її! Вона ж вернулась, тату…
С е к у н д а (показує Х в и л и н і годинника): Дивись, Х в и л и н к о, стрілка - золота!
Ч а с : Нехай, але - востаннє!
Х в и л и н а : Востаннє… На віки… На все життя…
Моє кохання… Прощавай, кохання!
Дивись, хвилини скоро полетять…
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Г о д и н н и к а р сам на сцені з годинником.
Г о д и н н и к а р:Вона пішла… Мені лишила тишу…
Так дивно вийшло: наче й не було…
Казала, вірші… Залишила вірші…
Її кохання часом попливло…
Її кохання… Чи воно химерне?
Лоскочуть нерви дивні відчуття…
Вона не верне вже, а, може… верне?
Тепер не вірю в Час, в його життя!
Тепер я вірю тільки в Мить і Вічність!
Все інше - тло, ілюзія, туман,
Саме у тім і є людська трагічність,
Що вірять в Час, у створений обман!
(дивиться на годинника)
Фіксатор Часу! Нащо ти існуєш?
Пощо людей вбиваєш і… хвилин?..
Щодня чатуєш, і вночі чатуєш,
а плин і тлінність, і на тлінний плин…
Хви л и н к о, де ти? Я тебе кохаю!
Кохаю, чуєш?! Я не вірю в Час!
Х в и л и н к о, пісне, серденько, ти знаєш,
Ти знала, що розлучить Доля нас!
Але прийшла й пішла, не попрощалась…
В останній раз прийди! Я вірю в Мить!
Хвилинна стрілка в П а н і поламалась,
А в мене - серце… Плаче і щемить…
З'являється Х в и л и н а. Повільно підходить до Г о д и н н и к а р я. Він дивиться на неї спокійно.
Таки прийшла… Востаннє?
Х в и л и н а : Так, востаннє.
Г о д и н н и к а р (бере її за руки): Мара чи справжня?
Х в и л и н а : Я завжди - мара…
Г о д и н н и к а р : І знов до батька?
Х в и л и н а : Так, моє кохання… Іду до нього. Бо уже пора.
Він дуже злий, що я його зрікалась,
І що кохала… Але він простив.
Г о д и н н и к а р : Шкода, що ти - примара…
Х в и л и н а : Так вже склалось… Відпустиш, любий?
Г о д и н н и к а р : Майже відпустив…
Х в и л и н а вириває свої руки і біжить зі сцени. Г о д и н н и к а р тяжко зітхає, бере годинника, дивиться на нього.
Г о д и н н и к а р (емоційно):Вона пішла! Вона не обманула!
Х в и л и н а знову в батька!
Ось, біжить…
Вона мене забула…
Голос Х в и л и н и за кулісами: Не забула! Бо ти навчився відчувати Мить…
Г о д и н н и к а р : Авжеж, навчився!
На сцену виходить П а н і.
П а н і : Ну як, добродію?
Г о д и н н и к а р : Це що, вже ранок?
П а н і : Вже ранок, пане…
Г о д и н н и к а р (дає їй годинника): Ось. Усе… Пішла…
П а н і (бере годинника, радісно):Пішла! Невже? Ой, справді, пане!
Хвилинна стрілка йде!
Г о д и н н и к а р : Пішла…
П а н і (дістає гроші) : Це за роботу. Дякую Вам, пане.
Бувайте! Хай щастить! Час, пане, з Вами! (Іде)
Г о д и н н и к а р : Я в Час не вірю. Вірю тільки в Мить…
Грає красива музика. Г о д и н н и к а р здивовано озирається. За кулісами - голос Х в и л и н и. Під музику звучить діалог Г о д и н н и к а р я з Х в и л и н о ю.
Х в и л и н а : Я б тобі подарувала цю чарівну нитку Долі,
Ти заплів би її серцем у незвідану блакить,
Щоб відчути, як від болю
Розриваються орбіти,
Щоб сміятись і радіти
Кожну Вічність, кожну Мить…
Г о д и н н и к а р : Я б на тебе кинув небо, щоб закутати у простір,
Ти б вплела в своє волосся
Евкаліптовий туман.
Через стрічі, через січні,
Через чисті літа роси
Я б до тебе линув гостем
У небесний океан.
Х в и л и н а : Я б співала ніжним дзвоном,
Відчуваючи ритмічність
Тих омріяних галактик,
Що живуть в моїй душі.
Просто стати диво-гроном,
Просто злинути у Вічність,
І ефіром розчинитись
У магічні міражі.
Г о д и н н и к а р : Ну а я б, напевно, випив
Твою пісню, твою ніжність,
Я б повірив у безмежність,
Я б забув усе і всіх…
Х в и л и н а : І відрікся б?
Г о д и н н и к а р : Як не прикро.
Х в и л и н а : Від усього?
Г о д и н н и к а р : Навіть більше!
Х в и л и н а : І усе заради мене?
Г о д и н н и к а р : Ні! Спокутучи гріх…
Х в и л и н а : За спокусою - спокута…
Г о д и н н и к а р : За спокутою - межа…
Х в и л и н а : Я б згоріла, щоб відчути,
Як здіймається душа
Крізь беззвуччя шлейфом білим,
Болем втілених світів
Я б летіла і горіла…
Г о д и н н и к а р : Я б летів і теж горів…
Ми б згорали й воскресали.
Х в и л и н а : У Сансарі?
Г о д и н н и к а р : В небесах!
Iскра з Божого кресала
Запалала б ув очах!
Х в и л и н а : Я б тобі подарувала цю чарівну нитку Долі.
Г о д и н н и к а р : Я заплів би її серцем у незвідану блакить.
Разом : Щоб відчути, як від болю
Розриваються орбіти,
Щоб сміятись і радіти