Сльози безсилля
зла не зупинять
сльози - не зброя
кривава вiйна
люди вбивають
о! люди всесильнi!
правда даремна
де совiсть нiма
Я все питаю:
- Для чого? Для кого?
жити, творити,
палити серця
вити вiд болю
вiд щастя радiти
в кожнiй билинцi
шукати Творця?
Треба спокiйно
дивитись на речi:
ми, як i Всесвiт -
все гра, тiльки гра
гра випадковостей -
бавтеся ж, діти, -
виграє кращий -
то Божi слова...
ЗЕРО
Перехились над
гранню Вiчностi
побачиш темряву
що випалить вуста
всiєю масою
досягнеш ти
критичностi,
але не вибухнеш -
душа твоя пуста...
БРУТАЛЬНІСТЬ
Тiльки ти i тiльки я -
все на двi персони
пiдготовлено за дня
дім до оборони
двері замкнено
ми вдвох
нас нiхто не чує
п'єм, цiлуємось, їмо
по кутках кочуєм
з спальні - в ванну
на веранду
в кухню - з туалету
я тебе кохаю зранку
в ніч кладу валетом
тільки далі я мовчу,
щоб не став поетом.
№ 2
Болить душа - чого?
Не знаю.
Болить i все
мовчу, страждаю
балачки зайвi
не менi -
горить душа
в святiм вогнi
Вогонь добра
вогонь любовi
а все довкiл
зiйшло од кровi
i треба бить
щоби любить
та мертвих все
боготворить
Та ти ж людина
чом оце
тебе я битиму
в лице?
І раз, i другий,
i добить
А потiм мертвого
любить
Все шкодувать
за тим, що був
та рiзать далi,
хто поснув...
ТЬХУ!
Вдома - не я
i ти - не моя
i все - не свiт
неначе крiт
земле моя
черва твоя
радiсть i гнiт -
темний мiй мiт
ГЕНІАЛЬНІСТЬ - "СИ"
Вночi спiвочi голоси
коси по коси всi носи
i все носи i не зноси
такi собi покоси
списав цiленькi стоси
знайомi всi барбоси -
не знають мене доси
таланту два пiдноси
з води набрав я роси
й чекаю на розноси
написанi доноси -
i почались поноси...
№ 3
Чоло холодне
розум - мить
Iдеш вперед
ще не болить
все знаєш
певний -
назавжди
тобi казать:
- Туди іти!
Пiшов
загинув -
менi що?
сам винуватий -
казна-що
тут треба
так було і так...
І заробив
собi п'ятак
А все не так!
Не так! Не так!
Ти - не дурний!
Ти - вурдалак!
Вбивати треба -
будеш бить:
- Комусь це треба
все робить...
- Якщо не я,
тодi мене...
Твоє тебе
не обмине!
Так, кате,-
є кiнець всьому:
загляне сонце
і в тюрму!
І будеш плакать
будеш вить
пощади у людей
просить
волатимеш, що
дiти є -
та кожен тебе
проклене!
ПАМ'ЯТКА
Хочеш бути - будь
тiльки не забудь:
можеш все робити -
світ не обдурити
хто душi не має -
той i не страждає
досить просто жити
щоб з того радiти
i краще бути хворим
ніж мертвим i здоровим
ЗАКОХАНИЙ КАЗАНОВА I
Схиляючись до нiг чарiвнiй панi
З порожнiм серцем, з дiркою в гаманi,
Шепчу палкi слова кохання, що незнанi
Анi менi, анi чарiвнiй панi.
ЗАКОХАНИЙ КАЗАНОВА II
Схиляючись до нiг чарiвнiй панi
З порожнiм серцем, з дiркою в гаманi,
Шепчу слова про почуття ще непiзнанi,
Шепчу палкi слова кохання, що незнанi
Анi менi, анi чарiвнiй панi.
ЗАКОХАНИЙ КАЗАНОВА III
Схиляючись до нiг чарiвнiй панi,
З порожнiм серцем, з дiркою в гаманi,
Кохання чари пропоную непiзнанi,
Шаленство почуттiв, неначе у романi,
Сердець танок у любощах дурманi,
Слова, слова шепчу про радощi незнанi
Анi менi, анi чарiвнiй панi.
ЗАКОХАНИЙ КАЗАНОВА IV
Схиляючись до нiг чарiвнiй панi,
З порожнiм серцем, з дiркою в гаманi,
Уже мовчу в покорi та доганi,
Сльозами промиваю свої очi вже поганi:
Я не потрiбен ні собi, ні цiй чарiвнiй пані.
ЗАКОХАНИЙ КАЗАНОВА V
З порожнiм серцем, з дiркою в гаманi
Лежу в землi, а зверху топчуть панi.
ТАК НЕГАРНО
Тепла й любовi серце просить, просить,
а Смерть нещадно свiй ужинок косить,
косить...
Для наших душ немає в свiтi мiсця,
вони спадають в землю, наче листя,
i пропадають в перегної часу...
Лиш Ангел пiдрахунки вносить в касу.
Все зрозумiлiш день за днем стає:
нiхто нiколи за життя не виграє!
Ще серце проситься тепла й любовi,
iще душа бунтує у неволi...
Та все мине: життя-буття мине,
любов i щастя колом обмине:
одним - мене,
а iншим - то тебе...
Я ТАКИЙ
Не марнуй ти свого часу -
в день новий,
випий краще чаю з квасом -
я такий!
Розкажу веселу байку:
лiзе рак...
Одягну фiрмову майку -
щось не так?
Покладу в кишеню грошi -
скiльки там?
Люди повзають, як вошi -
по "сто грам"?
Вечiр дихає парами,
зiрка - бах!
Суне фiра за волами
на рогах.
Не потрiбно вам корито?
Хто свиня?
В пику в'їхало копито -
у, драння!
У багнi i серед гною -
красота!
Слава нашому герою -
мерзота.
КОНТРАПУНКТИ
Я не живу - тому не трушу
Я не жую - тому не вкушу
Не п'ю вино - i не блюваю
Я не Христос - i не прощаю
Не хочу жiнки - тож не мушу
Не дихаю - тому не вдушу
Все добре наче - та бiдую
Радiти треба - я глузую
Нема життя - продав я душу
Я не помру - мерця не зрушу
Прокльони є - я вас вiтаю
Мерця взлюбiть - i оживаю.
ЯКБИ
Якби я вмiв лiтати й малювати
То, може б, перестав щодня блювати
Життя, як жуйку, деснами жувати
І ремигати, дивлячись на вас, i ремигати...
ВЕЛИКИЙ ЖОВТЕНЬ
Веселитись будемо
i усе забудемо.
Все, чого не знаємо, -
ми не пригадаємо.
Нащо нам iсторiя?!
Поперед - вiкторiя!
Слава комунiзму!
Та дивись крiзь призму:
кольори красивi,
а батьки вже сивi -
їх життя минає,
щастя чи хто має?
Парость молодая -
бур'яну безкрая...
Мрiяти не будемо -
все чуже огудимо!
Лиш своє вiтаємо -
тiльки ним ригаємо!
Мерзосна теорiя:
кожен, як калорiя.
Витисли, мов клiзму -
слава комунiзму!
Скрiзь слова лестивi,
скрiзь дiла злостивi.
Тiльки Бог те знає,
як всiх покарає:
винищить до краю
недолюдкiв зграю!
Холодно, голодно, п'яно
наче не жив Челентано
iм'я Дасена всує
свiт не проголосує
"АББА" неначе з похмiлля
слухаю "Ху" вiд бездiлля
"Пепел" щось там лабає
i про "Машинку" не знає
мiй здерепований внучок
тiльки посилює звучок
мiй здерепований внучок
МОДЕРНІ МОРДАЦІЇ
Якщо - то зви Чай Но
Якщо - то зви Чайно
Якщо - то звичай Но
Якщо - то звичайно
Якщо - то зви... зви... зви...
ТАК НЕГАРНО
Розстрiляю чергою тижня
мiсяць, рiк, вiк, тисячолiть ряди...
В'януть квiти, вмирають дiти:
ми йдемо в нiкуди, як в куди...
Не йдемо, так повзем, летим,-
простеляє дорогу нам дим,
вiд пожарищ, вiд згарищ - попiл.
Посипаємо голову. Потiм.
Ізшиваєм розiрванi груди,
вiд огуди йдемо до запруди,
зносим в купи загаслi серця,
ах! - роботи у нас без кiнця!
За Творця наша радiсть оця!
Та довкола запруди - тiнi,
все невиннi, невиннi, невиннi...
Винних в свiтi давно вже немає,
тiльки Бог їх невпинно шукає:
розриває все новi груди...
Хто вiдплатить за тiї труди?
Не його ж б'ють - все нам! все нам!
по раменам! по спинам й горбам!
Я не хочу цей бачити свiт! -
Прямо в очi пропущено дрiт,
трiскотять скорострiли з кутів:
НЕ ХОТІВ Я ЦЬОГО - НЕ ХОТІВ ! ! !
СУМНА РІКА ВІЧНОСТІ
Далекi береги й сумна рiка,
через яку плисти я мушу,
той плескiт вiчностi човном своїм порушу...
Я не Харон. З нащадкiв Лакоона Я -
пророчу долю всупереч життя,
хоч знаю, що мовчати треба,
клякнути ниць й молитися до неба...
Вже пiдповза до нiг моїх змiя,
провалля Тартару чорнотою зiя...
Та Слово сказано - i човен мiй поплив:
для чого був безумний цей порив?..
Не треба сперечатися з Богами
навiть якщо ми схожi за дiлами,
бо все ж вони - Боги, а Я - людина:
життя моє миттєве, як хвилина...
Хисткий мiй човен у віках зника...
Далекі береги й сумна рiка...
БУВ І ПІШОВ
Що хотiлось - те не збулося...
Посивiло моє волосся...
Загрубiли думки i тiло...
Тiльки серце болить, як болiло...
Що в майбутньому - я не знаю...
Але смерть ще свою розпiзнаю...
І скажу їй: - Привiт, Безноса...
Вкороти i менi того носа...
Хай не лiзе в дiла i душi...
Черепи ж до всього байдужi...
Це живi кiстяки ворушать...
Як подiбних до себе не душать...
А менi все осточортiло...
Тож гуляю по свiту я смiло...
І не знаю, що далi буде...
Хто мене спом'яне, хто забуде...
Я не знаю i знати не хочу...
Не вишукую думку пророчу...
Я живу, поки дано звище...
Хай в кишенях протягом свище...
Я живу i вже цього досить...
І земля поки терпить i зносить...
Я живу... А помру - так що?..
Був нiщо i пiшов у нiщо...
Я БУДУ ЖИТИ ВІЧНО
Я буду жити вiчно. Не тому,
що хочу чи не хочу - так вже стало,
що жереб кинуто й менi попало
увiчнити життя й iм'я своє.
Я оминув i славу, i ганьбу.
Сума й тюрма до мене не чiплялось.
Я просто йшов спокійно по життю,
яке менi вiд Господа дiсталось.
А шлях той без початку i кiнця,
де нi вернутись, нi країв дістатись...
Тож я iду вперед, щоб не тинятись,
бо Свiт цей - коло iз тернового вiнця.
ХРЕСНА ДОРОГА
Там з попелу стоять мої мости,
що спаленi були давним-давно,
а по горбах: хрести, хрести, хрести...-
моїх розп'ять знiмають тут кiно.
Зате у паузах: вино, дiвчата, смiх...
Я воскресаю i впадаю в грiх:
стократно зраджую себе i всiх, всiх, всiх...
Життя - кiно, де кров моя стiка з хрестiв
у пил дорiг до ваших нiг - клякайте
й пийте її спрагло, суки...
ВІРНІСТЬ
Замрiяний я одинець
Хай в око попав камiнець
Погано так бути самим
Ще гiрше - живим молодим
Ще гiрше - кохати повiю
Якiй я нiколи не вiрю
Але як кохаю! кохаю!
І тiльки жадаю, жадаю
Хворiю без неї, хворiю
Плекаю таємну надiю
Що може єдиний, єдиний
У неї я є незрадливий
Я І ЗИМА
На далекому островi болю
Я один - ти давно не сама
Днi минають - як жаль, що зi мною
Безкiнечна ночує Зима
Як кохаю тебе я - не скажу
Як без тебе живу - не твоя
Не твоя, нічия завада
Це мій біль! і розрада моя!
І ніколи, ніколи, ніколи
Не скажу я тобi те, що я...
Вже не зраджу, нiколи не зраджу
Бо зi мною ночує Зима
ВСЕ СКІНЧЕНО
Ти не зможеш мене простити
i я сам себе не прощу -
ми умiли тiльки любити,
простягаючи руки дощу...
Ця раптова печальна повiнь
каламуттю усе покрива...
Ось погаснув останнiй пломiнь
i твого, i мого тепла...
Серце вкрилося кригою болю -
там надворi буяє весна!
Я полишився вдвох із Журбою,
Ти ж зі Смутком разом пiшла.
ЧОМУ?
Осiнь, чому ти осiнь?
Осiнь чому? - Не весна?
Щоб це менi зробити?
Слухай, а ти б не пiшла?
Десь, де багато iнших
Там, де мене нема
Осiнь, а хтось не згiрше
Осiнь, а я - хто зна...
o o o o o o o o o o o o o
Тiльки мене ти обрала
I вже моя ти жона
Осiнь, ти будеш щаслива:
Мертвому ти не страшна
ПРОСТИ
Ти прости i прощай, кохана
Незрадлива моя i жадана
Ти прости - я не хочу бiльше
Не хотiлось нi зле, нi гiрше
Не хотiв нi багато, нi менше
Не бажав, щоб було "по-перше"
Друге теж не менi смакує
А останнє - хай згине всує
Що хотiв - того вже не сказати
Що хотiв - того вже не мати
Ось i все - ми удвох з тобою
Але що я подiю з Журбою?
НЕМА
Лелеки бiльше не лiтають
Над хатою, якої вже нема
І дiти до батькiв не вибiгають
Бо нi дiтей, нi їх батькiв
уже давно нема... нема...
А ми були, були такi замрiянi
Ми вiрили в кохання i життя
І тiльки верби, хугами завiянi
Сумують, що нiкого з нас
уже давно нема... нема...
А кожна осiнь так кружляла крилами
А весни так квiтчали заметiлями
Ми були молодими й незрадливими
Ми були, але нас усiх
уже давно нема... нема...
Серед зiрок я спомини визбирую
І свідчу: Світ існує не дарма
Я знаю все, бо я у тебе вiрую
Моя кохана, хоч тебе не було i
уже давно нема... нема...
ПИТАННЯ ЗАЙВІ
Щоб високо висiти
Мудрим бути не треба
Слухай, не лiзь до неба
Це почина мене бiсити
Краще з'їж огiрок
В писок забий канапку
Або щурячу лапку
Або отой одвiрок
Думаєш, я жартую?
Думаєш, я не знаю?
Дурня не я ламаю
Але тебе не запитую
ТЕРМОЯДЕРНА ЛЮБОВ
На колiнах не можна
І навпочiпках - теж
Ти повiрить не згодна
Та авжеж, та авжеж
Не дери з мене лаха
Дивна ти, дивний я
Наготовлена плаха
А чия ото шия?
Якщо зблизька - моя
Помирати не страшно
Народитися - теж
Пару крапельок водня
Боже, скiльки пожеж!
ДОЛЯ ПОЕТА
Посидь. Постiй
Ще походи
Подивлюсь на твої ходи
Цiкава дiвчина була
Та як була - так загула
Були ще пляшки - не мої
Також пiшли у тi краї
Придумати не важко ритм
Та в ноги гепнув
алгоритм
Тепер ходжу на милицях
ПРОШУ ДОПОМОГИ
Прости чарiвна рiч
Прости чарiвна нiч
Життя все з протирiч
Смердить модерна пiч
Отож не вийду вiч на вiч
Якщо не вийде класний спiч
Подамся, як герой, на Сiч
Або захворiю на ВІЧ*
Ідiть менi на помiч
__________________
*ВІЧ - він же СНІД
ПРОЩАННЯ
Не тривож мене, друже i брате,
не тривож, бо щось серце болить.
Час прийшов, час прийшов помирати,
дай побути самому в цю мить.
Так живемо - неначе ми вiчнi,
нецiкаво i брудно живем.
Душi нашi порочнi й калiчнi -
що з собою у Вiчнiсть вiзьмем?
Кожен день - то чарiвна прикраса,
день пройшов - i нема вороття.
Кожен день - нова tabula rasa
День життя! День життя? День життя...
Мiй товаришу, хто ми з тобою?
Що для Всесвiту нашi життя?
Дай же серцю покою й спокою
в день останнiй мойого буття.
Ось i все - я iду зустрiчатись
з усiма, хто до мене помер...
Ось i все... Я iду... Час прощатись -
ти без мене живи вiдтепер.
ЕТЮД
Листок жовтiє на землi...
...чарiвна витонченiсть листу,
неначе золото в багнi
осiннiх смуткiв падолисту.
Я смуток осенi люблю,-
люблю тривожний цей неспокiй...
Опале листя не топчу
i роблю пару зайвих крокiв.
Сiрiє далеч позаду...
Хто знає: скiльки маю жити?
Ось дощ iде... Ось я iду...
Чи ж варто з прикрощiв тужити?
Жовтiє листя навкруги...
І на щоцi сльоза зависне -
невже й моє життя в багнi
нiколи золотом не зблисне?
