Ірина Пристая


Фантазія для думки з органом

У тишині благословенній храму,
Вичікував і млосно знемагав,
І мануалей крилами-рядами
Немов хотів,
Немов летів,
Домішуючи враження думками,
Тому сказать нічого не встигав.

Уньому нуртувало і кипіло,
І мовчки тисячі сердець билось
І в пневматичних грудях клекотіло,
Чого хотів,
Куди летів,
І те, про що його могутнє тіло
Заледве промовчати спромоглось.

Несила вже було йому терпіти.
"Музики, музики передусім" -
Аж тріпотять бурштинові трембіти.
Цього хотів,
Сюди летів.
Він вкаже нам, як музику любити,
Він збунтувався всім єством своїм.

І враз величний, вкритий самотою,
Сліпучим білим німбом спалахнув,
Потужною таємною рукою
Він сам заграв,
Як заридав,
І благородну чисту душу свою
На звуки досконалі обернув.

В його легенях кожна альвеола
Сопілкою тендітною була.
Оживлена від подиху Еола
В ту саму мить
Вона летить
Під купол, далі, аж до раю кола,
Мов ангела пір'їночка мала.

Не пролунало там аплодисментів,
Не голосив похвал нещирий хор,
І не було захоплення моментів.
Ні так, ні ні, -
І в тишині
Цей перший із музичних інструментів
Дограв "Токкату й фугу ре мінор".

Ефірне нотне птаство здійнялося
І відлетіло в тисячі уяв,
І мов нічого тут не відбулося,
У тишині.
Ні так, ні ні...
Чи може то мені лише здалося
І просто вітер церквою гуляв?