Михайло Заводовський

                  Ягідка.

По суниці я Тебе покликав -
І в німім зачаруванні став:
Ніжностигла ягідка - велика
Розкіш, запахуча смакота.

Глянув я в Твої блакитні очі,
Як таємність неба висоти -
І самий собі відкрив охоче:
Ти моя суничка, тільки Ти.

Пестив я Твоє рум'яне личко
І шептав: "Любов - Тобі ім'я,
Ніжноспіла сонячна суничко,
Соковита ягідко моя".

Вже я інших ягід не шукаю,
Кличуть губи на солодкий гріх,
Вмілою рукою пригортаю
Я Тебе, п'янкішу від усіх.

То колись давно була для мене,
Навесні, як мрія - таїна,
Ягідка ще повністю зелена
Недозріла й нецілована.

Їй не порівнятися з Тобою,
В неї ще уста були тверді,
Навіть не оспівані любов'ю
В незрівнянній полохкій жаді.

І Тебе жаліючи й за нею,
Маючи в душі огром жалю,
Повернути б на весни алею,-
Мрію. І надіюсь. І люблю.