1
Аменхотепе, ти помітив, що
для кожного знання існує образ? –
й, хоча його по-своєму в деталях
з нас кожен бачить, та основи спільні.

Усі початки спільні, спільний витік.
Наприклад, вид води, смачної їжі,
картина затишку в твоєму домі -
сім’ї, тепла, покою і довіри –
деталі тут бувають дещо різні,
але основи завше ті самі.
І в небі й на землі, у вищім й нижчім.

Що є небесна їжа – не розгледиш,
зате житло вгорі помітне краще.
Відомі різні нам будинки Сонця.
Спостерігаємо на небі навіть
місця незмінні, початкові, де
знаходяться Поля Блаженства душ.

Не дивно, що небесного відбиток
ми втілити стараємося й тут.
Наш Пераа – недвижність і сяяння!
І храми наші складені небесно.
Тож і не дивно, що на островах,
де виростали люди, зміст  “найкраще 
і найкорисніше” відбиток свій
отримало в будові Дому Сонця.
Йому, Високому, і люди й Бену
прислужували на землі і в небі.

Малюнки, письмена на стінах храму,
про те служіння спільне повідали
і славили союз, що незчисленні
приносив блага в острівне життя.
  
Сумісне існування двох племен 
висот сягнуло видатних, і вже
зображувався фенікс, мов людина,
крилата, в молитовному поклоні 
і непорушності між зір на небі.

Коли я був малим, мене смішили
оті зображення з волоссям - пір'ям,
здійнятим характерно на маківці, 
пучок у ті часи здавався рогом...”

Син Пераа, здригнувшись, пригадав: 
"Я бачив нині цей малюнок в храмі!
Звичайне тіло: руки, ноги й ... крила;
якісь прикраси різні, й основне -
людське обличчя - все у пір'ї, очі
підведені, немов вони до вух!"

"Так, так" - жрець радісно киває учню,
і мовить, що оздоби ті на шиї,
ознака Сонця - золоте намисто...

2
Жрець задоволений. Та почуття
не варто проявляти в цій країні.
Тому розмова їхня в основному 
нагадує собою пісню вітру,
відомого сухим пустельним жаром.

Але сплітаючи свій шлях з відлунням,
породжуваним гомінким камінням,
і подихом п’янких цвітінь знадвору
слова звучать із потаємним змістом,
святилищу великому співзвучно,
торкаючись до мудрості глибин
закладених колись в основи храму.

Жрець раптом згадує це відчуття,
так гостро, тонко - він і поряд вчитель...
Як радісно вбирати словоспів
відлуння й мови, об'єму і вмісту...
Сприйняте, що ховалося так довго,
не проявляючись, забуте відчуття -
надмірне, вкрай тілесне. І за ним
було ще інше... те, що налякало
тоді, і зараз ніби проступає 
з легкого відблиску вогню, чіткіше...

Могутня і прозора течія,
несуться знані і незнані форми
живого, раз за разом виринають
украй здивовані людські обличчя...
Ні, не обличчя, наче зсередини
видніються, немов одна лиш суть.

Раптово виникають і зникають,
як інше, різне... наче зміст часів,
відпущених для кожного творіння,
зійшовся в купу, в результат кінцевий, 
й потоком розтинає дужим обсяг,
спиняючи свій лет лише у ніг
здобулих вічність видатних Рех Хету .

З одними він, бувало, зустрічався,
ще дехто був відомий із зображень,
а інші - незнайомі, та усі
споглядачі спокійні і глибокі,
воістину величні Вищим Духом.
Немов і не померли у свій час,
не зникли, не розвіялися прахом…

Чомусь зійшлися знов навколо нього...
Тоді були ледь зримі, зараз чітко 
осяяні зсередини і ззовні...

Мить - марево зникає. Тіні вщухли.
Перетворились в контури солдатів...

Жрець міцно тре долонями обличчя.

3
Німі вояки, охоронці учня,
немов статуї кам'яні застигли
в суровім зосереджені, насправді 
поринули цілком у небезпечну
солодку півдрімоту відпочинку.

Вколисані дзюрчанням голосів,
забули, видно, про підступність тиші,
ревнительки мовчазності гробниць.

Одначе храм жерцю настільки знаний,
що за відсутні звуки промовляють
і запахи, й повітря течія -
“крім нас в будівлі жодної душі”.
І жрець собі в сказаннях дозволяє
далеко відхилятись від традицій
навчання молоді в долині Кемет,
розповідаючи хлопчині те,
що відкривалося небагатьом
ініційованим в таємні вчення.

"...А люди малювались з тілом Бену.
Це були досить часто різні люди:
правителі верховні і купці,
глибокі мудреці, чи полководці,
які служили віддано і вдало.
Хоч переважно видатні жерці,
 великі серцем і знаннями Бену.

На островах заведено було
жерців різнити кольорами шат.
Найвидатніші одягали біле.
Менш вивчені щоденно наряджались
в зелене. А в небесно-голубе
вбирались ті, що розпочали вчитись
порівняно недавно. Та усі
вони на собі мали знак Змії -
оновлення постійного ознаку.
Тому, що уподібнюємось їй коли
від нових знань стару кидаєм шкіру,
а ще тому, що знак цей видно в небі,
як дім священного сузір’я Змія.

Посвячені у глибші таємниці
першожерці, і деякі з царів,
цей знак Змії носили понад лобом.
Аби чоло, де нашого життя
написано минуле, не прикрити,
а також, щоб оті, кому обличчя
зустрічного нічого не говорить,
відразу розуміли – Хто іде.

Усе дійшло до славних наших днів
у виді стража вищого - Урея ,
який повсюди – і отут і там,
і на живих скульптурах і на мертвих.
І на землі царює і на небі.

Ми до сузір’я згодом повернемось,
а поки розповім тобі про Храм,
про перший храм посвячений Творцеві. 

4
Містився він на острові найбільшім,
на тій горі, де і свята печера.
Двоногі й люди протягом століття
під керівництвом майстра видатного
довбали камінь, шліфували стіни,
аж поки обсяг внутрішній не прийняв
вид вгору й вниз розтягнутої кулі.

Отам, у нижній чаші, і постав
на золотім помості кришталевий
Бог-Сонце. В многограннім тілі жили
вночі ледь видимі вогні червоні,
удень - подекуди нестерпні зблиски.

Майстерно вирізьблений з одного
уламку кришталевої породи,
в прозорих шатах, Він, неначе плив,
подібно справжньому Світилу в небі.
Посилювалось враження невпинним
мигтінням, різнокольоровим блиском,
яким будови обсяг наповнявся.

В стіні за чашею з промінням першим 
самі по собі у високій ніші
спалахували язики вогню -
бездимний плюскіт голубого танцю.
В ту ж мить розпочинала відчинятись
масивна брама. В залу головну,
входили урочисто вбрані люди,
здіймалися на вибиті півколом
широкі яруси в ногах у Сонця.
З-за Сонця, із нутра ходів таємних,
з'являлись жрець верховний чи й правитель,
коли траплялося велике свято,
і починалася ранкова служба.

5
Удень будову осявали вікна
пробиті до карнизів скель назовні.

На ті карнизи прилітали Бену,
щоби напитися води, поїсти
з наповнених ущерть коштовних блюд.
І звідси їх проводили, смачними 
плодами спокушаючи, углиб 
таємних зал, де і вели жерці
з крилатими складний обряд розмови,
на недосяжну іншим висоту
сполученнями хитрими здійнявшись.

У храмі тім писались різні тексти -
щоденна праця багатьох найкращих,
і, звісно, малювалися нові 
на стінах описи служіння Сонцю.

Життя не завмирало там ніколи.

Вночі, коли здобуті вдень знання
під повелінням Місяця незримо
переглядає, відбирає пам'ять,
мудріші розмовляли між собою
про головне на ярусі найвищім -
знадвору напливала прохолода,
спліталась з теплим подихом каміння,
і запахи і звуки, і видіння
в пітьмі зростаючій збирались разом
в одне безмірне відчуття природи, -
тоді займався купол. Ні, не небом, 
вінком зірок, розбитим на фігурки
домів-сузір’їв, крізь які незмінно 
із року в рік мандрує наше Сонце.

Ти знаєш, що Світило кожен місяць 
по черзі входить в зоряні будівлі 
і править звідти, сидячи на троні
з характером несхожих поміж себе
дванадцяти Божественних Облич.

О ти, Аменхотеп, спостерігав
священні церемонії у нас
і, звісно, бачив там, на них, не раз
круг Тота  зоряний зі знаком Хемфта…"

Жрець дивиться уважно на малого.
Аменхотеп невміло морщить лоба,
стараючись ті пригадати дійства, 
круг зоряний із Сонячних облич,
та, видно, не вдається.
		Жрець помітив -
царя нащадок у останні дні
несхожий сам на себе, втратив пильність,
летить кудись в думках, не пам'ятає
того, що мав би знати незабутньо.
І прохопився якось про рабинь
прекрасних, юних і напрочуд вмілих,
привезених недавно в царський двір.

З усього схоже ранні розпочав
тілесні насолоди із жінками.
Хоча в його роках сини вельмож
уже вивчають таємниці статі,
наставнику Аменхотепа прикро. 

Ці пристрасті - подібні до хвороби.
Емоції, без доброти, терпіння, 
спустошують, мов сарана посіви.

Та паузу закінчено доречно
поправленими шатами на собі.

6
"Бог мудрості, літопису, письма -
Тот - з головою ібіса, з пером
та місяцем на ній - тобі знайомий -
є писарем на зборищах високих
і повелителем святих сувоїв.
Він з Правдою порівнює серця
прибулих до Унефера  на суд.
І віднайшов п'ять додаткових днів,
загублених колись і їх додав,
і в році триста шістдесят і п'ять 
днів стало знову - для дітей-богів,
що славну дарували Кемет долю. 

І прийнято у всякому випадку
у нас повсюди Тота величати.

На церемонії священних текстів,
нам подарованих ним, пам'ятаєш, 
вслід за співаючим йде споглядач    
зірок - у піднятих руках круг Тота
і пальма. 
	Різні божества на крузі 
і є означенням отих будинків -
сузір’їв з куполу Бог-Сонця храму,
де змінює свою натуру Сонце
в часи свого перебування в них.

І зміни ці ми звемо пори року.

Із року в рік усе доволі схоже
в однім і тім же Сонячнім сузір’ї,
це кожен зауважував не раз.
В одні й ті самі місяці погода
немов нагадує минулий рік.
Збирають урожай чи сіють новий
завжди в одні і ті ж приблизно дні. 

Але не календар веде в поля,
а тільки сила і характер Сонця.
Бо Сонце змінює часи, як точно
не рахували б ми за днями дні,
являючи нам сонячні епохи, 
в залежності від того, де на небі
здійметься у весняне рівнодення.

Проходить час і бачимо в перніті ,
як Сонце дім міняє на новий.

Та перехід цей надто вже повільний -
і перші зміни не помітиш вчасно,
а щоби повну переміну зріти 
прожити треба з двадцять сотень літ.
Що не під силу, звісно, одному,
але для багатьох не так і важко.

Служителі із різних храмів Кемет,
і, в першу чергу, Сонячного храму,
в якому ми навчаємось з тобою
останні місяці, спостерігали
життя Світила так багато часу,
що розповідь тривала б надто довго,
коли би записи читати всі.
І ми обмежимося найпростішим
переліком тривалих спостережень.

Вони тобі частково вже відомі,
хоч я щоразу відкриваю більше,
старе повторюючи, що і є
фундаментом успішного навчання.

7
Трирізне Сонце у своїх мандрівках.

Щодня народжується і зникає.
Те саме відбувається вздовж року -
народжується, виростає в силі,
а потім, як від старості, згасає.

Крім того, ділять час і на епохи.
В залежності від того, де Світило
в сонцестоянні другім сходить в небо -
й тут Сонячне життя тече по колу.

Живемо зараз ми у домі Овна.
За ним період буде Риб і далі,
як то на крузі древні показали
через дванадцять знаків плин подій.

Я спробую сказати все простіше 
та порівняння - зовнішня лиш схожість:
наприклад, того року Сопдет  виплив
під ранок дня дев'ятого мехіра ,
а за чотири роки  він зійде
десятого. 
	При першому цареві,
Аменхотепі, що дійшов Євфрату,
зоря оця зійшла на восьме тібі .
Чи відчуваєш плин? То дещо схоже
подорожує Сонце колом Тота  -
неспішно, велично, по-царськи гордо.               
 
8
Цим кругом вельми довго користались
й на нім, звичайно, варто пошукати 
відбиток древніх видатних подій,
літопис стислий, точні розрахунки,
знання природи, погляди в майбутнє.

Для тих, хто бачить - круг великий символ,
з якого пізнаєш і відчуттями.

Про це ми поговоримо пізніше, -
скажу лише що і на островах,
з крилатим племенем стрічали люди
час Овна і Бика, часи Хепера , -
хоча й по-іншому, аніж сьогодні.

Життя мінялось, змінювались знаки,
при Тоті правив Знаком не Хепер, -
між Левом і Близнятами на троні
було птахоголове божество.

Воно спочатку мало, як і Тот,
своїм зображенням на древнім крузі 
лик Фенікса. Змінили знак пізніше.
Намалювали ібісом його,
бо нині розум, в кращому випадку,
лише, що діється навколо бачить.

Всі люблять ібіса, що нищить яйця
відкладені при річці крокодилом
й готові в небуття послати символ
не зрозумілий більшості. Утім,
ця зміна сповіщає, що Світило,
здійснило повні кола по сузір'ям
з часів, коли сидів на троні Фенікс
поєднаний з Людиною союзом
й багато, що змінилося з тих пір.

А Лева знак? Природи звичний цар
на крузі означає світле царство -
велике, абсолютне царство Сонця.
Бо що є жовта грива. як не світло,
як не корона владного проміння?

Епоха царювання Сонце-Бога -
безмежна лагідність тепла і світла
для вибраних, що кинули Творця...
Затим прощання з племенем крилатих.
І це скінчилося... 
		Постали люди,
що в Бену взяли пізнання, на троні 
в епосі видатного об'єднання
так схожих ззовні, але різних в суті.

І далі, далі вервицею знаків,
до близьких нам, порівняно, часів.

Птахоголового на крузі стали
Хепером малювати через схожість
з відродженням, життям онуків Сонця,
Землею й Небом даних нам великих
Усера і Ісет . Він - цар ахет  
вона - запліднена ним щедра суша,
де нова зелень буйна і стада
і з праху новоявлений Хепер...
Унефер... 
                 Понад смертю шлях в життя...
Велика боротьба зі Сетом . Розділ
долини Кемет. Знане царювання 
династій Ра, напівтіней, тіней -
завершуючи так черговий час
Близнят. 
	І знову спроба об'єднання
супутниками Гора  територій,
де розростався добрий наш народ,
й, лишаючи по собі борозну,
ходив запряжений трудяга Апіс .
Закінчена борня між Верхнім й Нижнім,
об’єднання Долини, владний поступ
династій славнозвісних Пераа...

Отак спішить-біжить життя за Сонцем.
А нам лишається відображати 
у описах чи символах події,
боротися, навчатись, досягати,
чи просто жити, скаржачись на долю,
мовляв колись було все значно краще
і ми втрачаємо минулу велич.

Але, напевно, варто уявити
себе народженим серед двоногих -
первісним дикуном, рабом забитим,
чи висохлим від праці землеробом -
їх більше ніж правителів на світі
у їхнім колі абсолютна більшість.

Куди пливуть часи - нам не відомо,
та наймудріші знали достеменно,
що в крузі знаків, всередині - ми,
що всюди височить над нами небо,
що не спроста дарована іскра
і розум - ми потрібні, і на світ
приходить з нас усякий недаремно.
 
9
Аменхотеп вертає зір від стели -
майстерно відкарбованих послань -
здивований картинами часів
побачених Раі в простих малюнках.
І вражений здогадкою питає:
"Виходить, що Амона-Ра  не було
і правив морем, сушею Бог-Сонце?
Скажи Раі, як інші божества
пізніше опинилися на троні?"

Жрець пильно стежачи за тим, що саме
стурбує учня у його сказаннях,
ледь розчарований - таки прийдеться
слова одні й ті самі повторяти,
аби дійшов до чогось сам хлопчина.
Хоча він, видається, засуворий
і запитання це насправді слушне?

Наставник згадує старі повчання
і думає, які із них сьогодні
Аменхотепу будуть зрозумілі. 

10
"Двоногі поклонялися з часів,
відколи з пралісу подались в мандри,
багато чому - каменю, вогню,
всіляким грізним виявам природи.
Опісля поклонялися і людям.

Нема причини дивуватись, що
для дикунів вони були богами.
Поміть, Предтеч давно ніхто не бачив,
а в нашій пам’яті вони зостались. 

І нині ми, щоб якось поясняти 
характер різних явищ, надаємо
цим проявам означення особи,
хоч бачимо в природі вищу Єдність.

Довколишнє без роздумів живе -
худоба то чи звір, рослина, риба -
за правилами, що віщає Сонце.
Примноження життя у нас від Сонця -
Єдиної життєвої наснаги.
Чи є над нами ще хтось досить владний?

Якщо і є, то знизу. Ці істоти
не мають доступу до нас, як Сонце -
не світять, не наповнюють теплом -
тому і просяться досередини,
щоб ми впустили їх до себе. 
		          Духи -
сумні рої без творчого начала,
що перейшли колись кордони смерті
і залишились з нею назавжди -
згубивши іскру Божого Дарунку,
жадають з нас, живих, її ввібрати.

Та це нелегко, ой нелегко їм.
Допоки не покличеш їх, не станеш
для сонячного світла непроникним
нічого не загрожує тобі.

11
Ми знаємо із древніх наших текстів -
Творець одвічно існував у товщі
бездонній хаосу - у Нуні . Звісно,
ти не забув, як я розповідав
повчання древні текстів упокійних.

Ще не було ані землі, ні неба,
тварин, людей - нічого, навіть смерті -
один Атум , достатній сам у собі,
знаходився в тім Нуні. 
		Й раптом сталось.
Атум всеповелів: "Гряди до мене!"
Відкрив уперше очі й спалахнула
Його велика сутність сяйвом Сонця.

І з творчим Словом поєдналось Світло.
І, осягнувши видимий свій образ,
Ім'я Творець подав уже повніше -
Атумом-Ра продовживши Творіння.

Повітря і вогонь із себе вивів -
Шу й Тефнут. І за ними іншу пару -
Твердь-Небо - ладних Геба й Нут родив.

А бути другими завжди нелегко -
один над одним вічно розпростерті
вони жадають вітряного Шу,
що поміж них підступно прослизнув,
подужати. Нут тягнеться донизу,
а Геб угору прагне підійнятись 
і підпирається коліном, ліктем,
щоб встати, обійняти свою Нут.
Та тільки в муках сталих кам'яніє,
породжуючи пагорби і гори.
Тут, кажуть, не обходиться без Тефнут,
що оточила Геба сном кохання.

Породжував навколишнє Творець,
як тіла свого плоть, із Отією
Душею-Богом, що пливе з Нутра
і видима, як Сонце.
		Славен Ра,
дітей явивши з вуст, а з Ока Світла
природу дивно-милу сотворивши. 

12
Людина, кажуть, витекла сльозою.
Гіркою чи щасливою не знаю,
одначе при кінці свого правління,
посеред первістків своїх Предвічний
жалів з творіння цього, бо невдячні
здійняли проти Нього слово й діло.
І це коли земля, де жили люди,
була прекрасним і родючим садом.

Та сам ти вже помітив - переміни
охоплюють життя довкола нас.
Ми боремося, по-своєму кожен,
аби воно мінялося на краще
і прикро нам, коли щось не вдається.

Мінялося життя й на островах,
куди так поспішав вернутись Фенікс,
хоч спершу плин подій мав образ долі –
прекрасної, поступливої Долі.
А потім все змінилось й дуже швидко.

Аменхотепе – Доля і життя,
прожите нами, часто прикро різні.

12
Природу впорядковуючи люди,
можливості чи здатності не мали 
упізнане мудрішими сприйняти,
і жили винятково днем насущним.
І потім, як завезені раби 
зайнялися важким трудом, не стали
життя собі ускладнювати. 
Більшість,
як це усюди, не бажала вчитись,
а іншим бракувало сил, таланту.
Таким достатнім видавалось міфів
і установ правителя для щастя.

А в кого були здібності і воля,
ті часто йшли на здобуття багатств,
і далі в безвість - шляхом насолод.
Бо тіло згубно діє на таланти.

Правителі узяли за корисне
користуватися плодами знань,
проте вважали зовсім непотрібним
якось сприяти розвитку освіти.

Тож будувалися і інші храми,
куди ні Фенікси не прилітали, 
ні думи мудрі - головним було
священнодійством гамірним і пишним
земне підтримувати марнославство. 

Так і почали храми відрізнятись,
найбільше – приналежністю, “по місцю”,
де крім Світила стале прославляли
свій талісман – тамтешню особливість,
що опікала сите існування
і майже завжди бралась із хоругв
намісника, місцевого владики.

13
Зростали талісмани в божества,
а прислуговуючі в храмах - в магів,
що не молитися, повелівати
бажали і шукали тільки статку.
Ці й заявили, зрештою, що фенікс
не більше і не менше аніж символ 
величного та лиш одного храму,
мовляв, тепер богів багато в світі 
та лиш один земного повелитель -
правитель островів – і він є Бог.

І цар людський підтримав хитрість магів...

А Ра  дивився з гнівом, день за днем,
як на Творця іде його творіння
допоки не наситився сповна -
між первістків одного разу мовив,
що, видно, проминув прекрасний вік,
кінчається Його пряме правління,
й майбутнє принесе великі зміни.

Повстале проти Нього нерозумне 
чекають випробовування різні,
тривалий шлях спокути, грізні кари.

Відтак розділені в нутрі своєму
першопричинами - життям і смертю -
і праведні й неправедні постануть
перед судом за вчинками своїми.

Людина воцарить у всій свободі
й отримає за вибором. 
                                       
		Інакше,
напевне було неможливо - Сонцю
видніше бачиться усе згори.
Раніше люди, кажуть, мали вічність
без всякого прискіпливого суду.

А втім, можливо, все правління Сонця
було первісною землі красою,
де ніжилися вибрані двоногі?
І Бог не покидав творіння свого,
і навертав на істинну дорогу.

У всякому випадку ти Амона
сприймай, як наше розуміння нині
загадки образу Першооснови,
як дивне розуміння суті Сонця."

      


Читати далі
Повернутися до змісту
Всі примітки

Владика Кемет - Владика Єгипту, - Пераа (фараон). Кемет (Та - Мері) (др.єг.) - дослівно "чорна земля" долини річки (Нілу), оброблена, люба.

Велике Море - Середземне море.

Пераа (др.єг.) - дослівно Великий Палац, Великий Дім - не пряма назва царя, - щоб не вимовляти його титул, що вважався табу (забороненим).Фараон - сучасна передача виразу "Пераа".

Рех хету (др.єг.) - мудрець, людина, що пізнала природу речей.

Урей - зображення змії (кобри), символу влади Пераа.

Круг Тота - зодіакальний круг.

Тот (др.єг.) - в староєгипетській міфології бог Місяця, мудрості і письма, головний писар в суднім залі Усера (Осіріса), повелитель книг, цілком ймовірно продовжив своє "життя" в образі Гермеса.

Унефер (др.єг.) - блага істота, епітет Усера (Осіріса).Осіріс - ((др.єг. - Усер) староєгипетське божество - втілення померлого царя, цар загробного світу. Бог умираючої і воскреслої природи.

Перніт (др.єг.) - в Єгипті друга частина року - 4 перші місяці року, коли відбувалась сівба, йшло зростання і дозрівання.

Сопдет (др.єг.) - пізніше Сотіс, зірка Сиріус. Стає видимою на початку липня, і вказувала древнім на близький розлив Ніла.

Тібі, мехір (др.єг.) - відповідно 5 і 6 порядкові місяці древнє Єгипетського календаря. Не збігання календарного року і сонячного року пояснюються відсутністю високосної поправки.

Сонце на крузі Тота - зодіакальний рух при прецесії рівнодення (сталий рух землі довкола Сонця, під впливом місяця).

Хепер - (др.єг.) скорпіон.

Усер, Ісет (др.єг.) - Осіріс, Ісіда.
Ісіда - староєгипетська богиня родючості, сестра і дружина Усера, мати Гора і як така - покровителька царської влади.

Див Ахет - водопілля.

Сет (др.єг.) - в староєгипетській міфології бог покровитель царської влади. Пізніше бог зла. Вбив брата - Осіріса, якого Гор і воскресив.

Гор (др.єг.) - міфологічний син Осіріса й Ісіди, древнє ім'я божества сонця, Гор - також титул староєгипетських царів.

Апіс - (др.єг.) священний бик - божество.

Амон-Ра (др.єг.) - божество міста Уасета (Фів) Амон, затим верховне божество Єгипту, покровитель царської влади.

Нун - початкове космічне божество, уособлення первинного водного хаосу.

Атум - початково головний бог 13-го ному (області) в Нижньому Єгипті, зображувався в подвійній короні володаря Кемет.

Ра (др.єг.) - староєгипетський бог сонця.




Читати далі
Повернутися до змісту
Всі примітки