Буковинські хокку i танка
***
Твій поцілунок
Мій руйнує мозок
Чому, скажи, цілуєш не мене...
***
Моя любов, безмовна, безіменна
Коробкою з паперу під дверима
Лежить давно. Та не працює дзвоник...
***
Навіщо ти торкнулася мене,
Коли вже я зумів тебе забути?
Вже з дерева упав останній лист...
* * *
Я сторінку новУ відкриваю в своЄму житті,
Хоч і смуток гарячий, солений, щокою стікає.
Я вже йду. Та куди заведуть мене нові путі -
Ще не знаю...
Я пожбурив вірші, розкидав їх усі по землі.
Най хто хоче мій біль з мОїх вІршів собі забирає!
А я просто розтану в осінній, ранкові імлі
Свого раю...
31.10.2003
МОЖЛИВО...
Можливо я стану поетом.
Але це вже буде занадто!
Свою пошматовану душу
Сховаю в словесний кришталь.
І стану пихатим естетом.
І буду балакати ладно.
За штучну, висловлювань, ружу
Ховаючи біль і печаль.
Я стану "відомим поетом"!
"Легендою" стану "живою".
Автографи буду давати
Усім на своєму путі.
І стану собі монументом.
Іконою стану святою.
У снах тільки буду стогнати,
Як плакав Ісус на хресті.
ПОЕТАМ
Я не поет. Я просто римоляп
Та серед вас, поетів, так цікаво,
Що я почав писати просто так -
Це як цигарка до смачної кави.
Я полюбив цей ніжносяйний світ,
Гучних метафор дивне розмаїття,
Невтримної Фантазії політ,
Чарівних слів коралове суцвіття...
І ви мені казали: "Ти - поет!"
Всміхався я: "Невже? Заради Бога!"
Потуг моїх -- розмитий силует
Майстерності. Та довга ще дорога...
Я не поет. Я просто римоляп.
Та серед вас зустрів я справжнє диво:
Я бачив Геніїв! Я знаю точно: ТАК
НІКОЛИ НЕ ПИСАТИМУ КРАСИВО.
Та менше з тим. Не кожному дано,
А римоляпу - це ж воно й подавно!
Тож вибачте: я буду все одно
Писати вірші. Сумно і бездарно...
Я збудженно ковтав кохання сок Оголену ласкав твою красу У вирі помаранчових світів...
Та ти тепер відштовхуєш мене "У мене інший є.." - словами б'єш І закриваєш двері на засов...
А я наївний думав: "Це мине!" Та ти єхидно поглядом січеш: У кіпінь льоду кидаєш немов...
Чому усе ж нудьгую я у снах? На пепелищі справжніх відчуттів Я очі твої згадую ясні...
І наш роман читаю у думках Гортаючи сторінки почуттів... Скажи чому ще снишся ти мені?
* * *
Кого чекаєш, дівчинкo моя? - В твоїх очах туманних - дивна мрія. Прозорий погляд лине за моря, Стіка, сльозИ, сполохана надія.
Ти дивишся крізь мене в синю даль - Де твій коханий так тебе чекає! Біжи, маленька, - він тебе кохає! Нехай тобі мене не буде жаль...
Багряні ти вітрила піднімай! А я залишуся стояти на причалі. Пливи, рідненька, в ніжносяйні далі, І свого принца віддано кохай!
І лиш у снах, коли всі принци сплять, До тебе янголом я буду прилітати. І ніжні твої губи цілувати І сон спокійний до світанку ткать...
2003
* * *
Я не можу з тобою лишитись, пробач, я не можу. Я бродяга - мене спокусли далекі світи. Я тікаю від щастя. В останнє торкну огорожу, Щоб на завжди із твого життя у печалі піти.
Ти на мене ще будеш із болем душі виглядати, І калататись серце ще буде від кроків чужих, І з надією будеш у роси рясні вибігати, Та нарешті помітиш що біль поступово цей стих...
І ти станеш як всі на роботу нерідну ходити, І кричати і бити нерідних хоч рідних дітей, І питати ти будеш себе: "Що це значить - любити?", І не будеш від мене чекати ніяких вістей.
І нарешті дістанеш до мене велику відразу, І з прокльонами згадувать будеш ти ласки мої, І уже не кохатись, а посуд трощить до екстазу Будеш ти щоб заповнити якось безрадісні дні.
Та коли повернусь і побачу гнилу огорожу Ти спокійно відкинеш безглузде моє каяття: "Я не можу тебе залишити, пробач, я не можу. Я не можу пробачить тебе за розбите життя."
* * *
Сьогодні в храм твій, зморений піду. Прихожу, втім до тебе я нечасто. Не вмію каятись я, на біду, завчасно І не любить, не вмію, на біду.
Маріє Діво, матінко моя! Чому цей біль? Що він мені пророчить? Розбите серце наче кров'ю точить Моє, як віхола в зимову ніч, життя.
Я припаду із трепетом, в сльозах, На хворі і порепані коліна. Прости за гріх. За хтивість мою тлінну... За серця біль. За свій дитячий страх.
Пробач за те, що я не вірю в Бога, За те, що тільки ти у мене є. Пробач, що сниться по ночам дорога, Що риба завжди з голови гниє...
Луна в склепіннях: янголи зітхають. Стою не свій у зареві свічок. Тяжкі думки із серця чавлять сок. Навішо це? Убогим - не прощають...
Ти, Богородице, - усе ж мене прости! І гріх кохання мого відпусти...
ПЕРШИЙ РАЗ
Перший раз починається з погляду.
Із бажання незримо-наївного.
Хвилювання, до болю, неспинного.
І страхУ до батьківського нагляду.
І довіри до рук його лагідних,
До чарівного трепету серденька...
І пашіння од слів його: "Зіронька,
Доторкнусь я до губ твоїх ягідних"...
Ти ці миті у сні наче житимеш,
А він буде до тебе торкатися...
Тихо скаже: "Я хочу кохатися"
Ти ж коханому не боронитимеш:
Зняти з бедер фігурних спідничечку...
Визволяючи груди із блузочки,
Розшпінкати маленькії гудзички...
І ласкати багрянії квіточки
Юних перст язичком своїм блудничком...
І тремтітимуть війки, як бусинки...
А він знявши твої милі трусики
Милуватися буде трикутничком,
Наче це найчарівніші святощі...
А коли від ігри станеш хтивою -
Увійде він між стегнами хвилею,
Незвичайні даруючи радощі...
І ти будеш здивовано слухати
Своє тіло, таке зачароване,
Своє лоно коханням гаптоване,
І від щастя так солодко плакати
На колінях звернувшись дитинкою...
...Непомітно і так нерозважливо,
Та приємно до болі і вражливо
Ти відчуєш, що стала вже жінкою.
"Мій любий, мій коханий, мій єдиний!" -
Казала ти у пристрасті мені.
І ми, втопивши сором у вині,
Ковтали гріх солодкий і невпинний.
І ти мене на ложі роздягла,
Щоб цілувати спраглими губами.
Щоб ніжними ласкались ми руками -
Зі мною поруч збуджена лягла.
І ми разом злітали до зірок
В екстазі незрівненної любові!
Сплітали губ конвертики бузкові,
І вели тіл безмовний діалог.
І нас гойдали зорі на руках,
Під звуки неземного водограю.
І цілу ніч на тілі небокраю
Палав наш вогник щастя в небесах.
2003
Навіяно музикою: Song From A Secret Garden (Secret Garden)
ЦЕ - ТІЛЬКИ СОН...
А ти скажи: "Тебе кохаю я!",
У вічі заглядаючи наївно.
Скажи мені: "Сьогодні я - твоя!"
І небо зорями зароситься так дивно!
А я в цю мить від подиву змовчу.
Тебе лиш мовчки зможу обійняти.
А потім трепетно, як фею, роздягну
І наче диво буду цілувати...
Ти лиш моя! Це сон. Напевне сон!
Звучать мелодії гавайської гітари.
І ми, як хвилі, мчимся в унісон
І нам дорогу вказують Стожари...
І тільки ніч сміється кріз вікно,
Оголені ласкає вітер плечі.
А ми кохання, грішне, п'єм вино,
Таке бажАнне, і таке до речі!..
Та знаєм ми, що сон цей - тільки сон:
Замовкнуть арфи зоряні на ранок.
І знов реальність нас візьме в полон,
Коли на світ впаде новий світанок.
2003
Навіяно музикою: Galadriel (Pavel Fomitchov)
СОНЕТ I
Навіщо я, скажи, посмів тебе любити, Коли сумна, ридала осінь по весні, І журавлі, у вир збиралися летіти І замерзали ніжні роси в кришталі?
А я тобі признатись був не в силі - Страшною прірвою, зупинений, в роках. І малював, у чарці, очі твої сині, І ніжно, вени сині, різав на руках.
І, у гірких сльозах, лежав аж до світанку. У перегарі виннім, звук топив, зітхань. Пробач за те, що закохався на останку: Любов така завжди найгірше з покарань!
Навіщо нам, на старість, ТАК любити? Вже краще від нудьги по-вовчи вити!
СОНЕТ II
Нарешті збожеволів я від справжнього кохання, Коли моя, пройшла вже, золота пора. І я, як в юності, не можу спать до рання, І знову мариться, душі і тіла, гра.
Украла душу мою мавка ясноока, Коли бродив у нетрях, ніби сам не свій. Але й вона була - пекельно одинока! І сльози падали з її зелених вій...
Віршами мавку я зумів причарувати, Вона мене - піснями... Й почали: На неї - я, вона - на мене, чатувати, Та в грішнім флірті - щастя не знайшли...
Навіщо ми одне на одного полюєм? - Ніколи ми разом кохання не відчуєм...
СОНЕТ ІІІ
Навіщо жінок у гріху я бажаю любити? Навіщо чіпляю бажанням цю хтиву струну? Невже не зумію із совістю в злагоді жити? - На хвилі екстазу лечу у пекельну пітьму...
А потім за свої учинки себе зневажаю, І Богом клянусь, що жінки остогидли мені. Та знову грішу. Але знов божевільно кохаю І мучаюсь знову. Слізьми омиваю вірші...
Замкнулося коло. Не можу його розірвати: Порок-каяття-божевілля і знов каяття... О небо! Скажи, доки мушу я біль цей ковтати? Навіщо потрібне таке кострубате життя?
Та мушу до смерті в безтямнім коханні страждати І душу свою, по частинам, жінкам дарувати...
СОНЕТ IV
Тепер - все просто! Стали на місця Душі, несамовиті, хвилювання. Звучить струна кохання. Тільки я Не прошений на цім балу кохання...
Зіграю я симфонію небес, На скрипці побажань, чарівній парі! Сплету для них мереживо словес, Нанижу самоцвіти на коралі...
І їм віддам свій дивний амулет - Від розпачу в гарячому коханні. І крила ангелів... І цей сонет... І мовчки зникну у багряній рані.
Прощай! Щаслива будь! Лиш уві сні Тобі співатиму ще я свої пісні.
СОНЕТ V
Твоя любов вартує значно більш За мОю неприховану прихильність. Твоя краса - найкращий в світі вірш, Яку торкнутись ще не встигла тлінність.
Ти - без огранки, дивний діамант, Який, в долонях, наче сонце, сяє. Ти - арфа. Тільки справжній музикант На тобі ніжну музику заграє.
То ж не зважай ти на мою любов! Віддай свою тому хто це вартує. Я вже щасливий, що тебе знайшов, І щастя більше мало хто відчує.
Нeхай між нами прірва днів без ліку, Тебе кохатиму таємно я довіку.
СОНЕТ VI
Як після бурі - втома настає, Ревнивець, з крику,- падає у відчай, Так серденько закохане моє, Взяло собі, чомусь, тепер за звичай
Шалено відкалатавши в грудях, Коли тебе почую чи побачу, В самотності забутися у снах, Свою гірку оплакуючи вдачу.
Бо лиш тоді, коли тебе нема Зі мною поруч, я кричу: "Кохаю!". Та віч на віч зникають всі слова, Відводжу погляд і лицем палаю...
Хоч німоту, в душі, кляну свою, Зізнатись я не всилах, що - люблю...
ВЕСІЛЬНИЙ ВАЛЬС
Вечір танцює, кружляє у вирії щастя,
Поглянь!
Радість іскрИться в очах молодят од вина
Сподівань.
А за вікном скаженіє, буяє чарівна
Весна -
Всіх закликає: кохатись, любити
Пора!
Всі молоді! У душі пламеніє бажання
Вогонь!
Холод зими пропадає від дотику ніжних
Долонь.
І розквітає довкола, кохання, омріяний
Сад -
Сад молодих і прекрасних, як сон,
Молодят.
Музика грає, співає весна серенаду
Дощу.
Губи шепочуть коханій: "Тебе вже з обійм
Не пущу!"
Пари щасливо кружляють у вальсі коралових
Мрій.
Каже кохана: "Тепер ти лише тільки
Мій!"
І в молодят виникає від щастя бажання
Літать!
Гості захоплено "Гірко" закоханій парі
Кричать.
І поцілунок п'янить, наче келих старого
Вина.
А за вікном скаженіє, буяє
Весна...
***
Який незвичний, наче марево, пейзаж -
На жовте листя хтось насипав білий порох.
І цілу ніч лапатий цей кураж
Не відпускав, кружляв, осінній морок.
А ранок наче в казці пробудивсь -
Такий чарівний і до болю рідний!
Затамувавши погляд я дивись
На краєвид цей золотаво-срібний.
Та крізь захоплення росла в душі печаль -
Нема нічого вічного на світі.
Все кане в Літу. І цей сон, на жаль,
Лише на мить в житті дано зустріти.
2003
***
Згорає день у неба на руках.
Марніє синь, вкриваючись зірками.
На тлі багряної, невидимої брами
Сидять в обіймах Самота, Печаль і Страх.
Бере мій розум втома у полон.
Порожнє ліжко звабливо зітхає.
Гірка свідомість зморено згасає
І явність перевтілюється в сон.
І я, нарешті, знову вже не сам -
Біжу до тебе я під шум прибою!
І цілу ніч кохаюся з тобою,
Всміхаючись закоханим зіркам...
Та час тече крізь пальці, як пісок.
П'янке видіння топиться у морі.
Ти знову йдеш, сказавши тихо "Sorry",
А я в буденний кидаюсь поток.
2003
ПОБАЖАННЯ
Напиши мені казку!
Подаруй мені диво,
Де ми будемо разом удвох.
Намалюй мені небо!
Всміхнися щасливо!
Забири в мене вічний посох.
Заспокій моє серце!
Стань моєю душею!
Мої руки зігрій у руках.
Намалюй на долонях
Привітну лілею
І кохай у коралових снах...
2003
***
Запроси на білий танець
Ти мене!
Бо життя таке коротке -
Все мине.
Все полине за водою,
Наче сон.
Забере колись нас Вічність
У полон.
Але зараз - білий танець.
Запроси!
І мене цієї ночі
Полюби...
