Загалом тут на диво іще збереглася природа; Це схиляє на спосіб життя
невибагливо-простий. Тут привчаєшся швидко немов за часів
Гесіода* Спать лягати із сонцем о восьмій, вставати о шостій.
Тут до краю наповнено час і ділами і днями. Дні ще теплі, а ночі вже
зимні, бо серпень, край літа... Після нас тут лишиться точнісінько те, що й
було перед нами. То ж навіщо вигадувать, наче Десна – це ріка
Геракліта?*
II.
На байдарці, як я вже писав, речі бачиш крізь призму Ностальгії за
давніми днями звитяги і чину. Прокидається тут голос предків (синдром
атавізму), – З тюхтія і книжкового черва він робить мужчину.*
Маланюк* принагідно згадав би про бронзу варягів, Чи про мідь
Візантії на тлі степової Еллади. Я ж відзначу хіба праслав’янську убогість
сільмагів І паскудний зв’язок, – втім, по селах нема на те ради.
III.
Про дівчат: у неділю на пляжах сільських полягали, Всі при тілі. Худі не
котуються тут господині. “Пам`ять голоду” – пише Забужко*. Все ж
радощів мало. Добре хоч, у глибинці не в моді ще й досі “бікіні”.
Тільки вже після гирла Десни береги Чорторию Прикрашатимуть смаглі
киянки, не гірші ні краплі Від красунь з розворотів “Плейбоя”. Ніхто з них
не мріє Про байдарку, намет і краї, де живуть сірі чаплі.
IV.
Ще про ночі. Вони, як я згадував, дуже холодні. Очевидно, незле було б
мати ще й хутряні парки. Я, скажімо, в двох светрах насилу зігрівся сьогодні
Лиш потому, як спальник укрив ще й чохлом від байдарки.
Сни (як спиш, а не мерзнеш) тут рідко коли еротичні: Безмір чорного неба
навіює вічні хорали І сузір’я вгорі тут аж надто вже маєстатичні! (Вудки
й посуд сховать під намет, щоб дядьки не покрали).
V.
Ну, а люди тутешні, – привітні і щирі, нівроку. У говірці старих ще
лунають дифтонги Полісся. Ладні дати “за так” огірків. Правда, з іншого боку
Між молодших сліди старосвітчини не збереглися.
Як доводять О.Вишня* й Сверстюк, ці дядьки – православні.
Курять “Приму”. Плюють на вже вигаслу рибохорону. Б’ють зайців і качок,
Та, на щастя, стрільці з них невправні, Особливо як добре хильнуть наперед
самогону.
VI.
В топоніміці старовина тут лунає донині: Слабин, Смолин, Ладинка; ще
Морівськ з Остром давньокняжі. Був із Морівська славний Ілько, що в відомій
билині “Ільйой Муромцєм” перехрестили москалики вражі*.
Тут ходили колись лодії. Лопотіли колеса Пароплавів старих. Ще торік плив
буксир із баржею. А сьогодні лиш зрідка моторки загиджують плеса.
Навігація вмерла від кризи, – то й дідько із нею.
VII.
Спочивальник із міста* вже всюди біваки б напхав, та Є місцини
ще вище Остра, де немає нікого: Путівцями не всюди проїдуть до берега авта,
А моторки звела нанівець дорожнеча пального.
То ж, можливо, цю річку ще й наші онуки побачать, Що вважатимуть зламаний
кущ за порушення норми. Нині ж добрі містяни, на берег діставшись, пиячать,
Нищать те, що росте і живе, лають Кучму й реформи.
VIII.
Зо два тижні тут можна спокійно побуть поза грою І забуть про змарновані
в місті вигоди й нагоди; І тримати двосічне весло, наче лицарську зброю,
І з усього ефіру цікавитись тільки прогнозом погоди.
Де ще й можна себе відчувати кмітливим і дужим, Як не там, де ще трохи
лишилось відьом і кощіїв. …Кілометри, загаяні тут, за Остром*
надолужим, І, як я вже писав, у неділю прибудемо в Київ.
10 – 16 серпня 1996 р., Десна
КОМЕНТАР АВТОРА
Ці тексти писалися в реальному байдарковому поході на відтинку
Десни між Ладинкою і Остром як листи конкретному адресатові. Тому оприлюднення
їх вимагає витлумачення окремих реалій (окрім тих, що їх читач легко знайде в
загальнодоступних виданнях, як-от: “Чернігівщина. Енциклопедичний довідник”,
К.,1990; “УЛЕ”, тт. 1 -; ? , К., 1988 - ? ; Г.Аронов та ін. “На байдарці за
снагою”, К., 1980; О.Никифоров. “Деснянські озера. Путівник для
туристів, мисливців та рибалок”, К., 1967; І.Бойків та ін. “Словник
чужомовних слів”, Х.-К., 1932; “Словарь української мови” Б.Грінченка -
передруки різних років).
Для зручності нижче римська цифра означає номер листа, арабська -
рядок у ньому.
I.3. На жаль, славетний грецький поет Гесіод (VIII ст. перед
Христом) не належить до “культових” авторів теперішніх інтелектуалів. Тим часом
у його архітворі “Діла і дні” є чимало порад, актуальних для сьогоднішнього
українства, як-от: “Сцяти і с...и в річки та озера не слід; неприлично є дуже”
(пер. І.Франка).
І.8.; Здається, про “ріку Геракліта” щось колись писала Ліна
Костенко, - але автор у жодному разі й не думав насмілитися дискутувати із
Славетною Поеткою Сучасности.
ІІ. 3-4. Авторові неодноразово доводилося спостерігати таку
трансформацію з різними людьми. На жаль, процес є оборотним; після прибуття до
міста все швидко повертається до вихідного стану.
ІІ.5. Читача цих текстів, що не є активним українофілом, прошу не
переплутати поета, вояка й філософа Є.Маланюка (спочив 1968 р. у Нью-Йорку,
похований у Бавнд-Бруку) з укр. парт. діячем та істориком партії В.Маланчуком
(пом. 1984 р. у Києві, похований, здається, на Байковому кладовищі).
ІІІ.3. “Жерти їм у двадцять хотілося, жерти й більше нічого!”
(О.Забужко, ПДзУС, К., 1996, с. 132).
V. “- Якої ви, лорди, нації?.. - Та хто й зна… Живемо в
Шенгеріївці. Православні” (О.Вишня. “Чухраїнці”).
VІ.3-4. Розповідь про Ілька Морівчанина; є внеском автора до
великої справи нашого духовного унезалежнення, до якої закликають нас
Д.Табачник, І.Курас та В.Кремінь.
VII.1 - 8. Йдеться тут, звісно, не про байдаркових чи пішохідних
туристів, а про городян, що автами чи моторками виїздять “на пікнічок”, “на
шашлики”, “на природу”. Саме вони нищать усе, що трапить під руку, лишають
скрізь бруд і сміття. Від туристів відрізнити їх дуже просто: вони ніколи не
пересуваються пішки (і поготів не плавають байдарками). Більше того, вони
зневажають тих, хто це робить.
VIII. 7. Нижче від Остра незаймані місця на Десні майже зникають -
відчувається наближення столиці (див. попередній лист та примітку до нього).