Я залишився там,де ми ще разом, Де кожен доторк, кожен подих, кожен звук, Відлунюють в мені німим сарказмом Болючих, призабутихдавніх мук. Я залишився там, де ми ще поряд - В далекій, дорогій країні снів, Де навіть випадковийніжний
погляд Говорить так багато і без слів. Я залишився, чуєш? І не можу, Не можу повернутися назад... Веснуоту далеку і тривожну Ношу у серці - стільки днів підряд.
За В.Симоненком Ти не зможеш мене забути За пластами ночей і днів Ти не зможеш мене збагнути, Хоч би я на вогні згорів Ти не зможеш мене любити, Ненавидіть не зможеш теж. Залишається тільки жити - Може правду оцю збагнеш. Чорним, по білому - чорним на голубому фоні. Пензлем у фарбі горя по небу безхмарних надій. Зустріч, немов розлука. Смуток у фарбі долі. Я вибираю колір - чорний чи голубий? Доля… А може - білий? Він чистотою манить І запливає в душу голубизною мрій. Але безжальний чорний мрії і святість палить. Я вибираю колір. І вибираю свій. Чорним, по білім - чорним. Навіть кохання - мука. Нам не судилось разом. Я не знаходжу слів. Де вона є взаємність - серце відчайно стука. Чорним повзе розлука, одноманітність днів. Згасає день. Ну от і зовсім згас. І я, зовсім один на білім світі, В полоні ночі, о, який вже раз, Твого листа читаю. В шибку вітер Мені постукав. Блимнула зоря І затремтіла солоно на віях. Я задубів. Спинилася земля. Мене ніхто на світі не зігріє. Там тільки степ і лютий вітрюган. Ночами хуртовина вовком виє. Всевишній бог возвів мене у сан Самотності. Усі ми не святії. І я також. І ти, маленька, й ти. Не каюся, ні хвилі не жалію. Ти хочеш досягнути висоти, Я ж - глибини - і птицею не вмію. Віщують ранок півні на зорі, І я, зовсім один на білім світі, Молюсь за тебе богу на землі І вірую,
що за зимою - літо. Ми не зустрінемось більше ніколи. Я не скажу тобі щось головне. Ти відійдеш в зачароване коло, Коло, в якому не буде мене. Клени затужать. Вітер
задує Нашої зустрічі ніжну свічу. Ні, на прощання я не поцілую, Хоч, може, потім собі не прощу… Високий замок. І, наче доля, - хитка спіраль. Вершина сонця. Вершина болю. Туманна даль. Розтанув обрій в завісі сірій, Лиш поїзди Кричать протяжно і очманіло, Як в час біди. Не видно сонця, Не видно світу. Лиш цей туман… Колись між нами Буяло літо - Усе обман…
Нежданий вітер в долю зачастив. Волосся рве і б`є відчайно в груди, Обпалюючи холодом. А все ж Я не зверну. І хай мене остудить Безжальна смерть, що палить всі мости І надає притулок безпритульним. Я не зверну. А ти, кохана, ти? Чи ти зумієш берег віднайти І в темряві, не знаючи дороги, Пустелю цю безлюдну перейти, Кохаючи і віруючи в бога? Чи зможеш ти у пеклі самоти Очиститись, і, не проклявши долю, Немов вербова гілка прорости, Усім на зло розквітнути весною? Шалений вітер. А навколо - ніч… І лише ми у темряві з тобою. Сліпі. Ідем навпомацки. Дурні! Ми хочем обдурити власні долі. Моя - ця ніч, без крихітки тепла. У ній лише самотність і безвихідь. Твоя дорога поруч пролягла. Хоча вона і сонячна, і тиха, Однаково, кричу тобі привіт, Надірвано кричу тобі із ночі. Нікого навкруги. Холоднийсвіт. І лиш безжальний вітер - пилом в очі. Анемія артерій вулиць. Майже шоковий в мене стан. Жовте листя розлуки губить На бруківку сумний каштан. Ці машини - такі ж самотні - Без мети, без надії, слів. А дорогами бродить осінь В лабіринті ночей і днів. Тихо так на Високім замку. Там лишився чуттєвий рай. І несе нас до полустанку Неохочих старий трамвай. А на скроні лягає втома. Ще година… Військовій зал. Я на ранок вже буду вдома, Залишається лиш вокзал. Залишається тільки серце І жагуча, палка любов. …Поїзд тихо у ніч несеться І ужилах пульсує кров.
За тобою затужить небо І заплаче сумним дощем. Буде біль. Буде ніч без тебе І засвітиться довгим днем. За тобою погаснуть зорі, Ті, що тішили нас не раз. Я забуду про біль і горе І в чеканні загублю час. За тобою багряним листом Замете всі стежини в сад. Сумовито якось, врочисто Обернуся ще раз назад - І піду. Не зупинить злива, Не врятують твої листи. Ти, звичайно, будеш щаслива І зумієш себе знайти. Я залишаюсь в шумі дощу, сумом безсонним вікон. Не потривожу, не закричу. Не дотягнуся. Тільки інколи тихо гляну в вікно місяця мудрим оком. Лиш обійму тебе синім сном - трепетним і глибоким. Я залишаюсь серцебиттям, хвилі прозорим шумом. Жалем твоїм. Твоїм каяттям, чи, може, просто глумом. Я залишаюсь смутком твоїм, болем уже минулим… Ні, не признаюсь, не розповім і не покриюсь мулом. Тільки неждано гляну з пітьми і спалахну зорею. Ти затріпочеш, вдариш крильми і полетиш за нею.
Все дуже просто: слова облуди - Мов дим. Брехати можна і торгувати Святим. Холодні губи. Слова любові - Лиш звук. Німіє мова очей коханих І рук. Все дуже легко у світі фальшу, Та ти Мене не зможеш на тому рівні Знайти. Зриває вітер холодну маску Брехні. Я - начепривид. Сушив я сльози В огні. Вже не боюся чужого болю - Він мій. Вже не збираю скалки розбитих Надій. Тепер у мене одне спасіння - Люблю. Лише ночами усе частіше Не сплю. Мокрий асфальт. Сумовито-бездонний дощ другу днину іде. А на моїм одинокім пероні ще тебе й досі хтось жде.
Вже надходить вечір. На зеленім морі - Жовті острови. Ми одні на кухні. Сидимо й говорим, Наче дві сови. А чотирьохстіння спеленала темінь. Місяць не погас. При свічі червоній я дивлюсь на тебе, Мов останній раз. Хочу надивитись, серцем увібрати Блиск твоїх очей. Хочу зрозуміти і запам`ятати Музику ночей.< Ці короткі ночі… Білі пальченята В мене на плечі. І хлюпоче хвиля, і у серці - свято. Ліхтарів мечі, І твої тужаві, непом`яті груди, І серцебиття Несказанно ніжне, невідоме будять Пристрасне чуття. В ньому нам до щастя зовсім недалеко, Там не треба слів. Випадковий погляд зрозуміти легко, Солов`їний спів. Там найменша нота не виносить фальшу І не прозвучить. Як безкрила птиця, там нещирість наша - Ні, не полетить. … Почало світати. Згасли і поснули ліхтарів мечі. Залишились тільки дві воскові кулі З нашої свічі.