вся судома наших стосунків?)
(6)
Без тебе я псуюсь, неначе яблуко на підвіконні:
вкриваюсь дивними плямочками,
стаю м'яка, якась, неначе
з дрібних кульок зроблена,
весь сік втрачаю,
липну до зубів
травою й запахом комори,
і зернятка мої вмирають і всихають.
(7)
Ранкова
зупинка
Молюски в слизькій шкаралупі
Своїми хатами-очима-руками
Розборсують переварене сонце
схоже з почорнілими жовтками
А сни білоногі в пір'їнних вбраннях
розлітаються жáрким серпанком
і розпарені мізки - просто купа шмаття,
що у виварці булькає чадно.
(8)
Коси в вузол туго-туго
Квіти начебто від тебе
Чую начебто твій голос
Бачу наче твої очі
Тиша ниткою урвалась
У безодню покотилась
В пустку я домів вертаюсь
Я забула все, що знала
Зсліпла, лише відчуваю
Кінчиками нігтів стіни
Що сама їх будувала
Аби захистить наш спокій
Тільки зараз всі далеко
Голоси лунають здалі
Я собі купила квітів
Квіти начебто від тебе
(9)
І
Скупчення точок А
З яких я потрапляю в точки В
Чорний квадрат
Що з кожним доторком
перетворюється
на тьмяне фото
Бляшанки з гуркотом
Біжать за мною
Не можу полишить себе
ІІ
Кожна піщинка - секунда
минула
З піщинок - споруди й місця
З секунд - події, обличчя
минулі чи справжні
Але уже тьмяні
І кожна піщинка з секундою
посестри
Схожі, неначе рідня
І так танцюють довкола мене
Дні на хвіст перетворюючи
Місто -
Місця гортаю-ковтаю
зітхаю, забула б,
але пам'ятаю
(10)
Я знудилась за тобою
крізь скляне повітря променями погляду не дошукаюсь
Бачу тебе щоразу,
Щоразу у натовпі, в місті,
В місті з якоюсь жінкою,
Ти знаходишся з нею поруч,
Обіймаєш, тримаєш за руку,
Цілуєш, шепочеш абищо
На вухо жінці у місті,
В місті; в натовпі
щоразу бачу не тебе.
(11)
Як П.Н. XLV
Не залишай мене ані на мить,
Бо щойно ти ідеш - я опиняюсь
На темному вокзалі уночі,
Дме вітер, я чекаю поїзда, що спить.
Не залишай мене ані на мить,
Бо всі мої видіння, всі химери,
Всі марення, всі духи і жахи
Збираються, щоб серце моє вбить.
Не залишай мене ані на мить,
Не загубись у лабіринті вулиць
І збережи від вітру свої вії.
Лише ти йдеш, а я вже вік шукаю
Твої сліди, весь світ вже обійшла.
Не залишай мене ані на мить…
(12)
маленьке гніздечко
закріплене в чорних гілляках
в ньому кілька пір'їн
іще не віднесених вітром
і шкаралупа яєчна
розтрощена й сіра
воно таке затишне
звите із гарного хмизу
(13)
My Science of Night
Мокрою крейдою скрошеною,
наче в пустій хаті залишеній,
ген-ген за обрієм,
просинається місяць, поїджений мишами
З хлібних окрушин візерунком,
як радянські жіночі журнали з порадами і малюнками,
лежать нікчемні вулиці,
шарудять пустими пакунками
Подібні до брудного посуду
і типу "треба було" осуду
лунають асфальтом кроки.
Погані думки, як таргани, збігаються.
(14)
Я так люблю тебе,
що гублю очі, руки,
лишаю вуха десь на вулиці,
і ноги
у крамниці
забуваю,
живіт свій в натовпі не можу розшукати
і збуваюсь шиї десь в тролейбусі на сходах
(15)
Сьогодні, сидячи в дворі на простирадлі
(синьому у бджілки),
я гралась чимсь, я бачила пушинку -
летіла вітром біла і легенька,
а я співала щось собі під носа
і мурмотіла, й знов таки співала
про те, що все минеться, все полине,
як та пушинка стану я легенька,
усе минеться, розчинившись в часі,
я стану цілою, неначе всі дерева,
усе минеться, пройде, все забуду,
все за собою потягне маленька стрілка,
пробігши надцять кіл,
усе минеться…еться -
я співала і гралась чимсь, дивилася на небо,
мені кортіло абрикосів і літати,
і дуже не хотілося додому.
(16)
Про деякі правила
Я
шукаю спокóю у краплях та лікарських травах,
Та знаходжу його лише в твóїх очах та руках.
Десь не там повернула, десь не там зачекала,
І тепер простирадло у ранах та швах.
Ти пішов з моїх снів, ти залишив лиш дикую пустку,
Там вітри і сніги, і багно на чоботях видінь.
Чи ти знаєш про те, що не можна убить ненадовго?
Як вбиваєш, то це вже на вік, назавжди.
(17)
