( м. Київ)
написати листа
ІМПРЕСІОНІЗМ
* * *
Надсонячні сузір'я! Симфонія
струмує Марс, мов вітер фантазійно
мрійливий Сиріус палає
граційно збуджене фортепіано
міжзоряні світи купає
у акварелях Оріону: Сонце
Тебе, мов музику, кохаю.
Етюд майбутнього (Весна)
Надпоетично ластівки кружляють
чарують сонні квіти запашні
весна іде над берегами
озер мрійливих, мов сумних сердець,
до мене моя радість із небес.
***
П'янкі сонеми юної весни,
як ніжнозоряні сонати
блакитнозагадкові хмари
умитих
фортепіанно-блискавичних хвиль.
***
Знов романтизм. Музичний рух
В душі моїй Вівальді хвилі,
Мов сон майбутнього прозріння
І подорож у океані сонцемрій.
Там зоряні світи огнекуделиць
Сріблять міжпланетарні острови
І Гьоте пише загадковий
Натхненний радістю сонет.
Течуть поеми нескінченної грози
Буяють океану світові вітри,
Космічно сяють гімни весняні
Відроджують кохання у душі.
***
Надсонячно і ніжноgrazioso
у хвилях серця розцвітають:
сріблясто-білі небеса
вітрокосмічною грозою maestoso
Я - Сон кохання квіточарівливих:
натхненних цвітом юних лілій
замріяних ранковими сльозами
майбутньої
***
Світає...
Музично листя дихає червоне,
мов сльози ластівки нестримною рікою,
у сонне озеро прозоре
бурхливо
теплий шторм блакитних акварелей
Весну засніжену вітрами
пробуджує фантазіями неба
червоно розквітаючих тюльпанів.
***
У світомісті надчервоних ліхтарів
Мрійливо сяють зорі небоцвітні.
На вулиці січневий карнавал:
Ніжнішу білосніжну оленицю
брутально
розстріляли:
Квітку нерозгадану - сонцесяйну,
захмареним серцем
зарізали.
Я плакав - марив золотими голубами,
З очей твоїх лілейні сльози
Марсельєза
червона
Вітозаквітчена весною
Ренесансним сонцем мріє
Новий день
Полум'яніють яблуні цвітінням:
Гроза дихає: блискавкою всміхається.
Сонце поранене кров'ю захлинається.
***
У антарктичному повітрі
співають радісно-бентежно
капели сонячних фантазій,
розбурхуючи в серці
сонату юності життя.
безмежні хвилі білого піску
у море сиплють небо почуттів,
виблискують пейзажі крижані,
натхненно зустрічають
заквітчану грозу нових симфоній,
а завтра дощові вітри
розпишуть снігом запашним
континентальні лабіринти варіацій
фіордами незавойованого світу
арктично-мальовничих декорацій.
***
Сонячних хвиль: Музики con brio:
Хай вітром серця бризне світовий вогонь:
сльозами скривджених зірок умиє небо.
Музичним полум'ям здіймуться заспані планети:
коли Allegro mosso виллється у космос незбагненний
міжгалактичною рікою.
***
Музичний сніг...
Яке натхнення!
Без музики не можу жити я.
Закоханий у музику,
мов композитор сонячних симфоній
відроджую життя,
злітаючих у небо весняних
метеликів сумних.
***
Засніжені простори навкруги,
Заснули ми і вітрозоряні вогні,
Примара! Вічний сон! -
та Ні! Погляньте:
Духмяно серце ллє гарячу кров
у полохливе небо:
Ми вибухнемо полум'яно-юним океаном
І береги розмиєм квітофарбою життя
Ввійдем у вічність музикою мрій:
фантазіями сонця.
***
Засумували чорні хмари брудного неба
Опромінені блиском сонячного світла,
Розворушився принишклий вітер,
А зорі задивляються...
Світ у прозоро-чистих сльозах.
***
Спадає з віт вітрів
духмяне листя світу
і квіти серця покриває запашні
безмежним шаром золотавих мрій.
***
Я відчуваю рухи світу
в серці
захована свобода,
що розірве нудьгу
очей вологих,
які омиють
тіла бруд
сльозами чистоти.
***
Місто затуманеними фарбами світу
розмальовано.
Дощ. Вітровіння сніговію.
Серцем розлито Linverno allegro non molto.
Сонячно. Arpeggiato.
Етюд
Магелланові хмари. Аквілон. Імпровізація зими.
Вітросяйно спалахнуло зоряне небо музикою Моцарта.
Фантазії тюльпанів. Пробудження. Сонце-композитор.
***
Заграли скрипки allegretto:
Сльозинки неба пробудили,
Розлитим зоряним libretto
Умите серце освітили.
Милуючись осяяннями сонця
Замріяли усміхнені світи,
Заплакали заквітчані лани
Сльозами вітросонця.
***
Хвилюють - захвильовують,
Грайливо зачаровують,
Полум'яно заціловані очі
Червонозоряної ночі.
Небесно місяць звеселяє
Бузковий цвіт суничної ріки,
І серцевієм омиває
Заплакані мелодії трави.
***
Як стрімко лань біжить
думки мої кружляють
в шаленому танку...
На вулиці спокійно,
але життя вирує:
Дощ омиває
бруд
осінніх барв
сумного безперервного провалля,
Гроза вирує...
А бурі все немає...
***
Сумні озера
чорних хмар
Втопились у вогні
полів безкраїх,
згубились
У морях червоного
туману.
Лиш моє серце ще живе і
Сподівання створює
У снах вчорашніх
майбутнього життя
***
Я - комп'ютерний файл
інстальований системою,
дефрагментований повітрям,
відформотований незбагненністю і
викинутий в світ
ранкового осяяння
синтагм і парадигм
сонячних симфоній &
ницості існування.
***
Сонячно дихає музика серця.
Вийшов на вулицю:
Оркестр безупинно грає
т р а у р н и й м а р ш.
Навколо смерть тортурна,
мов полунична ріка,
багряноока.