В пустелі сонце світить дико.
В пустелі пекло, рай, життя...
В пустелі тиша, нема криків.
І в тій пустелі я сама.
Нема нічого окрім сонця,
Нема нічого крім піска,
Нема дверей, нема віконця.
Нема будинку... лише я.
А та пустеля є безмежна
Така велика і пуста,
Така самотня і бентежна.
Пустеля та, неначе я.
В пустелі вітер, буря, лихо
І ніч, і темрява була.
Пустеля пеклом, наче диха.
І в тому пеклі знову я.
В пустелі рай лиш раз буває,
Коли оазис ти найдеш.
Та це не легко. Покарає
Пустеля та, в якій живеш.
* * *
Як можна писати про щастя,
Коли я його ще не знала.
Хотіла його би украсти
Я все би за нього віддала.
Я так би хотіла писати
Про свято і про кохання.
Та що буду людям казати?
Я знаю, що лиш страждання.
Хотіла писати про радість,
Та більше у мене є горя.
Хотіла писати про святість, -
Я грішна, така вже є доля.
Хотіла писати про ніжність.
Та що, як є лише грубість.
Кожного дня нові вісті,
Всюди панує лиш скупість.
Про що я ще можу писати?
Усе таке грубе, немиле.
Я хочу одне лиш сказати:
"Живіть просто в світі красиво!"
Фігури
Гіперболи, параболи
У кожного в житті.
Криві, квадрати, конуси
Тримають всіх у млі.
І штучна наша посмішка
І круг дрібних очей,
І прямокутна подушка
Лежить біля дверей.
І ми спимо й не бачимо
Нічого крім фігур.
В життя б просить пробачення
За початковий "грунт"
Я впевнена кохання не існує.
На світі є лиш біль і самота.
І смуток кожень день мене турбує.
Чому живу таки на світі я?
Невже для того, щоб завжди страждати,
І сльози проливати день і ніч.
Так хочеться когось мені спитати:
"Чому я народилась на цей світ?"
Проходять дні мого життя так швидко,
Завжди зі мною смуток і печаль.
І плаче моє серце дуже гірко.
Життя іде, життя іде... нажаль.
Люблю
Печаль, турбота, самота.
Усе пройшло - любов, ненависть.
І я була колись твоя,
І в моїм серці жила радість.
А ти не бачив моїх сліз.
Не знаєш, що таке страждання.
Так хочеться сказать тобі,
Що в світі є любов, кохання.
Та ні, я просто промовчу
Лиш тихо подивлюсь на тебе.
І пошепки скажу: "Люблю".
І полечу до Бога в небо.
Життя було і є, і буде.
Життя іде - це просто факт.
І на землі ми просто люди
Для нас життя - це просто жарт.
Усе на світі не цінуєм.
Для чого все це дав нам Бог?
Чому ми ближніх не шануєм?
Чому не зробим перший крок?
Нам треба жити не для себе, -
Для тих, хто ще живе крім нас.
Знайти для себе своє кредо
Знайти себе, мене і вас!
Наш світ - ілюзія
Тонка кисть малює фарбами
Кольоровими в житті.
Все навколо вкрите заздрістю
Все - і я , і ти.
Все здається, наче піснею,
Що бринить, луна.
Але це є тільки підлістю,
Що тебе вбива.
Наш чарівний світ - ілюзія,
Просто сміх та гра.
Наче та страшна контузія,
Серце на шматочки роздира.
Все, що в світі є - лиш заздрощі:
Бійки, чвари, гріх.
Думки наші роблять капості
Просто при собі їх бережіть.
А коли життя закінчиться
Зрозумієш ти
Наймилішу в світі істину:
"Не себе, а світ потрібно берегти!"
Ореол
Ореол нестримного життя
Павутиння різного ґатунку,
Пекло, що веде у забуття
І летиш у вирій розрахунку.
Категорія сучасного життя
Сонце називалось колись раєм
Ти ідеш у темне небуття
Загубився, наче дика стая.
І пекучий подих гіркоти
Спектр лівого і правого закону
Гостре лезо тої борозни
Привело до того ж ореолу.
Кафедральний посох боротьби
Еліпс незакінченої слави
Крок назад від тої доброти
Чорно-білої холодної оправи.
Дерев'на рамка самоти
Лід і спокій, озеро ридання.
І солодкий дотик гіркоти
Вже забутого людьми кохання.
Твоя родина найдорожча в світі
Її потрібно повсякденно берегти.
Неначе в теплам, сонячному літі,
Її любов ти в серці збережи.
Люби родину, матінку єдину,
Яка на світ тебе, дитино, привела,
Люби також і неньку Україну,
Яка всім людям щастя принесла.
Люби народ свій і свою державу,
Щоб та любов зростала у тобі,
Неси Вкраїні нашу честь і славу,
І щастя усміхнеться всій землі.
Незабудки
Криваві битви у полях
Уже в страшному сні.
І соловейко у гаях
Виспівує пісні.
Зате на серці смуток,
В очах кипить сльоза
Ті сині незабудки
Матуся огорта.
В її очах іскриться
Великий, тяжкий біль
І матері все сниться
Її загиблий син.
В гаях він буде рвати
Ті голубі квітки,
Матусю обнімати
І вічно берегти...
Прокинулась старенька,
На серці пустота.
Лиш квіточка маленька
Їй душу зігріва.
Бої уже в минулім,
Але на серці біль.
І вже не повернеться
ЇЇ загиблий син.
Пісня Незалежна Україна
Ми пройшли тернистий шлях,
Як змагалися за волю
Синьо-жовтий гордий стяг
Наш народ обрав за долю,
А тепер вже вільні ми
І над нами сонце сяє,
З українськими людьми
Лиш добро перемагає
Приспів:
Незалежна Україно!
Ти, як сонце угорі,
Ти для нас одна єдина,
Завжди вірні ми тобі.
Хай любов до Батьківщини
Не погасне у серцях
Будем славу України
Ми нести на корогвах
Хай святиться кожен день,
Що прожитий для Вітчизни.
Серед праведних знамень,
Серед світлих звуків Тризни.
Щоб цвіла моя земля,
Як вишневий сад весною,
Щоб піснями солов'я
Утішались ми з тобою
Жадоба помсти приведе у пекло
Жадоба зла - веде у небуття.
Жадоба вбивства приведе до смерті
Жадоба душ веде у забуття.
А що було, то вже давно скінчилось
А що було, то вже давно нема.
Було життя, воно вже зупинилось.
В неспокої душевного гріха...
Ти бачиш те, чого не знав ніколи
Я бачу те, чого давно нема.
Палке кохання не почати знову
На вулиці і на душі - зима.
Лиш вітер, заметіль кружля навколо.
Ковток розлуки, смуток гіркоти,
Лише нестримні і пекучі муки
Обняли павутинням самоти.
Пустельний погляд, прірва і безодня.
Гарячі очі і незграбний страх
Я не одна, але чомусь самотня.
Ти не один, та на душі лиш крах
Ти бачиш те, чого і я не бачу
Я бачу те, що ти сказать хотів.
Не бачим лиш кохання ми одначе.
Напевно лиш побачимо у сні.
Пісня
Прощай
Льодяна слизька дорога
Перехрестя ліхтарів
Божевільна насторога
Чорно-білих твоїх снів.
І безумний подих вітру
І нестримна самота.
А десь там розтане крига.
Та тебе нема.
Приспів:
Лиш прощай ти скажеш знову
Лиш прощай, прийшла зима
Лиш прощай і насторога.
Все пройшло, любов пройшла
Забуття іде у прірву
Лиш сніжинки і кришталь
Намело повсюди снігу
В серці стогін і печаль.
Ти ідеш по тій дорозі,
Що веде у небуття
І постійно в насторозі
За своє життя.
Приспів:
Пісня
Тінь
Пекучий погляд, сумні очі.
Забутий сором, гіркий жаль.
Самотні дні, холодні ночі.
У серці лиш журба, печаль.
Гарячий подих, гнів кохання.
Колючий дотик, слів нема.
В душі лиш посмішка остання
В останнє ти тоді прийшла.
Приспів:
Тінь, блукає лише з нами
Сум, окрилив душу, наче птах.
Сни, не сказані словами.
Крик, лишив в душі лиш страх.
Нестримна мука і ридання
Журба розлуки, дотик губ.
Пройшло палке наше кохання
Забутий дотик ніжних рук.
Тернистий гнів, озиме щастя.
Терпка уява, самота.
Вдалось комусь кохання вкрасти.
В останнє ти тоді прийшла.
Мертві слова
Сніг, мороз. Усе набридло
Стеля лампа...пустота.
Двері, ручка, як огидло,
Лиш вікно і самота.
Кроки, люди, відгукніться
Очі, руки... і печаль.
Взад, вперед лиш огляніться
Гіркота повсюди, жаль.
Стіни дишуть, усе чують
Вдаль летить самотній птах.
І байдужість в вас ночує
Наганя нестримний страх.
Телевізор, меблі, книги
І картини на стіні.
Серце, спокій, сніг і крига.
Крах прямої кривезни.
Рай і пекло, плач і сором.
Забуття великих снів.
Непомітним людським зором
Пустота вже мертвих слів.
