Юрій Тітов

ВЕЛИКОДНІ

І. ЖИТТЯ І СМЕРТЬ

Ось я стою один на висоті,
Де сиві гори, чисті водограї.
Упізнаю Ісуса на хресті.
Не плачу, бо про Воскресіння знаю.

Ось-ось і я зірвусь і полечу.
Вмощусь на хмарі – поблизу від Бога.
“Я відлітаю!..” – світові кричу.
Й вертаюся до рідного порога.

Життя і смерть,
Вони – єдине ціле.
Умовність тимчасова, та й усе.
Не голосіння жде від нас могила,
А хто їй гарну квітку принесе.

ІІ

Коли безодня упаде в безмежжя,
То я відчую це стрімке падіння.
Коли в висотах будуть сяять вежі,
То я злечу, як Боже Вознесіння.

Високих крил небесне поєднання
Зіллється, ніби образ негасимий.
І від появи до мого зникання
Світ запалає співами моїми.

Полями все раптово завесніє,
Від злив не буде ні краплин, ні сліду,
Лиш вітерець між вітами повіє –
Чекайте, люди, голосний Великдень!

Уже нестримно небеса радіють:
Окраєць сонця землю не залишить.
Отак господня незборимість діє,
Яка у Бога щедрістю сильніша.

І я без Бога , а ні до порога!
У кожній хаті, щоби віра квітла,
Нехай звучить так вірно і не вбого,
За всіх людей благаюча молитва.


З циклу "Зрозумілість музичних творів"

ПІД ТОККАТУ БАХА

Під токкату Баха,
Під органним дахом
Начебто філософ
Істину зронив.
А вона до думи
Влучила у струмі,
На рішучій ноті
Вільних почуттів.
Ти - безглуздя страта,
Бахова токката.
Винахід із темряв,
Вирішальність дій.
Доторкнусь органом
Стрімко й полум"яно,
Доки ще не пізно
Бути в грі твоїй.

Несучи високість
До буття потоків,
Вплинувши у сутність
Ти по ній пливеш.
Доручаєш днині
Вище розуміння
І мені так само
Розуму даєш!



У ПІТЬМІ