Це вони, розпорошені гарби,
Це вони, спорошілі горби,
У розколинах давньої фарби
За горбами чотири гарби.
Це вертання, це рідні пенати.
Це юрма безголосо горла,
Це юга, це несуть розпинати
Розпорошені крила орла.
Спорошіле димовище. Тливо
Спопеляє зникомі дуби...
Це торкає рука тріпотливо
Порошини старої доби.
11–15 квітня 2002 р., Erding
* * *
Пам’яті Олександра Матусовського
...поперемелювали жорна
ніжнозелену світлотінь,
у місті музика мажорна,
у місті проливні цвітінь,
у місті свято, я вже учень,
я споглядаю цей парад,
ані нудних словосполучень,
ані докучливих порад,
у місті свято, все раптове,
сяйне, сліпуче, це мій друг,
це я, це решта, ми братове
і всі братове надовкруг,
у місті свято, ще півноти,
ще півросинки на бузку,
ще півлелітки до темноти,
що вгорне душу боязку
там, де зупиниться стрімливо
стара платівка, де текла
зелена мла – зелене мливо,
зелена крапелька тепла.
20–23 квітня 2002 р., Erding
* * * Іванові Крячку
Господи, порожньо в нашій господі,
Господи, холодно й вогко, насподі
Голос господаря зниклого змок,
Поза дверима затьмарено схили,
Господи, порожньо, дай мені сили,
Двері потрощено, ржавий замок,
Вітер жене хмаровиння, достоту
Голос нічий, безнащадну істоту,
Поза дверима згасання яси,
Поза сльотою темнота осіння,
Онде в кутку дотліває насіння,
Порожньо, Господи, іже єси.
30 червня – 9 серпня 2002 р., Erding
* * * Олесеві Скіпальському
Прозору тінь передніч перетну,
Тремке свічадо, необоротну,
Недоторканну лінію пташину,
Спогадуючи Місто на горі:
Двори, дахи, бруківку, димарі,
Осоння, зливу, літепло, шипшину,
Суницею мальовані роки:
Метелики торкалися руки,
Зело слова зволожені відкрило,
Джерела споглядали чужину,
І голос… голос… не наздожену…
Далекий голос… пісня про вітрило…
Стріла вобла
одоробла,
заспівала
про бистрінь.
Як та вобла
осто…
геть усім,
кого не стрінь!
* * *
Десята ранку. І квиток без дати.
І поміж оксамиту запинал
Твоє кіно. Старий кіножурнал,
І місце №. І у пітьмі ждати.
І промайнуть позаторішні Штати.
Екстериторіальний карнавал.
Кіножурнали короткотривалі!
Хитливі паралелі. Фестивалі.
Далекі хвилі. Воля. Тралі-валі.
Індонезійський церемоніал.
Осяяння розкриленого лева.
Але квиток без дати. Це не ти.
Повільно порошіє: королева,
Троянди, площа, сфера кришталева…
І місце №… №… Не знайти.
12-13 січня 1998 р.
AB ANTIQUO III
На горах мороку, на пагорбах імли
Вони Його уздріти не могли.
У безмірі згасала їхня ватра,
І тріпотіло припутня крило,
І споночіле юрмище брело,
І тліли розпорошувані шатра,
І звірина торкалася колін.
Чітке число вкарбовано у тлін.
Солона ржа, спогадування родив,
Зела, роси, недоторканних піль,
Коли довкола ця кривава сіль
І хтось під них цей безмір заскородив.
17 січня – 2 лютого 1997 р., Altenerding
* * *
Сім тисяч літ мине,
І золотого дня
Розкрилена рідня
У небо несумне
Покличе, по плечу
Крильцятами війне, —
Я в небо осяйне
Бджолою полечу.
8–9 лютого 1997 р., Altenerding
ДИТИНСТВО
…І друг іще не мрець, і я
Ще не школяр, і ми
Ще тільки чули: Греція —
За вінцями зими,
А там іще Японія,
А там іще Перу,
Ще запряжу я поні, я
Ніколи не помру.
23–24 березня 1997 р., Altenerding
* * *
Коли ми невмирущими були,
Поза липневим літеплом, коли
Ми на скрипках розучували гами,
Коли заледве сходила зоря
І не було для нас календаря,
Там, поза березневими снігами,
За проливнями жевріла Равенна,
Недоторканна і благословенна,
Єрусалим яскрів у кришталі,
Текла Ріка з Господньої долоні,
І наше Місто сяяло на троні,
І зірка сповідалася бджолі.
14 – 15 грудня 1996 р., Altenerding
ПОГАР. 1995
…І чорний крук на чорному сидів,
І не було ні жител, ні садів,
І круче око, чорне і незряче,
Спогадувало житла і сади,
І мить, коли він залетів сюди,
Коли очей торкнулося гаряче.
На чорній кручі крук осліплий кряче,
І попелом заметено сліди,
Сиди і кряч, заблуканий, сиди
І кряч, і кряч, осліплений, неначе
Ти можеш воскресити їх, жебраче, —
Згорілі житла, спалені сади.
21 – 22 лютого 1995 р., Мюнхен
КРИМ. ЛІТОРіталієві Заславському
Закрити очі. Тільки дотик.
І вже немає вороття.
І жити так, і жити доти,
Аж поки вистачить життя.
І жити шкірою. І жити,
Немов за дивних прачасів,
Коли не чули хвилі й віти
Поміж собою голосів,
Коли існує тільки спека,
Існує тільки тепла рінь,
Є тільки хвилі, і далека
Холодна хвиля б’є в теплінь,
Є тільки доторки спекоти
До розімлілої руки, —
Забути, звідки ти і хто ти,
Забути простори й роки,
Забути виміри і міри…
І забринить височина,
Коли розпеченої шкіри
Торкнеться крапля крижана.
1972 р., Київ
КРИМ. ОСІНЬ
Хворе осіннє море дихає важко, нерівно,
Білі у морі хвилі, в чорному штормі — грім.
Місце нашої зустрічі з Вами, Ларисо Петрівно,
Місце нашої втечі — хмарний осінній Крим.
Хмурі химерні хмари. Марні осінні втечі.
Сухотного жовтого листя кволий примарний рух.
У морі, у штормі, у хмарах, у листі, у цій холоднечі
Шукаю подиху Вашого, Ваших шукаю рук.
Шукаю голосу вашого, може, його зустріну —
З моря луна долине, — так я зустрів колись,
Ларисо Петрівно, Лесю, Вкраїнко моя,
Україну — Країну, яка злетіла над незбагненну вись.
Шукаю в осінньому вітрі слово Ваше пророче,
В холоднім Криму осіннім шукаю Вас, Міріам.
Стрічаю сухотну осінь і грім, що над Кримом гуркоче,
Той грім, що здіймає хвилі і спать не дає морям.
1972 р., Крим
* * *
Хвильку прохолоди й супокою
В ці липневі, ці спекотно-білі
Небеса, на ці автомобілі,
Що пливуть — розпечені — хисткою
Дниною, на ці померлі тіні,
Голоси, що плавились і зникли
В спеці, на пекельні мотоцикли
В довгому нестримному тремтінні,
На лице, на очі, вкриті потом,
Що його не витерти рукою, —
Хвильку прохолоди й супокою —
Решта буде потім, решта — потім…
1972 р., Київ
EXIL
…а ще плакат:
вусатий кат
обняв маленьку Мамлакат…
Середня, середульша школо
(Не ті китайці на Тайвані),
Вороже кодло, дружнє коло
(А стукачів — неначе твані),
Шкільне тавро, чорнильна плямо
(Сусідка вмерла на дивані),
Шляхи в майбутнє — тільки прямо
(Нова прем’єра “Дяді Вані”),
Знайома шкапо, бідна гриво
(Підсудні в самовикриванні),
Усі провулки — тільки криво
(На всіх екранах — Ґеловані),
Усе, що складно, — дуже просто
(Йде Схід на захід у нірвані),
Це ти, провінції коросто
(Попід базаром повно рвані),
Лежалий крам, подерта брама
(Все місто в перепохованні),
Немає місця для Абрама
(У мріях тепло, як у ванні),
Усе, кранти. Закриєш кран ти
(Всі дні обчухрані та рвані),
Тепер ми, друже, еміґранти
(Життя — неначе в каравані),
І снити будем до кінця ми
Як не Дніпром, то Чернівцями.
Усе, хана. Прощай, Тарасе.
Прощайте всі.
Гермашка.
…strasse
2 травня 1999
Altenerding
* * *
Ларисі Скорик
Ця вулиця зникома,
Це дерево старе,
Там, де стояла кома,
Поставили тире,
І годі намовляти,
Що втрата замала,
Колиску немовляти
Завія замела,
Лягла не до паркана
Зимова кропива,
Юрма недоторканна
Зіниці пропива,
В місцині непрозорій
Криниця кажана,
Чи храм, чи лепрозорій,
Чи крейда крижана,
І скрипка не воскресла,
І згадано не все,
Що крига новоскресла
До безвісти несе.
26 жовтня – 16 листопада 2000 р., Altenerding
* * *
Я ще благаю сторожу високу:
Позанебесна моя охороно,
Дай доторкнути важке виногроно,
Дай мені спити солодкого соку
Там, де луска у віддалині голій,
Там, де гроза фіолетово-сива,
Там, де кінчається плетиво снива,
Де починається плетиво колій…
25 травня 1999
Altenerding
1901
Сниво показують, можна дивиться,
Поки його не звели нанівець:
Торба дровець, овдовілий кравець,
Австро-угорська горбата дівиця
Мацає лиця старих Чернівець.
Два королі — до винової кралі,
Поза базаром палає пенсне,
Хворі за шибою, звуки Массне,
Юні кульгавці, фальшиві коралі,
Придане пралі, спасення пісне.
Місячну тінь перепродує пройда,
Сива крикливиця падає ниць —
Де янголя спокушає черниць,
Де шанувальниці доктора Фройда
Гойда на гойдалці між кам’яниць.
Ще не джерсі, ще часи фільдеперсу,
Вибрані глави “Короткого курсу”,
Риб’ячий жир вітамінного морсу,
Лектор ЦК пережовує тирсу,
Пильна увага народів до Марсу,
Мирна флотилія суне до пірса,
В кожнім селі повідомлення ТАРСу,
Довге “ура” фізкультурному торсу,
Довге “ура” трудовому ресурсу,
Довге “ура” прогресивному персу!
24 травня 19991953
Дивна Книга про смачну,
Перетравлювано-свіжу
І таку здорову їжу,
Я й собі смачного вріжу,
А потому розпочну:
Комбайнер біля керма:
Ця хода всепереможна,
Сумніватися не можна:
Ця республіка заможна,
Сливи, персики, хурма.
Соковита бастурма.
Сниться міліціонеру
Чи то Мао, чи то Неру:
За приховану фанеру
Десь роками чотирма
Їм обломиться тюрма
(То не сон, а просто деза),
Сняться, бля, босяцькі леза,
Сниться шмара нетвереза
(Чи твереза, то дарма),
Знає шмару Кострома,
Шмара має осетрину,
Має фізію вітринну:
“Ти бери мене, Марину,
Взагалі та зокрема”,
Ця шалава не дріма,
Сниться йо.ана облава,
Сниться суче слово “Слава!”,
Сниться корпус пароплава,
Біла палуба, корма,
Амністована юрма.
Ця тюрма всепереможна,
Шмарі снитися не можна,
В Костромі босяцький Неру
Пре украдену фанеру,
Ця облава нетвереза,
Слово “Слава!” — суча деза,
Осетриною шалава
Маже корпус пароплава
Там, де палуба, корма…
Комбайнер біля керма.
15 червня 1999
Altenerding
1954
Щойно розтало. І знову промерзло.
При керогазі горлали про мерзо,
Тільки про мерзо горлали вони.
Двічі вдова, прибиральниця Ліда
Заміж виходила за інваліда
Праці, в’язниці, водяри, війни.
Через дорогу було поховання.
Вєня помер. Похмеляється Ваня.
Вєні до фєні, а Вані наллють.
Перед очима було хилитало.
Щойно промерзло. І знову розтало.
Це викликало Іванову лють.
Ваня подумав: “Невже похмелюся?”
Ваня подумав: “Не Ліда, а Люся”.
Ваня подумав: “Це скільки ж погод!
Мерзло, розтало, і знову розтане…
Все в цьому Всесвіті безперестанне”.
Йшов п’ятдесят-післясталінський год.
24–26 квітня 2000 р., Erding
* * *
Богданові Бойчукові
…І вже вуста судомою звело,
І прийняла душа неопалима
Розпечені горби Єрусалима
І Києва обпалене зело.
О крапелько, промінчику, бджоло,
Перлинко, доле, о напівнезрима, —
Мого буття недоторканна рима, —
Солодке і розвогнене жало, —
Благослови, хай лишаться мені
Юга понад скорботною Стіною
Й понад Рікою схили весняні.
Благослови, хай лишаться зі мною,
Допоки йти дорогою земною,
Допоки є ще спогади земні.
5 – 6 лютого 1989 р., Мюнхен
* * *
Вікторові Ющенку
…ще теплого Великодня пора.
Він визира її з-поза Йордану,
убивану, невбиту, незриданну,
що світиться Йому з-поза Дніпра,
за проливнями землю визира,
заклечану, зеленену, пожадану:
„Я йду до тебе, Я тобі постану
торканням голубиного пера”.
І світиться у темряві століть
Його сльоза, незаймана й нетлінна.
І у долоні пломеніє віть,
над безміром кривавиться калина,
оце ж бо Він: упавши на коліна,
коло Дніпра навколішки стоїть.
21 січня 1996 р., Altenerding
* * *
Наталі Лотоцькій,
Богданові Ступці —
Ґолді й Тев’є
Я вбитий був шістнадцятого року.
Щось там цвіло й бубнявіло, нівроку,
В містечках поміж Брічева* й Сорок,
А я ніяк долоні не зогрію,
Бо хтось наслав чи тиф, чи малярію,
Бо впала зірка і приходив строк.
Та час мине. І я таки воскресну,
І вже на другий рік, на другу весну,
Між інших піль і містечкових стін
Зоря впаде, і пролунає: досить,
І вітер наді мною заголосить,
І прийде строк, і знову прийде скін.
І знову там лишатимуться близни,
Там, поміж містечкових стін вітчизни,
Де пошестю, сокирою, багром,
Цеглиною було мене убито,
Де скроні вже торкнулося копито,
Де слуху вже торкнулося: погром.
5-6 листопада 1994 р., Мюнхен
_________________________
* Брічеве – містечко Сорокського повіту (Бесарабія),
де народився батько поета.