(Картина А. Ватто, 1718 р.) "Без жалю за минулим,
тривоги про майбутнє
ми весело ішли квітучим лугом,
попід яким ховалась прірва..."
Граф де Сегюр,
сучасник Ватто
Віоли, тамбурини, клавікорди,
В обіймах меланхолії та снів
Світ ілюзорності і анемічних слів -
Розсипте срібло жалобних акордів!
Гавот печальний - мрій опалих плід,
Під твій мотив провадять гру невірну
Рум'яна лялечка та кавалер манірний...
Де ти, любові істинної слід?
На тлі природи прісний ритуал.
Не піде обертом від нього голова,
Заздалегідь відомі вчинки та слова
І штучних пристрастей невиразний фінал.
Театр тіней, де щастя так примарне,
А граціозність щирість заміня.
Невиправний рокайль, буколіка німа
Та дві душі, загублені намарне.
Чому ж у цій містичній чорноті
Так дивно тане плаття шовк важкий,
Крадеться відчай під тремтіння вій,
І смерть живе в серцях, у темноті...
Віоли, тамбурини й клавікорди -
гряде вона, як грішний світ, стара
пора прозрінь, всепрощення пора -
даруйте ж подих радісних акордів!
Мовчазна вечеря
В домі не буде нікого. Нікого...
І на душі буде темно і пусто.
Свічка краплинами часу заплаче,
на різнотрав'я спливатиме густо.
Гірко опуститься хліб поминальний
на обрус білий жертовним чеканням.
Вітру нічного обернеться шурхіт
в темних віконниць підсліпле зітхання.
Хрипко годинник вітатиме північ.
Хвиля шовкова вкриє розп'яття.
Пам'яті бранка, dona Desnuda
тричі промовить своє закляття.
Миртова гілка на рамі портретній.
Dona Desnuda викрикне ім'я...
Смерть, як дуенья стара, за плечима,
холодом жаху дихне їй на тім'я.
Чадно вівтарні конатимуть свічі...
Вірний закляттю, важкою ходою
Вежі Північної вічний Господар
тінь мовчазну приведе із собою.
Гаспидом страх заповзатиме в лоно.
Лоно гріховне...Dona Desnuda,
що тепер сльози, біль і сирітство -
випалить серце любовна облуда -
з привидом дике, блюзнірське весілля,
з тінню навіки єднання потворне...
Той, що байдуже стоятиме поряд,
слова не зронить і не пригорне.
Вироком в ніч закрадеться світанок.
Час на печать. Та судилось прокляття.
З ним - неможливо, без нього не жити.
Що вороття, як немає каяття...
Вікна і двері - навхрест, щоб напевно.
Ладаном - стіни, аби стихли ночі.
Дітям накажуть - триматись подалі.
Дівам нашепчуть - відводити очі...
* - Мовчазна вечеря - назва некромантичного ритуалу.
Контрданс
Лиш один тільки день
я дарую тобі.
Кажуть, днів'бо таких не буває.
Пряно верес цвіте
у пожухлій траві,
з моховиння вужем виповзає.
циганське причастя.
І з повітря вологого трунок хмільний
наливають нам сосни на щастя.
Сам верховний пернатий земних - Гавриїл,
благодатно і омофорно
шле дар злота з небес,
і осінній контрданс
дивно зводить його валторна.
...Ніжний мій...
...Милий мій...
Мій невиправно милий...
Хто спростує нам плинно
той звихнутий світ -
від зачаття і до могили.
Але цей... Ми хотіли б
приспати тут час,
щоб хвилина летка - сторіччя.
Тільки Хронос неситий
пильніший за нас,
в павутині хова обличчя...
Сонет у передчутті весни.
Стара аноректичка, конаюча зима...
Тепер кінця свого вона вже не боїться.
Як терпко, спрагло бачиться пора,
Коли сніг вибляклий весною освятиться.
На пам'яті блошиному базарі
За гріш дрібний куплю свій давній спогад -
Лукавий погляд і блаженний здогад...
Та ще мембраною бринітиме душа,
Коли Шагалових коханців ошалілих
Завзятий рій здійметься в небеса...
Kobiety w rodzinie szlacheckiej. Крітські записи
І
Життєвий досвід мій не вартий й мідяка -
пістрявим камінцем його знесло
сьогодні до соленої безодні,
де вічний утікач, зрадливий час,
слизьким молюском хтиво вдався
у несвідомість перламутрового лона.
Дивуюсь, як по вінця залива
прокурений ковчег портової кав'ярні
німецьким хваленим менталітетом -
і вельми голосним й поблажливо-вельможним.
В цім скупуватім раю напоказ,
у бутафорських амфорах із гіпсу,
не піниться вино
і навіть кава
і кольором, й смаком, що води Стіксу.
І хоч добродійці так не пристало,
замовити б анісової глибшу чарку,
аби надію захмілілу згодом
відправити, закоркувавши в пляшку
разом з присвятою, в зелену хвилю...
Помарити в капличці віковій
серед старих олив і кипарисів...
У старця мирликійського Миколи,
що милосердний до п'яничок і дітей,
давно забуте виблагати чудо,
шаліючи на вістрі свічки
веселим вогником...
2003
Лютнева метаморфоза
Cнігова фурія
оповила світ
сутінками
снів і стагнації.
На старім офорті
насуплені керуби
возвіщають трубно
Кінець. Беру це
за обіцянку свята,
перетворюючи
вибляклі можливості
на невагомість
сивого попелу,
плетуся дном
холодної філіжанки,
в'язну в багні
кавової гущі.
Помічаючи, що
нутром вазону
крізь гниття і розпад
пробивається стріла.
Нетерпляче підливаю її
утікаючим
крізь пальці часом.
Підсипаю уламками
торішньої надії.
Блідий гіацинт матиме
декадентський запах,
важку з похмілля голову
і твоє ім'я...
2003 р.
Начерк
За рамами
холодними,
осінніми
світало
чи смеркалося -
півтінями
Знобило мури першими
трамваями.
Крикливе небо роз-
літалось зграями.
У брук
каштани стукали -
копитами.
Здригались столики склянками
недопитими.
За столиком
блудниці дві -
весталками
і хміль
і біль
гасили
недопалками.
2002р
Dulle Griet
(Шалена Грета)
Вже не осінь. І ще не зима...
Знов, докупи згорнувши лаштунки,
Не зазнавши твоїх поцілунків,
Мертвим руслом бреду я одна.
Підганя мене пам'ять шалена.
Десь позаду залишивши страх,
На цибатих незграбних ногах
Тягнусь я крізь війну, навіжена.
Згарищ трупних долаючи дим,
Забуваю, як ніжністю зранив,
Як підступно, пекельно тиранив,
Закидаючи плетиво з рим.
Пересохлий мій рот прокляне
Все, що марилось перед світанком...
Оповитий весільним серпанком,
Кепський шолом вінчає мене.
Меч химерний стискає рука,
Волочу в другій скарб я свій грішний...
Лиш тебе, мій солодко-невтішний,
Грета вже не шука. Не шука...
Vers libre
Мені подарували кімоно.
Я розбила для Тебе японський сад
З альтанкою та озерцем.
Влаштувала для Тебе чайну церемонію.
Чи щось подібне до того.
Розмалювала синіми квітами
Вазу з тонкої порцеляни.
Теж для Тебе.
Почала цитувати Дао і Конфуція.
Розвісила всюди паперові ліхтарики.
Я...
Ти смачно сплюнув у порцелянову вазу.
Помочився в озерце із золотими рибками.
Сказав, що чай відгонить пліснявою.
А ще сказав, що йдеш від мене
До Стефи з привокзального буфету.
Вона чудово готує борщ і голубці.
І, взагалі...
Завтра я куплю собі танкістський шолом.
* * *
Сірий ряд глухих асоціацій
Розітнув крилом тривожно звук.
Хрип і схлип. Відсутність декорацій.
Дивний спазм одвічно дивних мук.
І в акордах раптом оживає
Брам старих просвітлена печаль.
Трепетно на серце натискає
Органіст, неначе на педаль.
