Провідною темою четвертого (2-2000) числа журналу стала концептуальна праця "Арійський стандарт". Вона, безперечно, викличе палкі дискусії в українському суспільстві. Вперше на такому високому фаховому рівні було піднято питання, які стосуються місця і ролі України у світовому еволюційному процесі. Можна сміливо стверджувати, що попередні дослідження з давньої історії, археології, етнології, лінгвістики тощо були вперше так творчо опрацьовані, що стали підмурівком цілком оригінальної теорії.

Праця перевертає всі усталені уявлення про розвиток України, її сучасний стан та перспективи. Фактично, вона говорить про те, що кожен українець здогадувався, але не міг ясно сформулювати. "Арійський стандарт" не дає готових рецептів, але примушує глибоко замислитися і вдумливо перечитати роботи, на які посилається автор. Нижче ми друкуємо відповіді на наші запитання, які дав автор наукового нарису "Арійський стандарт" і головний редактор журналу "Перехід-IV" п. Ігор Каганець (На чиїй совісті даний коментар і хто задає питання мені невідомо - В.Л.)

- Яка мета цього дослідження?
Побачити майбутнє України. Через відсутність ясних цілей ми вже десять років тупцюємо на місці. Хоча, з іншого боку, таке очікування виправдане, адже найгірше - це добре робити те, чого взагалі не треба робити.

- Невже для цього треба було піднімати проблеми походження людських рас, глобальних кліматичних змін, феномену аріїв і етнічної основи християнства?...
... а також Гіпербореї, Великого потопу, Загального інформаційного поля, расової психології, німецького міфу, історії євреїв, антропологічних параметрів нової раси-4 і багато іншого. Логіка проста: якщо Україна хоче досягнути успіху, вона повинна вписатися в закономірності цивілізаційного розвитку. А щоб пізнати ці закономірності, потрібно їх дослідити в достатньо широкому діапазоні, принаймні в 40 тисяч років.

- Що таке "Арійський стандарт"?
Це сукупність параметрів, які визначають все найсвітліше і найпередовіше, здобуте людським родом у сферах духу, культури, соціальної організації і технологій. Вважайте, що це еволюційний "знак якості". У далекому минулому носіями передового і шляхетного способу життя - творчого й одухотвореного - були арійці, які складали расотворче ядро індоєвропейської спільноти. Сьогодні арійські цінності доступні для кращих представників всіх народів і рас.

- Расисти навряд чи з цим погодяться...
Расисти чи расологи? Давайте впорядкуємо терміни. Расологи - це дослідники, які вивчають расові особливості, причому роблять це об'єктивно і науково. Саме їхні неупереджені дослідження дозволяють нам наблизитись до розуміння феномену України та її призначення.
Цілком інша ситуація з расистами. Вони також визнають расові відмінності, але стоять на позиціях расового егоїзму. І справа зовсім не в тому, що білі, жовті, чорні чи єврейські расисти в чомусь бачать дійсні або уявні переваги своєї раси. Найгірше те, що вони зневажають людей інших рас, забуваючи, що кожна раса, як і кожна людина, є образом Божим.

РЕЦЕНЗІЇ

Звичайно, "арійське" питання досить давнє, і, як би нам не хотілося, обминути його не вдалося.

Розгляд "питання" започаткував лист від п. Юрія Мачухи, аспіранта економічного університету в м.Києві. Юрій, судячи з усього, людина ініціативна і в царині літератури невипадкова. Бере участь у заходах видавництва "Смолоскип", "Гуманітарної Колеґії", співпрацює з милим моєму (В.Л.) серцю сайтом "Поетика" п. Романа Косаренка, спілкується із молодими українськими поетами, цікавиться як творчістю в найширшому понятті, так і теорією творчості. Так ось - вельмишановний Юрій запропонував для дружнього розгляду цікаві матеріали, а саме частково опубліковану в журналі "Перехід-IV" працю Ігоря Каганця "Арійський стандарт" і відповіді на запитання, які дав автор "Арійського стандарту" і головний редактор журналу "Перехід-IV" п. І. Каганець.

Аби розпочати можливу дискусію, і в дещо іншому руслі, аніж це відбувається на сторінках "Переходу-IV" (у нас дозволяються сумніви і "позаземельні" погляди, а також, слава Богу, немає тих, хто вважає себе нинішньою чи майбутньою елітою, і в першу чергу від влади), пропоную лист п. Юрія Мачухи і відповідь того, кому він був адресований.
(Звичайно, будуть опубліковані і Ваші погляди на цю гостру тему).

Ю. Мачуха - В. Ляшкевичу. 27 жовтня 2000р. Лист 1.
Добрий день, пане Володимире!
Цікаво почути Вашу думку щодо цього інтерв'ю...
Із шануванням - Юрій Мачуха.

___ "Доброму всюди добре"

В. Ляшкевич - Ю. Мачусі. 27 жовтня 2000р. Лист 2.
Привіт Вам, Юрію.
"Доброму всюди добре" . На перший погляд, цього достатньо. Хоча можна додати - "возлюби ближнього свого, як самого себе." Однак кінцево сьогодні все виглядає, як возлюби ближнього свого, як "Я возлюбив вас". По суті справи цього і достатньо, аби відповісти "на інтерв'ю". Проблема лише в тому, кому відповідаєш.

Звісно, найширший сенс відповідати тим, на кого направлене інтерв'ю і сама робота Ігоря Каганця. І для цього її потрібно прочитати. Я не читав, але при нагоді ознайомлюся.

Однак з перебігу самого інтерв'ю Ігоря я не зовсім зрозумів наскільки володіє він знаннями про вказаний період часу ( 40000 років аж по Р.Х.).

Напевне я також недостатньо знайомий з останніми трактуваннями шляхів аріїв і з популярними родоводами Українства. Мені також здалося, що в інтерв'ю п. Ігор зміг собі дозволити більше свободи, аніж в основній праці. Якщо все навпаки, я був би розчарований.

Чому? По-перше через те, що зміщені в помилкову сторону акценти при використанні понять - дух і форма. Навіть не копаючись в історії ( а це необхідно) і маючи тільки голову на плечах, ясно, що "цивілізаційні" цінності ніколи не були вирішальною ціллю розвитку людства чи взагалі живого, скажімо, на Землі. Все навпаки - рівень цивілізації відбивав рівень вирослого живого.

Правда, всі мої слова мають зміст лише в випадку, коли допускати, що Життя має не тільки земні закони і Бог - це Закон. Незмінний загальний Закон Життя. При якому, звісно, неможливо зробити щось завершене в конкретному місці. Як і сильно відрізнятися від когось в тому ж конкретному місці.

Пан Ігор неначе хоче добра, працюючи на наших, українських, малоораних історичних, філософських нивах, в царині психоаналізу, але дещо насторожує - не ясний приклад арійства, підміни термінів. Пропонується досить туманний ідеал, схожий врешті-решт на кумира.

Цілком допускаю (за власними дослідженнями), що "арійці" пішли від сімейства розбитих Хроносів, які володіли певний час райським садом (в найбільш родючій місцині Межиріччя). Допускаю, що дані олімпійці, як і інші Усери (Осіріси), Еа, Мардуки - звані "благородними", могли бути ближчими до атлантів (але ніяк не до "русів"). Але це ні про що не говорить. А говорить Зміст яви Христа. Яви в той час, коли розумним і посвяченим було відомо не менше, ніж зараз наймудрішим. Зміст і в тому, що індивідуальний шлях порятунку, відомий глибоко посвяченим ( звязано з поняттям самоідентифікації, але не тільки) був надто недоступний для мас і був у цілому не вирішеною проблемою.

Власне, Христос-Бог-Закон і вирішив задачу. До речі, ні в якій степені не пов'язану з арійцями, скоріше з їх вчителями і предтечами, до яких, в першу чергу, видно, і було направлене попередження: не вкуси плода пізнання, не отримуй Тут безсмертя (сьогодні це стосується і нас).

Проблема складна. І на різних рівнях розуміння протилежно трактується. Схоже на паралелі, що не перетинаються і перетинаються. В залежності, кому говориш і для чого. Тому і кажу про акценти.

А стосовно "арійського духу"- краще вже б почати з "руського" духу, що від древньогерманського племені русів, росоманів, і не опиратися на роботи романтиків історичної науки (рекомендую почитати працю російського історика Льва Гумільова "Древня Русь і Великий Степ", наприклад, від 168 сторінки: "У 9 ст. руси і слов'яни мали небагато спільного..."), що певним чином вплинув на пізніший поділ слов'янства. Це простіше і наглядніше показує (доказує) тривалість існування менталітетів. Але тільки в руслі філософії, в руслі традицій і географії. Не більше.

Системний погляд Тут (на Землі) завжди впирається тільки в самого себе. А рятувати Україну треба тільки тоді, коли ти повинен це робити. У відповідності із зростаючою (дорослою) сутністю. Як дерево, яке ми пізнаємо за плодами.

Не плоди і любою ціною, а сутність дерева. А тоді вже і Україна. Хотілося б знайти у п. Ігоря Каганця підтверження цьому.

Однак, Юрію, пробачте за туманну складність речень. Наповняю ними нетривалу паузу. Вважайте, що я говорив безвідносно. Швидше сам з собою. Бо предмета, як такого, звісно, ще не охопив...

Ю. Мачуха - В. Ляшкевичу. 27 жовтня 2000р. Лист 3.
Добрий день, пане Володимире! Красно дякую Вам за розлогу відповідь. Я переслав її Ігореві Каганцю, з котрим ми часто контактуємо. -- Із шануванням - Юрій Мачуха ___ "Не той друг, що медом маже, а той, хто правду каже".

Ось так, взяв і відправив пан Юрій мої перші враження.

Остаточні враження

Ляшкевич Володимир. Cтосовно інтерв'ю і відомих мені частин "Арійського стандарту".
Усе треба починати з любові і любов'ю завершувати. Однак, однак. До чого можна приліпити любов у проекті "Перехід-IV"? І до кого? Можливо, я повинен возлюбити пана Ігоря Каганця - і тих хто з ним - за те, що він, як той святий Миколай, сміливо вліз в болото, аби допомогти конкретному чоловіку витягти воза?

Ні, пан Ігор, судячи з опублікованих частин його проекту, поки в болото не влазить. А навпаки, білішає й святішає. Можливо, такою чистою ідейною хмаринкою і можна було б звабитися, якби не пам'ять про "біле братство" (започатковане фахівцем психоаналізу) і випираючі звідусіль роги неспівпадань, перекручень, нав'язувань. Жодного сумніву, стандарт, та ще й арійський (який, правда, треба читати і розуміти як руський, русявий, русистий, Е! рус! (к)алимистий! Е! р(ус)! ихонистий (іконистий), будь-які паралелі, бо так сказав Ра, і він теж рус і трішечки арій, бо має в собі букву ррррр!). А раз вже заліз iшановний пан Ігор в міфологічну древність, де не оперує нічим новим, окрім впевненості, то слід нам пригадати і відомого укладача стандартів - пана Прокруста,- того, що нападав біля Елевсін (Афін) на перехожих і стандартизував їх на своєму арійському, видно, ліжку. Чому арійському? Бо хто у нас пан Прокруст? Зблиснуло? Так, так, - правильно, - буква "ррррр", та ще і "уууу", та "ссссс", а разом? Арієць! Добре, що поряд юний Тесей проходив, а то сьогодні до питань і не дійшло б - все було б стандартизовано. Однак пан Ігор Каганець не дає нам випити за здоров'я шановного Тесея і огорошує 2015 роком - роком загальної кінечної стандартизації. Лишнє відрубають, а з декількох ідеальних арійців (із числа сьогоднішньої невидимої, проте "справжньої" еліти) виросте нова мудра раса-IV. Зверніть увагу: жодного індивідуалізму - суворо і системно. Напевне, саме це наштовхнуло пана Ігоря на думку, що справжня духовність зникла разом з аріями, себто з Прокрустом, а точніше - з русами. І тепер можна все. Жодного індивідуалізму - масова стандартизація. Бо людство загниває і розпадається на очах! До болю знайомий погляд. Маркс, Енгельс, Ленін?! Та ще й Гітлер! Але ні, як могли зникнути руси, коли он вона - їхня русявість! Вони не зникли?! Ховались! Стільки тисяч років! І поміж нас, українців. А хто їх знайшов? Пан Петухов! Напевне великий історик сучасності? Та ні. Крім певних асоціацій, ніяких цікавих паралелей його прізвище не викликає. У слов'ян. Можливо, у русів викликає? Загадка з цими русами, і хай би собі була загадка, бо що нам до русів, як власне і до дуже далекого минулого, що вже виконало свою Божественну місію, але пан Ігор Каганець таки наполягає: ми (справжні українці) від русів. Звичайно, бездоказово. Чимось перекликається із Кучмою (прізвище), носій якої натякає, що українець - це не від заїздженого національного поняття, це щось більш територіальне. Тяжіюче до чого? Саме до цього, на "р". Підозріло схожі концепції. Хочеш - не хочеш, приходиться починати розшуки змісту. Можливо, суть в самому слові "рус"? Може, це слово є самодостатнім. Самоавторитетним. Самоцінним. Народженим у собі. Почув, скажімо, "рус" і зразу відчуваєш: це про мене. Можливо, "рус" - це справді витік українства, і тому є нашим, як буква "р" у слові Україна? Як кров у наших жилах?
Дуже сумнівно. Швидше як менталітет у чиїсь голові. Навіть "чисті руси", вони ж руські, російські визнані вчені такі, як А.А. Шахматов, Д.С. Ліхачов, Л.М. Гумільов ставлять слов'ян зовсім окремо від русів. Різні етноси. Ще в X ст. Ліутпранд Кремонський писав:" Греки називають Russos той народ, який ми називаємо Nordmannos - за місцем проживання". Жалюгідні залишки мови русів - імена і топоніми - вказують на їх германомовність. Візантійські хроніки - це вам не Нестор. Їм чомусь вірю. Так ось у Костянтина Багрянородного приведені руські назви дніпровських порогів: Ессупи, Ульворен, Геландра, Ейфар, Варуфорос, Леанти, Струвун - і по-слов'янськи: Островуніпрах, Неясить, Вулніпрах, Веруці, Напрезі. А ось імена древніх русів (за А.Н. Сахаровим "Мы от рода русского. Рождение русской дипломатии", с.138) - "Карл, Ингелд, Фарлоф, Вельмуд, Рулов, Гуды, Руалд, Карн, Фрелов, Руар, Актеву, Труан, Лидул, Фост, Стемид". Побутові звички у слов'ян і русів були теж різні, особливо в характерних дрібницях, - руси вмивалися перед обідом в спільному тазі, в той час, як слов'яни під струменем води. Руси брили голови, залишаючи пасмо на потилиці, слов'яни ж стригли волосся "під глечик" - колом. Руси жили в військових поселеннях ( спочатку на берегах річок, а згодом - нафто-газових потоків. - Прим.В.Л.) і "кормилися" військовими здобутками, частину яких продавали хозарським іудеям, слов'яни ж займалися землеробством і скотарством. Автори X ст. ніколи не плутали слов'ян з русами..."(Гумільов Л.Н."Древняя Русь и Великая Степь", с.33, докладніше - Артамонов М.И. "История хазар", с.289-295).
Так, ці племена пару століть жили разом, в результаті руси ( в більшій степені знищені в постійних невдалих для них війнах, брехливо описаних пізнішими "піітами" як війни переможні) залишили в спадок тільки свій менталітет певній частині слов'ян і похідну цього менталітету - спосіб життя верхів і управління державою, тобто табором, тобто "концтабором".
Звичайно, пан Ігор знаходить пояснення до всього, що не спідпадає з його текстами - змова темних сил з минулого. А я ось шукаю в його текстах хоча б краплину щирості і любові і не знаходжу. Чи може існувати багато мудрості там, де не спостерігається любові? Без коментарів. Одна лиш купа знань, несистиматично назбирана за короткий проміжок часу і поквапливо вивалена у вигляді цілісного глобального механізму українства від "р" - нової Вавілонської вежі від К - на догоду імпотентній нашій діаспорі (в протилежність "менш численній" єврейській), давно не претендуючій на чоловіче начало на "ложі" українства? Думається, що ні, не для старенької діаспори цей проект.
Можливо, я ускладнюю, і вчений просто хоче бути першим. Головне - бути першим?! Але ви не перший, пане Ігорю.
Прикладів багато - куди не глянь. Чомусь у голову приходить Лев Толстой з юнацькою манією створення нової світової релігії ( а значить - і прочан, і народу, і раси справжніх). Чи створив?
І не змова - зрілий досвід спонукає реальну світову еліту виважувати слова і теорії. Не змова, а глибше розуміння суті усього, до чого ви доторкаєтеся. Мудрим відомо ще з доарійських часів, що знання без сутності - великий гріх, і в цьому розумінні ви порушуєте біблійне "не з'їж плодів пізнання і життя". А якщо для вас це не факт, то задумайтесь над Римановими поверхнями і наступними дослідженнями в цьому напрямку, прогляньте математичні і фізичні концепції багатовимірних просторів. Може, хоч це вам вкаже на близькість Бога, покаже справжні цілі людського життя - конкретно протилежні заявленому вами арійському стандарту. Дуже хочеться поважати вашу роботу на благо українців та й інших землян, але блага не спостерігається. Ваша еліта підозріло функціональна, і функціональна в матеріальному. Духовної еліти у вас немає. Хіба що вона сховалась під терміном "науково-світоглядна" чи ж бо під "діяльністю у вузькій сфері"? Та ні, Духовність ви залишили у зниклій високій цивілізації пралюдей. Цим, звісно, пояснюється і канібальство в деяких слов'янських племенах до досить пізньої пори.
Ви прагнете допомогти Україні? Українцям? В цілому і масштабно? Завдання велике і достойне, але у кращому випадку ми можемо співпадати з Божественним у своїх потугах. А в гіршому?
Ви, пане Ігорю, на перший погляд, начебто взялися за потрібну справу активізування земляків, але без любові і мудрості та індивідуальної роздрібленості ця справа у вас набуває страшних перспектив.
Запрошувати українців чи русів (усе-таки наш український народ ніколи не ідентифікує себе з русами, українці-слов'яни, на відміну від інших східних слов'ян, відкинули чужу їм руськість) до роздумів, до пошуку істини? Так! Насаджувати своє розуміння законів? Ні! Не той зараз час. А якщо щось і загниває, то тільки тиранії, насильство. Наступає прекрасна золота доба - свободи і особистої відповідальності за дані можливості. Людство ще ніколи не було таким близьким до свободи, яка лякає, бо можна стати і бути самим собою. Стати справжньою елітою живого. Елітою, що йде за Богом, вдосконалюючи свої індивідуальні образи, любячи близьких і далеких. Всезагальна еліта, що звідси, з Землі, рухатиметься у Подальше Життя, а не в розпад. Про яке виснаження організму людства можна говорити, якщо ми, сучасні, використовуємо свої здібності на один-два відсотки? І це вам добре відомо. Бути активним, як ви, пане Ігоре? Так! Але чим складніше питання, тим важливіше управління, і воно виражається в акцентах, що й формують центр внутрішньої рівноваги. Де він у вас - в душі, що прагне Божественного, чи в іншому - мирському, лікарю...?