Колись, у ненайкращі часи, з католицьких костелів зробили музеї та органні зали. Колиску розтрощили, та залишили дитину — орган. Тепер, за інших і теж не найкращих часів, з костелів-органних залів зробили греко-католицькі церкви — усупереч стилю — готиці та пуританському їх устаткуванню. Суворі стіни розцяцькували веселими вишитими хоругвами і штучними квітами. У вівтарі провели електрику. Усе б нічого, та греко-католики не використовують органів й тому позбуваються їх, як можуть: хто викидає, а хто навіть намагається продати. Органи коштують від десятків тисяч до сотень і навіть мільйонів доларів — залежно від розмірів. Інструмент цей — зроду-віку "кустарний", не конвеєрний. Кожну трубку (а їх тисячі) від сантиметра і до 15, 20, 30-ти метрів роблять вручну. Вже кілька років виборює право на життя найстаріший орган в Україні (XVII століття), задіяний у концертах в Домініканському костелі у Львові. У ньому вже кілька років і не зовсім мирно співіснують Музей історії релігії та греко-католицька церква святої Євхристії. Львівський майстер-органіст (в кожного міста є свій органний "падре", який і грає, і ремонтує інструмент) Віталій Півнов намагається рятувати не тільки його, а й інші інструменти. Опікується також постійним своїм робочим місцем — найбільшим органом в Україні, що стоїть у львівському Будинку органної та камерної музики (колишній костел святої Магдалени), на ньому ж він записав і видав дві аудіокасети з органними концертами. Два роки тому створив програму з текстами Ніцше та музикою Ваґнера "Так казав Заратуштра", а тепер доробляє нову — "Бідний Ваґнер".
Наші органи Митрополит Андрій Шептицький на початку ХХ століття рекомендував ставити у греко-католицьких церквах органи — бо була потреба в укріпленні віри. Тепер, очевидно, такої проблеми немає. А тим часом у костелі містечка Щухець розсипається без дії, як декорація, старовинний орган, тоді як для служби використовується маленький, декоративний. У костелі бернардинів (тепер церква святого Андрія) у Львові теж є залишки органа. Віталій Півнов звернувся до священиків із проханням його полагодити. Відповідь була абсурдною, але зрозумілою: "Навіть якби нам безкоштовно відремонтували цей орган, ми б не дозволили на ньому заграти. Чому? Бо нас тут-таки звинуватять, що ми продалися полякам." У костелі Марії Сніжної у Львові, в якому раніше був музей фотографії, залишки органа збереглись у доброму стані (даруйте за оксюморон). Як водиться, приміщення віддали греко-католикам. Півнова запросили на консультацію — священики хотіли зробити з передньої стінки органа іконостас. Що ви на це скажете? Майстер здивовано запитав у відповідь: "А що б ви сказали, якби я запропонував зробити з іконостасу передню стінку органа?" Боротьба з органічністю Приклад цьому подав Київ, пошкодивши звучання другого за розмірами інструмента в Україні. У 80-му Київський костел святого Миколая "перехрестили" на Будинок органної та камерної музики. Та якщо вслухатися у звучання київського і львівського органів — різниця дуже відчутна. Орган (як і коні) у цьому не винен. Винні ремонтники, а заодно й ті "естети", за чиєю вказівкою у костелі навели "шик": зробили дерев'яну підлогу, поклали гіпсові плити, поставили м'які крісла, повісили (щоб усе, "як у людей") оксамитові штори — і цим переінакшили акустику костелу, для якої будувався орган. Львівському Будинку пощастило більше — у нього просто не було грошей на таке перетворення, тому акустику залишили живою і неушкодженою. |
З "позалаштункового" життя органістів
| Прекрасний київський органіст (нині уже покійний) Олександр Дайч казав: "Зараз заграти токату ре-мінор (Й.С.Бах) у концерті — все одно, що лаятися." Прекрасна, але до неможливого засмикана музика — так буває іноді з великими. Бідний, зігнутий народною любов'ю, зіпсований Бах! Зціпивши зуби, щоконцерту "бацають" органісти у всьому світі токату ре-мінор на замовлення. Та це ще можна пережити. Бо колись поміж органістів ходив анекдот: в записці, їхнього колегу по концерту просять заграти полонез Огінського! Зараз, смішно сказати, у пана Півнова почалися шкільні концерти (сучасний лікнеп) і директор однієї з львівських шкіл змусив-таки його заграти той самий "полонез..." Замовляють, ніби знущаючись, неймовірні речі, як-от "Реквієм" Фреді Меркурі. Маскультура святкує перемогу. Концерти у Домініканському соборі розпочалися у 1984-му. До цього він стояв "безголосий", бо "совєти" довго не могли знайти йому застосування — тут було б абсурдом грати легку музику, а серйозні виважені бахівські хорали занадто нагадували б церкву (зауважте — рік Оруел визначив точно). |
|
"Їхні" органи комусь-таки потрібні
| В Європі та Америці, скажімо, вони стоять у кожній церкві. Їх досі вдосконалюють, залишивши далеко позаду прості механічні органи XVII століття. Експериментальні труби виробляють навіть із залізобетону, досягаючи особливого звучання. Першість тепер належить Америці. Найбільший орган у світі стоїть у церкві в Сиднеї, другий за розмірами — у Філадельфії (роботи Ванемейкера). А в Каліфорнії не так давно збудували Кришталевий храм — величезну споруду з фонтанами і алеями. Там стоїть орган фірми "Аллен" з дивовижним звучанням (завдяки специфічній акустиці храму). І завжди після служби у ньому відбуваються маленькі органні концерти. Та найяскравіший приклад поваги до інструменту та його майстра маємо в Парижі, у знаменитому соборі Нотр-Дам, який вже більше аніж 50 років пов'язаний із братом та сестрою родини Ален. Брат, віртуоз і композитор, загинув у 40-ві, а його сестра, Марі Ален, чудова музикантка, вже багато років єдина органістка Нотр-Даму. Жінки переважно надмір імпульсивні, і саме орган забирає частину цієї енергії, залишаючи рівно стільки, скільки потрібно. А надто розважливих чоловіків слухати безнадійно нудно. Тому органісти — усі люди дивакуваті, самодостатні, — фанатики зі своїми химерами. Марі Ален, наприклад, мала пристрасть до куріння і не випускала цигарки з руки. І їй пішли назустріч — на пульту органа Нотр-Даму зробили витяжку! От такий приклад дивовижної толерації.
|
|
|