В Ляшкевич. Майстер-клас сучасної української поезії

Увага! Увага! Говорить командир атомної субмарини Андеграунда Жорж Дикий. Тривога. Команді зайняти бойві пости. Човен лягає на бойовий курс. Ціль атаки - знищення укріплень облуди довколо Тараса Шевченка. Підготувати до запуску стратегічну ядерну ракету "Трах-тарарах". В якості баєзаряда застосувати сублімацію "Тарас Шевченко - не син свого батька" створену Богданом Гордасевичем. Ціль : "на городі Бузина, а в Києві Чучма" в прицілі зафіксовано. Залп!

Тарас Шевченко - не син свого батька?!

Сьогодні 10 березня 2004 р. я не зміг за особистою традицією побувати коло пам'ятника Тарасу Шевченку через повну відсутність грошей навіть на дорогу до міста, тому я вирішив відзначити роковини смерті Шевченка іншим чином. В мене давно вже виникла одна гіпотеза стосовно родоводу Шевченка доволі оригінального характеру. Я навіть не дуже поспішав її оприлюднювати через певну скандальність і поділився тільки з мамою ще за її життя. Мама поставилась доволі спокійно і сказала, що можна було б про це написати. Минуло вже років 7-8, якщо не більше, відколи я до цього додумався: чи справді Тарас Шевченко походить з простих селян? Занадто вже дивна його біографія, як для простого кріпака.

Пригадую, що я прочитав перед тим товсту книгу з біографією Шевченка радянського взірця доволі тупу і цікаву тільки певною кількістю фактажу. Читав довго, тому що було нудно, зате для аналізу мав час. А потім мені випадково попала в руки книга про біографію Тараса Шевченка нерадянського дослідника П.Зайцева і там мене вразила фраза про те, що Карл Брюллов чомусь дуже сильно наголошував на благородстві рис обличчя Тараса Шевченка. І тут я подумав, що в той час розквіту живопису і науки про фізіономістику художники як ніхто інший добре розумілися на родових рисах людей, тому захоплення Брюллова було далеко невипадкове: він побачив схожість в рисах Шевченка з кимсь добре йому відомим, тому і так захоплювався, навіть тішився знайомством з Шевченком і не просто допустив до себе в якості учня, а подружився на рівних. Тут було щось значно глибинніше приховано, чого ми не знаємо.

Мені завжди подобалось займатись аналітикою, тобто продумувати можливі невідомі данні за відомими незначними фактами. Як кажуть: по кігтях лева пізнають. Тут я пригадав ще одну важливу аналогію, над якою довго бився ще з шкільних часів, а саме про долю Ломоносова: не міг я повірити в тогочасну трактовку простого з народу генія з Холмогор, який добився визнання і доступу до самої цариці Катерини тощо. Ключик був у фізіологічній подібності Ломоносова до царя Петра І, після чого я проаналізував дату народження Ломоносова і побачив, що воно припадає майже рівно через 9 місяців після подорожі Петра І до Архангельська через ті самі Холмогори. Що цар Петро був добрим гулякою по жіночкам загальновідомо, тож ніхто не здивується дізнавшись, що він мав інтимні стосунки з якоюсь простолюдинкою там, де зупинявся в Холмогорах, а коли Ломоносов підріс і всі побачили його схожість з царем, то він узяв та й пішов до Санкт-Петербургу шукати ліпшої долі коло родини свого тата. І знайшов.

Тепер перейдемо до Тараса Шевченка, доля якого дуже аналогічна до Ломоносова за трактуванням: кріпацька дитина вийшла в люди своїм лише генієм. Варто вказати, що Ломоносова офіційно не був визнаний сином Петра І, тому його успіхи так само приписувались виключно його геніальності, хоча в Росії науковці вже визнають його приналеженість до дітей Петра І. Також загальновідомо про значну кількість позашлюбних дітей від вельмож різних рангів по всій Європі, що мали повне визнання з народженими в шлюбі по крові батьків. Але ще багато важило визнання батьківства офіційно, що робило позашлюбних дітей майже рівними за статусом з народженими в шлюбі. Тобто можливим були суперечки стосовно спадщини й інших прав, тому з цим не дуже поспішали. Але коли елітну верхівку суспільства мало не до половини складали позашлюбні діти, то вони легко приймали до свого оточення подібних до себе байстрят тільки за зовнішніми ознаками фізіологічної схожості з вельможною особою і реальної можливості цього батьківства. Байстрюками, зокрема, були пан Тараса Шевченка Енгельгард , а також його побратими Пантелеймон Куліш та Микола Костомаров.

Про позашлюбне походження Тараса Шевченка можливо знали чи здогадувались деякі його біографи, але всі вони були українофілами і тому допускати думку, що батьком Шевченка насправді є якийсь москаль було для них антиприродньо. Водночас всім москалям-дослідникам теж було не з руки доводити шляхетське коріння Шевченка аж з великокняжої родини. Тому чи свідомо, чи підсвідомо тема можливого позашлюбного походження Тараса Шевченка всіма обходилась стороною. І даремно, тому що багато опосередкованих данних свідчать про дуже поважне батьківство Тараса Шевченка щонайменше з великокняжого кола близьких до царської родини. Принаймні чому всі гроші за лотерею викупило саме царська родина?

І жодному іншому поясненню не підлягає та легкість, з якою Тарас Шевченко увійшов до великосвітських салонів Санкт-Петербурга, що для простолюдина і справді сина селянина-кріпака було неможливо навіть при фантастичному таланті чи багатстві, яскравим свідченням чому є ставлення до купецького класу, яке справді було низького походження, - дворяни завжди ставились до купців зневажливо і утримували їх на дистанції.

Від самого дня народження Тарас Шевченко генетично поводився не так, як його брати і на все життя він від них відрізнявся власне за природною обдарованістю, можливо, що відрізнявся він і зовні. В усякому випадку хоч офіційний батько не був надто суворий до малого Тараса, проте перед смертю він його одного залишив без частки спадщини, прикрившись словами, що тому його спадщина нічого не значитиме. Доволі дивне, м'яко кажучи, обгрунтування свого прикрого вчинку. Відповідно він позбавив малого Тараса всіх прав на майно, отже він спровокував мачуху на погане ставлення до сина, який просто почав блукати по людях. Таким вчинком батько явно не визнав Тараса Грушівського-Шевченка своїм сином. Напевно він мав на те вагомі підстави і справжнього батька треба шукати серед гостей чи подорожніх в маєтку Енгельгарда в травні-червні 1813 р.

Зауважимо, що мати Шевченка в цей час була молодиця, що називається в розквіті своєї краси, отож повністю могла приглянутись своєю природною свіжістю великосвітському пану. Треба також зауважити, що її чоловік займався промислом чумакування і влітку вдома взагалі не був, тому жінка ніяк не могла зачати дитину від нього.

Варто звернути увагу й на те, що тема - байстря та безчестя української дівчини москалем займає занадто багато значення, тобто воно кревно зачіпає долю Тараса Шевченка особисто, а не тільки через долю його дитячого кохання Оксани. Тема долі байстря і підступного пана-москаля є наскрізною в творчості Шевченка, особливо варто звернути увагу в поемі "Катерина" на момент сцени зустрічі пана-москаля з своєю дитиною з одночасним впізнанням і невизнанням свого сина.

Певним чином тут можна бачити причину дивного поводження Енгельгарда, який спочатку дуже гарно поставився до Тараса, як тільки той появився у маєтку і швидко з прислуги на кухні став елітним козачком, майже членом родини. Так у період перебування у Вільно Тарас взагалі гарно вбирався, залицявся до панянок і йому навіть оплачували навчання малярству. Важко пояснити подібне ставлення інакше як до дитини благородного походження, хоч і позашлюбного. Переїзд до Санкт-Петербурга погіршило становище Тараса Шевченка саме через те, що його батько не хотів з ним знатись, а пан Енгельгард сподівався на компенсацію витрат на Шевченка, тому й відмовився відпускати його на волю просто так, без грошей на одне клопотання Карла Брюллова. З іншого боку неморальне ставлення батька до своєї дитини спричинила до підвищеної турботи про неї охоронців моралі при царському дворі в особі поета Жуковського та інших.

Також можна здогадатись, що фізіологічний батько ставився з певним презирством до хохлів, тому не схотів признатися до власного "хахльонка", але цим він спровокував у Шевченка агресивне і навіть епатуючим виказування свого етнічного походження. Якщо він в молоді роки вдягався виключно за сучасною великосвітською модою і поводився відповідно, розмовляючи доброю російською мовою, то в подальшому він все більше демонстративно вдягається у вбрання українського строю і розмовляє по українські, зокрема, просить свого брата писати йому листи не російською, а рідною мовою.

Нарешті про благородне походження Тараса Шевченка говорить покарання "в солдати" , де він був нарівні з іншими дворянами, покараними за злочини різного характеру. Простого смерда, звільненого кріпака цар за брутальність до його особи спровадив би на каторгу без зайвих роздумів, а тут традиційне для дворян-штрафників перебування в ранзі солдата і служба у віддаленій місцині.

Про кохання княжни Репніної до Тараса Шевченка теж варто згадати, як ще один промовистий факт його шляхетного походження. До нерівного це було неможливо однозначно.

Тобто коли багато хто з плебеїв, розбагатівши, починали приписував собі дворянське походження, то з Тарасом Шевченком ситуація цілком протилежна - він шляхтич по крові, але його всі роблять простолюдином.

Звичайно довести це важко, проте варто визнати вже зараз, що нічого ганебного в тому нема і не може бути, якщо Тарас Шевченко був позашлюбним сином якогось москаля-панича з великосвітьскої родини. Все одно Шевченко був, є і буде генієм українського народу, Пророком української нації і духовним творцем України.

Богдан Гордасевич

P.S. Жорж Дикий: хто вдумливо читав поему "Катерина", а перед тим уважно поставився до присвяти і дати, той легко віднайде в поемі повну автобіографічну правду, виражену художніми образами, але в цілковитій відповідності до сказаного вище.