Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
Бібліотека авторів нашого видання
Ірина Новіцька
Лауреат "Поетичних Майстерень" 2001року
"Страсті за Іоанном".
Ця музика важка - водою б їй назватись
Подібно Стіксу водам чорно-золотим.
Так ніжно обіймає вуха теплуватий
Туман прозорих нот - а все ж різкий між тим -
І тут повітря, що розжарене від схлипів,
Стрічає натиск рук, заламуваних так,
Що музика, доповнена цим хрустом, типів
На задніх темних лавах повергає в ляк.
Бо їх комплекція з фігурами Пилатів
Прикликала б алюзію, якби не те,
Що їх ніхто не вбачить - ніжний дим крилатий
Кладе рукав на очі, клубиться й росте.
Блиск багряниць не може уявитись оку,-
Бо він це знав: що серед післялітніх піль,
А не в синедріонних залах, рвав пророку
Всі нерви смутної душі червоний біль.
Стражденнику, і знов мені перед очима
Твоя печаль! У ніжних голосах, куди
Вона ввійшла, вчувається пітьма незрима
І заливає світ потоками води.
Присвячена тобі хвилина піднебесся
Спускається донизу, в оркестрову, в зал.
Срібляться брижі й на густім, прозорім плесі
Висвітлюється сонцем душ гіркий хорал.
* * *
(В редакціїї В.Л.)
Мені туди,
а вам сюди,
мені по вулиці Костюшка,
там проживає звабна шлюшка:
вся - від чобіт до капелюшка
така, як сниться чумаку
в його дорозі до Траяна,
що ж, раз припала до смаку.
Надбожевілля еклектичних
костюмів, пальт, вставних щелеп,
і гранж, й кутюр,
і лиця, що, бонжур,
пісні, мов виверти трамваю...
Тож Вас чекаю? чи лише
на те чекання мрію маю
й, чекаючи, собі взираю?
Ота, яскравосиня, вбрана,
немов танечниця Дега.
Окупувала стіл, блищить
надмірно випнута нога,
сідала ж - наче в бегемота.
Хоч загалом мені охота,
та неохота це з будь-ким,
окрім, звичайно, може вас,
та вас нема між нас, - атас!
заходять символи доби -
діаспорні англійці, чи то пак,
вкраїнські неотесані пупи,
oh, very well, - вони нарешті тут,
ну що ж, we shall,
танцюльки зачинати і когось,
чергового, із геніїв ( у потім),
ну просто цирк на телеграфнім дроті.
Комфортно і безпечно поруч,
розклавши причандалля на дивані,
веде свій спіч вельмиповажна пані,
якій потовкся хтось у декольте,
і нещодавно, бо ж оте -
розщіплений нацицник, крам на показ.
Оказія вже звична при дворі,
тим більше, о такій порі,
коли зачуханий, рудий Нерон
виводить брите військо на перон.
То вже напевне буде щастя
йому і їй з народовластя.
Друкуєм геніїв для націй!
Без вакцинацій і пальпацій!
...Продукція салону й перукарні:
округлий зад і ніжки в міру гарні.
І ручка в перснях фондоблагодійних,
і пара очинят жагуче-мрійних,
вже не кажу про ци- і пі-...
Навкруг кардибалет -тупі
особи видно тої ор'єнтації,
- і ці друкують геніїв для нації!
Покій сусідній - провидіння! - вільний!
Ходімо пані, слиню ручку, спільний
омрійний вальс бажаєте? Мадам!
До ваших послуг,
Ваш покірний ослик.
Нам бути,- чи не бути вам.
Таке бувало в Сирії і в Римі
(див."Апулей"), мадам, єднаймось в римі,
і рвуться ланцюги, і якорі
спадають вниз, на дно, -
кохаю вас! і хрипло, і надсадно
з ядухою, з налитими очима,
всім серцем гупаю! в такт аритмії,
розширеній, як ці, в капронах, ноги
до 180, злітають
і додають нову, жагучу лють
в пожежу глузду поміж нами...
Та дує вогнегасник. Квити!
Усе! Дівча, до мами! Взагалі,
у мене жінка й діти, геть малі...
До виходу у черзі простяглась
широка стрічка пань, убраних наспіх,
ось чоловік дружині кида усміх,
а та йому у відповідь як дасть!
Життя, життя! - це просто трафарет!
Під крики - "Правди" завтрашній декрет
спада на землю й сходить як звіздець.
Ну добре, добре... Видно, це кінець.
Мені вже сорок. M'mento mori... морок.
Хоча... весна... й марцюються коти,
і певно маю, маю ще пройти,
на грізну вулицю Костюшка.
Чекає там зваблива пані-шлюшка,
архангеле, мені у Львів, пусти...
* * *
Що цей портрет живе своїм життям,
Мальований мисливою рукою,
Це ще й не вїдчувалось. Лиш легкою
Провісницею всіх твоїх нестям, --
Лиш тінню, що наразі прикриттям
Служив їй вираз сонного спокою
В обличчі й позі,--ні, мій Антиною,
Не пересилиш долі забуттям!--
І тінь ставала явою!Порфіра
Кривава вкрила руки. Щось від звіра
З'явилося в їх затиску. Ясний
Погожий спокій змінюється шалом
Розгнузданих інстинктів. Ти такий?
Насправді? Що ж назвати ідеалом?
* * *
О любий Гамлете, забудь стежки,
Які тебе носили Віттенбергом,
І універ, і місто тихим смерком,
Коли з пивниць вертають пияки,
І стійку, де ти з Юдком а чи з Берком
Так кружеляв по-данськи наливки,
Щоб потім видивлялись двійники
На тебе, схиленого над люстерком.
Нагальний лист зове тебе додому.
Твій батько вже в могилу ліг тісну,
Отрутою вколисаний до сну.
В трагедію, допоки невідому,
Ця путь веде. Ступи ж без каяття,
Бо Доля вимогла твоє життя!