Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
Твори наших авторів - 2002р.
Діана Пташинська
( м. Вінниця)
Добрий день!
Я викладач музики, працюю в школі. Займаюся вихованням своєї маленької донечки, їй 2,5 роки. Люблю комп`ютер і інтернет, i з їх допомогою роблю своє життя більш цікавим і різноманітним. Віддаю на ваш суд декілька своїх творчих експериментів.
Маю надію,що моя творчість вас зацікавить. З повагою - Діана Пташинська.
oldin@vn.ukrpack.net
* * *
Так хочеться зібрати цю красу,
Що ніч карпатська у траві згубила!
Вже осінь розплела руду косу,
І над лісами сон-туман розлила...
І лине з гір мелодія нова,
І рвуться фарби з ніжної палітри...
Так хочеться згадати ті слова,
Що заховались в спогадах од вітру!
Так хочеться піднятися до зір,
І звідти збігти чистими струмками,
З прекрасними душею і думками,
І перекласти світ на мову гір.
Музика
Це музика..Її тендітні руки
І чистий голос наш створили світ.
Це музика...Це просто ритми й звуки
Серця людей торкають сотні літ.
Це музика по клавішам і струнам
В промінні сонця, в заметіль, в дощі,
Приходить тихо з радістю і сумом
До чистої співучої душі.
Це музика...Це зустріч і розлука,
Зимовий сон,осіння пастораль...
Це музика...Це просто ритми й звуки.
Це музика...Це радість і печаль...
Вечірній блюз
Мрійливий блюз ввірвався в зал
принишклий,
Немов чудова мрія в дивний сон.
Натхненням хлюпнув ніжним
і іскристим
В вечірню тишу срібний саксофон.
Забулось все - і радість,і печалі,
Лиш тихий блюз крізь вечір голубів,
І ніс на крилах у казкові далі,
Щось шепотів замріяно без слів...
Нестримне сяйво джазових фантазій,
Далекий голос,незабутній сон...
А понад світом,в дивному екстазі
На сцені мріє срібний саксофон.
Травневий сніг
Такий слабкий і до смішного гордий,
Весною випав на вишневий цвіт
Травневий сніг,немов чужі акорди,
Що дисонансом налякали світ.
Травневий сніг..."Пограється й
розтане!" -
Казали всі,а він усе звучав,
І цілий день на клавішах весняних
Мелодію зимову награвав.
Такий слабкий і до смішного гордий...
Вишневий цвіт в розплетеній косі...
Травневий сніг,немов чужі акорди.
Та хто ж йому повірить навесні?
Конвалії
Весна прийшла нежданно,
непомітно...
Цвітуть бузок,тюльпани біля
хат...
А я люблю конвалії тендітні
За їх терпкий і свіжий аромат.
Люблю, коли їх ти мені даруєш -
Букетик ніжності несеш
з любов`ю в дім.
Весною пахне в нашім домі, чуєш?
І затишно в оселі нашій всім.
Так хочеться піднятися до зір
Так хочеться зібрати цю красу,
Що ніч карпатська у траві згубила!
Вже осінь розплела руду косу,
І над лісами сон-туман розлила...
І лине з гір мелодія нова,
І рвуться фарби з ніжної палітри...
Так хочеться згадати ті слова,
Що заховались в спогадах од вітру!
Так хочеться піднятися до зір,
І звідти збігти чистими струмками,
З прекрасними душею і думками,
І перекласти світ на мову гір.
Небесні кораблі
У небі хмари,мов мої думки -
Такі ж легкі,нестримні,непостійні.
Пливуть вони над світом крізь роки,
Мов кораблі - величні і спокійні.
Немає в хмар ні щастя,ні біди,
Байдужі їм і радість і печалі,
Аж хочеться за ними попливти
У синь небесну,в невідомі далі.
Такий спокійний кораблів цих путь,
І лиш од вітру хмари в небі гинуть.
Тому вони земних людей не ждуть,
Хіба що,мрії вслід за ними линуть...
Колисанка
Всі сплять давно…
І ніч колише тишу,
Сховався смерк у віршах між рядків...
Лиш я ніяк думки не заколишу,
Що знов блукають лабіринтом снів.
Співає ніч тихенько колисанку…
Чи то так плаче осінь дощова?
Рифмує вітер мрії до світанку,
А я лише записую слова…
Море
Я до тебе знов душею лину,
Хоч з тобою бути не дано.
Дні летять так швидко,так невпинно...
Я ж люблю тебе - так щиро і давно.
Жду терпляче зустрічей нечастих,
І вслухаюсь в дивний голос твій.
Море, море! Ти таке прекрасне!
День і ніч я б слухала прибій.
Як же жаль, що тут тебе немає,
Хоч такі ж безмежні небеса...
Море, море! Хто тебе не знає,
Той не знає,що таке краса.
***
Заглянув смерк в розтріпане вікно,
Покликав вечір тихо в Задзеркалля...
Ступлю туди,неначе у провалля -
В примарний світ старенького трюмо.
Допише ніч у зошит непотрібний
Незваний вірш під сонний шум дощів.
Сторінка біла - привид жалюгідний,
Мов тінь слабка пропащої душі.
...Покликав вечір тихо в Задзеркалля,
Луна озвалась в лабіринті снів,
І полетіла думка у провалля
Мереживом заплутаних рядків...
* * *
Я бачу світло...Це нова дорога.
Питає хтось:"Минулого не жаль?"
...Не жаль мені.Та лиш якась тривога...
Та лиш якась печаль...
Зорепад
Падають зорі і тихо згасають,
Котяться з неба, мов сльози з-під вій.
Кажуть, то хтось на землі помирає...
Може, і мрія помре без надій?
Скільки тих зір я в душі поховаю?
Хай догорять вони в серці на дні.
Падають зорі,а я все чекаю -
Може, поглянеш ти в душу мені?
В серпень духмяний нехитрі бажання
Ронить молочний незвіданий шлях...
Падають зорі у наше прощання.
Тихо, поволі згасають в серцях.
* * *
Тільки мить...А роки вже минули,
І пропали,як сльози в очах.
Тільки мить...Пролетіла й забулась,
Лиш з`являється іноді в снах.
Тільки мить...Нерозсудливе слово,
А життя вже назад не вернуть.
Тільки мить...Пролетіла,і знову,
Вже з минулого крикне:"Забудь!"
Горять листи
Горять в пекучім полум`ї листи,
Згасає в серці стомлене кохання...
Давно між нами спалені мости,
Лиш тихо тліє ниточка остання.
Горять листи,та боляче мені...
Запнулась ніч зненацька на пів-слові...
Горять листи в пекучому вогні,
Мов не було ніякої любові.
Горять листи...І знов акорд пустий
Зірвався з клавіш білих на прощання...
Не знали ми, що в щастя смак гіркий,
Не знали просто, що таке кохання.
* * *
Це літо йде через осінній сад,
Крізь дим осінній, мов звичайне чудо.
Це просто тихий вечір-зорепад,
І п`яна ніч від крапельки облуди.
Це просто сон - така звичайна річ,
І дивна казка хазяйнує всюди.
Це літо йде через осінню ніч.
Це посто сон - осіннє жовте чудо...
Утро
Солнце спит,как дитя в колыбели,
Море берег ласкает волной...
Скоро,в нежных тонах акварели,
Встанет утро над тихой водой.
Под прозрачною дымкой тумана
Гладь морская безбрежно-чиста.
И зовя в синеву океана,
Алым парусом манит мечта...
* * *
Ты уходишь всегда без оглядки,
Остаюсь я надолго одна,
И тоска подползает украдкой,
И клубится вокруг тишина…
В темноте догорают свечи,
В пустоте - только сердца стук.
Но со мной остается вечер -
Мой единственный верный друг.
В жизни все не бывает гладко…
Только мне ли тебя не знать?
Ты уходишь всегда без оглядки,
Что бы скоро вернуться опять.
* * *
Давай посидим в тишине,
При свете неярком свечи.
Присядь же поближе ко мне,
И просто со мной помолчи.
Пусть ветер шумит за окном,
И шепчет о чем-то листва…
Давай помолчим об одном -
О том,что не скажут слова.
Остров мечты
За окнами зима седая злится,
Но дивный сон все тот же вижу я :
Мне в море теплом часто остров снится -
Ведь где-то там живет мечта моя.
Шатер зеленый - пальмы и лианы,
Лазурь небес,и синяя вода...
Затерян остров где-то в океане,
Но я, как птица, вновь лечу туда.
Туда, где много солнца и покоя,
Где буйством красок радуют цветы.
Побыть хоть миг наедине с мечтою,
Вдали от серой жизни суеты.
...За конами зима седая злится,
Но дивный сон все тот же вижу я :
Опять мне в море теплом остров снится -
Ведь где-то там живет мечта моя.
* * *
Серебрится лунная дорожка,
Бархат ночи дарит нам покой,
Тьма крадется берегом,как кошка,
Воздух пахнет свежестью морской.
Летний ветер ласковый,послушный…
На пустынном пляже мы одни.
За холмом остался город душный,
Тесных улиц скучные огни…
Так чудесно! Ты сейчас со мною,
Мир окутан дымкой золотой,
Звезды блещут низко над волною,
И шумит у скал морской прибой…