@@@ Від чого стигне кров? Від
чого клякнуть руки? Від чого сивий птах Співає про
розлуки? Від чого люди в снах Кошмари тіко бачать? Від
чого спить душа У мороку невдачі? Від того, що
Земля Вкривається радоном. Від того, що азон З'їдається
азотом. Від того, що нема У світі тої правди. Від того,
що любов Ховається у зламки. Від того, що дарма У світі
ллються сльози. Від того, що слова Давно усі забуті. Від
чого я пишу Такі сумні ці вірші? Від того, що сама стаю
щоразу зліша.
* * * Де зірка впаде на долоні, Там
в світлі рожевих химер Надія зросте у прокльоні І вб'є
ненаситних зажер.
Де стелиться біла хмара, Там в світлі
твоїх думок Народиться зірка нова, Щоб потім злетіти з
долонь.
* * *
чорний день блищав як
сон ртутне небо сохло ти приходь посидимо вип'єм
яду з медом-соком
* * * Екранізація життя Із
чорним відблиском Болотного буття Коли картина Вийде на
екран Дивитись можна буде Тільки в снах Там елементи
чорних плям Там небо у зірках Блакитний дах і сивий
страх Болюча згадка не про ТЕ І щось похоже на ПУСТЕ І
птах що серце поїдав І спів що душу випивав А далі гострий
біль і смак Долонь холодних на вустах І чорно-білий птах
думок Потроху мізки облітав І залишився тільки крок До
повного злиття…
Екран згорів Скінчилося кіно Ніхто
не знає Що ж в кінці було І тільки режисер десь
там Ховаючись в пітьмі сказав: Для кожного із вас Я свій
кінець пишу Вже час…
* * *
Гра - життя і
смерті. Стогін - Крик душі німої в час, Коли серце плаче з
болю, І нема життя на волі, Бо залляло поле кров'ю З
рани, глибшої, ніж яр буття.
* * * Ти стомився Біжиш
в нескінченність Добрий світ залишаєш у снах І малюнки що
вітер приносив Викидаєш з життєвих мас Погляд свій зупиняєш
на стрілці Що в годинника свого взяв І нехай ти тепер
стомився І нема в голові ідей Я сама намалюю місто Що не
викинеш його враз Той малюнок навіки залишить Тільки свято й
надію на рай
* * * Мікроспогад у
мікрочасі Мінівсесвіт у мінідумках Максимальне зникання в
масі День у день незворотних снах
* *
*
Міріади зоряних шляхів У всесвітім Міліарди
нерозпізнаних світів В мозкові А далеко у снах десь спокій
Вічності Ти тікаєш від злих людей Втомлений
- Катерині Катерина Ельф. Заступник Директора з організаційних
питань ЛІТ "Скляна Куля", журналіст газети "Океан Мрій",
фотоманьяк, майбутній провізор.
* * *
Дихай крізь
скло У печальнім трактирі. Випий вино. У майбутньому
сивий Силует за вікном НадБлизької людини. І гранчак
із вином Наче серце у тирі Хтось відстрілює знов. Ти в
печальнім трактирі Заглядаєш в вікно І не бачиш там мрії.
А у темнім кутку Загляда у свічадо Хтось розігрує
смерть У кістки гра не вдало. І бармен, що вночі
Відліта білим птахом, Налива у гранчак Твою кров. То
принада Для усіх, хто прийшов Святкувати тут зраду.
Розіб'ється гранчак На маленькі кавалки, І доп'є твою
кров Твій печальний собака.
@@@
Помандруй
зі мною По шаленім світі І можливо очі Запалають
сонцем Погуляй зі мною По нічному місту І можливо
сяде Ангел нам на плечі Уві сні можливо Ти побачиш
всесвіт Тих кого ніколи Не знайдуть вже
люди
@@@
Руйнуй усі бар'єри І кидайся в
кар'єри, Глибинні і забуті. А ми з тобою скуті. У
невимовній скруті Мене з собою тягнеш Руйнувать усі
бар'єри І кидатись в кар'єри. А вони глибинні, А вони
забуті. Я туди не хочу, не тягни - Ми
скуті…
@@@
Покажи Як мій всесвіт
вмирає Як останній рветься зв'язок З усіма хто кривавий
напис Малював над моїм вікном
Подолай Мій останній
погляд Мій шалений до смерті потяг Що не зможу спинити
сама… Але певно я тут одна…
@@@
Перефарбовані
у невідомість Переоцінені у небуття Із тріскотом порвались
долі Не знаючи що все дарма.
@@@
Плаче світ і
сивіє під маскою, Що з потоків брудної брехні. Заспівати
всім правду хотілося, Але всесвіт вмирав від нудьги.
І
по краплях стікали слова твої Не знайшовши відгук в душі, Що
вмираючи навіть не плакала, Бо не знала, що в прірву
летить.
* * *
Остання посмішка в
уста, Останній погляд і пуста, Ніким не стримана, не
та Дурная думка, що дарма У мозок твій вповза і зна: Від
неї ти вже не втечеш. Забудь, тікай і не вертай. Одна
лишилась в світі зла І думка та, що вже вповзла, Тобі
шепоче: Ти дурна… Лишайся тут, ти не сама, Тебе любити
будуть тут, Розваги, секс і… Пустота! - Кричить тобі твоя
душа, І ти, почувши крик її, Ламаєш світ пустих
розваг, Злітаєш в небо у світи, Де ти літатимеш сама, І
душі, що тобі близькі, Тебе введуть у свої
сни.
@@@
Ни дома, ни рая, Ни света, ни
тьмы. Бродила по миру, Кидаясь в костры. Глотала
пилюли От чуждых проблем. Своих не имела. Нет. К бродячей
своре Себя приписав Украла корабль - Смерти
портал, У вечности взяв Себе на прокат: Улыбку
буддиста, Зов вечного сна, Немножко - луч солнца И
звездный туман. Она улетела Забыв обо всем. Она улетела
В свой Дом.
@@@
Прощавай, мій закляклий
друже, Ти від жахів навік скам'янів. Краще б не бачив
спаплюжених, Смертю скалічених світів.
Не залишай одну,
мій друже, У цих приречених світах. Благаю! скам'янілу
душу Дай розтоплю теплом своїх страждань.
Не ображайся
на наляканого друга - Ти теж колись лякався бути сам, Тепер
літаєш, наче вітер, Один самотній скам'янілий птах.
