Буває, серед тисячі очей
Побачу раптом наче рідні очі.
Я простягнути руку й серце хочу,
Розкрити душу, що жива іще.
В ній стільки мрій, бажання і тепла,
В ній стільки ласки зібрано за роки,
В часи зневіри віру зберегла
У почуття прекрасні і високі.
Як це сказати? Зупинити як
Тих, хто в самотність впевнено крокує?
Душі бажаній як подати знак,
Що нам обом тепла сердець бракує?
Ніяк не скажеш, хоч і не німий.
Ніхто чужого слухати не хоче.
Усі чужі. Тому душа щемить,
І в самоті живі згасають очі.
* * *
Чомусь так мало виражені в слові
Миттєвості, в яких життєва суть:
Коли душа співає гімн любові,
І пристрастей завершується путь.
Одні нарешті. Тиша. Мовчки стежу
За кожним рухом, бо німі вуста.
Спадає з тебе марево одежі,
І світиться жіноча красота.
О, скільки я чекав на мить такую!
Передчуваю пристрастей обвал,
Затамувавши подих, я цілую
Грудей твоїх замріяний овал.
Не вірять очі, що я все це бачу,
Тому не зупинити ніжних рук,
Цілую все — духмяну і гарячу,
Я ледь не плачу від солодких мук.
Зникає розум. Рухи всі — стихія,
Двох ніжностей закоханих двобій.
Усе єство у захваті радіє,
І серце мліє — я в тобі, в тобі!
Не зупинитись і не перервати
Цей поступ до блаженного злиття.
Все яскравіші насолоди шати,
Все ближче й ближче апогей життя.
В зустрічних рухах райська насолода,
Бажання, і прохання, і мета.
І світлий стогін — наче нагорода —
З гарячих вуст збентежено зліта.
Злились тіла і душі. Світ зникає.
Все завмирає і кудись летить.
Віднині і навіки нас єднає
Краплинка щастя —
— ця прекрасна мить.
* * *
Три насолоди маю від кохання.
Найперша - я стаю самим собою,
Купаюся у щирім спілкуванні,
Про все, що хочу, говорю з тобою.
Не стримуючи ні думок, ні слова,
Бажанням і фантазіям дам волю,
Я тішуся свободою й любов'ю,
Дивуючись, що оживаю знову.
А друга насолода - все робити,
Так ніжити тебе і так ласкати,
Такі слова на вушко шепотіти,
Так душу над буденністю підняти,
Щоб ти змогла усім єством відчути
Розкуту радість, насолоду тіла,
Щоб ще і ще хотіла і хотіла
Літати разом і зі мною бути.
У хвилі ніжності пірнаєм знову.
В них відчуваю третю насолоду:
Жіночу вдячність щиру і бездонну,
Злиття блаженство - вищу нагороду!
* * *
Немає гіршої образи,
Немає більшої біди,
Коли любов руйнує зрада.
Кричать? Кому? Тікать? Куди?
І тільки виплакавши очі,
Якщо душа іще жива,
Ти розумієш: це не злочин,
В коханні зради не бува.
Любов - це птах. Де схоче - сяде.
Кому захоче - заспіва.
Знявсь, полетів… Яка ж це зрада?
Птахів безкрилих не бува.
Тому не плачте, а молітесь,
Щоб птах кохання прилітав,
Щоби душею відігрітись,
Забути болі і літа.
* * *
Від ревнощів стільки трагічних історій,
Та ми не вчимося нізащо.
Як любить тебе, не потрібен ніхто їй.
Не любить - тобі вона нащо?
* * *
Якщо тебе засмучує мій вік,
Комплексувати з того я не стану,
Бо стільки років має чоловік,
Якого віку має він кохану.
* * *
Мужчина - Дон Жуан у будь-якому віці.
За це б його не клясти, шанувати:
Себе він пропонує кожній жінці,
Щоб їй було із кого вибирати.
* * *
"Скажи, красуне, поки ми удвох,
Чому коханих ти міняєш часто?"
"Я краще ощасливлю багатьох,
Ніж одного зроблю в сім'ї нещасним".
* * *
Показувати можна тільки зрячим.
Співати пісню - тільки тим, хто чує.
Даруй себе тому, хто буде вдячним,
Хто розуміє, любить і цінує.
* * *
Чому любов несе розчарування,
Душевні муки і духовні втрати?
Бо хочемо щось мати від кохання,
А суть його у тім, щоб віддавати.
* * *
Нічого не буває просто так.
Нічого не буває випадково.
Ні зустріч, ні подія, ані слово -
До того йшло, або ж це долі знак.
* * *
Ми в світ прийшли, щоб взнати, хто ми є
В ділах, стосунках, в щирості, в любові.
У цьому смисл життя і голос крові.
Щоденний вибір Долею стає.
* * *
Поезія - не прапор і не жест.
Вона - ознака глибини культури.
Поезія - це унікальний тест
На витонченість духу і натури.
* * *
Я розмовляти починав російською:
Була евакуація, війна.
Російська школа, потім вуз російський,
Мені була мов рідною вона.
В десятому коліні українець,
Двомовність власну я тоді сприймав
Як щось природне,
як культури рівень,
І запитань собі не задавав,
Чому батьки чим далі, тим частіше
Спілкуються російською, і нас
До неї навертають, мов чистіша
Вона від рідної. І ще не раз
Я бачив закопиленії губи,
Зневаги холод в погляді відкрив
Тоді, коли закохано і любо
Я рідною співав і говорив.
Отут і я задумався: допоки
Нас матимуть за другорядний люд?
Співучу мову, ніжну і високу,
Сприймати будуть як словесний бруд.
Ми не самі дійшли до цього стану,
Нас зневажали ще з царя Петра,
Культуру нашу нищено і гнано,
Для них ми — бидло,
здібне лиш орать.
Де ж наша гідність,
скривджений мій брате,
Чи мало ми здолали перешкод?
Навчимось рідне слово шанувати.
Прекрасну мову має мій народ!
* * *
Українці в Росії живуть,
Знають мову російську, як рідну,
Служать словом і працею гідно,
Путь Росії — то їх власна путь.
Росіян не збагнути ніяк:
Стільки років живуть з нами поруч,
Але мови не вчать принципово.
Росіяни, брати, як же так?
Чом поваги до брата нема?
Чи вважаєте нас другим сортом?
Якщо так, то зневага ця — сором,
Це не велич Русі, а ганьба!
* * *
Спитаймо себе, хто є ми?
Чому без держави віками?
Прокляття якої вини
Так довго тяжіло над нами?
Молімось за цей поворот,
Який пережили без крові.
Згадаймо, ми - древній народ
Із пісні, свободи й любові.
У нас багатюща земля,
А заздрісних в світі чимало.
Литовець, москалик і лях
Своєю її називали.
Одне дратувало усіх -
Що ми тут живемо віками.
Браток наш, північний сусід,
Придумав, як справитись з нами.
Оскільки лиш мова несе
Дух нації, совість і вроду,
Забрати в нас мову - і все!
Без мови немає народу.
Тому це не просто все так.
Російська панує могутньо,
Бо сіяв її переляк,
А виростив страх за майбутнє.
Немає ганебніш гріха -
Забути, що в тебе є мати.
Нас мова, як ненька, гука:
Вертайтеся, діти, до хати!
* * *
Вожді до щастя строєм нас вели.
Самі ж сьогодні збилися у зграї
І жили з нас сердешних так мотають,
Щоб не свої, то вже б і прокляли!
Нам вірилося: трохи наберуть
І вгомоняться, і про нас згадають.
Хіба вже Україну доконають,
І нам по-людські жити не дадуть?
Як шахраї нам не робили б зле,
Яка б сьогодні не була руїна,
Чужинці правили, не вмерла Україна,
І при своїх пройдисвітах не вмре!
К о р о т к о п р о с е б е .
Народився у м. Смілі Черкаської області. Закінчив Київський політехнічний інститут, де і працюю доцентом. На Національному телебаченні веду програму "Закон є закон", рубрика "Запитуйте - відповідаємо". Видав десять поетичних збірочок, які можна придбати за собівартістю (1-2 грн) у Києві на Хрещатику, 44, у книгарні "Знання" або написати мені за адресою Іващенко Віталій Вадимович, вул.. Олексіївська, 5, кв. 30, Київ-110, 03110. Або: vivashchenko@ukr.net, і я вишлю. Випустив аудіоальбом "Поезія кохання" (поезії і пісні Олега Слєпцова на мої слова).
