Як просто сказати
Шляхетні слова,
Відводити очі:
За змазку - сльоза.
Як легко ускладнити
Простий сюжет.
Сказати:"Дивіться!"
І я теж поет.
Чи зможеш ти бути логічним крізь сльозі,
І скласти розв"язку законами прози?
Чи зможеш любити мене до фіналу?
Не зможеш, я знаю.
Я завжди це знала.
Ти ще повернешся.
Ти сам колись казав,
Що крім мене тебе ніхто не любить.
Ти так казав. Тобі нема де йти.
Чому ж
Мені
Так холодно од люті?
Ти ще повернешся
Родина, друзі, всі мене в тобі
Вони не переважать. Знаєш сам,
Але чомусь
Мені
"Кохаю" тихо вже ніхто не скаже.
Ти ще повернешся,
Ти ще побачиш сам.
У мене - все, що тільки може бути.
А в тебе - я. Але чому
Мене
Без тебе неодмінно сльози крутять.
* * *
Спи - нехай сни твої будуть короткі.
Спи - нехай сни твої будуть міцні.
Як вишні пелюстки, як вогник болотний,
Як птаха нічного політ.
Спи - і нехай не насниться нічого
На білім високім чолі.
Я міцно обнявши руками за шию
Втримаю тебе при собі.
Хай ранок із мороку вилізе з гвалтом,
Як птиця з яйця навесні,
А я грішним присмаком твого спокою
Скочуся на груди тобі.
* * *
Як добре було б
Стати Юдіфью
І покласти твою голову собі на коліна
Тоді
Ти вже ніколи не зміг би піти
* * *
Вікно на дах - найменше чи найбільше
(як вогник свічки вогкий віск втіка)
Як визирнувши з нього не розбитись?
Скотитись з даху - вигоріть дотла…
Смугасті смерті скрутяться у землю
(бордові краплі блискають самі)
Дах інший - він похилий і безсмертний
Великі вікна визирають в тлін.
Два ключі
Один вхід до житла
Відчиня
А буття-небуття
Вже біжить вовченя
І сліди як кравчиня
Стібки запліта
Вхід
І вихід
На двох - один димохід
І хтось стане
Димом
А хтось -
Мимохідь! -
Двері зачинить
Назавжди.
Дзвоніть…
* * *
Гробки (елегія для народного свята)
Ми кожного року збираємось на цвинтарі
Обіцяючи тим, хто вже там,
Що незабаром до них приєднаємось.
Навколо наших та їхніх могил
Крутяться цигане -
Де їм з"їсти стільки варених яєць?
Ми хочемо завітати до всіх домовин і домівок
І їдемо електричками затиснуті
Черствими пасками
Щороку все далі і далі
Де в нас сили цілий світ обійти?
Ніна Шевчук, народилася у Львові у 1979 році. Закінчила Львівський Національний університет, факультет іноземних мов. Професійний критик, перекладач, викладач.
- mbigtall@neb.rr.com
* * *
В храмі похмурім
В ладані і чаді
Від якихось мерзенних
Рослинок і гадів
Тупо й порожньо
Дивився на мене
Ідол з нефриту
Подібний на тебе.
Очі великі
Вгнітили в підлогу
Ницую жертву
Золотавому богу
Руки і пдечі
Вогонь смолоскипів
Випалив в яшму…
Мій повелитель!
* * *
Ти замішуеш мрії в горнилі страху,
Заплямовуеш трунком зоряну стріху
Й насилаеш посухи на брові і вії.
Ти повівши бровою кидаеш мене
В пригорілую ртуть жадань і страстей.
Я стікаю крізь фільтр і крізь грубе скло
Бачу, як ти регулюеш процес.
Ти зруваеш мене наче стиглу зернину
Й до торби кладеш що вже повна зірок,
Щоб у віску власну побачіть личину,
Коли дітям в селі злиють переполох.
Над якими морями ти дмухав в вітрила?
Під чиї босі ноги лягав кропивою?
Знову очі, зелені від чар і почвар,
Закриваеш на ніч. Знову поряд зі мною.
* * *
…І коли я проб"юся до тебе крізь плечі,
шови сідниць, нігти, валізи й волосся,
тріумфуюча переможиця нечищених мештів,
мокрих підлог і безладної купи паперів
твої очі перестануть бути двома зірками,
що вели мене за руки, коли я закривала очі, засинаючи.
Чи наважуся я, сплюндрована
ночима під білою ковдрою і днями листування,
обтяжена трофеями і регаліями -
чи вистачить хоробрості, сили, інерції
Торкнутися
Твоєї щоки
Засмаглими пальцями?
Із хмари дощ так прагне до землі!
Тамтами заклинають глухо й спрагло,
Старий шаман захрип від слів святих -
А я ще тут, важка душа прип"ята.
На волю рветься вітер як лоша,
Витоптує дерев верхівки рвучко,
Старий шаман запарився плясать -
А я ще тут, скачу по клітці гнучко.
Шаман, гупни в свій бубон голосніш!
Нехай проллється дощ й брикнеться вітер!
Нехай Мисливець побіжить хутчіш
І я звільнюсь для нової гонитви.
Я труся об тебе, як кішка, щоб залишити свій запах
На твоїх долонях і плечах. Також на спині.
Крадуся стіною квапливо, як пес, вдихаю повітря.
Ніщо не змусить мене впустити твій слід.
Коли я сама залишаюсь в кімнаті, чи в домі. Чи в собі,
Я чую - шкребеться й скавчить…
І так хочу чорним котом перетнути стежину,
Щоб ти від нещастя вернувся до мене скоріш.
Я хочу скочити тобі на коліна й зігріти тебе своїм хутром,
Мурчати і лащитись скрізь.
На ранок знов стати людиной, незграбой -
І знову чекати на ніч.
* * *
Відчуття надзвичайної свободи
у день випуску з університету
Я схожу на цей поверх майже востаннє
Я вже не стукаю в жодні двері,
Говорю, коли мене не питають,
Мені байдуже, що тут буде далі.
Ті, що прийшли після мене,
озирнуться і не впізнають,
Я вільна, нікому не посміхаюся
і ніц не питаю. Мені можна все майже.
Я залишу підпис в коричневій книзі
З миттєвою думкою, чи його не підробити -
Бо навіть якщо мене спіймають,
Я вільна, мені нічого майже не можна зробити.
Я зійду цими сходами не озирнувшись,
Як з будинку небажаного коханця.
З того, що зі мною тут робилося,
Я майже одразу забуду все майже.
Заберу фотографії і старі папери
І спалю їх - не з огиди, а для порядку,
Чи врятую два дерева здавши за гроші...
Хто на мені наступну поставить печатку?
Останній смак з кінця
І перший з кінчика язика,
З вістря рожевої плоті,
Що торкається землистого сліду
Розтопленого шоколоду на пальцях.
Волога солодкість там, де собака ніжно
Злизнув несподівані ласощі, лоскочучи долоню
Шерстинками навколо носу,
Срібними шерстинками навколо чорного носу,
Зорепадом часу на живому полі
* * *