ПІСЛЯ
допивай свій сон
і полетимо подалі
від цих внормованоримованих серцебиттів
може станемо
трохи инші
може будемо инакше
переводити подих
шукати сонця
у ще невипитих калюжах
ховати погляд
у післядощевім небі
торкатись часу
забутого кимось
на лавочці
із написом “пофарбовано”
ковтати слова
що пектимуть
завтра
губити
слід
свого
“я”
МУЗА
люстри звечорілих вулиць
прокидались почерзі
перегукуючись галасливим світлом
переповнені поспіхом і пасажирами човни
пропливали поруч
асфальтовими ріками доріг
горнята випадкових кав’ярень
наповнювались випадковими людьми
і вибухали мертвими ритмами
невтомних авдіоапаратур
а ми йшли паралельно
налиті свіжовипитими мелодіями
і мовили
чітке дещо про невиразне щось
я й не зчувся
коли зрозумілось
навіщо
моЄ дерево
осмислю усі свої сенси
і падаю стомившись
сірим снігом сну
на сирі бруківки ліжка
як безнадійний склеротик
відкриваю постійно
сотні нових америк
розчаровую себе
своїми ж пекучими
заклинаннями чорнослівними
вперто гублюсь
по дорозі до тебе
і в мене залишається
лиш моє дерево
посріблене павутинням
ліхтаревого світла
вилажу на те дерево
вправними павуками очей
і хочу задоволено
лиш тоді померти
потім
ПЕРЕХРЕСТЯ ІЛЮЗІЙ
вигадана мною
і напарфумленим небом
схована в кишенях брехні
і нічийого міста
закохана в себе
і чуже обличчя
закрита за сімома замками автовідповідача
розстріляна ударами наших сердець
повішена на мотузці
сплетеній із перших затяжок
зшита із мрій
і чорнобілих пісень про любов
намальована Богом
і безіменною ніччю
скам’яніла назавжди
на тонких як життя фотках
дихаєш паралельно
моїм мріям
справжнієш і ставиш крапку
на моєму чолі
в кінці казки про тебе
ПРАВДА
правда одягнена
у службовий однострій
сьогодні вона неминуча
правда одягнена
в рекламну футболку кокаколи
сьогодні вона чужа
правда одягнена
абияк
сьогодні вона сумна
правда одягнена
в спортивний костюм
сьогодні вона втекла
правда одягнена
в сірий піджак
сьогодні вона непомітна
правда одягнена
в темну краватку
сьогодні вона врочиста
правда одягнена
у в’язаний светер
сьогодні вона тепла
правда одягнена
в модні лахи
сьогодні вона закохана
правда взута
в мої шкари
бо вона моя
***
гріти поручні
замерзлих маршруток
брати на себе
обов’язків купу
ховати мовчки
безліч різнокаліберних образ
поки ті не детонують
безнадійним болем серця
читати книжки
кинувши раптом
періодичне вживання ґазет
мовчати вперто
усвідомивши що це краще ніж
перманентнобезглузді монологи
вчитись поривчасто
заради оцінок себе і майбутнього
тринькати час
не навчившись досі
його витрачати
писати передсмертні записки
і не самовбиватись все ж
доживати до кінця
улюбленої авдіокасети
повторювати реґулярно
короткочасні втечі
лише тому що так має бути
ДОЩ
стомившись
читати липку книжку
куплену нехотячи
та розмовляти із собою
про тебе подумки
вийшов
до невгамованого дощу
який арештував мене
і змусив гаснути поволі
під моїми підошвами
недопалок дня
який схлипував калюжами
скурених моментів
мені й самому
захотілось плакати
просто тому що непросто
віддаючись моїм вустам
краплини того дощу
мали смак
передчасної осени
замість солоности сліз
які я побоявся розлити
по обидві щоки
цього світу
***
чорнобілі смуги життя
на мить
стали злітними
я став
маленьким
двомісним літаком
і полетів
до твоєї польщі
але не стало
палива
довелось
розбитись
не розбився
перестав бути літаком
ДІДО ВМЕРЛИ
стоять квіти на могилі
стоїть пам’ятник на могилі
стоїть свічка на могилі
не гасіть мамо свічку
бо потемніли
сльозини вікон
спорожнились
келихи ліхтарів
осліпли
триоокі світлофори
затерпли
спустошені крісла
здивовано завмерлих
трамваїв
знекровились
пасма електроліній
вклякли електростовпи
ні в тих, ні в сих
принишкли
налякано будинки
пересохла
наша вулиця
і не розливається
вона
навіть
випадковими перехожими
***
кришаться балкони
обкуреного міста
серця наївних дівчат
люди з великої букви
можна збирати пляшки
після концертів
простягнути долю
під церквою
продавати булочки
на передостанній зупинці
свого життя
можна зістрибнути з даху
не чекаючи щастя
яке колись таки
видаватимуть
тим хто вже
став у чергу
можна дихати
безкоштовним киснем
аби не гірше
і радіти
коли буде гірше
що кисень халявний
Сніг Біля Управління
капає сніг
як иржа в схлорованих кранах
капає на дах
добреосвітленого будинку
одягненого рожевобіло
що стоїть похмуро й впевнено
загорнутий у колючі вінки
дротів і решіток
повз нього повзають
перехожі машини домашні улюбленці
а инколи навіть
справжні демонстранти
попадають назавжди
у влучно прицілені об’єктиви
всюди сучих камер
там
цілодобово вибивають
щиросердні зізнання
усе що треба
чим тільки можуть
там
знають усе
навіть знають
чого не знають
там
сидять нашвидкуруч
сфабриковані рецидивісти
бо їм судилося сісти
в них нічого не питали
було треба то й забрали
вони у камерах
не чекають нічого
і не знають
чи чекають ще вдома на них
сидять
і
не вірять вже
що повставати можуть
КРАЇНА У
тут стабільність
наша ж бо криза стабільна
тут не бояться безладу
до нього звикли
тут демократія
але на всіх її не вистарчає
тут не порушуються закони
високопоставлених злочинців
тут всі патрійоти
тільки не всі в роботі
тут велике майбутнє
і його поступово розпродують
тут живуть люди
хоч і важко в це повірити
тут твоя країна
і її давно пора лікувати
***
не палив мостів
порубав їх на шматки
захлинувся
своїм болем
твого болю
я не хочу
не втікав
нікуди
прогнав тебе
геть
не чекав
нічого
вимерли надії
любов залишилась
конати
ПУНКТ ПРОКАТУ СНІВ
шорсткі бруківки
нерозкодованих снів
блистять відполірованими
знаками питаннями
неминучий ранок
підло всміхається
вишкірюючи
колюче проміння
недоречного сонця
ніде сховатись
від набридлого болю
всі схованки
викрито й приватизовано
пити обезболююче
злиплих повік
закусючи
теплими фразами
які втратили зміст
не народившись
засинати
***
натреновані посмішки
не говорять про радість
а мовчать про неї
вона залишається білою плямою
на напружених обличчях
самонавчених бути такими
натреновані посмішки
це ти і я
на сумному ескалаторі
їдемо пошепки
до нашого кінця
цілуємось обережно
та передвостаннє
натреновані посмішки
це помилки передбачувані
але не усвідомлені досі
по всіх життєвих тарифах
виють тепер
впокорено й приречено
як запізнілий потяг додому
натреновані посмішки
кидаються з дахів
мов залежалий сніг
просякнутий вологою часу
і стають калюжами
в які судилося
стати кожному
[ІЛЮМІНАЦІЇ]
штучні сонця
звисають із зігнутих плечей
піднебесних стовпів
по замерзлих дротах
тече їхня кров
їх розжарені очі
зовсім не гріють
лише промовляють
густовечірнім світлом
їх слова глибоко
западають у вулицю
теплими спогадами
про холодний день
мовчки йду слідами дня
повторюючись
у протилежному напрямку
дивлюсь чи не загубив
чогось
проте нічого
не знаходжу
засліплений
[Вуста]
наздоганяв
крізь сніг перемішаний
із колядниками та иншими перехожими
цілував
крізь страх
що втечуть знову
і не вернуться ніколи
пручались спершу
не відпускали потім
вогкі теплі і необхідні
із смаком свіжих ліків
найбільш цілющих
які я колинебудь приймав
мовчали
залишивши на потім
обіцянки та відмазки
зцілювали
знов і знов
забуваючи про мороз
та все решта
втекли все ж
встигнувши пообіцяти
повернутись
[Холодні]
сьогодні
наслухуємо
стукіт
по затвердлих соках міста
кроків
що йдуть у вечір
поволі стираємо
плани занотовані
зранку на шкірі долонь
споглядаємо
на задубілі кам’яниці
і на свій знак запитання
непомітний удень
вечеряємо один одною
нічим не закусюючи
холодна
до найнижчої позначки
мого страху
холодний
як і ти
з крижаними вустами
сьогодні