Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
Твори, які надійшли у 2002 р.
Дмитро Учитель м. Дніпропетровськ
Для кореспонденції
* * *
На Йвана Купала
очi заплющиш
затамувавши подих
у повiтряний струм
зануришся
i виринеш десь у Швецi]
мiж свiтанком та кавою
Доброго ранку Iнгрид
доброго ранку Хансе
кажеш йдучи назустріч
музиці затишку
i береш з рук Півночі
золоту скриньку
на споді якої
лежить
квіт папороті
* * *
Бачив ти увi снi
осяйну хвилину
коли Господь
забере на долоню
дзвiнкоголосе мiсто
де усмiхненi дiтлахи
виповзають на сонце
мов ящiрки
де квiткарки ведуть танки
у кварталах що пахнуть
яблуками та медом
а твоє прокидання
нагадуе смаком
цитрину
ЗАКЛИНАЧI ВОД
I сказано - вийде Янгол
з книгою кольору неба
яка спалахне в руках
i пустельнi обрi] cлiв
розiйдуться колами
i з отих фосфоричних кiл
народяться вдруге
звiри птахи рослини
А з одного кола
ширшого нiж довiра
мушлi до океану
народяться Двое -
Заклиначi Вод
i накажуть хвилям
лягти коло нiг простору
де сонце мов кошеня
з теплим муркотом треться
об верхiв'я древа пiзнання
ВІКЕНД
Виявляється, можна схибити у натхненні,
Лихоманно гортати на відстані тремні миті...
Так – звичайна буттєвість. Але – незбагненна
Для настільної лампи, ластівок, блакиті.
Річ у тім, що впізнати в свічаді контур –
Справа погляду; інше – впіймати подув
У поснулих подіях. Або – скерувати подив
На оновлення: магія повороту.
Повертаюся з інституту. П’ятнадцята на четверту.
Як газету вранці, перехожі гортають очі
Ліхтарів та дівчат (заразом – гамірних і впертих).
Будні, свята? Година навряд чи уроча –
Забагато інерції; збіг магістралей свідчить
Про безперечне кружляння зраджених та померлих
Навколо нас. Інші – відходять у вищу вічність,
Решта згоряє в буттєвих жерлах.
Та ніяк не збагну: чи впливають авта
На охватний рух? Якщо так – навіщо
Вибухати, як рима, цунамі, нафта?
Та й з усіх наших слів – три твердо-віщі.
ПОВЕРНЕННЯ?
Вам покажуть таке, що й не снилося досі,
На кону ляжуть зайві зусилля – досвід
Розгорне на дві чверті оголений до кісток
Спомин... суперечки? В них пам’ять – гвіздок.
Вам доводитимуть, що сонця – неодмінно чорні,
Що немає відмін між виттям валторни
Та скрипковим старанням.
Властивість рабів – волокти
За собою нащадків. З себе удавати блазнів,
Надсилаючи у минуле думок листи.
Залишитись в гущавині непролазній –
Не судилося. Точка збігу двох діб –
Мертва точка. Та хто ви? Повстанці чи в’язні?
Досхочу ж бо вишневих садиб...
ТОЧКА ОПОРУ
Навзаводи з юрбою – бриніння фонтану; далі –
Три дзеркала, що спрямовані на площину майдану;
Матриця зорова охопить значення
жестів. Вони бо сталі.
Світло від трьох дзеркал вібрує аж до хитання.
З підземного переходу на іншій ділянці міста –
Лунають уривки надшвидкісної опери.
Неосягненна тривалість очікуваного кисню.
... Вуличні коливання збігаються в точці опору.
Спершу – вогка миттєвість; ще – речовинність.
Другий крок – ніби соло на чарівнім гобої:
Квіти, магнітофон, запізніла поштівка... Вірність
Дивосвітові під зоряною габою.
ВІСТКА ДЛЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО
Я – розчахнена голограма. Ви – мигтіння звершень,
Просування з останніх у гучноголосу першість.
Не жалкую, однак, що не граю в команді вашій –
Невідомо, чий пломінь доволі важить.
Колір крісел, поверхні... Обрис аеротрапу...
Зміст речей відкриває клавіатура –
Починаючи з вас. Будь-яких сатрапів
Уникатимуть через електроапаратуру...
Віртуальність – пришвидшувач коливання,
Що вкорінене у віковім підґрунті.
Траєкторія часу – наближена до отрути...
Попередники – засіб буксирування...
МАЛЮНКИ НА ПІСКУ
Плюсуючи тишу до яблунь, ця мiсцина антенна
Грає в душi потужним електропрогравачем.
Ледь даленіє будова метрополітену.
Сяюче літо надходить з пругким дощем.
Виплавлені з вулканної лави, а може – бітуму,
Щільні слова обпікають безкраїсть піль.
Все відбулося – без сорому, сенсу, відому.
Але не назавжди – твердне у магму біль.
Те, що спливло, – нагадає тремку легенду
Про принцесу й доброго мага... Крохмальна тюль,
Шафи, книжкові полиці – правлять за гепіенд. Та
Ця місцина знайома зі свистом куль.
Як Кіяновська писала: “Неначе іти по цвяхах...”
Так воно й залишається. Ми живемо в лапках –
Гострі антени нейтралізують спалах –
Де він, старозавітний голуб? Де хвильовий зигзаг?
НЕДІЛЬНІ ЗАМАЛЬОВКИ
Сходи, брукiвки, юрмища, формуляри,
Записи лекцiй, склянка на шерехкiм столі,
Фарсовi мiркування, що личили б ювiлярам...
Інiцiали сонця бринять на iнертнім склi.
На повнi груди дихає ранiшнє Криворiжжя,
Високовольтну лiрику лихолiть
Перекладаючи мовою крицi, що владно рiже
Слух можновладцям, – однак їм чомусь не болить.
Де ви, тремтливi парості Курбасового зерня?
Присмак солоний випечений на вустах –
Не спромоглись!.. Простiть нам участь у грi мiзернiй,
Пересувайте шахи, розставленi на хрестах...
Ви, спiвбесiдники голубiв і протуберанцiв,
Мовчки сторiнку рефлексiв перегорнiть
З посмiшкою Сократа ( а чи Анатоля Франса) –
Хай виплива на воду високочастотна мить.
ПОВЕРНЕННЯ АРАГОНА
Життя через призму найт волд ньюз –
Не надто сяйливе; між іншим, людина – сірник у коробці,
Що раптом спахне крізь пронизливий блюз
Осягнень у певному році.
І полум’я бiле роздмухує навкружки
Дрижачі бризки – не те, щоб занадто вміло,
Проте на підставі тiй, що взяте в дужки
Темрявою легке сiрникове тіло.
Вiн знав за життя: тi вогники, що крізь жах
Спалахують за покликанням, – з просвiтлiнням
Знанi не менш, нiж iз небом птах.
Це – межi реалій; а iнше – лише квилiння.
Крейду!.. Не вистачає пошерхлих вуст.
Краще писати листа на асфальтi.
“За фаетони у подорожі, за Опiр, за невгасимий глузд,
За “Очi Ельзи” та паризьких низин контральто –
Пане Луї!.. О скажiть, нащо я розпізнав
Вашу крилату присутнiсть над українським степом,
Нащо ви опинилися між соковитих трав,
Хто вказав вам потребу?”
Не маячня, о нi! Сивий метелик – вiн!
Дякую за повернення! Звiсно, ви й не вмирали, –
То над нами ще й досi гуде похоронний дзвiн.
Ваша ж нота бринить у днiпровiм хоралi...
“Тільки скажiть – як же злить в одне
Коливнi яблуневi та оливковi вiти,
Щоб, коли Ренесанс нам устрiч вiйне,
Далеч зоряну у душi вiдбити?”
СУМ’ЯТТЯ Й ПРОВИДІННЯ
Сум’яття й провидіння – два прояви глибини,
Що засмокчує думку, твої сполучаючи сни
З кавалькадами інших. Тривога уроча
Є ключем до окреслення: взяте вогнем
Дивне місто – це Прага, Париж чи Едем?
Ким змурована площа?
Хто б таки не творив черговий Колізей,
Він за суттю Медуза, однак аж ніяк не Персей –
Вже не чути Есхіла.
Певна хижа рухливість просвічує в наших словах,
Що позбулися влади, помітної попервах –
Прощавай, небосхиле!
Чи нестимуть нам бджоли євангельський мед,
Як покинемо зранку батьківський намет?
Що це – точка падіння?
Бо на шальках окрилених терезів,
Не враховуючи міжпланетних постів, –
Сум’яття й провидіння.
http://www.stihi.ru:8000/poems/2001/10/28-458.html
ПІСЕННЕ СВІТЛО
Тобі недаремно снилося з п’ятниці на суботу,
Неначе з-під пляшки, де мусив ховатися джин,
Виходить струнка панянка, окрилена, мов скорбота
Обличчя, яке через темряву видалося чужим.