Твори, які надійшли на конкурс у період із 10.08. по 10.11.2001 р.


      Олена Михайленко (Ева Шетелей)

(http://termitnik.dp.ua/author/tibibo/)

(м. Київ)

Доброго вам дня (також вечора, ночі, ранку, потрібне

підкреслити).

Мене звати Олена Михайленко, р.н.1979, м. Київ

Трохи ніяково виносити на суд громадськості свої

перші літературні спроби, але треба ж колись

починати...

Але в мене виникла проблема!!!

Я не можу свої вірші класифікувати. Може, вам це

вдасться. Чи, можливо, я все зовсім не так зрозуміла

і надсилати старі вірші не

треба, а треба писати нові - на зазначені теми? Тоді

виникає питання - навіщо? І чому саме ці теми?

Але дякую вам за те, що ви взагалі розпочали

і продовжуєте цей конкурс, він справді зараз

потрібний. Борсаємося у безмежності нашої

незалежності, трохи втомилися, хочеться чогось

позитивного.

З повагою,

О.П.Михайленко

* * *

цей вагон метро прямує в Делі

якнайдалі від холодних вікон

від кривих ялинок від дешевих

безпорадних різнокольорових

позолочених святкових атрибутів

на ялинкових безсилих лисих лапах

від зими й зимових п'яних свят

від моєї стрьомної оселі

від моєї стрьомної роботи

в Індію?

у Львів?

в матріархат?

* * *

Навіщо мені всі небесні тіла

Коли в мене тіло

Твоє

в голові

в моїй голові є твоя голова

твоя голова і думки головні

про сутність, сукупність, свідомість, самотність

* * *

Запах меду, землі і смоли, і горілого хліба.

Божевільна,

як місто твоє,

як трамваї повільна.

Говори, говори, бо зі мною мовчати не можна,

Бо я стану боятися, буду безбожно тривожна.

І почнеться трагічно-комічний танок сублімацій

Так бажаю контакту, що навіть торкнутися мушу

Примітивною близькістю вбити надскладність байдужу

Тільки краще було б, якби знову ти міг говорити...

* * *

щокою косулі торкнуся долоні

одвірком брудним притулюся до скроні

рукою лемура візьму твою руку

бо я що завгодно, та тільки не жінка

дельфіновим звуком збуджу на світанні

губами змії поцілую востаннє

очима ікони спитаю дорогу

й ходою лошати (куди поспішати?)

посуну потроху

бо я хто завгодно

* * *

Трапилися одна одному

Дня серед міста

Містичного

Антикварного

Яке мене

То бере, то

Не любить

Вина

А любить

Його

Сміх

Живий

В очах

Щось справжнє

Думають

Різними мовами

Про різне

Розрізати

Лишай самотності

Безсилі

Слова

Ми

Не

Вже звикла

Без нього

Не можу

Надивитися

Декорації

Чорні як цегла

Червоні як дорога

До Бога

Жовті як старі будинки

Іграшкові

Що пахнуть сонцем

Блакитні як його

штани

Сині як його

Серце

Білі як весна

Дерев

Дитина

Безголова

Сонна

Але вміє

Швидко думати

Слова пусті

Навіщо

ти живеш

Навіщо я люблю

Тебе

Тримати за руку

На цвинтарі

Красти звідти свічки

І читати в Домініканському соборі

Вірші Чубая

Бо як інакше

Бога

Славити?

* * *

Я жию у Львові

В поганому домі

Сплю мало

Я - кістка птаха, наповнена ртуті

По суті

Вже кілька днів

Життя -

Там де ти

Людинозалежна

Багато магазинів книжкових

І нема куди

Сміття

Кидати

На церковному подвір'ї зґвалтована

Байдужістю

Своєю

І казковою красою

Цього міста

Слова "терцероль"

Токати "ре-мінор"

Слухай далі...

* * *

А містом йдуть чутки

В повітрі вже вирує

Всі хочуть подивитись

На той вогонь чудний

Що світло

Й біль дарує

І залишає попіл

Я -

Пломінь той дурний

Що біль дарує

Й світло

А містом йдуть чутки

Що я вогнем вагітна

* * *

Магазин-салон "Смуток"

Все для похорону

Ще однієї спроби зачаруватися

Але вечір теплий

Диво вже сталося

кожен сам собі неформальний лідер

почуття неможливо передати словами

і саме тому в намаганні цім є краса,

бо мета недосяжна

* * *

Я - Київ , я стомилася від себе

я пліснявію гола просто неба

бо дощ іде по вулицях моїх

йде танцювати рок-н-рол у ліс

вода іде з Майдану на Узвіз

вода бліда в артеріях моїх

бліда вода попри критичні дні

* * *

я і тінь від мене

тепла і кульгава

ідемо на шпацир

небо наче кава

п'ю й мені смакує

алкоголь повітря

ліхтарів цукати

мокрий цукор снігу

ласощі до свята

чорне небо з білим

теплим ніжним тілом

молодого...

* * *

поруч з жонатим шофером

разом в машині півнеба

джазова молодь Вкраїни

йму переходить дорогу

онде стартуюча Єва

грошей нема принципово

хоч би шофер здогадався

трохи підкинуть небогу

надто вже хочу додому

їсти

* * *

що це за видиво суне

хто онде лізе рогатий

схоже, тролейбус при-

" п'ятий "

злим павутинням до неба

саме його нам і треба

гуркіт і курява, крики

стогне, двигтить під ногами

наче прокинувсь Еребус

гомін і лемент великий

мила, не бійсь, то тролейбус

виїхав нагло з-за рогу

сірий, мов день, недолугий

небо взялося за роги

й наче б то оре дорогу

імпровізованим плугом

* * *
серце - червона рибина
знову тікає до тебе
в синій в блакитний до моря
в синій в блакитний до неба
там вони плавають разом
синя й червона рибини
синя - твоє мертве серце
синє з блакитних глибин

* * *
крізь вікна окулярів
я бачу зимний Київ
цивільний
інфантильний
він душу з мене випив
тепло із мене виїв
спостерігала Київ
і поглядом сковзала
і голос захлинався
у куполі вокзалу
немов вино у чаші
немов вино у чаші
бароко
рококо

* * *
в тебе очі святої Терези
щось в тобі від святої Терези
може те, що ти теж

давно мертва

* * *

я наче холодна

із крану холодна вода
хлорована кров цього міста холодна проста
я маю надію, я намір плекаю проста
дістатись до ваших сердець - мов прозора вода
та наче масло ви
біжи хапай лови -
душа тікає десь
ви розтікаєтесь
інакші в іншу мить
водою не одмить
ви наче темний віск
з брудними травами
олія грішних звізд
з жовтавими плямами

я плачу голодна

на люди голодна реву
я хочу проникнуть у масло, у віск , у траву
та скільки не бовтай - з водою змішати ніяк
я стану другою, та вашою стану не я

* * * *

Дивись, навіть тінь твоя
землю зігріла

* * *

Спить він на двох боках
В нього зацвілий ніс
Він не схожий на нас
йде через темний ліс - все бачить, все чує, найменший порух, найменший подих, найтихіший стукіт серця найнепомітнішої пташки - в нього гострі пазурі, в нього брудні ікла, він дихає зовсім по-іншому, повітря зі свистом і хрипом вилітає з його ніздрів, в нього кров інша, він їсть сире м'ясо, він ніколи не зрозуміє нас, а ми ніколи не зрозуміємо його
Це хижак, це Їжак
Має в роті вужа
Змієносець

* * *

придавлена тінню твоєю
лежу в депресивному стані
нічого не годна робити
ні встати, ні руку здійняти
й не думав, а все-таки влучив

* * *

вівця з зеленого листя
не їсть зеленого листя
уперта
чи хоче вмерти
не їсть ні трави ні квітів
хто чув - щоб траву жаліти

* * *

налила води у сито
пішла поливати літо
нехай росте, вже пора
дивись, зима вже стара
весну-красну й не помітим
аж осьде - полите літо
ходила, співала, звала,
сама з собой розмовляла
а голос глибокий, темний
неначе потік підземний
мов чорна земля, мов мох

* * *

Де мої кози
Де мої кози
У Ізраїлі
Ось мої кози
Ось мої кози
Йдуть у армію

* ** *

із панків найкращі найсправніші ельфи
ось кава, ось зошит з івриту, мессіре
сьогодні, здається, прем'єра у "Дельфах"
а чуєш, як плаче в ефірі Земфіра
то, мабуть, на дощ
то кінчається жовтень

* * *
тихо співає тихо
баба спиває лихо
котить яйцем по тім'ї
друзі мої зникають
йдуть (бо надворі вечір)
спати в щасливі сімї

* * *
я - фламенко я - фламінго
целюлозна целюлітна
я - Аліса Я - Лоліта
я потрапила в пригоду
я ношу в своєму тілі
замість крові теплу воду
а метро немає більше

* * *
я повертаюсь до певного міста, бо тут
мешкає ще молодий, світлий ніби-то бог
вічна одна і, напевно, магічно один
може, судилося трохи пізніше удвох
може, тепер. Якщо так -
то подай мені знак
час обертається, задом плазує, мов рак
дні, як клітини, з'їдає минулі, мов рак
наче пухлина у мозку того Бога

* * *
цей вагон метро прямує в Делі
якнайдалі від холодних вікон
від кривих ялинок від дешевих
безпорадних різнокольорових
позолочених святкових атрибутів
на ялинкових безсилих лисих лапах
від зими й зимових п'яних свят
від моєї стрьомної оселі
від моєї стрьомної роботи
в Індію?
у Львів?
в матріархат?

* * *
доторкнися до мене - кричу кожним порухом подихом
доторкнись до тих місць що не є ерогенними зонами
кілометрами вкрадений прагну тебе закортіло
тіла

мертвого наче

душею

торкнися мене

* * *

---

Шановна Олено (Михайленко.

Ваші спроби (як початки світобачення) перспективні.

Якщо їх спробувати класифікувати, то видається, що

Ви перебуваєте одночасно у двох таборах, вимірах.

Пошуки оригінальної форми передачі відносять у часи

розмаїтого модернізму, з шаленою кількістю течій

( по формі), а проблиск сучасного реалізму малює

не бажане і намріяне, а навколишнє - у молодій

павутинці порозуміння і осягнення, які обов'язково

приведуть до неглибоко прихованих скарбів Гармонії

живого. Там, звичайно, знайдеться місце для

роздумів, дивувань чи іронії ( над собою,

людським), і місце для захоплення Вищими Законами.

Це все сьогодні у мистецтві називається частіше

всього постмодернізмом, що в найпростішому

тлумаченні розуміється як період опановування нашої

безмірної особистої свободи.

Ми відчуваємо сьогодні цю шалену свободу і

намагаємося цей шалений об'єм

заповнити у кожному творі. Але неможливо все

відразу втиснути в один твір, - він буде

розвалюватися. Щоби цього не відбувалося, потрібно

об'єми передавати третіми, четвертими, п'ятими

відлуннями їх існування (наприклад, через

сполучення властивостей) цих об'ємів. На тих

рівнях, де існують "татки"-"мамки"

роз'ємів, сполучень.

Тобто, взагалі кажучи, варто займатися

гармоніями відлуння. В такому випадку, правильно

передана крапелька дійсно буде характеризувати

океан. І з крапель складеться струмок і може

навіть річка.

Поезія є ніщо інше як активне, усвідомлене

відчуття, бачення і гармонійне перебування у

нескінченому живому. І формальні -

філологічні проблеми - поправимі, а ось

поетична сліпота - нежиттєвість, не гармонійність,

відсутність обсягу, наповненого живим ефіром,

є головною проблемою авторів усіх

часів і народів.

А вірші можна надсилати будь-які.

Вказані ж теми є лише напрямками

поглядів. Раз ми вже говоримо про

усвідомлення творчого процесу, то повинна бути

і конкретика.

Писати на задані теми, в нашому випадку,

правильніше, але достатнім буде і просто

присилати свою поезію, - ми вже тут

її спробуємо класифікувати .

(В.Л.)

---

* *
я неприваблива

чума
я радіація я джаз
всі відбиваються у шклі
і я сама по кілька раз
і в відображеннях моїх
у кілька поверхів - серця
є стіни дах у вікнах день
і в камері по два жильці
і ти живеш тепер в мені
* * *
думаю - можливо, треба написати, що Михайленко Олена і Єва Шателей - одна й та ж людина - звичайно - це цікавіше - бачити, як вірші однієї - комусь подобаються, а іншої - викликають неприязнь, стежити за причинами цього конфлікту і робити вигляд, що ти зовсім третя особа - правда, чи буде це чесно? що таке чесно?:)

---

Дякую Вам Оленко і Єво за лист.

Мені подобаються Ваші свіжі погляди. Я і справді на Вас сподіваюся. Сьогодні Ви такі, які й маєте бути в своєму віці, навіть кращі. У Вас і справді цікавий простір, хоча є небезпека, що підете легшим поетичним шляхом. Ви задаєте у своєму поетичному існуванні запитання, так ось - справжність саме в характері цих запитань, і в меншій мірі - відповідях.
А легший шлях відрізняється від важчого саме запитаннями до самого себе.

Мати декілька літературних обличь цікаво. Нічого нечесного. Головне самій не заплутатися. А "чесно", то, напевно, індивідуальне відчуття, коли не залишається відчуття образи.

Володимир Ляшкевич