Смак перестиглого м'яса
Щелепи лютують
Так!
Очі та кров. Масло.
Тіл переплетених
Знак.
Вода та сеча поруч
Миски тотожні-
брак.
Пальці сплітають обруч
ламаючи ґрати
срак.
Хто сказав - божевільня?
Насправді - це
зоопарк.
Насправді ми - вільні
(вам по секрету:
я - рак!)
ПОЛЮВАННЯ ВІЧНОСТИ
Я полюю на тебе з вогнем у набряклих кінцівках
Залишаючи відбитки серця на холоді лез.
Темна ніч розганяє фізичні тіла по домівках
але смак твоїх сліз є сильнішим фізичних імпрез.
Я полюю на тебе не рік, і не два. Погодинно
своє внутрішнє, стерте дощенту каміння небес
наче компас звіряю із запахом тим, що невпинно
проникає у ніздрі, у мозок. На те я і пес.
Я полюю на тебе таку неземну, нереальну;
І благаю людей - не паліть, не паліть моїх тез.
Це єдине моє прикриття. Це моє полювання.
Я принюхуюсь - ближче. Вже ближче. Вже ближче...
ЗНОВУ ЩЕЗ!!!!!!
* * *
З висоти дев'яти поверхів
Ти - лише невагомий чинник,
Джерело сумнівних талантів
Народжених та померлих.
Ще крок - і твоє багатство
будуть пильно вивчати медики
з менструально - червоним поглядом
на губах колишнього смутку.
З висоти дев'яти поверхів
Можеш кинути просто Богові
Всі недоліки слів
"летіти"
"з"
"висоти"
"дев'яти"
"поверхів"
ЗВІР
Звір!
На твоїх плечах лупа сьогоденних пригод!
Рубцями спина затаврована,
Зубами слина пошматована.
І забутий далеко-давно посвист рушниць.
Звір!!
Тобі важко у хащах залізобетонних!
Під кігтями камінь сходжений,
у горлі - базальт скуйовджений,
навіть самки із присмаком каво-бензини...
Звір!!!
Утікаючи з лісу у джунглі навіки мертвих дерев-
ти хотів забути прадавнє.
Заховати хвоста потайно.
Ти не зміг. Ти не став. Не забув. Бо навіки ти
ЗВІР!!!!
НАРОДЖЕННЯ СВІТУ
Територія роз.S.гато гірше думів має чітко трикутну голову
Вигинаються в рамці небес перелітні ворони.
На запльованій точці відліку - невгамовні проліски
Пробивають своє життя крізь іржаві колосси.
Переплетені рухи доби у волоссі хворому -
Так народжують світ без війни. Так народжують...
СПОВІДЬ АНТРОПОЦЕНТРИСТА
Я - людина. Навколо мене
у танку кружляють речі.
Інколи просто нудить
та не можна - обтраскаю все,
що формує мене
як людину.
Це - звичайна формальність,
є для цього і тазик, і глечик...
але так хочется плюнуть -
і зблювати просто під ноги.
І відчути себе незалежним
просто
звичайним
псом.
Інколи ружляють речі.рому - и.овні
ВБИВАЮЧИ ЧАС
Кривить душею старий дідуган - Час!
Десь він мене обманув - і не раз, не раз!
Може моя борода - не моя?
А віддзеркалля душі у очах - не Я?
Стривай, старий педерасте, тобі - зась!
Нас користуєш у зад - ось тепер злазь!
Часу більше не має! Так хоче більшість!!
Хлопчики, спіть спокійно. Попереду - вічність...
ДЕЩО ПРО СМЕРТЬ...
"Ми помремо в Парижі..."
"Ми помрем не в Парижі..."
Та до дупи мені,
як помру-то й помру...
Де помреш - там і буде Париж.
* * *
Смерть - це приватна власність.
Під логічним підписом кіллера
Можна розгледіти надпис:
"All rights reserved".
МАНДРУЮЧИ ВОГНЯМИ ЛЬВОВА
Заглиблені в очі шпилі,
подерті церкви у долонях -
це місто у розпал війни
у небо летить
вогнями нутрує по скронях.
Здається, так було в віках,
Вогнями облиті будинки.
Це - знак. Це - божественний знак
На шиї львів'ян,
що у камінь ховають інстинкти.
Незмінні є лише вогні -
Все інше змиває у Лету:
Заглиблені в очі шпилі,
подерті церкви,
невгамовна утіха естета.
РОЗДІЛ 2. ЕРОТОМАН (фізіологічні основи того, що зоветься коханням)
* * *
у руках твоїх тінь - мов пестливий цілунок світання
і слова переходять у форми небесних світил.
Залишається ж нам лиш фізична картина кохання:
анатомія жінки + механіка стильних мужчин.
ПРИЧИНА...НАСЛІДКИ
Терпи. Болить? Терпи! Свербить? Терпи! Пече? Терпи! Не зможеш?
А що ж ти хотів від ночі з маленьким, тендітним тілом?
Ти ж навіть не поцікавився "Хто ти?", "Як звати?"-бо була остання
Остання, кого ти зустрів коло цвинтару мертвих пляшок під столом...
І лише самотність штовхнула тебе до рук венеричного захворювання.
Так?!
Тоді чого дивишся? Іди до лікаря!
ПОВЕРТАЙСЯ, ЕРОСЕ
Ерос злітає у космос -
Еросу стало нудно.
Знову цей клятий осмос
Заслинить кохання брудом.
На язиках у вакханок не пелюстки -
Рани
Сотні мінетних ямок,
Псевдовагітні стани.
Руки у вигляді фалоса
Пестять пляшкові згини...
Еросе, ти потрібен
Світові злої людини.
СЕАНС ЧАКЛУНСТВА
Сьогодні буде вечір чаклунства
Ти відьма? Я - відьмак.
У твоє кирпате настінне обличчя
Вдихати буду знак.
Окреслено чітко коло безумства,
Дим екзотичних трав
Вплітає ілюзії в очі сторічних
Давно уже мертвих жаб.
А дивишся ти в паперовім форматі
На рухи прадавніх сил
Мабуть і не знаєш, що я - божевільний
Учитель Львівських шкіл.
* * *
твоє серце на фоні неба
відбиває хвилини мовчання.
Я ж не знаю, з чого почати -
Так завжди, коли поруч
Ти.
І відведений час нестерпно
Відлітає в прочинені вікна,
Не сказав я тобі ані слова -
Так завжди, коли поруч
Ти.
Відкладу цю розмову на потім
Хоч, напевне, знов буду мовчати
Буду міцно любов тримати
Так завжди, коли поруч
Ти.
колихаючи тіло, мов граючись
о,дитя! Ти - маленьке дитя...
Кларнети любові не сплять -
забавляються.
Амурами снять у очах,
у танку моїх слів, наче знаючи
ти - маленьке дитя. Дитя...
Облиш це безумство.
Мариться
щось у голосі ніжному
серцем наповненим стогнучи, краючись:
"Боже! Яке ж ти мале. Ти ж дитя!"
Дитя? О - ла - ла!
* * *
Щезник мого життя
Трагічно нахмурив брови,
Розбивши коліно об скелі
безжалісних слів.
Щезнику в принципі легко,
Зникне, як було раніше.
А мені знову терпіти,
Долаючи тонни каміння
твого презирства.
СТОГОНИ
Стиль, олівці нагострені.
Гриль з наших слів
Та роздумів.
Стогони
п'ють
вітри
п'ють
із
келихів
сни... сни...
Роль. Миловидна собою.
Актор - не бездара...
їх двоє
ковтають
оплесків
гомін
крик
неминучих
екстазів... стогін...
Стогін? На диво охайно
Веде до кінця.
Аморально?
Зате
можна
почути
що
ти
живеш.
Ще живеш?
Ми таки діти -
Заплутані сонячним світлом,
Павутиною вкриті небес.
І знає лише простирадло
Що ми - таки діти.
P.S.
У мене злетіли крила
прапорами білими -
Більше не ангел я.
Більш не буду
світлими силами
З тобою завжди важко
бути золотом
а
тепер
взагалі
неможливо -
буду молотом.
2001 -2002 рр.
Просто так я розкинув руки (зловив порожнечу)
І заплакав. Чому заплакав? А просто так...
Езотерика брудних вікон, просто втеча
Розчахнута подушка, пір'я летить (просто так).
Просто так я розбив телевізор, цілуючи волю
Збожеволівши, формулу сонця знайшов-просто так.
Це звичайні слова, але скільки в них магіїї (крові)
Ці слова - Просто так!
Просто так!
Просто так!
(простота!)
?
Списані сторінки - для чого?
Для чого? Коли в серці тримаєш сльози.
Кому потрібні твої роздуми про народження,
Суть життя та трішечки смерті?
Ти міняєш слова, стиль, мову
Для чого?
Універсальність всесвіту говорить сама за себе
Не потрібно надуманих фраз, стильних зворотів
Потрібна любов? Бери! Стань безтурботним!
Набридло жити? Тоді не заважай іншим.
Ти перчиш свої твори цинізмом
Н-А-В-І-Щ-О ?!?
Не вистачає його у прокльонах людей?
І що саме дивне - вони все розуміють
Та ніхто не хоче спинити. Чому?
Може, такі як ти
все ж потрібні?
***
мертва зона чужих ніг -
припорошена снами пантера.
У нестримнім бажанні-біг
вщерть забитого м"ясом сквера.
Від очей до грудей - злість,
із грудей до грудей - хмара:
у дітей Прометея хист,
володіти котрим - кара.
Швидше б дощ пролунав з вен!
Хоче пити чорна пантера
припорошена снами сцен...
Мертва зона - це також сцена.
***
Дихає вічністю зранена львівська осінь,
листям кружляє між джинсами мокрих дерев.
Сліпить сльозами - дощами двоногу гусінь:
парасолями вкритий міста хребет -
проспект.
Стукає лагідно, пестячи шкло машинне,
"Хто там?" питають шини. "Це я, депресія"
і машини повзуть жуками, навіть стильне
залізяччя стає частиною кпини
днини.
Дрімає у муфті легень золотим ембріоном
і стомлено, тихо шепоче: "Ти любиш"? "Люблю..."
Я живу в тобі, осінь, сезонно-гірким еталоном,
відбиваюсь в калюжах - небесних очах,
снах...
***
Реквієм наших сліз -
зачарована музика долі.
Звичайних. Солоних. Поволі
з небесних очей - вниз.
Сеною плин по щоках,
ніжно пестячи кутики рота -
так довіки смакує скорбота,
залишаючи ноти в руках.
Реквієм наших сліз -
невеличка містерія слів.
Колоритно окреслений гнів
цим словам надає злість.
І коли опадуть скрізь
бетоновані шати сердець:
на кінець. На самий кінець
буде грати реквієм. Сліз.
***
Деградація часу у стислих пружинах механіки тіла,
перистальтика душ у звивистих норах електроактивного мозку.
Мартенівські печі сердець з невимовно солодкими гаслами,
Це - людина, вінець непродуманих дій еволюції.
***
Цигарковий блюз у кав"ярні,
Матюками приправлений час.
Смак розпусти, дух буцегарні,
острівець перелітних фраз.
Концентрована злість у бокалі
ще сто грам - і мертва мораль.
Шляхом звивистим поміж фекалій
я піду шукати Грааль.
І запльовані діти суспільства
будуть хижо дивитись услід:
цим гранітним маскам дебільства
недоступне поняття - світ.
