Час, Боже. Безмір літньої пори.
Кинь горню тінь на сонячний годинник,
понад полями вивільни вітри.
Звели плодам зливатися в одно,
дай цим плодам ще дві спекотні днини,
дай стиглости, солодкі крапелини
дай обернути на важке вино.
Бездомний вже не матиме житла.
Самотній завше буде в самотині,
писатиме листи свої осінні,
брестиме там, де жовта кушпела
оповила алеї безгомінні.
Париж, 21 вересня 1902
DER PANTHER Im Jardin des plantes, Paris
1902
Sein Blick ist vom Vor"ubergehn der St"abe
so m"ud geworden? dass er nichts mehr h"alt -
Ihm ist, als ob es tausend St"abe g"abe
und hinter tausend St"aben keine Welt.
Der weiche Gang geschmeidig starker Schritte,
der sich im allerkleinsten Kreise dreht,
ist wie ein Tanz von Kraft um eine Mitte,
in der bet"aubt ein grosser Wille steht.
Nur manchmal schiebt der Vorhang der Pupille
sich lautlos auf -. Dann geht ein Bild hinein,
geht durch der Glieder angespannte Stille -
und h"ort im Herzen auf zu sein.
Барс
Переклад Василя Стуса
Йому несила втоми подолати
од миготіння нескінчених грат.
Неначе світ - це грати, грати, грати,
помножені в очах увостократ.
Легка його ступа, м'яка, пружна,
затиснена в малесенький обруч, -
мов танець сили, зібганої кружно
довкола волі, що крутіша круч.
І тільки інколи спаде запона
з його очей - тоді у нього світ
зайде, пройнявши тіло, шалом повне,
а серця досягне - і згубить слід.
Пантера
Переклад К. Богатырева
В глазах рябит. Куда не повернуть их -
одни лишь прутья, тысяч прутьев ряд.
И для нее весь мир на этих прутьях
сошелся клином. притупляя взгляд.
Беззвучным шагом, поступью упругой
описывая тесный круг, она,
как в танце силы, мечется по кругу,
где воля мощная погребена.
Лишь вренами занавес зрачковый
бесшумно поднимается. Тогда
по жилам бьет струя стихии новой,
чтоб в серце смолкнуть навсегда.
КАРУСЕЛЬ
Jardin du Luxembourg
Переклад Мойсея Фішбейна
Кружляє дах, і тінь його кружля,
Сповільнено кружляє кружина,
Йде колами країна мандрівна,
Строкаті коні мчать нізвідкіля.
І поміж них — лошиця запряжна,
Така ж баска, гаряча й норовлива,
За ними палахтить левина грива,
І часом видно білого слона.
А онде олень, він достоту мчить,
Неначе в лісі, хоч сідло на ньому
Й мале дівчатко, вбране у блакить.
Вхопилося за гриву, ще не звикло
Малятко, на якому білина,
Що лев реве і люто шкірить ікло.
І часом видно білого слона.
Летять на конях колами дівчата,
І задорослі погляди чаїні
Десь поза колом, десь у далечіні,
Там, де потойбіч тайна непочата, —
І часом видно білого слона.
І все летить і гасне потаймиру,
І крутиться подібно до мари.
Ці барви, вогняну, зелену, сіру,
І профіль цей ще видно до пори.
І усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри.
Париж, червень 1906
ОСІНЬ
Переклад Василя Стуса
Спадає листя, падає з-за хмар,
немов з небесного рясного саду.
Воно спадає, сповнене досади.
Із темряви, з ночей, із зорепаду
розприскує земля останній жар.
І нам опасти вже своя черга'.
На себе глянь - ти губишся в ваганні.
Та є Господь, що на дбайливій длані
все впале милосердно зберіга.
ІСПАНСЬКА ТАНЦЮРИСТКА
Переклад Василя Стуса
Немов сірник, що тільки спалахне -
враз язикате полум'я займеться.
Так і вона. Заледве промайне -
залопотить одіння осяйне:
здригаючись, у круглім танці в'ється.
І вмить вогнем все коло повилось,
замиготіло пасмами волось.
Кружляє сукня, все її єство
проймає танцю дике торжество;
одне шалене коло вогневіє,
лиш дві руки стинаються, як змії,
Неначе цей вогонь її знеміг.
Вона його пошпурила до ніг,
зірвавши з себе владно і зухвало.
Та він і на землі іще помалу,
нескорений, горів. Тоді вона,
всміхнувшись, гордо повела бровою,
огнисті спалахи з тонкого полотна
збиває дужлю маленькою ногою.