З тобою поруч я була щаслива,
Давай тепер хоч трохи помовчим…
Сто тисяч раз залишишся - Единим!!!
Сто тисяч раз залишишся - Одним!!!
Як лід й вогонь! Нема сильніше болю!
Розбиті мрії - не зібрати скла…
Співає осінь на усіх дорогах,
Що ти тепер один…і я одна…
Барвистий жовтень полохливим вітром
Сто тисяч раз перечита листи…
Здійме крилом і на знайомі вікна
Наклеє їх - змокрілі і журні…
Я поверну назад! Пересягну щосили
Останній крок , коли немає сил…
Сто тисяч раз залишишся - Единим!!!
Сто тися раз залишишся - Одним!!!
* * *
Навіяне М. Рильським
Яблука червоні, яблука достиглі,
Нагинають віти у моїм саду...
А мені на думці очі твої милі,
Я таких у світі більше не знайду...
Пам'ятаєш, поле, жайворонка співи,
І голубить вітер жито молоде,
Вечір нахилився, впав на мої вії,
І шепочуть губи: "Ти життя моє..."
Там, за небокраєм, де засяє промінь,
Поміж небосхилів стежкою піду.
І тобі на щастя, і тобі на спомин
Голубих конвалій я букет нарву...
Яблука червоні, яблука достиглі,
Нагинають віти у моїм саду...
Я прийду до тебе у дівочій мрії
І частину серця свого відірву...
* * *
Моїй мамі , Писанець Анасасії
Василівні , з любов'ю .
Полтавщина…Зарошені трави…
Зорепади і ночі лункі ,
І багряного сонця пожежі
Заливають вогнем вітряки …
Пахне медом і сіном духмяним…
Знову стежкою йду край села.
А довкола лани неокраї
І безбрежних небес глибина…
Ось і хвіртка знайома , хатина.
Чом же серце так в грудях стиска ?
Сині ставні, червона калина
Прихилилась поблизу вікна.
Мамо - рідна , близька і єдина.
Скільки ж раз ти приходила в сни ?
Твої очі чудові і милі
Усміхалися завжди мені.
Я постукаю тихо в віконце .
"Хто там ?" - чую ."Мамуню, це я…"
"Доню , мила !!!" - Засяяло сонце,
"Повернулась , дитино моя !!!"
* * * Квіти на пероні
Пустий перон…
Шумливий сплеск вокзалу…
І Харків спить ,
вколисаний дощем…
Сьогодні я тебе
назавжди проводжаю…
Надірвана струна
обірве серця щем…
Струмує дощ і ллється
з парасольки ,
І з кіс моїх ,
що oпадають з пліч…
І лиш далеких
паровозів зойки
В колкі уламки
розбивають ніч…
Закрапане вікно…
Слюдою мов замите…
Ще декілька хвилин:
"Прости мене,прости…"
Й такі холодні і
змокрілі квіти,
В нічних калюжах
гублять пелюстки…
Вірветься потяг в
дальні перегони…
В одквітле літо,
золоті вогні…
Забуті квіти,
квіти на пероні,
Тобі востаннє
промовляють:"Ні!!!"
* * *
Я піду сьогодні за обрій,
Світ-за-очі, у ту далечінь,
Де в озерах купається осінь
І небес розмальовує синь...
Я піду до твоєї криниці,
Де до ніг тече "ржава вода",
Вона серця мого таємниця,
І кохання криштальна сльоза...
Я візьму її в теплі долоні,
Як дитину єдину свою,
І своєю гіркою любов'ю
Я тебе, як колись, напою...
Я в житті твоїм - чиста криниця,
Підійди, нахились, припади,
Ранній осені - зоря іскриста,
Ти мене, як троянду, зірви...
P.S. В народі криницю називають "ржава",бо вода в ній насичена залізом.
* * *
Ой, шумить калина, ой, шумить у лузі,
Прихилились брості до моїх грудей.
Плачу і сміюся, і зі мною в тузі
Полум'ям червоним одцвітає день…
Будуть квітнуть губи калиновим соком,
Терпким і солодким, як сама любов.
Припаду обличчям в росяну осоку,
Де колись ходили ми з тобою вдвох..
Там і досі чути, як тече криниця,
Зоряним барвінком на Чумацький шлях,
Любий, я з тобою буду, як в дитинстві,
У траві перестріч на глухих стежках...
Милий, я до тебе повернусь в калині,
І торкнуся ніжно до твого чола.
Буде вітер бавить небокраї сині,
Де бiжить у небо далечінь струнка...
Майже не повіриш, що мене немає,
Дні, які минули, не повернеш знов.
Тільки десь у небі тихо пролунає
Пісня журавлина про мою любов.
Тільки лиш калина зашумить у лузі,
Прихилюся цвітом до твоїх грудей,
Плаче і сміється, причаївшись в тузі,
В полум'ї червонім буде квітнуть день.
До болю бірюза лягла на неба плай,
І вітер шелестить так тихо-тихо...
Зійшла нічна зоря за небокрай
І розлилася малиновим цвітом...
Вже ранок п'є туман... Розчинене вікно...
По весняній ріллі десь ходить місяць босий,
І лл'є проміння на похилене чоло,
Серпанком золотим заплутавшись у коси...
А вiн - як ти... I свiтить, а не грiє...
Не любиш ти... За що ж мене любить?
Бринить сльоза... Вiкно уже синiє
I линуть мрiї в зоряну блакить.
Я жду тебе... Хоч знаю: не прийдеш.
Ти, мабуть, вигадка моя, сама не знаю...
Горить любов моя у полум'ї пожеж,
В очах твоїх, що не мені сіяють...
У всіх твоїх присвячених віршах,
Що не для мене, не мені,
У всіх словах минулого кохання,
Що ти сказав для iншої...
Прости, якщо і я у подиху зими
Прийшла до тебе так незванно..
* * *
У коси серпня золоті
зоря упала.
Не зміг до мене ти
дійти,
А я чекала...
А ніч прозора і струнка
солодко дзвонить...
Червона квітка пелюстки
на землю ронить...
Намистом неба у траві
перлинні роси...
Їх не чіпай,
бо то її
гарячі сльози...
У коси серпня золоті
зоря упала...
Не зміг до мене ти дійти,
а я чекала...
* * *
В свій остужений дім
не люблю повертатись,
Де зі мною - не ти,
а самотності тінь...
Тільки як же зуміть
і прощать,
і прощатись?
Змога тому належить,
хто вміє любить...
Вiзерунки тіней
тихо вечір лоскоче,
На засніжених вікнах -
засніжена лунь...
Я тебе так люблю,
тільки вітер шепоче:
"Ти зумій поскоріше
його позабуть..."
Непомітною тінню
на поверхні роялю
Обгорілих свічей
бірюзові сліди...
Мов то сльози мої,
лиш лице закриваю,
Бачу, як не для мене
сяють очі твої...
В свій остуджений дім
не люблю повертатись,
Де зі мною - не ти,
а самотності тінь...
Тільки як же зуміть
і прощать,
і прощатись?
Змога тому належить,
хто вміє любить...
Зеленим очам присвячується
Лелітки зелені-зелені,
Невже ви були не мої?
Невже ви колись не для мене
Сіяли, сміялись, жили?..
Літа, мов розпряжені коні,
Летять у весняні вітри,
Тепер ви в моєму полоні,
Лелітки мої дорогі...
Я променем теплим, ласкавим
Торкну їх до самого дна...
Розквітнуть лелітки кохані,
Розквітне на світі весна!
* * *
І дні, і ночі, де без тебе
Залишусь я одна... В чужім краю
В холодному дощі, розіллє синє небо
Печаль, і смуток, і любов мою...
Ти вийдеш за поріг
На дальні три дороги,
Де я пішла від тебе.
Ну чому?
Ти запитаєш знову:
"Чом ніколи,
До серця більш її не
пригорну?"
Настане осінь - і червоні квіти
Розвіють пелюстки в осінню мідь...
Залишусь я одна... А ти навіки
Не будеш вже нікого так любить...
* * *
Ти мені пробач…Я тебе не варта…
Розсипає вітер всі мої листи…
Котрі всі - тобі…
Де на моє:"Здрастуй…"
Відповідь безмовна:
"Ти мене прости…"
Вечір і дорога…Так колись було вже…
Вересень колише жовті ліхтарі…
Привокзальна площа суєтою дише,
Як колись…прийшла я ,
Ти за це прости…
Бачу , як ідеш ти …Вже дзвінок останній…
І шука твій погляд у людській юрбі -
Рідні , вірні , близькі ,
та такі далекі
Очі , що належать завжди
лиш тобі…
Поїзд застукоче в синіх передзвонах…
Запитаю знову :"Ну чому ? Чому ?"
Знову - не зі мною…
Я тебе не варта…
Я цього ніколи серцем не збагну…
Іноді в безссонні погляд пригадаю ,
І тоді так боляче в грудях защемить…
Любий , мій коханий…
Я тебе - прощаю…
Твльки моє серце ,
серце не простить…
P.S. На основі цього вірша була написана пісня - "Ти - не мій."
Підслухана розмова в очікуванні автобуса.
Ви скажіть мені, не знаю,
Балачки повсюди йдуть,
В Дергачівському районі
Люди весело живуть.
Каже дід на остановці,
Борода на півлиця :
"Я не буду стригтись зовсім,
Буду жити , як вівця.
Де ж це видно, щоб зачіска ,
у мої сиві года, коштувала,
як корова, як крило від літака?"
Другий каже : " Хлопці,слухай,
я для вас брехать не стану,
все життя своє на печі
стригся,наче обезьяна.
Тут дзеркало,
Там дзеркало.
От і вся зачіска стала."
Каже Мотря до подруги,
підіймаючи кошолки:
"Я своему "Козегору"
африканські шию шорти!!!"
"Ой,кумасю,поділися ,
що ж за шорти то такі?"
"Геть, Марусю,одчепися,
то ж відрізані штани…
Правда,років їм немало…
Пригодились,хто ж бо знав!!!
Батько мій ще в Громадянську
у Махна в них воював!!!
І тепер мій Вася модний!
Ой, хоч смійся ,хоч мовчи,
Я йому пришила ззаду -
Лейбу "made in Дергачі"."
Так життя на остановці
і вирує ,і живе.
А країна в вільний ринок
все крокує,все іде.
