Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
Твори наших авторів.
Ігор Тимоць
Ми міняємо чиєсь життя, хтось наше, всі ми женемо вперед хапаючи примари і блукаємо в довгих коридорах (підвалах) нарікаючи на щурів, в той час як осідає туман і ранішнє світло сліпить очі, настає свіжий ковток повітря, за яким слідує мороз. І розумний той, хто після ковтка повітря зуміє розвести багаття, що несе з собою світло і тепло.
Юрба зібралася на площі:
Вона видовищ хоче, хоче крові,
Й падіння перед її лицем,
Їй насолоду вищості несе.
Ніхто не пробує спинить юрбу,
Ніхто не піднімає думку
За порив свій вищу.
А той, хто намагається спинить юрбу-
Приречений на вигнання.
Озлоблепа юрба прагне його падіння
Перед її величності лицем.
Вона не дасть пощади непокірним.
Страшна юрба, страшне її лице:
Без неї ми вмираєм,
У пій же ми- помрем.
Або, закресливши самі себе,
Ми речниками станемо юрби.
Вона- це все чого ми досягли.
Юрба живе своїм життям,
Таким примарним і щасливим.
Вона не йде, нікуди не зникає.
Вона була і є, і мабуть буде.
11.01.01.
Нещасне щастя…
Нещасне щастя, радість і журба,
І сміх і плач немовби в немовля,
І лицар зверхній також падає з коня,
Бо в кожного є своя ахілесова п'ята.
Знов гріє лють стальний метал,
Повсюду кров за кров все заливає.
І мрієм ми, як добре нам ще бути має,
В той час, як порожнеча нас всіх нищить наповал.
Старі образи спокою нікоиу не дають,
А розум новий ряд їх творить,
Й немов страшна холера,
Весь світ понищила вона.
І смуток душу огортає,
Ще раз свій слід у ній нам страх лишає.
Й у погляді в майбутні дні,
Ніяк не бачу я світлої перспективи.
30.06.01.
Пісня забутих слів
Тихо, тихо за вікном,
Тільки чути вітра шум-
Він несе далекі звуки,
Невідомі для науки.
Тихо, тихо- зупинись,
Ти прислухайся на мить,
Чуєш, чуєш звук гітари
І незнані рок-балади;
Корлівськії пісні,
Що давно уже забуті
Оживають в наших снах,
І виходять у словах.
Тільки ми їх лиш не чуєм,
І в буденності їх губим -
Це для нас прості слова,
Що мичуєм повсякчас.
Ти пройдись по місту Львову,
І послухай стін розмову,
Й ти попадеш в часи ті,
Де ще жили королі.
Над скелею тінь
Твоя прощальная сльоза
Скотилась на поверхню, що несла -
На собі пам'ять проминувших днів.
Твій облік проминув…
На голому узбіччі скелі
Зникають дивні постаті.
І десь у темну прірву
Думки несуть людину.
22.10.01.
Знов хтось іде…
Знов хтось іде по сірому камінні,
По вулицях, де снують чужі болі -
Він Зевс, для себе всемогучий,
Хоч через силу випромінюється вид блідий.
І він - всесильнеє створіння,
Вже стомлене від себе і свого буття,
Ідучи так по сірій, довгій вулиці -
Він сам стає частиною її.
Весь стомлений, та прагне ще чогось,
Уже його зникає привид-впевненість…
Лишається брудна бруківка,
По якій - пройде ще не одна людина.
І знов пройде через упадок й незнання,
Бажаючи пройти випробування.