на відстані руки, на віддалі безодні
Твій подих едельвайсом
розквітає
і я вслухаюсь у це спокійне
розпускання,
і ніч застигла,
і крізь неї протікають дві ріки,
зливаючись.
там так багато люду,
на берегах отих,
на пляжі м'яч літає,
там сміх як радісно розбиті келихи,
що губиться у сонячних блискітках хвиль,
піщинки на щоці і пасмо,
що на очі впало,
там ватра й срібне
купання уночі,
там так багато вперше
і без мене,
що на скелястих берегах,
здіймаючись із пам'яті
Твого минулого життя.
і зазирнувши в прірву,
спинаючись у світло,
здираючи всі руки в кров,
у відчаї я дотягнусь
устами едельвайсу...
твого минулого...
Азійські листи. Махтумкулі (Фрагі)
... щодалі - дні мізерніші і кволі,
халат не гріє, у замерзлих пальцях
не втримати пера,
що день, то далі літо, долі
моя єдина подруга схиляється
й на ночі п'яльцях
вузловато вишиває зорі.
моя самотня
акаціє пустельна, на Тобі
із Копет-Дага вітри простромлені,
куди не глянь, однаково вже, далебі,
чи до Аралу, чи Ірану,
а ми тут стоїмо непосоромлені
серед народів і часів... Ти знаєш,-
красуню з Мідії, що Олександр любив?.,
жнива піщані з Кара-Кумів
занесено дарами забуття,
як звали ж бо її, "...що Олександр любив..."?
піски все вище, -
вище підіймай шиття,
хай не забудеться ім'я парфянки,
написане в перстенику
на гілці, що вріс уже в кору...
здалеку бачиться все краще?
ся правда, як укус мідянки,
мов смак життя, з яким не зустрічались...
а тим часом найнявся я місцевому цареви
читать по зорях і учити сина
лічби й поетики,
дочку - поетики і ще, чого не ліньки
(а гороскоп царя поганий,
й належне чи отримати я встигну, не знаю).
І от ходжу сюди дивитись небо
крізь цю акацію, покручену, як і
моє життя.
вона завмерла,
затаїлась,
наче вмерла,
але не вірю, ні - їй прагнеться Весни,
про неї мріє...
отак із дня у день стою тут,
піски, і туга, і замерзли пальці,
бездарні учні, непотрібність часу,
перо засохло і халат не гріє...