Поетичні майстерні - Оленка Михайленко
Твори наших кращих авторів
Олена Михайленко
(м. Київ)(Ева Шетелей)
(http://termitnik.dp.ua/author/tibibo/)
Написати листа
* * *
сьома ранку як наркотик
я спiваю i смiюсь
я дивуюсь i дивлюсь
сьома ранку я наркотик
навкруги все наче справжнє
може й справдi все це справжнє
i Вокзальна i Хрещатик
я дивую всiх зустрiчних
я лякаю пересiчних
перехожих у метро
я не можу зупинитись
я не можу зупинитись
я не можу зупинитись
я танцюю рок-н-рол
***
* * *
цей вагон метро прямує в Делі
якнайдалі від холодних вікон
від кривих ялинок від дешевих
безпорадних різнокольорових
позолочених святкових атрибутів
на ялинкових безсилих лисих лапах
від зими й зимових п'яних свят
від моєї стрьомної оселі
від моєї стрьомної роботи
в Індію?
у Львів?
в матріархат?
* * *
Навіщо мені всі небесні тіла
Коли в мене тіло
Твоє
в голові
в моїй голові є твоя голова
твоя голова і думки головні
про сутність, сукупність, свідомість, самотність
* * *
Запах меду, землі і смоли, і горілого хліба.
Божевільна,
як місто твоє,
як трамваї повільна.
Говори, говори, бо зі мною мовчати не можна,
Бо я стану боятися, буду безбожно тривожна.
І почнеться трагічно-комічний танок сублімацій
Так бажаю контакту, що навіть торкнутися мушу
Примітивною близькістю вбити надскладність байдужу
Тільки краще було б, якби знову ти міг говорити...
* * *
щокою косулі торкнуся долоні
одвірком брудним притулюся до скроні
рукою лемура візьму твою руку
бо я що завгодно, та тільки не жінка
дельфіновим звуком збуджу на світанні
губами змії поцілую востаннє
очима ікони спитаю дорогу
й ходою лошати (куди поспішати?)
посуну потроху
бо я хто завгодно
* * *
Трапилися одна одному
Дня серед міста
Містичного
Антикварного
Яке мене
То бере, то
Не любить
Вина
А любить
Його
Сміх
Живий
В очах
Щось справжнє
Думають
Різними мовами
Про різне
Розрізати
Лишай самотності
Безсилі
Слова
Ми
Не
Вже звикла
Без нього
Не можу
Надивитися
Декорації
Чорні як цегла
Червоні як дорога
До Бога
Жовті як старі будинки
Іграшкові
Що пахнуть сонцем
Блакитні як його
штани
Сині як його
Серце
Білі як весна
Дерев
Дитина
Безголова
Сонна
Але вміє
Швидко думати
Слова пусті
Навіщо
ти живеш
Навіщо я люблю
Тебе
Тримати за руку
На цвинтарі
Красти звідти свічки
І читати в Домініканському соборі
Вірші Чубая
Бо як інакше
Бога
Славити?
* * *
Я жию у Львові
В поганому домі
Сплю мало
Я - кістка птаха, наповнена ртуті
По суті
Вже кілька днів
Життя -
Там де ти
Людинозалежна
Багато магазинів книжкових
І нема куди
Сміття
Кидати
На церковному подвір'ї зґвалтована
Байдужістю
Своєю
І казковою красою
Цього міста
Слова "терцероль"
Токати "ре-мінор"
Слухай далі...
* * *
А містом йдуть чутки
В повітрі вже вирує
Всі хочуть подивитись
На той вогонь чудний
Що світло
Й біль дарує
І залишає попіл
Я -
Пломінь той дурний
Що біль дарує
Й світло
А містом йдуть чутки
Що я вогнем вагітна
* * *
Магазин-салон "Смуток"
Все для похорону
Ще однієї спроби зачаруватися
Але вечір теплий
Диво вже сталося
кожен сам собі неформальний лідер
почуття неможливо передати словами
і саме тому в намаганні цім є краса,
бо мета недосяжна
* * *
Я - Київ , я стомилася від себе
я пліснявію гола просто неба
бо дощ іде по вулицях моїх
йде танцювати рок-н-рол у ліс
вода іде з Майдану на Узвіз
вода бліда в артеріях моїх
бліда вода попри критичні дні
* * *
я і тінь від мене
тепла і кульгава
ідемо на шпацир
небо наче кава
п'ю й мені смакує
алкоголь повітря
ліхтарів цукати
мокрий цукор снігу
ласощі до свята
чорне небо з білим
теплим ніжним тілом
молодого...
* * *
поруч з жонатим шофером
разом в машині півнеба
джазова молодь Вкраїни
йму переходить дорогу
онде стартуюча Єва
грошей нема принципово
хоч би шофер здогадався
трохи підкинуть небогу
надто вже хочу додому
їсти
* * *
що це за видиво суне
хто онде лізе рогатий
схоже, тролейбус при-
" п'ятий "
злим павутинням до неба
саме його нам і треба
гуркіт і курява, крики
стогне, двигтить під ногами
наче прокинувсь Еребус
гомін і лемент великий
мила, не бійсь, то тролейбус
виїхав нагло з-за рогу
сірий, мов день, недолугий
небо взялося за роги
й наче б то оре дорогу
імпровізованим плугом
* * *
серце - червона рибина
знову тікає до тебе
в синій в блакитний до моря
в синій в блакитний до неба
там вони плавають разом
синя й червона рибини
синя - твоє мертве серце
синє з блакитних глибин
* * *
крізь вікна окулярів
я бачу зимний Київ
цивільний
інфантильний
він душу з мене випив
тепло із мене виїв
спостерігала Київ
і поглядом сковзала
і голос захлинався
у куполі вокзалу
немов вино у чаші
немов вино у чаші
бароко
рококо
* * *
в тебе очі святої Терези
щось в тобі від святої Терези
може те, що ти теж
давно мертва
* * *
я наче холодна
із крану холодна вода
хлорована кров цього міста холодна проста
я маю надію, я намір плекаю проста
дістатись до ваших сердець - мов прозора вода
та наче масло ви
біжи хапай лови -
душа тікає десь
ви розтікаєтесь
інакші в іншу мить
водою не одмить
ви наче темний віск
з брудними травами
олія грішних звізд
з жовтавими плямами
я плачу голодна
на люди голодна реву
я хочу проникнуть у масло, у віск , у траву
та скільки не бовтай - з водою змішати ніяк
я стану другою, та вашою стану не я
* * * *
Дивись, навіть тінь твоя
землю зігріла
* * *
Спить він на двох боках
В нього зацвілий ніс
Він не схожий на нас
йде через темний ліс - все бачить, все чує, найменший порух,
найменший подих, найтихіший стукіт серця найнепомітнішої пташки - в нього гострі пазурі, в нього брудні ікла, він дихає зовсім по-іншому, повітря зі свистом і хрипом вилітає з його ніздрів, в нього кров інша, він їсть сире м'ясо, він ніколи не зрозуміє нас, а ми ніколи не зрозуміємо його
Це хижак, це Їжак
Має в роті вужа
Змієносець
* * *
придавлена тінню твоєю
лежу в депресивному стані
нічого не годна робити
ні встати, ні руку здійняти
й не думав, а все-таки влучив
* * *
вівця з зеленого листя
не їсть зеленого листя
уперта
чи хоче вмерти
не їсть ні трави ні квітів
хто чув - щоб траву жаліти
* * *
налила води у сито
пішла поливати літо
нехай росте, вже пора
дивись, зима вже стара
весну-красну й не помітим
аж осьде - полите літо
ходила, співала, звала,
сама з собой розмовляла
а голос глибокий, темний
неначе потік підземний
мов чорна земля, мов мох
* * *
Де мої кози
Де мої кози
У Ізраїлі
Ось мої кози
Ось мої кози
Йдуть у армію
* ** *
із панків найкращі найсправніші ельфи
ось кава, ось зошит з івриту, мессіре
сьогодні, здається, прем'єра у "Дельфах"
а чуєш, як плаче в ефірі Земфіра
то, мабуть, на дощ
то кінчається жовтень
* * *
тихо співає тихо
баба спиває лихо
котить яйцем по тім'ї
друзі мої зникають
йдуть (бо надворі вечір)
спати в щасливі сімї
* * *
я - фламенко я - фламінго
целюлозна целюлітна
я - Аліса Я - Лоліта
я потрапила в пригоду
я ношу в своєму тілі
замість крові теплу воду
а метро немає більше
* * *
я повертаюсь до певного міста, бо тут
мешкає ще молодий, світлий ніби-то бог
вічна одна і, напевно, магічно один
може, судилося трохи пізніше удвох
може, тепер. Якщо так -
то подай мені знак
час обертається, задом плазує, мов рак
дні, як клітини, з'їдає минулі, мов рак
наче пухлина у мозку того Бога
* * *
цей вагон метро прямує в Делі
якнайдалі від холодних вікон
від кривих ялинок від дешевих
безпорадних різнокольорових
позолочених святкових атрибутів
на ялинкових безсилих лисих лапах
від зими й зимових п'яних свят
від моєї стрьомної оселі
від моєї стрьомної роботи
в Індію?
у Львів?
в матріархат?
* * *
доторкнися до мене - кричу кожним порухом подихом
доторкнись до тих місць що не є ерогенними зонами
кілометрами вкрадений прагну тебе закортіло
тіла
мертвого наче
душею
торкнися мене
* * *
я неприваблива
чума
я радіація я джаз
всі відбиваються у шклі
і я сама по кілька раз
і в відображеннях моїх
у кілька поверхів - серця
є стіни дах у вікнах день
і в камері по два жильці
і ти живеш тепер в мені
* * *
теплі тіла дерев
плетиво протирічь
я - біла риба - день
ти - мертва риба - ніч
ти - не живий, ти - мрець
фарба і формалін
навіть коли ми вдвох
кожен із нас один
груба бездумна плоть
дикий гарячий рух
кожен твій рух углиб
з нас витрясає дух
душу із мене геть
крихти життя і ті
ти убиваєш нас
ми вже легкі пусті
геть від самих себе
далі і далі ми
* * *
немає в дерева автора